Реабілітаційні центри: лікування чи катування?

11 серпня, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Реабілітаційні центри — що це за установи, і які послуги там надають?

Реабілітаційні центри: лікування чи катування?
Altera-Med

За даними Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров’я України, 1,7 мільйона українців потребують психіатричної та наркологічної допомоги. 58% цих випадків — зловживання наркотиками чи алкоголем. За оцінними даними, в Україні понад мільйон людей вживають наркотичні речовини. Останніми роками в медичних закладах було взято на облік майже 800 тисяч осіб, які мали певні проблеми з психоактивними речовинами. 350 тисяч осіб в Україні — люди, які вживають наркотики ін’єкційно.

За даними Інституту метрики і статистики Вашингтонського університету, Україна посідає третє місце у світі за ризиком смертності через вживання наркотиків, п’яте місце — за рівнем смертності через зловживання (залежність) психоактивними речовинами і шосте — за рівнем непрацездатності через розлади внаслідок вживання психоактивних речовин.

Одна з причин такої ситуації — слабкий доступ до необхідних медичної та психосоціальної допомоги і низька якість такої допомоги. На одного психіатра в Україні припадає 650 пацієнтів на рік, тобто 2,6 нових пацієнта кожного робочого дня. На одного нарколога — понад 800 пацієнтів на рік (три нових пацієнти кожного робочого дня). На один заклад із надання психіатричної та наркологічної допомоги — щонайменше 630 пацієнтів. Ані кількість державних закладів, ані якість послуг не здатні задовольнити потреби людей, яким необхідна така допомога. Саме тому великий попит припадає на послуги приватних закладів як альтернативу державним сервісам і тамтешнім бюрократичним процедурам.

Приватні «реабілітаційні центри» для наркозалежних в Україні функціонують активно. Спробуймо розібратися, що це за установи та які послуги там надають. 

Структура і послуги

Реабілітаційний центр — організація, яка, незалежно від форми власності, зазвичай діє в рамках господарської діяльності «надання соціальної допомоги особам з розумовими вадами і хворим на наркоманію» або в рамках інших соціальних послуг та інших видів медичної діяльності. Більшість таких закладів не мають ліцензії на ведення медичної практики, відповідно не можуть надавати медичну допомогу самостійно. Керівниками реабілітаційних центрів здебільшого працюють особи, які теж колись мали проблеми зі вживанням психоактивних речовин. Далеко не всі вони — фахівці у сфері психічного здоров'я і часто не мають відповідної освіти.

Згідно з даними моніторингу, який проводився у 2019 році, (http://aph.org.ua/wp-content/uploads/2019/11/rehabilitation_for_print.pdf) середньостатистичний центр здатен обслуговувати 15–20 реабілітантів. Працівниками закладів є так звані «консультанти з хімічної залежності» (переважно особи із залежністю, які не мають освіти), волонтери, приватні або наймані фахівці у сфері психічного здоров’я (психологи, наркологи, психіатри, психотерапевти, іноді — соціальні працівники). В рамках дослідження було опитано 50 керівників реабілітаційних закладів. Приблизно 30% таких закладів є громадськими організаціями, 30% — благодійними, 30% — товариствами з обмеженою відповідальністю. Певна частина їх також може функціонувати як ФОПи.

Переважно центри надають «стаціонарні» послуги, тобто особа постійно перебуває в закладі разом із працівниками. Здебільшого заклади є аналогом моделі «терапевтичної спільноти» з внутрішніми правилами.

