Поріднені бідою

Японія – єдина країна, котра постраждала як від бойового атома (бомбардування Хіросіми й Наґасакі у Другій світовій війні), так і від атома "мирного" – після аварії 2011 року на Фукусімській АЕС-1. Останній випадок покликав до життя унікальну громадську ініціативу, відому в Україні як Японський проект.

У січні з Токіо повернулася творча група журналістів, що відвідали в місті Сайтама офіс японської асоціації, з якою активно співпрацюють організації "чорнобильців" та Всеукраїнський благодійний фонд "Журналістська ініціатива".

Футаба пам'ятає

Фантастичний монстр Годзілла, який прийшов на острів Хонсю Японського архіпелагу тієї фатальної ночі 11 березня 2011 р., трансформувався в гігантську хвилю, утворену надзвичайно сильним підводним землетрусом. Спустошливе цунамі пробило "діру" в системі безпеки Фукусімської АЕС і завдало руйнувань, що супроводжувалися викидами в довкілля смертоносних ізотопів.

"Хмара з клаптів теплоізоляційних матеріалів, принесена вітром з аварійної 1F (скорочена назва Фукусімській АЕС-1, – С.Ш.), накрила наше містечко, – розповів журналістам Кацутака Ідоґава, колишній мер міста Футаба, найближчого до станції поселення, нині нежилого, як українська Прип'ять. – Ізоляція падала з неба, наче сніг, – ось тут, де тепер порожня будівля медико-соціальної установи. Людей із неї не вдалося швидко вивезти, – в цьому є й вина уряду. Багато жителів Футаби тоді зазнали радіаційного опромінення, але вони могли отримати набагато меншу дозу", – вважає пан Ідоґава, безпосередній свідок подій, що й досі домагається в судах захисту прав потерпілих.

Надзвичайна подія в густонаселеній Японії розділила життя багатьох тисяч людей із містечок Футаба, Окума та інших на "до" і "після" аварії (як і в Чорнобилі, сумно відомому з 1986-го техногенною катастрофою всесвітнього виміру). Тепер же про невидиму небезпеку перебування в околицях аварійної споруди у префектурі Фукусіма час від часу нагадує дозиметр у кишені білого спецодягу, виданого на санпропускнику відвідувачеві "забороненої зони". Прилад, схожий на дитячу пластмасову мобілку, попискує й моргає чорними цифрами, – розумна техніка не рекомендує надовго тут затримуватися...

Автор цих рядків відвідав зону суворого радіаційного контролю поблизу Фукусімської АЕС-1 у січні 2019-го, ставши одним із небагатьох журналістів, які побували в різний час на двох такого роду охоронюваних територіях (перша – чорнобильська). Проте не так особисті враження від побаченого в далекій країні спонукали взятися за перо, як усвідомлення глибокого зв'язку і близькості проблем, із якими живуть народи, котрі щодня відчувають наслідки атомних апокаліпсисів, - процеси ж ядерного розпаду вельми тривалі, а отже проблеми на багато років.

Вживати в їжу чисті продукти – найперша умова для всіх учасників проекту. Про це невтомно нагадують японці, хоча з контролем у них не дуже-то виходить. Будь-якому поліщукові ліс – це рідний дім і безплатний магазин (ягоди, гриби)... Але ж чисті продукти можна мати навіть на територіях, заражених радіонуклідами. Треба лише належним чином підготувати землі сільськогосподарських угідь, вносячи в них певні мінеральні добрива. В результаті, молоко, наприклад, буде набагато чистішим, як і овочі-фрукти з городів-садів. А ось на дари природи, особливо на лісові гриби, – має бути цілковите і беззастережне табу. Гриби активно вбирають із ґрунту цезій та накопичують інший радіоактивний "бруд". Вельми нездоровою, в цьому плані, їжею вважається й риба, виловлена в річках та озерах на проблемних після атомної аварії територіях. Крім того, спалювання в печах деревини з місцевих лісів на Житомирщині, Київщині (особливо в північній її частині), а тим більше "удобрення" цим попелом городів – абсолютно неприпустиме. Це те ж саме що "удобрювати" землю радіоактивними відходами, стверджують вчені.

Багато корисного можна й потрібно доносити до постраждалого населення обох країн – України і Японії, каже Ковака-сан. Його однодумці в обох частинах світу підтримують ініціативу жителів Сайтами, які у своїй державі намагаються різними шляхами достукатися до державних чиновників. Від останніх же залежить важливе питання подальшого розвитку проекту – забезпечення більш-менш стабільного та достатнього його фінансування. Ідеться ж про надзвичайно важливу справу, впевнені ентузіасти: про здоров'я дітей, майбутніх поколінь, яким, хоч-не-хоч, доводиться жити в умовах, коли атомного джина вже випущено.

Вода камінь довбає

Бажання активно працювати, навчати й оздоровлювати людей, проводити семінари, залучаючи до їх висвітлення засоби масової інформації, допомагати вченим і фахівцям у їхніх дослідженнях "чорнобильських" проблем – усього цього у членів японської асоціації з надлишком. А самофінансування і доброчинних пожертв небайдужих співвітчизників вистачає поки що лише на локальні заходи. Зробити ж можна й треба набагато більше – впевнений Ковака-сан. Ось чому, з надією дивлячись у перспективу, щороку він не тільки відвідує Україну, а й запрошує до Японії виступити з лекціями українських дослідників, представників громадських організацій "чорнобильців", журналістів, а також тих учасників Японського проекту, яким ця ініціатива вже реально допомогла.

Спільно з громадськими активістами з Сайтами журналісти, які прилетіли в Токіо, відвідали посольство України в Японії. Там із делегацією зустрілися Надзвичайний та Повноважний Посол Ігор Харченко і другий секретар посольства Віолетта Удовік. На прохання керівництва НСЖУ, дипломати сприяли творчій групі, яка готує документальний телефільм про Японський проект, в організації інтерв'ю з мерами Хіросіми й Наґасакі Кадзумі Матсуї і Томігіса Тауе.

Одним із головних лекторів на зустрічах зі спільнотою, проведених у цих містах за сприяння кооперативу "Грінкооп" (Greencoop), був автор цієї статті, в минулому неодноразовий відвідувач аварійної ЧАЕС і 30-кілометрової зони відчуження, а також автор публікацій на ці теми у ЗМІ. Інтерес аудиторії і преси до життя українців, постраждалих від Чорнобиля, засвідчили запитання учасників зустрічей до доповідачів та повідомлення, новини на радіо й телебаченні, які оперативно з'явилися в японських газетах і розповіли про візит київських гостей.

Людмила Мех, президент фонду "Журналістська ініціатива", який навесні 2018-го став партнером в організації в Києві семінару Японського проекту "Дякуємо тобі, Україно!", поспілкувалася в січні у місті Коріяма префектури Фукусіма з учасниками руху протесту проти атомних електростанцій. Журналістка у прочитаних лекціях зазначила таке: "Почуття цих людей дуже близькі й зрозумілі багатьом українцям. Моя сім'я теж пережила тяжкі часи і втрату близьких після катастрофи на АЕС у Чорнобилі. Допомагати постраждалим від "мирного атома" – місія благородна. Тому впевнена: корисна діяльність пана Ковакі й активістів заслуговує всілякої підтримки, зокрема й інформаційної. Будемо раді, якщо наше сприяння не тільки допоможе працювати на рівні народної дипломатії, а й дасть змогу розвинути проект у масштабний, важливий як для "чорнобильців", так і для фукусімських постраждалих-переселенців, і взагалі – для майбутніх поколінь обох країн".

Японія – одна зі світових держав-лідерів і лідер у фінансово-економічній допомозі Україні, нагадав на січневій зустрічі з журналістами в посольстві Ігор Харченко. Японія й далі готова розширювати обсяги підтримки. Справді, тільки ж Україну і Японію єднає гірка історія наслідків приборкання "мирного атома". Тільки дві країни мають цей досвід. Однак корисним він може стати для всього світу, – з цим не можна не погодитися.