ВСТУПНИЙ ІСПИТ: ПОГЛЯД З ІНШОГО БОКУ БАРИКАДИ

Закінчилася приймальна кампанія у вищих навчальних закладах країни. Усе як завжди: спека, хвилювання, сльози радості чи горя...

Якщо дитина успішно склала іспити, то батьки вважають її генієм (у крайньому випадку — талантом), трудягою, старанним і працьовитим учнем, що просто кращий за всіх. А от коли вона недобрала кілька балів чи отримала «двійку» — то тут винна приймальна комісія, що і «ріже всіх спеціально», і «лише своїх тягне», і «продана-куплена»...

Років ...надцять тому, вступаючи вперше на одну з престижних тоді спеціальностей, я теж був упевнений, що екзаменатори навмисно і зі злим наміром ставили мені додаткове запитання «на засипку», і «трійка» на профілюючому іспиті виявилася тоді фатальною.

Невгамована «спрага знань» змусила влаштуватися на роботу в установу, в якій хотів працювати по закінченні вузу. І хоч навантаження було велике, залишався час на підготовку, тим більше що старші товариші завжди із задоволенням давали консультації, допомагали зрозуміти складну тему, пояснювали розв’язання задач. «Працюватимеш — то й матимеш» — стверджує прислів’я. Мій другий вступ хоч і не був легкою прогулянкою, виявився більш успішним. Я й сам відчував зрослий рівень своєї підготовленості. Після першої сесії свої довузівські амбіції я знизив до рівня кандидата, а в другому семестрі, прослухавши курс лекцій того ж викладача й отримавши вже студентом на його іспиті заслужену п’ятірку, усвідомив, що я усього лише студент, і до кандидата наук мені ще ого-го як далеко...

Минули роки, я вже й сам — викладач вузу і працюю в приймальній комісії. І можу подивитися на вступну кампанію, так би мовити, з іншого боку і дати кілька дійсно корисних порад.

На іспиті особистість викладача ніякого значення для абітурієнта не має. (Іноді читаю в ЗМІ поради — придивіться до нього, зрозумійте, що він (екзаменатор) із себе представляє, підлаштуйтеся під нього... марення!) І не варто дівчатам наряджатися в міні-бікіні, а то замість дідка професора раптом попадеться моложава доцентка, і всі ваші безсумнівні достоїнства (90—60—90) моментально стануть недоліками.

Ви що думаєте, у студенток, які ходять до цього викладача на лекції, «достоїнства» гірші за ваші? Чи вони їх не намагаються продемонструвати на заліках? А, може, його вже нудить від цього? Єдине, чим ви можете завоювати симпатії екзаменатора — чітка і змістовна відповідь. Іншого не дано.

В університеті, де я працюю, уже багато років тому ліквідували цей «суб’єктивний» чинник усного іспиту — усі вони проводяться у формі тестування. Знаєш дату події, дієвідміну дієслова, валентність водню — отримуй один бал, не знаєш — отримуй 0. На дві-три години дається 30—50 питань залежно від предмета. Під час самого іспиту в аудиторії присутні асистенти, які направляються за правилом — там, де складають математику, немає викладачів-математиків. Біологи йдуть на фізику, географи — на історію, хіміки — на англійську. Тобто асистент нічого не зможе, навіть якщо захоче, підказати. По закінченні іспиту роботи шифруються і передаються на перевірку. Тож екзаменатор абітурієнта й в очі не бачить, лише відмічає в листку із завданням — «правильно-неправильно».

Підготовку до вступних іспитів слід починати з вибору професії, а потім вузу і факультету, де цей фах можна отримати. Для батьків порада одна — нехай ваша дитина вступає туди, куди їй хочеться самій. Якщо ви «засунете» її туди, куди легше вступити, вона п’ять років буде маятися. Якщо ж сама дитина не може визначитися — зверніться в психологічну службу вузу (такі вже є) або в соціальну службу для молоді, де спеціаліст-психолог її протестує і підкаже напрям, у якому слід визначитися. І зробити це треба якомога раніше.

Друге — необхідно відвідати приймальну комісію вузу. Як правило, вони працюють цілий рік, черговий викладач відповідає на запитання батьків і абітурієнтів: який був конкурс, які умови вступу тощо. Обов’язково дізнайтеся про «день відкритих дверей». Бо такі дні проводяться три-чотири рази, то можна побувати на трьох-чотирьох факультетах, а якщо ще й розділитися: тато — на мехмат, мама — на економічний, дитина — на технічний факультет, тоді вже можна мати більш-менш повну інформацію про вуз. Майже всі вищі навчальні заклади проводять спробні іспити, і ви не прогавте можливість перевірити здібності і можливості дитини в умовах, «максимально наближених до бойових». Різні вузи проводять ці акції в різні дні, тож за бажання можна побувати в декількох.

Всі цікаві для вас питання потрібно з’ясовувати лише в приймальній комісії. По собі знаю — доки не потрапив на роботу в «прийомку» — мав дуже розмите уявлення про процедуру вступу. Не довіряйте своїм знайомим, знайомим ваших знайомих — вони видають перекручену інформацію, дуже часто вона спотворюється до абсурду. Так, наприклад, мене практично завжди близькі і далекі знайомі запитують — а яка спеціальність у вас безплатна? Я ж прошу уточнити: що значить — «безплатна»? І тут слідує відповідь: «Наші знайомі торік хотіли поступати, але їм сказали, що на усі спеціальності вступ платний». — «А хто їм це сказав?» — «Якісь інші знайомі...» — «А ці «якісь інші» мають стосунок до університету?» — «Ми не знаємо...» Одним словом, зіпсований телефон. Такі люди довго не можуть повірити, що абсолютно на всі спеціальності можна вступити без контракту, на т.зв. бюджетні місця. Дуже довго їм доводиться пояснювати просте положення — кількість бюджетних місць оголошується офіційно до початку вступних іспитів, і за цих студентів платить держава. Припустимо, їх буде 50 чоловік. Університет проведе конкурс і відбере 50 кращих безкоштовно! Той, хто заплатить за своє навчання сам, уже буде 51-м, і це означає, що він ніяк не бере участі в конкурсі. Йому треба лише не отримати «двійку». А трапляється це не так вже й рідко — щороку кілька «розумників», за яких татусі оплатили повний курс навчання, отримують незадовільні оцінки й університет повертає гроші.

Тож не слухайте сторонніх, а звертайтеся відразу в приймальну комісію. Далі. Якщо ваша дитина в школі отримує оцінки в 10—12 балів, то це не гарантія, що вона такі ж оцінки отримає і при вступі. Щороку в будь-якому вузі обов’язково знайдеться медаліст (і не один), який на профілюючому іспиті отримує «двійка». І справа не в «купленій» медалі. Найчастіше це проблема «масовості» наших шкіл й індивідуальних особливостей абітурієнта. Він може добре мислити, швидко розуміти і засвоювати матеріал, але так само швидко його і забувати. На повторення йому бракує часу, і виходить, що складні задачі з органічної хімії він вирішує швидко і правильно, оскільки в школі він їх вирішував у 11-му класі, зовсім недавно, а легшу задачу з неорганічної хімії не може вирішити — забув валентність заліза, яку вивчав у 8-му класі. Не полінуйтеся, і обов’язково візьміть у тій же приймальній комісії програму з предмета (вони й так у кожній книгарні продаються) і обов’язково — варіант торішнього екзаменаційного завдання. Нормальний вуз ніколи не робитиме секрету зі своїх попередніх завдань. А ви вдома зможете самі поекспериментувати — дати це завдання дитині, засікти час і подивитися — скільки задач вона вирішить правильно, і... жахнутися їхній малій кількості.

Після цього проведіть «поглиблене» дослідження: відповідно до програми візьміть шкільні підручники — а програма враховує матеріал ще з 7-го, а то і з 5-го класу й один по одному — тема перша, правило таке-то: знаєш — не знаєш? Тема друга, задача: вирішив — не вирішив? Тема третя: формула — згадав — не згадав? І так до кінця. Не перекладайте цю процедуру на плечі школи, хоча останні два-три місяці навчання вчителі і намагаються повторити весь вивчений курс, але школярів у цей час цікавлять більше фасон випускної сукні, а не синуси з дієсловами. Лише після цього ви зможете мати більш-менш реальну картину знань, і, вже виходячи з цього, будувати стратегію і тактику для успішного вступу, а не із сумнівних порад журналістів і «знайомих».

Якщо рівень знань дитини вас не влаштовує, не поспішайте звинувачувати в цьому шкільного вчителя. Згадуючи особистий учительський досвід, стверджую: у цьому більше винна «масовість» нашої школи. Згадайте, скільки було учнів у класі вашої дитини? У 5—9-му класі — їх 35—40, у 10—11-му — 30—35. Скільки разів на місяць учитель може опитати учня? Добре, якщо двічі. Тому, отримавши на початку місяця гарну оцінку, можна два тижні в підручник не зазирати. Чи додасться від такої тактики знань? Ні. Зате гарна оцінка збережеться. А якщо врахувати впровадження дуже небезпечного нововведення — можливості наприкінці семестру індивідуально перескласти тему для підвищення (чи отримання) оцінки, то не сумнівайтеся — значна частина учнів перенесе своє знайомство з підручником на кінець семестру. Кому потрібна така «авральщина»?

Друге: поклавши руку на серце відповісти — а чи старанна ваша дитина в навчанні? Працездатна? Допитлива? Наполеглива в отриманні знань? Якщо ви відповідаєте «так», перевірте її за раніше вказаним способом. А якщо «ні» — не звинувачуйте в цьому вчителя, а згадайте, як часто і регулярно ви перевіряєте її уроки і відвідуєте школу за власною ініціативою, щоб поговорити з учителями. Дуже рідко? Ніколи? Отримайте за це низький бал на вступному іспиті! Бо лише лінощами і нехлюйством я можу пояснити силу-силенну прикладів слабкої підготовленості абітурієнтів. Вони ж не знають багатьох елементарних речей!

Я обов’язково по закінченні іспитів видавав би батькам роботи їхніх дітей — нехай би подивилися і зробили висновок самі — геніальна їхня дитина чи нехлюй. Якщо дитина не може вирішити задачу: «Сильний північний вітер дме в спину туристу. У якому напрямку він рухається?» — то це не провина вчителя географії. Мій син шестикласник навіть без компаса вирішив це завдання за 5 секунд, хоча відмінником не є. Коли абітурієнт, який вступає на факультет журналістики, у творі, присвяченому творчості Т.Шевченка, не наводить жодної (!) цитати, то його двійку не можна списувати на «складність» теми чи несумлінність учителя. Якщо дівчинка, котра вступає на російську філологію, вивчивши назви запропонованих тем: «Л.Толстой «Війна і мир», «Творчість Пастернака», «Сервантес «Дон Кіхот» пише приблизно таку фразу: «Шановна приймальна комісіє! У школі ми не вивчали таких творів, тому я напишу твір на свою тему», і отримує за це «2», то хто в цьому винний? Визнайте чесно — не можна вступати на російську філологію, не прочитавши «Війну і мир» Толстого! Тим більше, що список обов’язкових творів, відповідно до програми, вивішений у приймальній комісії за місяць до початку іспитів, і не такий уже великий.

Є ще одна причина провалу, у якій винні саме батьки. Я сам був свідком випадку: отримали абітурієнти завдання, пишуть, пихтять, вирішують, морщать лоби, а один молодий чоловік — «медитує». Вперся поглядом у своє завдання і сидить без руху. Так і просидів весь призначений час. На моє єхидне зауваження, мовляв, як же ти у своєму ПТУ на «відмінно» навчався, якщо не можеш навіть вирішити приклад на зведення в ступінь? Він спочатку зніяковів, а потім тихенько сказав: «Ви знаєте, мене батьки запихають у вуз, а я не хочу». — «Та тебе ж в армію заберуть восени». — «Знаєте, мені краще в армію, аніж за парту». Парадокс? Але він має місце.

Деякі батьки, цілком тверезо оцінюючи реальні можливості своєї дитини, намагаються відправити її на підготовчі курси при вузах. Звісно, конкурентоздатність підвищиться — додаткові заняття нікому не завадять, але там теж існує чинник «масовості». Більш забезпечені батьки організовують для своїх дітей індивідуальні заняття з репетитором. У його ролі може виступати і шкільний учитель, і студент-відмінник, і викладач вузу. Індивідуальні заняття різко підвищують шанси на вступ. І не тому, що репетитор — великий фахівець у методиці викладання, а саме тому, що учень із учителем займаються один на один, і учень знає: йому треба обов’язково на завтра вивчити енну кількість тем, і годину-дві він відповідатиме на питання і за цими темами, і за раніше вивченими. І не раз на місяць по одному питанню, а по 15—20 питань тричі на тиждень. Учню подітися нікуди. Тим більше, що вчитель, за домовленістю з батьками, постійно тримає їх у курсі справи щодо старань дитини. І якщо в дитини спад успішності, то батьки відразу з’ясують причину — готувалася вона у належний час до контрольних робіт у школі (це припустимо і не карається) чи вона два вечори на дискотеці стрибала — тоді доведеться обмежити танці.

На другому місці за значимістю для успішного вступу є викладацька майстерність репетитора. Критерій його оцінки теж один — якщо учень виконує вимоги вчителя і його знання зростають — це грамотний викладач. Я розумію, що багато хто, прочитавши абзац, уїдливо-обурено запитає — а що робити тим, у кого немає грошей на репетитора? Відповідь одна — готуватися до вступних іспитів не за два-три місяці до них, а за п’ять-шість років. Це дешевше й ефективніше.

Якщо ви все одно провалилися — поплачте, постраждайте і знову засукуйте рукави, аби гризти граніт науки. Пам’ятайте — немає межі досконалості...