До 40% таких організацій здатні обслуговувати 20–30 осіб. 25% мають менше 20 ліжкомісць, 15% обслуговують 30–50 ліжкомісць, 15% можуть надавати послуги 50 та більше особам. Лише 36% реабілітаційних центрів мають можливість вільного відвідування, у 68% є послуги амбулаторно або групи підтримки ремісії. 78% надають стаціонарні послуги і менше 5% працюють у рамках груп допомоги родинам наркозалежних. 57% закладів можуть надавати соціально-побутові послуги, 90% — психологічні, 26% — медичні. 25% установ зазначили, що надають юридичну допомогу. У 73% закладів працюють соціальні працівники, у 78% — психологи, 31% таких установ має лікарів-наркологів, 30% — лікарів-психіатрів, 73% — консультантів з хімічної залежності. 78% користуються послугами волонтерів, 36% співпрацюють з юристами, 31% — має інших медичних працівників. 45% установ зазначили, що їхні працівники офіційно працевлаштовані. А 55% повідомили, що більшість співробітників працюють за наймом за вільним графіком.

Варто зазначити, що окремі дані можуть не відповідати реаліям через бажання керівників дати «правильну відповідь». Крім того, переважна більшість закладів із тих, котрі вказали, що надають медичні послуги, не мають ліцензії на такий вид діяльності. Тому послуги, декларовані центрами, не завжди надаються законно, відповідно, їх якість — під великим сумнівом. 

Порушення прав людей

Фактичну кількість реабілітаційних центрів в Україні визначити неможливо, оскільки такого виду діяльності держава не регулює. За попередніми розрахунками й прогнозами, їх орієнтовна кількість коливається в межах 300–500. Але останні дані свідчать, що ця цифра може бути удвічі-втричі більшою, тобто близько тисячі закладів.

За даними єдиного Всеукраїнського моніторингу реабілітаційних центрів в Україні, в рамках якого було відвідано 42 реабілітаційних центри та опитано 311 осіб, третина реабілітантів мала досвід примусової реабілітації, а 12% перебували примусово (незаконно) на час опитування. Практика свідчить, що ініціаторами «примусового лікування» зазвичай є родичі або батьки.

Примусове лікування

По-перше, його ефективність — низька. Згідно з дослідженням Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркотичної залежності, примусове лікування від наркозалежності (включно із засобами тримання під вартою, стаціонарним лікуванням: короткочасним — 21 день і тривалим — 6 місяців, лікуванням на базі громад, груповим амбулаторним лікуванням та лікуванням у пенітенціарних закладах) не впливає позитивно на вживання наркотиків чи кримінальний рецидив, порівняно з іншими підходами (78% досліджень). Два дослідження (22%) виявили негативний вплив примусового лікування на злочинний рецидив, порівняно з контрольною групою. Лише два дослідження (22%) відзначили значний вплив тривалого примусового лікування пацієнтів на кримінальний рецидивізм. В одному йдеться про невеликий вплив на рецидивізм через два роки. Друге дослідження виявило нижчий ризик вживання наркотиків упродовж тижня після звільнення від примусового лікування (http://www.emcdda.europa.eu/best-practice/evidence-summaries/compulsory-drug-treatment-reduce-recidivism_pt).

У звіті Департаменту громадського здоров’я штату Массачусетс за 2016 рік було встановлено, що люди, відправлені на лікування примусово, удвічі частіше помирали від передозування, ніж ті, хто вирішив піти на лікування добровільно (https://www.mass.gov/files/documents/2016/09/pg/chapter-55-report.pdf).

Ще одне дослідження 2016 року, опубліковане в Міжнародному журналі наркополітики, виявило недостатність доказів того, що обов'язкове (примусове) лікування від наркозалежності допомагає людям припинити вживати наркотики або знизити рівень рецидивізму (https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0955395915003588).

Дослідження UCSD, проведене у 2018 році, показало, що примусове лікування від наркозалежності також пов’язане з підвищеним ризиком несмертельних передозувань (https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/add.14159).

Відповідно, практика, яку активно застосовують у реабілітаційних центрах, може не тільки виявитися некорисною для загальної наркоситуації, а й нашкодити пацієнтам, хронізувавши їхні хвороби; підвищити рівень передозувань і негативно позначитися на стосунках таких пацієнтів у сім’ї.

