Чи можливе життя без інтернатів?

Навігатор не допомагав. Уже двічі бусик блукав і повертався до розвилки, яка мала вивести нас до будинку в зачарованому селі Мусорівці Збаразького району Тернопільської області. До будинку, де живе сім’я, двоє дітей з якої, без вагомих на те підстав, кілька років цілодобово перебували у Збаразькій санаторній школі-інтернаті для дітей зі загасаючими формами туберкульозу або з ризиком на нього захворіти. Невелика група журналістів сподівалася, поспілкувавшись із цією сім’єю, отримати відповідь на запитання «Чи можливе життя без інтернатів?». Саме так називався прес-тур, організований в останні дні липня Тернопільською облдержадміністрацією і проєктом Мінсоцполітики з реформування інтернатних закладів в області.

Водій бусика нарешті не витримав і попросив допомоги. Назустріч виїхав, здивувавши нас, «фольксваген». Ще більше здивували будинок та прилегла територія. Основні причини цілодобового влаштування дітей у Збаразьку санаторну школу-інтернат, згідно з проєктним аналізом, — зовсім не медичні показання (перевірка виявила, що зі 173 дітей, які перебували в інтернаті на 1 січня 2019 року, тих, хто перехворів на туберкульоз, — лише 6%), а бідність і малозабезпеченість сім’ї, безробіття батьків, проблеми доїзду до школи.

Сім’я, з якою ми познайомилися, малозабезпеченою явно не була. Мама — секретарка сільради, тато господарює. Однорічних брата й сестру вони взяли під опіку в Запорізькій області. Спочатку хотіли всиновити, але соцслужби порадили з цим не поспішати. Хоча таємниця всиновлення, яка все ще є в Україні, на опіку не поширюється, про те, що вони — прийомні, діти дізналися в 10 років. Це, схоже, і стало однією з причин булінгу, якого вони зазнавали в школі. Про те, що сталося, мама говорить неохоче. Але невдовзі діти з сільської школи опинилися у Збаразькій санаторній школі-інтернаті.

Тепер вони вже дев’ятикласники. Останній рік живуть удома, продовжуючи навчатися в тій-таки школі-інтернаті, і щодня, за будь-якої погоди, долають 15 км в один кінець. Питання зі шкільним автобусом ще не вирішене.

Фортепіано сестри заставлене нагородами. Дівчинка прекрасно співає й грає. Брат при нас складає кубик Рубіка за 26 секунд і легко вирішує інші головоломки. Діти раді, що вдома в них є власний простір. Стосунки виглядають по-справжньому сімейними. Але мама все ще впевнена, що в санаторній школі-інтернаті — чудові умови і дітям там було добре. Інколи, за її словами, вони сумують за можливістю там переночувати…

Згори. Облрада

1 грудня 2017 року Мінсоцполітики і Тернопільська ОДА уклали договір про співробітництво в реалізації на території області третьої частини сумнозвісного проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», на який ще 2014 року Світовий банк виділив Україні 300 мільйонів доларів кредиту.  Із чотирьох пілотних областей проєкту, мета якого — підтримка дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також зменшення кількості дітей в інтернатах, Тернопільська вважається єдиною відносно успішною. У січні 2019 року Мінсоцполітики уклало договір про надання консультаційних послуг із консорціумом Оxford Policy Management (Велика Британія), до складу якого входять МБО «Партнерство «Кожній дитині», Всеукраїнський фонд «Благополуччя дітей» та SOS Kinderdorf International (Австрія). Роль консультантів — визначити оптимальну послідовність заходів реформування та розробити плани трансформації шести з 19 інтернатних закладів області на основі проведеної оцінки потреб. Термін дії проєкту спливає у вересні 2020-го. Чи буде він продовжений, поки що невідомо.

На прес-конференції в обладміністрації чиновники та координатори проєкту звітували про досягнення за півтора року.

На 198 тисяч дитячого населення Тернопільської області — 19 інтернатних закладів. 14 із них — у системі освіти. Це школи-інтернати різного профілю: спеціальні, санаторні, спеціалізовані для обдарованих дітей. Решта — будинки-інтернати системи соціального захисту, будинки дитини та дитбудинки для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, центр тимчасового перебування дітей, які залишилися без опіки батьків.

