Підтримати
20 червня світ відзначає День біженців. Рік тому ZN.UA спільно з УВКБ ООН (Агентством ООН у справах біженців) підготувало проєкт «Рецепти нового життя», в якому розповіло історії кількох біженців, котрі були змушені залишити власну країну через війну і з тих чи інших причин опинилися в Україні.
Редакція була вельми здивована тим, що лонгрід отримав тоді чимало несхвальних, вельми скептичних реакцій від читачів, які вважали проблему надуманою, а присутність біженців в Україні — небажаною.
Чи могли ми тоді уявити, що вже через рік ці ж рецепти виживання стануть актуальними для українців? Що внутрішньо переміщеними стануть близько 8 мільйонів українців, а ще 5,1 мільйона, рятуючи життя свої і своїх дітей, шукатимуть притулку за кордоном? Що їх прийматимуть різні країни, і поряд із розумінням і підтримкою декому все ж доведеться стикнутися... зі скепсисом і несприйняттям місцевого населення?.. Важко відчути, що таке війна, і перейматися проблемами біженців, перебуваючи в мирній і ситій країні...
За даними УВКБ ООН, нині понад 100 мільйонів людей у світі є вимушено переміщеними особами. Питання біженців сьогодні є катастрофічним. Як на них реагувати, приймати/допомагати чи ні, які політики щодо цього розробляти — це теж один із уроків, які мають засвоїти як Україна, так і світ. Адже сьогодні хтось просить підтримки у тебе, а завтра допомога може знадобитися тобі.
Напередодні Всесвітнього дня біженців компанія Ipsos опублікувала результати дослідження, проведеного нею на онлайн-платформі Global Advisor у 28 країнах у період із 22 квітня до 6 травня 2022 року. В опитуванні взяли участь 20 505 дорослих віком до 74 років.
Згідно з дослідженням, із минулого року ставлення до цієї проблеми в більшості країн, де було проведено опитування, стало більш сприятливим. Рівень підтримки шукачів притулку від війни та переслідувань зростає. Війна в Україні підвищила ступінь відкритості суспільства до біженців і змінила деякі побоювання, спричинені пандемією.
Так, майже дві третини (в середньому в країні — 64%) підтримують дозвіл на в’їзд до своєї країни більшій кількості біженців, які шукають притулку, щоб уникнути війни або насильницького конфлікту. При цьому один із десяти (11%) виступає проти.
Оскільки наслідки зміни клімату, як очікується, призведуть до додаткового переміщення населення в майбутньому, більшість країн (55%) підтримують дозвіл більшій кількості шукачів притулку в’їхати до своєї країни, щоб уникнути стихійного лиха або наслідків зміни клімату. Проти виступає кожен сьомий (14%).
Проте коли йдеться про осіб, які шукають притулку через особисті характеристики, рівень підтримки є нижчим. Так, 41% респондентів підтримують надання більшій кількості людей дозволу на в’їзд до їхньої країни, якщо вони шукають притулку через їхню расу, етнічне походження або громадянство (19% — проти). 38% — через їхню сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність (23% — проти). Така сама частка (38%) — якщо за ознакою статі (20% — проти). 36% підтримують надання притулку через релігію (23% — проти). 35% — через політичні погляди (24% — проти).
40% респондентів повідомили, що вживали заходів стосовно підтримки біженців упродовж останніх 12 місяців. Причому багато хто з них — уперше. І майже половина з них були мотивовані війною в Україні.
Частка тих, хто стверджує, що вони вжили заходів стосовно підтримки біженців, є найвищою у Польщі, яка приймає найбільшу кількість українських біженців. 72% із тих, хто перебуває в Польщі, кажуть, що допомагають.
45% із тих, хто каже, що вони чимось допомогли, описали б свої дії як мотивовані війною в Україні. 39% говорять, що вперше підтримували біженців, а 24% — що підтримують біженців регулярно.
«Війна в Україні спричинила хвилю співчуття, підтримки та фінансування, — зазначає помічниця Верховного комісара УВКБ ООН із питань захисту Джилліан Тріггс. — Сподіваємося, що цю динаміку вдасться зберегти. Щоб усі, а не окремі біженці, мали доступ до захисту та здобули підтримку. Кожен має право шукати безпеки, незалежно від того, хто він і звідки».
Однак не всі висновки дослідження щодо біженців були настільки позитивними. Скептицизм зберігається.