По-друге, така практика визнана незаконною. Відповідно, і родичі, і працівники центрів порушують закон та права людини, частіше за все самі того не усвідомлюючи.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним і Кримінальним процесуальним кодексами України. Таке врегулювання — абсолютно зрозуміле, адже обмеження волі і, тим паче, будь-які примусові заходи — одні з найбільш серйозних актів примусу. Такий примус може визначати лише держава в особі судів та судово-психіатричної експертизи. Реалізований він може бути лише державою в особі пенітенціарних установ чи спеціалізованих медичних закладів, та аж ніяк не приватними центрами із сумнівними спеціалістами.

За рішенням суду застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку;

2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом;

3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з суворим наглядом.

Таким чином, відповідно до Постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 2005 року, примусове лікування не застосовується до осіб із психічними та поведінковими розладами, в тому числі до осіб із залежностями.

Чому утримувати людей вигідно?

Чим більше осіб і чим довше перебуватимуть у «реабілітаційному центрі», тим більше коштів установа отримає від родичів людини із залежністю. Така система ніяк не може сприяти видужанню осіб. Саме тому непоодинокі випадки, коли людина перебуває на «реабілітації» рік, а то й два. Суть реабілітації полягає в тому, аби ресоціалізувати людину, котра зловживає речовинами, навчити її утримуватися від вживання в тих умовах, в яких вона житиме самостійно, допомогти їй бути в ремісії… Але це означає, що людина має перебувати у стаціонарі зазвичай не більше трьох місяців, що робить утримання реабілітаційного центру фінансово невигідним для організаторів такого бізнесу.

Коли я працював у реабілітаційному центрі, в маленькому будинку перебувало близько 20 осіб. Більшість — «новенькі», тобто до трьох місяців. Але були й такі, кого в центрі тримали вже півроку, а то й рік.

Я пропрацював у тому центрі майже півтора року. На час, коли я вже залишав установу, один із хлопців перебував там два роки. У нього був конфлікт із мамою, зокрема через зловживання речовинами. Він мав усі симптоми депресії. Був дуже пригнічений. З самого початку я неодноразово казав керівникові центру, що йому потрібна ресоціалізація і просто тримати його в будинку, навіть не випускаючи на свіже повітря, немає сенсу. Але це було зручно і мамі, яка просто втомилася рятувати сина від проблем, і керівникові центру, який щомісяця отримував від неї 12 тисяч гривень. Жодних послуг хлопцю не надавали. Він навіть не ходив на терапевтичні групи. Два роки ув’язнення. Довічна травма. І для нього, і для мене як психолога. Клієнтів на безстроковому утриманні під виглядом реабілітації було багато. Після такого досвіду роботи я вирішив займатися правозахистом цих клієнтів. Бо в таких закладах їхні права абсолютно ігноруються.

Реабілітаційні центри теж практикують примусову госпіталізацію, на що не мають законного права. Така собі «доставка» пацієнта. Згідно з чинним законодавством, примусова госпіталізація — різновид психіатричної допомоги і застосовується відповідними закладами. Але інколи в центрах виявляють людей, котрі навіть не є пацієнтами. Така «госпіталізація» перетворюється на повноцінне викрадення. Так сталося з Юлією Пироговою, яку разом із чоловіком викрали з власного будинку в Кропивницькому і відвезли в іншу область, а саме — Київську, в реабілітаційний центр «Вибір». За словами Юлії, вона і чоловік взагалі не вживали ані алкоголю, ані, тим більше, наркотиків. Натомість у неї був конфлікт із родичами, пов’язаний із нерухомістю. Тому родичі вирішили на певний час «вивезти» їх із будинку, який тепер намагаються продати. Зараз у цій справі триває слідство. Але Юлія хвилюється, оскільки слідство фактично стоїть на місці. 

Жінка написала правозахисникові з Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю, після чого, з ініціативи Офісу омбудсмена, відбувся моніторинговий візит до цього центру з метою запобігання катуванням та жорстокому поводженню.

