Територія terra incognita, або Навіщо депутатові географія?

Україна залишається однією з небагатьох країн Європи, котра не має власної візитки. Ну справді, не вважати ж нею «Горілку з перцем», якою ми звикли щедро частувати зарубіжних гостей і навіть вручати як презент. Тим часом роль візитної картки держави, як заведено у світі, відіграє національний атлас — фундаментальне картографічне видання енциклопедичного рівня. Починаючи з першого такого твору, що побачив світ 1899 року у Фінляндії, більшість країн — членів ООН видали, а деякі країни — по декілька разів перевидали свої національні атласи. Останніми роками свої «візитки» опублікували наші найближчі сусіди, Росія (перший том) — у 2004 р. Польща — у 1997 році, Білорусь — у 2002-му.

В Україні ідея видання національного атласу здобула підтримку на державному рівні лише у 2001 році (хоча рішення про створення візитної картки держави президія НАНУ ініціювала ще на світанку нашої незалежності). Того ж самого року вийшов указ президента «Про Національний атлас України», а ще через більш ніж два роки — відповідна постанова Кабінету міністрів. Цими документами було визначено державного замовника розробки атласу — Національну академію наук України, науково-методичне та організаційне забезпечення робіт покладалося на Інститут географії НАНУ. На сьогодні завершено розробку авторського оригіналу атласу, і до кінця цього року його оригінал-макет має бути переданий до друку. Учені так і не дочекалися цільового фінансування з державного бюджету (відповідно до вищезгаданої постанови Кабміну) — Національна академія, усвідомлюючи значимість і важливість створення Національного атласу для держави, виконала цей масштабний проект за рахунок власних коштів, а точніше — коштів, передбачених на підтримку технічного забезпечення НАНУ (хто там нарікає на застарілу технічну базу Академії наук?!.)

— Національний атлас України — це фундаментальне картографічне видання (форматом 47х34 см та обсягом 540 сторінок), на основі якого формується інформаційний образ держави, — розповів директор Інституту географії НАН України, член-кореспондент НАНУ Леонід РУДЕНКО. — В ньому узагальнено результати новітніх досліджень про особливості природних умов і ресурсів нашої країни, зміни у розселенні її населення, розвиток економіки, історичних подій, екологічного стану природного середовища тощо. Основна частина інформації подана у вигляді карт. Атлас складається з шести тематично завершених блоків: «Загальна характеристика», «Історія», «Природні умови та природні ресурси», «Населення та людський розвиток», «Економіка», «Екологічний стан природного середовища».

Національний атлас, без перебільшення, є одним із наймасштабніших проектів не лише в НАНУ, а й в Україні. До розробки його було залучено близько 500 відомих учених та високопрофесійних фахівців із різних галузей знань — геології, географії та картографії, геофізики, ботаніки, археології, історії, демографії, економіки, соціології та ін. Окремі карти створювали спеціально підібрані авторські колективи, до складу яких входили, крім учених НАНУ, науковці з різних наукових установ та окремих вузів України (Київського національного університету ім. Т.Шевченка, Львівського і Таврійського національних університетів). Із приємністю хотів би відзначити успішну співпрацю з Міністерством економіки та Державним комітетом статистики.

Багато карт атласу справді унікальні. Зокрема блок «Природні умови та природні ресурси» налічує понад триста карт, що містять інформацію про основні етапи формування та особливості сучасної природи України. Вони згруповані у розділи: геологічна будова, геофізичні поля, мінеральні ресурси, інженерно-геологічні умови, рельєф, ґрунти і ресурси ґрунтів, ландшафти і фізико-географічне районування і т. д. Наприклад, картографічні матеріали свідчать, що, з погляду геологічної будови, на території нашої країни є три складні регіони — Донбас, Карпати і Крим. На одній із карт відображено сейсмічні процеси в різні історичні періоди, зокрема землетрус 1802 року — яку він охопив територію, звідки йшли основні поштовхи. Звичайно, є тут також карта загального сейсмічного районування. До речі, аналогічні карти створено навіть для окремих міст, що лежать у сейсмічно активних регіонах. Як відомо, будуючи різні об’єкти, дуже важливо знати про можливий геодинамічний розвиток. Часто буває так, що регіони містяться поруч, мають однакові кліматичні умови, ґрунти, а економічна віддача — різна. Причина такого стану речей у тому, що в господарській діяльності не враховуються інженерно-геологічні умови чи інші природні чинники. Отож, формуючи стратегію розвитку, тим паче — окремих регіонів, цьому потрібно приділяти серйозну увагу.