Зменшити кількість дітей, які перебувають в інтернатних закладах Тернопільщини цілодобово, загалом вдалося з 1407 до 908. У шести закладах, які потрапили в проєкт, — із 520 до 267 дітей.

«Основним органом, який у Тернопільській області займається реформуванням, є Міжвідомча робоча група, — розповідає координатор пілотного проєкту Володимир Кузьмінський. — Вона створила шість міждисциплінарних комісій з підготовки планів трансформації, до складу яких входять представники трудових колективів.

Перед нами як консультантами стояло завдання, по-перше, впорядкувати статистику і зрозуміти реальну кількість дітей, впровадивши Єдину інформаційно-аналітичну систему. (На жаль, з інформаційною базою, аналітичний модуль якої дозволяє візуалізувати рух дітей у системі, є проблеми. Вона містить персональну інформацію, а отже є питання з колом осіб, які мають до неї доступ. Голова ОДА Володимир Труш заявляє, що вирішити його вони намагаються, підключивши до програми керівників інтернатів. Окрім захисту персональної інформації про дітей, є також проблема з підключенням локальної бази до технічно застарілої національної. — А.К.)

По-друге, визначити, з яких причин діти перебувають в інтернатах і чому вони опинилися там. 92% дітей, які перебувають в інтернатних закладах по всій Україні, мають батьків».

«Причини були різні, — додає заступник голови Тернопільської облради Любомир Крупа. — Деякі батьки їздили на заробітки, і їм ніде було залишити дитину; деякі мали матеріальні проблеми або не могли вирішити проблеми з проживанням; в окремих випадках мав місце булінг — дитину цькували в маленькій школі, і, щоб її захистити, батьки змушені були віддати її в інтернат. Часто це були діти з інвалідністю, яким відмовляли у прийомі до школи, а батьки не знали, що можуть написати заяву з вимогою створити інклюзивний клас.

Повернути дітей у сім’ї — це має бути основним завданням усіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Для цього потрібно зосередитися на підтримці різних батьків; зрозуміти, чому так відбувається».

Найчастіше в інтернатних закладах Тернопільської області опинялися діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, тривалого лікування, діти з особливими освітніми потребами.

«На території області сьогодні створено 17 інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), що надають консультативну допомогу та обстежують дітей, які можуть навчатися як у навчально-реабілітаційних центрах, так і в загальноосвітніх закладах, — розповідає начальниця управління освіти і науки Тернопільської ОДА Ольга Хома. — За 2019/2020 навчальний рік у нас було створено 353 інклюзивних класи і 56 інклюзивних груп у дошкільних закладах. Порівняно з попереднім роком (197 і 48, відповідно), це непогані показники.

На жаль, території, на яких розміщуються інтернатні установи, не дуже впроваджують у своїх закладах інклюзію. Їм комфортно продовжувати відправляти дітей в інтернати. Після трансформації ця ситуація має поліпшитися.

Сьогодні актуальне питання закладів санаторного типу. На території області таких три. Близько 93% їх учнів не мають діагнозів, із якими потрапили в ці заклади. Відповідно до положення Міносвіти, інтернатні заклади приймали дітей самостійно (за заявою батьків) або відповідно до медичних довідок, які не відповідали реаліям.

У 2024 році, відповідно до Закону про середню освіту, мають розпочати роботу ліцеї в підпорядкуванні облрад і міст обласного значення, кількість населення в яких перевищує 50 тисяч людей. Згідно з планом, у Тернопільській області таких ліцеїв буде 20. Більшість їх — на базі інтернатних закладів, що мають як відповідні кабінети, так і гуртожитки, де зможуть мешкати діти, чиї домівки віддалені від ліцею на більш ніж 30 км. У таких ліцеях будуть і інклюзивні класи».

На цей момент результат Тернопільської області забезпечений насамперед упорядкуванням статистики та забороною: Єдиний порядок направлення дітей до інтернатних закладів на рівні області закрив масове зарахування за заявою батьків. Тепер це можливо тільки після розгляду міжвідомчою комісією.

