«ДОПОМОГА ПО РОБІТТЮ»

Хотів би продовжити тему, порушену В.Єременком у статті «Про справедливість соціальну» («ДТ», 24.02.01) й Е.Лібановою — «Бідність в Україні: діагноз поставлено — будемо лікувати?» («ДТ», 31.03.01) й екстраполювати наукові висновки на психологію пересічної людини.

Цілком згоден із В.Єременком, який говорить про неможливість нормального розвитку країни, якщо винагорода за працю виплачується «по-радянськи». Погляньмо, як це «по-радянськи» реалізується на моїй родині, дохід якої трохи вищий від названого паном Єременком.

Я — старший викладач вузу, отримую на руки 215 гривень. Дружина — вчителька в школі, на руки отримує 145 гривень. Разом — 360 (на місяць). У нас двоє дітей шкільного віку. Тобто — на всю сім’ю 1,15 прожиткового мінімуму однієї людини.

Виділимо основні статті витрат.

1. Квартплата й комунальні послуги — 140 гривень (звичайна двокімнатна квартира). Залишається 220 грн.

2. Проїзд на роботу й назад (метро + трамвай): 50 коп. + 50 коп. + 40 коп. + 40 коп. = 1,80 грн., помножимо на 20 робочих днів — 36 гривень. Добре, що дружина працює поруч із будинком і на проїзд не витрачається (економія як мінімум 16 гривень). А в бюджеті залишилося 184 грн.

3. Щодня сини одержують по 50 коп. на булочку та чай у школі. Це ще 22 грн. Залишилося — 162.

4. Миючі засоби (від них ніяк не відмовишся): зубна паста — два тюбики по 1,5 грн.; три бруски туалетного мила по 1 грн., шампунь — один літр (5 грн.), пральний порошок — дві пачки по 2,50, господарське мило — три бруски по 1,20, засіб для чищення посуду, раковин — ще 5 гривень, жіночі прокладки — 6 грн. Разом — 30 гривень. Може, я щось зайве вписав? Шампунь, приміром? Тоді замінимо його засобами для гоління та кремом для взуття. Може, посуд і унітаз можна по-дідівськи драїти? Тоді ці 5 грн. підуть на губну помаду. Чи молода вчителька може без неї обійтися?.. А в бюджеті залишилося вже 132 грн.

5. Оскільки вся родина працює у сфері освіти, то щовечора всі водночас готуються до уроків: хто — виконує завдання, хто — їх готує. При цьому на канцтовари (ручки, зошити тощо) іде 8 грн. Залишилося 124.

6. Хліб насущний. Мінімум один буханець на день. 1,30 на 30 днів — 39 гривень.

Якщо цим обмежитися, то на решту залишається 85 грн. Поділимо їх на чотирьох чоловік: 21 грн. 25 коп. на людину в місяць. А скільки це на один день? Поділіть самі на 30 і одержите 70 (сімдесят!) копійок на день.

Звичайний обід у нашій студентській їдальні коштує якраз 2,80 (це якщо ми всією сім’єю скинемося).

Що ж виходить? Уранці діти з’їдають у школі по булочці з чаєм, потім один обід ми ділимо на чотирьох, а на вечерю залишається по 200 грамів хліба. Це що, Україна XXI століття — чи Ленінград 1942 року?

Прошу зауважити, що до нашого списку не ввійшли труси, шкарпетки, колготи, верхній і зимовий одяг, взуття. Про книжки годі й говорити. А викладач повинен їх мати вдома на столі, а не в читальному залі бібліотеки. А часописи? На жаль, читальні зали закриваються о 18.00, а на ніч узяти часопис — 1,20 грн.

Суспільство цілком справедливо вимагає високої якості освіти, тобто хорошої роботи від мене та моєї дружини. А що натомість? Один обід на чотирьох?

Ясна річ, я не тримаю родину напівголодною. І книжки зрідка купую, і одяг, і взуття по можливості. За рахунок чого? А за рахунок тієї статті сімейного бюджету, яка «найменш захищена» від необхідності моментальної оплати (як хлібина чи квиток на трамвай) — за рахунок квартплати. І йдуть ці 140 гривень не в ЖЕК і «Тепломережу», а на виживання. (До речі, ліки забули — їх поки що багато не потрібно.)

Ось і виходить, що на біологічне виживання родини витрачається весь дохід, а на оплату житла та комунальних послуг не залишається ні-чо-го! (Мої борги за комунальні послуги — уже з трьома нулями.) Мені щиро жаль усіх працівників комунальної сфери, які регулярно відвідують боржників і просять: «Ну ви хоч по п’ять гривень платіть, щоб борги не росли». Я б із задоволенням усе заплатив, але в мене немає цих п’яти гривень!

Отак і опиняюся (а зі мною ще сотні тисяч, мільйони інших) у дурнуватій ситуації: ми з дружиною чесно працюємо на суспільство, чесно (до копійки!) сплачуємо податки, а в результаті виявляємося злісними боржниками.

А держава ще й може за ці борги через суд і майно описати, і спокійно поставитися до відключення води та світла. За що? За чесну працю та чесні податки?

І коли добродії з Банкової та Грушевського заявляють про «європейський вибір України», мене вражає їхній цинізм та аморальність. «Європейський вибір» — це така сама утопія, як і «комунізм — світле майбутнє»: мрія чудова, далека й недосяжна.

Постійно читаю в газетах виступи і перших осіб держави, і вчених, і службовців середньої та нижчої ланок держуправління, і в усіх одне й те саме: «Треба більше, краще, глибше, новіше...» Чому ж ви цього не робите? Не вмієте? Чи вам це невигідно?

І виникає в пересічної людини недовіра до всіх: і правих, і лівих, і більшості, і меншості, і Президента, й опозиції.

А в мене є велика підозра, що люди, котрі в телевізорі і в газетах протистоять одне одному, самі ввечері потайки, мирно збираються на каву з коньяком і полюбовно метикують: чим би нам завтра народ потішити? Може, касетою? — Давайте! Може, мордобоєм у парламенті? — Давайте! Може, мене у в’язницю посадимо, а через два тижні випустимо? — Давайте!

Ви краще придумали б, як прожити на цю зарплату, точніше, на допомогу по робіттю.

P. S. Багато разів обіцяне підвищення зарплати викладачам і вчителям знову не відбулося. Замість очікуваних 50 грн. підвищення одержав 9 гривень — за вислугу років.

До речі, в Дніпропетровську не так і важко знайти місце вчителя у школі. Навіть в умовах безробіття небагато охочих працювати «за спасибі». Може, час уже міністерству провести кадрове дослідження школи — скільки там залишилося чоловіків? Який відсоток молодих фахівців залишається в школі більше п’яти років? І якими будуть результати реформи, якщо в школах не залишиться вчителів?