«Наші монітори виявили порушення прав людини в наркологічному центрі «Вибір» у селі Гора на Київщині, — повідомляється у звіті Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. — Під час реалізації програми реабілітації в зазначеному закладі застосовують покарання клієнтів, які принижують людську гідність. Зокрема, клієнти зобов’язані по кілька днів носити на грудях пляшку з водою, а на голові ковпак — діловий костюм з краваткою. Серед клієнтів центру були особи, влаштовані за бажанням родичів. Під час моніторингового візиту деякі з них заявили про бажання припинити участь у реабілітаційній програмі. За умовами договорів, особисто підписаних клієнтами, вони можуть залишити центр, якщо повідомлять керівництво закладу за три дні. Заяв про припинення участі у програмі реабілітації в керівництва не було» (http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/u-narkolog%D1%96chnomu-czentr%D1%96-vib%D1%96r-v-sel%D1%96-gora-na-ki%D1%97vshhin%D1%96-porushuyutsya-prava-lyudini/?fbclid=IwAR2G6QN6iS4Y3iE_GzyG_0yUHorVJhUEjrVa3EuD-SusTKH48ybO6Ye1wdA).

За словами Юлії, під час перебування в центрі їй давали невідомі препарати, погрожували, що вона ніколи не побачить свого чоловіка та дітей, і постійно принижували інших реабілітантів: «Був навіть випадок фізичного насильства…». 

Криміналізація

Ще одна причина, яка дозволяє реабілітаційним центрам заробляти, — не завжди виправдана криміналізація наркоспоживачів в Україні. Так, останніми роками за злочини, пов’язані з наркотиками, було засуджено близько дев’яти тисяч осіб. За різними даними, від 60 до 90% — за зберігання наркотиків без мети збуту (76% з них — за зберігання в незначних обсягах). Кожен дев’ятий засуджений за кримінальні злочини в Україні отримує вирок саме за зберігання наркотиків без мети збуту. Щонайменше 60% засуджених за наркотики в Україні в Європейському Союзі не отримали б навіть адмінпокарання. Більше того, тенденція свідчить, що з кожним роком правоохоронні органи засуджують дедалі менше наркоторговців і дедалі більше — звичайних наркоспоживачів, певна частина яких хвора на наркозалежність.

Олексія Пічугова з Дніпра звинувачували у збуті заборонених наркотичних речовин, тобто за статтею 307 Кримінального кодексу України. Поліція Дніпропетровської області прямо порадила йому звернутися до одного з реабілітаційних центрів, а саме — до «Міжнародної антинаркотичної асоціації», один із керівників якої, Олександр Гогілашвілі, нині займає посаду заступника міністра МВС А.Авакова.

Зліва направо: Зеленський, Олександр Гогілашвілі (заступник міністра МВС), Ігор Щеглов (один із засновників МАА)
Зліва направо: Зеленський, Олександр Гогілашвілі (заступник міністра МВС), Ігор Щеглов (один із засновників МАА)

Олексію сказали: «Якщо не хочеш сісти за ґрати, краще поїдь до них на реабілітацію, вони дадуть довідку до суду». Так Олексій потрапив у центр, де не було ніякого лікування. Там він пробув півроку, заплативши понад 60 тисяч гривень. 

Отже, в Україні налічується багато людей, яким щороку загрожує кримінальна відповідальність за те, що є симптомом їхньої хвороби. Згідно з пунктом 4 статті 309 Кримінального кодексу України, особа, яка зберігала заборонені наркотичні речовини без мети збуту, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за такий злочин, якщо добровільно звернеться по лікування. І хоча лікування належить до отримання послуг у медичному закладі, судова практика свідчить, що реабілітаційні центри зловживають становищем деяких наркозалежних та їхніх сімей, пропонуючи їм ухилитися від кримінальної відповідальності в обмін на реабілітацію, а фактично — в обмін на утримання криміналізованої особи за немалі кошти.

Нагадаю, що середня вартість місяця такої реабілітації коштує від 8 до 10 тисяч гривень. Але інколи ціна за місяць сягає і 15, і 30 тисяч. Тоді як законність, якість та ефективність таких послуг залишаються під великим сумнівом і поза увагою держави.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК