НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК ІЗ «НЕЩАСНИМ» ЗАКОНОМ

Соціальне страхування «на всі випадки життя», яке ми мали за радянських часів, уже не один рік адаптується до нових капіталістичних умов. Вітчизняні реформатори подрібнили страховий моноліт на складові: пенсійне, медичне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку на виробництві... Щоправда, цей поділ залишається теоретичним. До практики перейти не дають традиційні фінансові негаразди.

Потрапивши в їхню смугу, черговий страховий закон нині перебуває в глибокому нокауті. Нагадаємо, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» прийняла Верховна Рада і підписав Президент ще восени 1999 року. Його «запуск» планувався на 1 січня 2001 року. Однак напередодні старту закон відсторонили від польоту — забракло «пального».

Інакше кажучи, під законодавчу надбудову забули підвести фінансовий базис. Фінансове забезпечення закону покладається на спеціально створений Фонд соцстраху від нещасного випадку, куди мали надходити внески від роботодавців. Впровадження в дію «нещасного» закону розтяглося в часі саме через наповнення нової страхової скарбнички. Але з кого і по скільки стягувати, розробники так і не визначили.

А в грудні 2000 року парламент вирішив перенести термін надання чинності базовому закону про державний соцстрах від нещасного випадку на виробництві на 1 квітня 2001 року. І це не смішно. А дуже навіть сумно.

Пробуксовування документа пояснюється незавидною долею супутнього законопроекту — про страхові тарифи на цей вид страхування. (Саме від нього і залежить наповнюваність фонду.) Двічі він обговорювався у Верховній Раді, але консенсусу в поглядах парламентарі і Кабінет міністрів так і не досягли.

— Ми не можемо ухвалити закон про тарифи без економічного обгрунтування. Депутати досі не отримали відповідних розрахунків Міністерства фінансів, — констатує народний депутат Інна Богословська.

Міністр праці і соціальної політики України Іван Сахань наполягає на якнайшвидшому впровадженні в дію «нещасного» закону, мотивуючи цю терміновість непомірними регресними боргами (на 1 січня 2001 року — понад 614 млн. грн.), які, зрештою, треба віддавати, і катастрофічною ситуацією в «ризикових» галузях промисловості, насамперед — у вугільній. Те саме кажуть і профспілкові лідери шахтарських організацій...

Отже, представники парламенту, уряду й народу в особі профспілок сіли за стіл переговорів, сподіваючись реанімувати бездиханний страховий закон. Але на одному зі спільних засідань «на трьох» голова підкомітету з податкової політики парламентського комітету з питань фінансів народний депутат Сергій Терьохін, відомий своїм скептицизмом щодо таких законопроектів, заявив представникам Мінсоцполітики, котрі представляли закон:

— Я бачу вашу позицію. Мовляв, ми написали класний закон і будемо його знову пропонувати на розгляд Верховної Ради. Я можу вам сказати, що результату не буде...

«Нещасний» соцстрах спіткнувся об три камені. По-перше, народні депутати засумнівалися в доцільності солідарної системи страхування і пропонували передати його приватним страховим компаніям. Лобістом цього пункту виступає знову ж пан Терьохін, стверджуючи, що «таємниця нашого бюджету в тому, що фінанси в держсекторі використовуються менш ефективно, ніж у приватному». Солідарній системі Сергій Анатолійович готовий віддати на відкуп страхування бюджетників, дітей і виплату регресних боргів. Інше в контексті «нещасного» соцстраху — на відкуп приватним страховикам. Коротше: жінці — квіти, дітям — морозиво.

Водночас з боку парламентарів на адресу Кабміну звучить риторичне запитання: чи може в країні існувати солідарність у страхуванні від виробничого нещастя, коли кількість працюючих у промисловості скоротилася з 7,8 млн. (1991 рік) до 3,4 млн. чоловік. Кабмін опускає очі і наполягає на диференціації тарифних ставок залежно від рівня ризику на виробництві. А нардепи за своє: мовляв, чи в змозі вуглевидобувна галузь — одна з найбільш кризових у промисловості, відраховувати високий тариф за власний ризик? І яким чином визначити тарифи по галузях, щоб ті з них, у яких немає підвищеного травматизму, не зазнали додаткового навантаження на фонд заробітної плати?

По-друге (і це, мабуть, було головним каменем спотикання), парламентарі наполягали і наполягли, щоб об’єктом нарахування страхових тарифів був не обсяг реалізованої продукції, а фонд оплати праці. А ось із відсотком нарахувань знову заминка. Спочатку було закладено 0,5% від фонду зарплати. А на спільному засіданні в парламентському комітеті з питань соціальної політики і праці прозвучало — 0,8%.На думку С.Терьохіна, йдеться про запровадження ще одного податку. А це справа державного значення, і тому фонд — збирач цього податку — має затверджуватися парламентом.

Третім каменем, об який вдарився «нещасний» закон, став сам фонд і його бюджет. У розрахунках уряду бюджет Фонду страхування від нещасного випадку на 2001 рік пропонується в розмірі 1060 млн. грн. (спочатку було 1600 млн.). При цьому на медичну, професійну і соціальну реабілітацію постраждалих на виробництві заплановано 12,5% від цієї суми. А на створення резерву фонду й утримання апарату — 9%. Депутати стурбовані такою диспропорцією фінансових пріоритетів: знову на чиновницьку армію витрачатимуться чималі народні гроші. Мовляв, повторюється історія з Фондом зайнятості, у якому, за даними перевірки Рахункової палати, чверть коштів ішло на утримання самого фонду. Цей закид головний «відповідач» — соціальний міністр Іван Сахань — несміливо парирував повідомленням про те, що в трьох областях України (Запорізькій, Луганській та Львівській) заплановано експеримент із суміщення функцій збирачів «нещасних» внесків зі збиранням внесків у Пенсійний фонд. І займатимуться цим, відповідно, відділення ПФ.

Отже реанімація передчасно померлого закону триває. Цікаво, хто сміятиметься останнім 1 квітня?