Або візьмімо розділ, що стосується кліматичних умов. У ньому вміщено дві надзвичайно цікаві карти, які досі ніде не публікувалися, — зміна температури повітря у ХХ столітті і зміна кількості опадів у ХХ столітті. (Роботу виконано Українським гідрометеорологічним інститутом.) Нині багато говорять про зміни клімату, зокрема про глобальне потепління. Отож, як свідчать дані наукових спостережень, у нас це потепління дуже специфічне: теплішає зима і холоднішає літо. Зрозуміло, що такі процеси становлять інтерес не лише для науковців, а й, зокрема, для фахівців аграрного сектора.

Дуже цікавий тематичний блок «Населення». Базисною датою для укладання карт цього блоку визначено 2001 рік, коли було проведено перший Всеукраїнський перепис населення. Для підготовки карт використано матеріали переписів різних років, починаючи від 1897-го, дані державної статистики тощо. Все це дає змогу простежити в динаміці формування складу та зміни чисельності населення України за понад сторічний період, темпи зростання кількості міського населення, за рахунок вихідців із яких місцевостей воно відбувалося; вміщено докладні дані щодо зайнятості населення, демографічної ситуації, етнічного складу, віросповідання і т. д.

Звичайно, в атласі широко представлено інформацію про екологічний стан природного середовища. Наприклад, одна з карт має назву «Екологічна ситуація за умовами проживання населення». Значний розділ присвячено впливу природних та антропогенних факторів на екологічну ситуацію на території України, а також заходам із запобігання погіршенню цього стану. Подано докладну характеристику ґрунтів — в окремих південних та східних районах їх розораність сягає 90 — 95 (!) відсотків, а також вміщено рекомендації стосовно збереження земель від подальшої деградації. Зрештою, кожен розділ містить багато ексклюзивного матеріалу. На мою думку, якщо Національний атлас з’явиться друком, то і президент, і голова Верховної Ради, і прем’єр-міністр матимуть чудову нагоду представити перед усім світом образ України не лише словесний, а й у вигляді сучасного інформаційного продукту. Широкі інформаційні можливості атласу передбачають його використання у багатьох сферах суспільного життя — у законотворчій та управлінській діяльності, для обґрунтування програм економічного, соціального розвитку держави та регіонів, у природокористуванні тощо. Атлас, як джерело сучасної інформації про Україну, використовуватиметься у системі шкільної та вищої освіти, при формуванні зовнішньої політики держави та розвитку міжнародних відносин.

— Чи планується видання електронної версії Національного атласу України? Крім української, якими ще мовами вийде атлас?

— У поліграфічній версії атлас розробляється як однотомне видання українською мовою (з додатками російською та англійською), — каже Леонід Григорович. — Згодом буде видано електронну версію атласу.

У 2000 році за підтримки наших колег із Канади вдалося випустити в світ пілотне видання атласу України в електронному вигляді (українською та англійською мовами). Тоді Міністерство закордонних справ замовило у нас сто примірників — на дипломатичному рівні видання мало неабиякий успіх. Звичайно, його обсяг та інформативну насиченість не порівняти з нинішнім авторським оригіналом атласу.

Оскільки з часом інформація втрачає свою актуальність, інакше кажучи — старіє, передбачається раз на п’ять років перевидавати електронну версію Національного атласу України (розширену і доповнену поліграфічну версію — раз на десять років). Із цією метою президія НАНУ постановила створити при Інституті географії спеціальний інформаційний центр для актуалізації та оновлення бази даних атласу.

— Досі не вдалося видрукувати паперовий варіант Національного атласу — причина тривіальна: у держави немає коштів. Хоча наші сусіди вже мають такі видання, навіть багатотомні...

— Так, Росія має намір видати свою «візитку» у чотирьох томах. Перший том «Загальна характеристика території» уже побачив світ. Німеччина видає національний атлас у 12 томах. Білоруси розпочали роботу над ним пізніше, ніж ми, однак ще у 2002 році він вийшов друком. Указом президента на це було виділено солідні кошти. Ми ж від держави не отримали ані копійки…

— Це ще можна було б зрозуміти, якби академія просила кошти на власні потреби, але ж ідеться про справу величезного державного значення…

— На початку минулого року, порадившись із Борисом Євгеновичем Патоном, ми подали лист на ім’я президента В.Ющенка, в якому йшлося про становище з фінансуванням робіт зі створення Національного атласу України. Проте відповіді так і не одержали. Кошти на картографічні роботи (їх виконує ДНВП «Картографія»), знову ж таки, вишукала НАНУ, а що стосується поліграфічних — сподіватимемося на милість державних мужів.

