Ірина Абрамова: «Кадировці сказали: «Мы русские, мы вас освобождать пришли», а потім вистрелили моєму чоловіку в голову»

19 червня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Слідами злочину та його розслідування

Ірина Абрамова: «Кадировці сказали: «Мы русские, мы вас освобождать пришли», а потім вистрелили моєму чоловіку в голову»
© Рух ЧЕСНО

5 березня російські військові зайшли у двір бучанки Ірини Абрамової, спалили її будинок і вбили чоловіка. Ірина пригадує, що все сталося дуже швидко, протягом кількох хвилин. Четверо військових із автоматами та георгіївськими стрічками на касках шукали у неї в дворі нацистів і повідомили, що прийшли її звільняти. Жінка вказує на характерний акцент військових і припускає, що це могли бути «кадировці».

На відео, яке опублікувало Генеральне управління розвідки України, Ірина побачила кількох чоловіків, які були одягнуті подібно до тих, хто приходив до неї в двір. Це були військові Кадирова.

Читайте також: Злочини у Бучі вчиняли псковські десантники, Росгвардія і кадирівці – Reuters

3 квітня 2022 року прокуратура відкрила об’єднане кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 2 ст. 438 ККУ, за фактом убивства в місті Буча громадян України з числа цивільного населення, котрі не брали участі в бойових діях. За інформацією МВС України, загалом у Бучанському районі під час бойових дій було вбито 1137 мирних мешканців, із них безпосередньо в місті Буча — 461 людину.

Серед них — і розстріляний російськими військовими бучанець Олег Абрамов.

3 червня 2022 року прокуратура відкрила нове кримінальне провадження (ч. 2 ст. 438 КК України), в якому було виокремлено матеріали досудового розслідування стосовно вбивства Олега Абрамова. Рух ЧЕСНО звернувся по коментар до прокуратури, аби дізнатися, як триває розслідування в цій справі.

У Бучанській окружній прокуратурі повідомили, що факт убивства Олега Абрамова розслідується, на сьогодні підслідність у кримінальному провадженні визначено за слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України.

«Підслідність у кримінальному провадженні визначено за слідчим управлінням Служби безпеки України. За процесуального керівництва Бучанської окружної прокуратури у зазначеному кримінальному провадженні проведено першочергові слідчі розшукові дії, спрямовані на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення та отримання всіх можливих доказів вчинення злочину. Потерпілим, які могли впізнати військовослужбовців Російської Федерації, котрі вчиняли злочини на території Бучанського району, надавалася можливість їх ідентифікувати шляхом надання для ознайомлення портфоліо з фотознімками військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань РФ, які могли перебувати на території міста Буча та вчиняти протиправні дії щодо цивільного населення», — повідомляє керівник Бучанської окружної прокуратури Руслан Кравченко.

Усі документи та гроші Ірини Абрамової згоріли в будинку — в рюкзаку, який вона приготувала на випадок евакуації, але не встигла забрати. Вона втратила паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про шлюб, документи на будинок.

Зараз Ірина живе у тітки, за її кошт. Вона не може отримати допомогу від держави, оскільки не має паспорта і свідоцтва про шлюб і не може довести, що вбитий Олег Абрамов був її чоловіком.

Рух ЧЕСНО продовжує цикл публікацій у межах спецпроєкту із «Дзеркалом тижня». Розмова з Іриною була не з легких. Але вона впоралася.

 

— Де ви були на початку війни? Які були відчуття? Що ви тоді думали — їхати з Бучі чи не їхати?

— Чоловік вранці поїхав на роботу. Він о п’ятій годині ранку вставав. Йому треба було доїхати на сьому. Десь о пів на шосту він пішов на маршрутку. Потім о сьомій телефонує, а я ще спала. Каже: «Ти нікуди не виходь, я зараз приїду, бо почали бомбити». Ми ще встигли на базар сходити 24 лютого, продукти закупили. У мене ж троє котів, собака. Ми так сподівалися, що це максимум на три дні. Якщо вони зайдуть, їх наші відразу покладуть. А потім 27 лютого ми їх побачили. Вони біля нашого будинку стояли, по вулиці Вокзальній намагалися проїхати до Ірпеня. З літерами V, з георгіївськими стрічками.

Потім із сьомої години ранку і десь до 15:30 тривав бій. Ми лежали на підлозі, підвалу немає. Будинок хитало вибуховою хвилею то в один бік, то в інший. Потім, коли колону російську наші військові розбили, в місто зайшли наші й були тут десь до 3 березня.

На фото Ірина з чоловіком перед початком війни.
На фото Ірина з чоловіком перед початком війни.

— Ви їх бачили? Почувалися тоді спокійно?