«Сьогодні ми впровадили механізм, який переважно полягав у прийнятті важливих адміністративних рішень, — підтверджує Володимир Кузьмінський. — Звісно, цього недосить. Ми зіштовхнулися з тим, що віддати дитину в інтернат часто виявляється єдиною можливістю допомогти її сім’ї. Інтернатні заклади виконують невластиву їм функцію соціального захисту та забезпечення. Тому наступним кроком реформи має стати розвиток соціальних послуг. І базовий рівень тут — введення спеціаліста соціальної роботи. Це людина, котра може поспілкуватися з сім’єю і допомогти їй інколи у простих практичних речах — розповісти, як отримати матеріальну допомогу, відновити документи, написати заяву про потребу інклюзивної освіти, зв’язати сім’ю з іншими органами, наприклад центрами зайнятості, які допоможуть забезпечити роботою, тощо. Такі спеціалісти мають бути в кожній громаді. На жаль, третина громад Тернопільської області сьогодні не має навіть таких спеціалістів».

Поки що в громадах викликів більше, ніж сильних аргументів на підтримку соціальних послуг. Останні розглядаються як додаткове навантаження, а не як спосіб посилення громад, їхньої безпеки, комфортного мешкання людей, соціального залучення. Не вистачає замовника на національному рівні. І спільного пошуку точок перетину в системі координат паралельних реформ.

Знизу. Збаразька санаторна школа-інтернат

Розрахована на 200 дітей і фінансована з обласного бюджету установа існує з 1962 року. Це один із шести пілотних закладів Тернопільської області, які підлягають реформуванню в рамках проєкту. Хоча, згідно із законодавством, перебувати в таких санаторних школах дитина може не більше півроку, тут час її перебування в середньому становив п’ять років.

Майже дев’ять гектарів землі, кілька споруд, серед яких — корпуси для проживання та лікування дітей і навчальний. Дітей тут нині немає. З початком карантину всіх повернули в сім’ї.

Санаторна школа-інтернат трансформується в обласний ліцей. Профіль не визначений. «Багатопрофільний», — каже директор. Із чого можна зробити висновок — як вийде, яких спеціалістів наберуть/перенавчать.

У навчальному корпусі триває ремонт. Грошей бракує. Ремонтні роботи, згідно з аудитом Рахункової палати, були оцінені у 32,5 млн грн. Раніше їх фінансування мало йти за кошти кредиту на проєкт, однак із 2020 року воно було виключене з умов договору і лягло на плечі місцевого бюджету, що, безумовно, підвищило ризик відмови від реформування.

Кімнати для проживання мають типовий вигляд. У кожній — від шести до десяти застелених ліжок. Шафа й стіл, щоб виконувати уроки.

На 1 січня 2019 року в школі-інтернаті перебувало 173 дитини. З них 120 — цілодобово. 1 вересня (за прогнозами) сюди прийде 121 учень. Цілодобово тут перебуватимуть 32 з них. Деякі кімнати вочевидь зайві. Але ліжок не прибирають. «Шкода», — заявляє директор. І це вселяє побоювання. Чи не вийде так, що проєкт закінчиться і все повернеться на круги своя?

План трансформації включає три етапи й має бути завершений 2024 року. Доти при новоствореному ліцеї функціонуватиме гімназія, — «це дозволить підвищити шанси альтернативного працевлаштування вчителів молодшої школи і закінчити навчання дітям із початкової та середньої школи».

На прес-конференції, розповідаючи про трансформацію закладів у ліцеї, чиновники акцентували на наявності в них бази для проживання як про можливість організувати пансіон для учнів. На першому етапі у Збаразькій санаторній школі-інтернаті, за прогнозами, навчатимуться 300 дітей. 60 із них — мешкатимуть у пансіоні. «Але ж ви боролися з цілодобовим перебуванням дітей?» — здивувалася я. Відповідь була: з 2024 року в ліцеях навчатимуться тільки діти 10–12 класів, уже дорослі….

В облраді про закриття інтернатних закладів не говорять. Лише про трансформацію. Тернопільська область традиційно має один із найвищих по країні рівнів безробіття. Певна річ, для деяких громад інтернатні заклади — серйозне джерело доходу і можливість працевлаштуватися. Як випливає із заяв, звільнень майже не буде. Хтось перевчиться, хтось перекваліфікується. Реформа деінституалізації — справді не так про закриття інтернатів, як про створення послуг для підтримки сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах, розвитку сімейних форм виховання або ж форм, максимально до них наближених, а також патронату. Однак побоювання викликає те, що в стислому викладі плану трансформації Збаразької школи-інтернату плануванню влаштування та захисту дітей присвячено лише півтори сторінки, а забезпеченню працевлаштування персоналу — більше трьох. І це теж показник того, що інтереси дорослих у нас усе ще превалюють над інтересами дітей.

За словами начальника служби у справах дітей, десять сімей, діти з яких перебувають у Збаразькій санаторній школі-інтернаті, належать до неблагополучних. Батьки зловживають алкоголем уже не один рік. Позбавляти їх батьківських прав наміру немає. Але й реальних планів підтримки та реабілітації цих сімей і захисту дітей, створення послуг у громаді я теж не почула. Ні від начальника служби у справах дітей, ні від мера міста Збаража — батька чотирьох дітей, який, за його словами, має намір усіляко пропагувати виховання дітей у сім’ї. Якщо, звісно, переможе на осінніх виборах.

«Ми розуміємо, що є велика спокуса проста змінити вивіску, написавши замість слова «інтернат» — «пансіон» чи будь-який інший синонім, — зазначає Володимир Кузьмінський. — Але нам важливо змінити не форму, а зміст.

Реформи в Україні йдуть дуже мляво. Із прийняттям змін до Закону «Про повну загальну середню освіту», які базуються виключно на інтересах дорослих, а не дитини, в суспільстві формується думка, що будь-яку реформу можна загальмувати. Це — поганий прецедент. Ніхто не робитиме жодних кроків, розуміючи, що все ще може змінитися».

Головна проблема — байдужість. Розуміючи економічний і господарський блоки питань, керівники громад найчастіше повністю ігнорують питання соціальні. Карантин і передвиборний процес узагалі сповільнили все.

І хоча кожен із шести планів трансформації являє собою ваговиту книжечку, в якій для кожного конкретного випадку мають бути відповіді на запитання: що робити з дітьми, які перебувають у закладі; що робити з персоналом, що — з інфраструктурою; які послуги необхідно створити в громадах, щоб унеможливити потрапляння дітей до інтернатів, тим самим усунувши потребу в них, — до реалізації всього цього ще дуже далеко.

Це вже не перша спроба реформувати систему інтернатних закладів. Однією з причин провалу попередніх було те, що відповідальність за них цілком і повністю лягала на Мінсоцполітики. Але реформа інтернатного закладу — це і освіта, і служба у справах дітей, і органи соцзахисту, і охорона здоров’я, і органи місцевого самоврядування. Тільки взаємодія цих структур між собою на основі чіткого бачення важливості перебування дитини в сім’ї й може забезпечити цю реформу. Якщо такої співпраці немає, результату не буде. Ризиків — безліч. Визначальне, крім іншого, — наявність політичної волі та впевненість суспільства в тому, що інтернат — це погано, дитина має виховуватися в сім’ї.

Чи збережуться успіхи і бажання впроваджувати зміни, зважаючи на те, що у вересні проєкт, головним результатом якого стало складання планів трансформації, скінчиться й стануться вибори? Від відповіді на це запитання залежить і відповідь на запитання: чи можливе життя без інтернатів у Тернопільській області, яка вважається найуспішнішою в пілотному проєкті й результати якої хочуть поширити потім на всю Україну?

Можна скласти мільйон ідеальних планів. Оплата послуг консультантів проєкту від досягнутих результатів не залежить. Але без створення реальних, а не математично змодельованих альтернатив плани так і залишаться на папері. Чи не витрачені гроші кредиту, який доведеться віддавати всім нам, намарно?