***

На сьогодні в інституті склалася ситуація, коли науковці замість того, щоб зосередити зусилля на завершенні робіт зі створення Національного атласу, змушені перейматися проблемами, далекими від науки.

Київрада своїм рішенням №23/3114 (п. 15) від 2 лютого 2006 року передала перший та другий поверхи (427 кв. м) будинку по вулиці Володимирській,44, ТОВ «Клімент-інвест», а Інституту географії залишає третій і четвертий поверхи (516, 5 кв. м). Дирекція інституту вже отримала лист від КП «Київжитлоексплуатація» з вимогою звільнити приміщення, в якому тепер містяться актовий зал, бібліотека, кабінети дирекції та наукових співробітників.

Драматична боротьба співробітників академічного інституту за право на власне приміщення триває вже не один рік. Цей чотириповерховий будинок на вул. Володимирській належав Академії наук із двадцятих років минулого століття. Колектив Інституту географії працює в ньому з 1982 року. Перед тим там містився Інститут гідробіології.

У 1992 році будинок помилково зарахували до комунальної власності (що підтверджується довідкою Фонду держмайна, Мінекономіки та Мін’юсту). Постановою КМ України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено перелік державного майна, яке передається останнім. У переліку таких об’єктів по м. Києву цього будинку немає.

Є доручення президента України від 10.04.02 р. № 1-1/462, згідно з яким Кабінет міністрів мав у місячний термін вирішити питання про повернення цієї будівлі до державної власності, проте воно не виконане. У позові до Господарського суду м. Києва щодо визнання права державної власності на нежилий будинок №44 по вул. Володимирській Національній академії наук відмовлено. На тій підставі, що з позовом до судової інстанції повинен був звернутися «орган, який наділений такими повноваженнями відповідно до чинного законодавства України». А це — Фонд державного майна або ж прокуратура. У лютому минулого року документи щодо відсудження зазначеного будинку було передано до прокуратури Шевченківського району, де їх розглядають досі.

Недавно Академія наук знайшла фінансову можливість зробити ремонт приміщення інституту, зберігши при цьому старовинне оздоблення.

І ось, навіть не повідомивши керівництво наукової установи, Київрада прийняла рішення про передачу двох нижніх поверхів нікому не відомій фірмі (ТОВ «Клімент-інвест»), інформації про яку не знайти в жодній базі даних. Науковці називають це рішення підступним. Можна побитися об заклад: ніхто, прочитавши цей документ, нізащо не збагне, про що йдеться в п.15 — у чому чиновники і клерки Київської мерії дійшли вершини майстерності, то це в хитросплетінні бюрократичної паперотворчості. А проте науковцям відомо, з чиєї подачі і в чиїх інтересах прийнято таке рішення. І дарма, що фірма віртуальна, співробітники інституту відчувають реальну загрозу силового вирішення конфлікту, як це вже трапилося раніше в сусідньому приміщенні, що належало видавництву «Дніпро».

До речі, офіційно рішення Київради до інституту так і не надходило. На думку його співробітників, ця спроба перерозподілу нерухомості в останній момент перед виборами дуже нагадує ситуацію напередодні президентських виборів 2004 року, коли відбувалося гарячкове привласнення земельних ділянок на престижних околицях столиці. Київрада тоді, як відомо, особливо «уславилася» своїми рішеннями з роздачі заповідних територій депутатам та іншим «заслуженим» людям. Тепер ось замахнулися на Інститут географії. Та й на інші академічні наукові установи в центрі міста раз у раз накидають оком товстосуми при владі.

«До нас неодноразово приходив депутат Київради В.Щербаков, вимагаючи віддати два поверхи, — розповіли співробітники інституту. — Два роки тому у присутності керуючого справами НАНУ він прямо заявив, що, мовляв, нічого опиратися, наука і академія тепер нікому не потрібні. А в цьому приміщенні будуть смажити котлети. (Поруч міститься ресторан, до якого, кажуть, має відношення цей депутат.)»

Після такого одкровення столичного депутата комедійні образи із класичного твору Д.Фонвізіна «Недоросль» просто-таки тьмяніють. Пам’ятаєте, один із персонажів дивується, навіщо вчити географію: «А извозчики-то на что ж? Это их дело. Это таки и наука-то не дворянская. Дворянин только скажи: повези меня туда, свезут, куда изволишь». Не депутатська це наука — географія.