— Бачили у вікно. Навіть їздив якийсь мікроавтобус, грав гімн України. Але ми однаково не виходили. Вибухи були постійно. Люди ще якось у «Новус» ходили, але ми нікуди не виходили.

А потім 4 березня знову проїхала російська техніка. 5 березня ми прокинулися, батько з чоловіком пішли підключати газовий балон до старої плити, бо газу тоді вже не було. І щось вибухнуло буквально поряд із нами.

Олег прибіг до хати, й ми вирішили піти до батька. Будинок на три частини, в одній жили ми з чоловіком, в іншій — батько, а в третій — брат двоюрідний. Був такий гул. Їхали російські танки з Яблуньки. Я ще встигла схопити одного кота, а чоловік — собаку. Документи й гроші так і залишилися в будинку. Ще двох котів залишили, не встигли забрати.

Коли чуємо — вибух у нашій половині будинку. Й одразу почався обстріл. Я ще тоді кажу: куди ж вони стріляють, тут же люди?! Олег підповз до дверей і почав кричати: «Тут мирні, не стріляйте!». Вони наказали нам вийти. Я так із котом на руках і стояла. Перелякана. Було дуже страшно. Руки, ноги трусилися.

— Росіяни зайшли до вас у двір?

— Так, після того як кинули гранату в наш дім, вони вибили хвіртку і зайшли в двір. Четверо чоловіків, із автоматами й георгіївськими стрічками на одязі, на касках. Вони ще запитали: «А чего вы не выходите? Вы что, не видите, мы русские, мы вас освобождать пришли». Потім забрали телефони у батька і Олега. У батька кнопковий — вони одразу його викинули, а в Олега смартфон, його забрали. Було дуже страшно. Вони стояли й автомати тримали націлені на нас. І наміри в них явно були не дружні.

— Як вони зовні виглядали?

— Вони були такі смагляві, темношкірі, але без борід. Троє були зовсім молоді, років по 20 десь. І вони весь час мовчали. А балакав один, йому було на вигляд років 30–35. Він розмовляв російською, але з акцентом. Найімовірніше, це були кадировці. Запитали у нас: «Где здесь нацики? Называйте адрес!». Які нацики? Кажу: «Немає тут нациків». Будинок почав сильно горіти. Олег сказав, що в нього в мотоциклі є вогнегасник. У батька була набрана ванна води. Вони попросили дозволу загасити пожежу, троє молодих військових пішли за ними. А цей їхній головний залишився зі мною.

Обгорілий будинок Абрамових.
Обгорілий будинок Абрамових.
Рух ЧЕСНО

«Вы что, думаете, нам тут так интересно находиться? У нас там жены дома, матери. У вас власть нацистская, это вы ее привели. Вы на Майдане людей убивали, на Донбассе», — почав мені розповідати. Я йому кажу: «До чого тут ми? Ми прості люди». А він нам знову: «Нет, вы все нацики». Потім він сказав, що вони прийшли сюди до нас у Бучу, щоб показати нам наочно, як люди гинуть на Донбасі. Щоб нам точно так само було. Потім запитав про чоловіка: «Оружие в руках держал?». Я кажу: «Ні. Навіть в армії не служив. Зварювальник за фахом».

Після цього він мовчки розвернувся і пішов на вулицю. Я за ним. Дивлюся, батько на порозі сидить, кашляє. Я питаю: «Де Олег?». Батько махнув рукою на вулицю. Ворота й хвіртка були розчинені навстіж. Я вийшла на вулицю, дивлюся — під деревом речі Олегові лежать. Тоді ще холодно було. Ми в куртках ходили. Бачу, всі четверо військових тих сидять навпроти на вулиці й щось п’ють із однієї пляшки. Я за ріг виглядаю, бачу — Олег лежить. Подумала, може, його побили й він упав. Але коли ближче підійшла, побачила море крові... Й таке відчуття...

Я вже розумію, що він мертвий, але не повинно так бути… А з вуха текла темна, майже чорна кров. Гадаю, вони його перед тим поставили на коліна, бо він рівненько так лежав, ноги рівно. Навіть капці не спали.

На місце вбивства Олега Абрамова його дружина щодня приносить свіжі квіти.
На місце вбивства Олега Абрамова його дружина щодня приносить свіжі квіти.
Рух ЧЕСНО

— За скільки часу це все відбулося?

— Можливо, хвилин за п’ять. Пізніше батько мені сказав, що вони відразу його повели, наказали роздягнутися й вивели на вулицю. І батько чув, як Олег їм казав: «Хлопці, що ви робите?!». А потім за ріг його завели.

— Ви потім ще з убивцями вашого чоловіка розмовляли?