Наприклад, 54% респондентів згодні з тим, що більшість іноземців, які бажають в’їхати до їхньої країни як біженці, роблять це з економічних причин або для того, щоб скористатися послугами системи соціального забезпечення. Не згодні з таким твердженням 37%.
Половина опитаних вважає, що більшість біженців успішно інтегруються у своє нове суспільство. Не згодні з цим 40%. 47% вважають, що біженці роблять позитивний внесок у розвиток країни. Однак 41% це заперечує.
56% респондентів не згодні з тим, що кордони мають бути повністю закриті для біженців. Водночас 36% із цим погоджуються, вважаючи, що їхня країна має приймати менше біженців, ніж зараз. 33% вважають, що їхній уряд нині приймає достатню кількість біженців. І лише 15% — що має прийняти більше.
Незважаючи на зростання підтримки біженців, думки щодо того, чи повинні уряди надавати їм більшу підтримку, розділилися. 60% респондентів згодні з тим, що дозвіл на роботу допоможе шукачам притулку вивчити мову країни, де вони перебувають, та інтегруватися в суспільство. Але думки щодо цього неоднозначні. Майже половина (48%) каже про те, що надання біженцям права на роботу в період очікування рішення щодо надання притулку може стати причиною бажання людей приїхати до їхньої країни без поважних причин.
41% респондентів вважає, що їхній уряд має підтримувати поточний рівень витрат на підтримку біженців у всьому світі. 28% — що уряд має його скоротити. І лише 16% — збільшити.
«Війна в Україні мобілізувала громадську підтримку біженців, які рятуються від війни або переслідувань, — відзначив керуючий директор зі зв’язків із громадськістю «Ipsos Велика Британія» Трінь Ту. — Багато людей уперше вчинили особисті дії з підтримки біженців. Водночас громадськість, як і раніше, стурбована тим, що більшість біженців не є справжніми. Так само, як і тим, що населення є необізнаним і не надає підтримки тим, хто шукає притулку з інших причин. «Потепління» в ставленні громадськості до біженців є слушним моментом для зміни цих переконань і ставлення загалом».
«Розмовляючи з українцями, які через війну виїхали за кордон, ми бачимо, що більшість із них хочуть повернутися, — розповіла на зустрічі з українськими журналістами представниця Агентства ООН у справах біженців в Україні Кароліна Ліндхольм Біллінг. — Але, безумовно, вони мають розуміти, куди їм повертатися, де вони житимуть, куди віддаватимуть дітей до школи.
Ситуація в Україні розвивалася дуже швидко. Війна вплинула на всі сфери людського життя. Чверть населення країни перемістилася, багато хто втратив роботу чи домівку. Вплив на українську економіку в цей час також є досить великим. За оцінками Світового банку, економіка може скоротитися на 45%. За оцінками ПРООН, дев’ять із десяти людей можуть стати бідними.
Міжнародна організація праці провела дослідження, згідно з яким в Україні було втрачено 4,8 мільйона робочих місць. Припинили свою діяльність 50% бізнесів і підприємств. Інші ж 50% працюють із меншою потужністю. Погіршує ситуацію той факт, що об’єкти зберігання палива та інфраструктура пошкоджені.
Таке поєднання людей без житла, без роботи, психологічно сильно травмованих, а подекуди й важко поранених із впливом на економіку робить це справді гуманітарною кризою. Вплив на країну відчувається всюди.
Ситуація є дуже складною. Точну цифру назвати важко, але, за підрахунками ООН, 16 мільйонів людей безпосередньо постраждали через війну в Україні.
Щоб одужати від цієї травми, на мій погляд, країні знадобиться близько десяти років. Тож наше завдання сьогодні — надати допомогу найуразливішим категоріям людей у координації з державними програмами соціальної допомоги. І планувати допомогу впродовж тривалого часу. Треба сконцентруватися не лише на роздаванні ковдр, а й на питанні вироблення рішень — де і як далі житимуть люди.
Наш запит до донорів — 559,3 млн дол. для надання допомоги в Україні. Наразі отримано 55% від цієї суми. Загалом гуманітарна група по країні просить 2,28 млрд дол. Із них отримано 70% — 1,6 млрд дол.
Допомога буде необхідна не один рік. Потреби з часом лише зростатимуть. Треба роз’яснювати, що в людей немає роботи, діти не ходять до школи вже багато місяців, є соціальні та економічні проблеми. Щоб у сприйнятті світової спільноти й донорів почала формуватися думка: треба бути з Україною, підтримувати її упродовж тривалого часу».
Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google