— Я кричала, впала на коліна. Просила, щоб вони мене теж убили. А він мені каже: «Я жінок не вбиваю». Але потім він наказав моєму батькові забрати мене з вулиці. Той почав мене відтягувати. Батько ще попросив у них дозволу загасити будинок, але вони не дозволили. Сказали, що буде зачистка й тут нікого не має бути. Наказали нам іти на склозавод у підвал. Ми звернули в провулок, вийшли на вулицю Грушевського й попрямували до батькового знайомого. Знаю, що потім у тому підвалі на заводі вбивали й катували людей.

Рух ЧЕСНО

— Тіло чоловіка там так і залишилося?

— Я вже наступного дня хотіла йти його забирати. Але батько мене не пустив. Пішов сам уже кілька днів по тому. Вдягнув білу пов’язку на руку. Але його зупинив російський військовий із автоматом і далі не пропустив. Батько побачив, що на вулиці лежали тіла інших убитих. Він змушений був повернутися. Тіло Олега ми забрали вже після того, як росіяни відступили, 30 березня. Добре, що було холодно, бо я гадала, що тіло вже почало розкладатися.

— Яким був ваш чоловік?

— Ми прожили разом 17 років. Одружилися 2005 року. Знаєте, наче батько залишився, брат залишився, тітка, а Олег був для мене найрідніший. У нас такі були стосунки. Я взагалі ні за що з ним не переживала. Навіть зараз, коли оце все згоріло, якби Олег був живий, я б ні про що не думала. Він дуже мене оберігав, був дуже турботливий. Жалів сильно.

Ми з ним навіть коли по тротуару йшли, то він завжди йшов біля дороги, а я — біля паркану, подалі від машин. Сумку важку мені підіймати не дозволяв. Ми скрізь ходили вдвох — на базар, у магазин. Він тяжко працював, щоб заробити гроші. Дуже хотів будинок у селі купити, щоб тихо було. Навіть збиралися їхати дивитися будиночок у Черкаській області. Але не встигли…

— Що плануєте робити далі?

— Не знаю. Взагалі нічого не хочеться. Спочатку майже місяць у мене була мета знайти й забрати його тіло. Тоді я шукала його в моргах. Мета була його поховати. А тепер не знаю. Я таким тягарем для всіх почуваюся. Залишився один кіт. Двоє котів і собака згоріли в будинку. Якби не кіт, якого я тоді винесла, взагалі не знаю, що б я робила. Чесно, шкодую, що дозволила тоді батьку себе забрати.

Олег мене так завжди вчив, він казав: «Іро, ніколи ні в кого нічого не треба просити, ми всього досягнемо самі й усе в нас буде». І я так звикла. Ніколи ні в кого нічого не просила. Знала, що він прийде, принесе, зробить.

Рух ЧЕСНО

— Ви готові вимагати покарання для вбивць вашого чоловіка?

— Так, хотілося б, щоб винних покарали. Приїздили різні організації, я давала свідчення, описувала, як виглядали ці військові. Але наразі результату немає. Поліція приїздила й забрала три чеки від гранат, провела опитування, склала протокол. Прокуратура приїхала, забрала кулю, якою вбили Олега, під протокол.

Днями побачила відео, на якому були кадировці. Одяг на них був такий самий, що й на тих, які були в мене. Повідомила прокуратуру. Є надія, що їх ідентифікують і покарають.

Зараз тимчасово живу в тітки в Бучі. Багато волонтерів допомагають. Спілкуюся з психологом. Отримати допомогу від держави наразі не можу, оскільки втратила все й геть усі документи згоріли в будинку. Згоріло й свідоцтво про шлюб, і паспорт, і документи на будинок. Не знаю, скільки часу ще знадобиться, щоб усе це відновити.

Досі не віриться, що це все зі мною сталося…

Якщо комусь відомо більше інформації про цей злочин, просимо надати її правоохоронцям.

Більше статей Олени Жежери читайте за посиланням.

Дивіться спецтему: У Києві колишній Генсек НАТО Расмуссен очолить роботу групи з гарантій безпеки України Україні потрібні відповідним чином ратифіковані гарантії, а не просто слова про безпеку. Обстріли Сумщини: в ОВА розповіли про людські втрати Протягом усього дня 28 червня окупанти гатили з артилерії та авіації по Краснопільскій та Великописарівській громадах. Кулеба закликав ввести санкції проти «Газпромбанку», через який Росія платить своїм військовим Також країна-агресорка отримує через банківську установу кошти за експорт енергоносіїв за кордон. Російські окупанти вдарили двома ракетами по Харкову У місті розпочалася пожежа. Росія випустила по наших містах вже 2811 ракет — Зеленський Президент закликав лідерів ООН створити спеціальний трибунал для розслідування воєнних злочинів росіян на території України.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК