НЕБЕЗПЕЧНІ ІГРИ ЛИЦАРІВ НАУКИ

У стінах Російської академії наук (РАН) чутно брязкіт мечів і дзенькіт обладунків. Академічне ополчення збирається для боротьби з усім, що дискредитує науку в цілому, спотворює наукову істину та принижує високе звання вченого до рівня доморослого винахідника вічного двигуна. Оголошено всесвітній хрестовий похід проти лженауки в усіх її іпостасях: метафізики, екстрасенсорики, біоенергетики й паранормальних вірувань, включаючи астрологію, шаманство, віщунство й окультизм, словом, проти всього того, чого не може бути.

«Наука — це те, чого не може бути!
А те, що може бути — це технічний прогрес»

Петро КАПІЦА, лауреат Нобелівської премії

Перший бойовий виступ відбувся наприкінці минулого року в Москві, де працював симпозіум «Наука, антинаука й паранормальні вірування», організований спільними зусиллями РАН і Російського гуманістичного товариства при МДУ. Хоча задекларованою метою форуму було прагнення вчених визначити ставлення вчених до світу метафізичних феноменів, багатьом учасникам наради захотілося організувати додатковий хор і оголосити анафему «навколонауковому шарлатанству». Уперше за всю історію людської цивілізації для цих цілей зібралося близько 200 учених із восьми провідних країн світу.

Предтечею форуму стало створення під егідою президії РАН особливої «Комісії з питань боротьби з лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень», а також низка публікацій, провідне місце серед яких посідала доповідь голови цієї комісії академіка Едуарда Круглякова, виголошена ним на засіданні президії РАН у березні 1999 року.

Безперечно, захист чистоти й істинності знання — справа свята. Наука не лише має право, а й просто зобов’язана піклуватися про свою гідність, підтримувати надійність своїх пізнавальних методів і охороняти наукову істину від профанації. Уся річ у тім, якими методами досягається ця шляхетна мета. Від заклику братися усім миром за зброю відгонить прокрустовщиною, а в ролі не міфічного, а сучасного «обрізувача» виступає сама РАН, окремі представники якої нібито напевно знають, де треба шукати істину й якою вона має бути насправді.

З цієї причини відповідь на запитання про користь ініційованої кампанії боротьби з «гідрою лженауки» не така проста, як може видатися з першого погляду.

По-перше, що таке лженаука? Чим вона відрізняється від антинауки, від наукової недобросовісності й фальсифікації наукових результатів та й просто від елементарної безграмотності? Відповідь на ці запитання отримати не можна, бо організатори походу не спромоглися чітко визначити мету основного удару. Більш-менш чітко окреслено лише два полюси цієї багатоликої «гідри». З одного боку, під це визначення потрапляють такі поняття, як чаклунство, шаманство, хіромантія, віщування й астрологія, аномалістика й екстрасенсорика. На іншому полюсі зосереджені проблеми біоенергоінформаційного обміну між людиною й навколишнім середовищем, дослідження торсіонних полів і нових видів фізичних взаємодій, створення нових квантово-вакуумних технологій, пошук нових видів енергій і т.п. — словом, усе те, що відноситься до суто наукових проблем, які виходять за рамки сталої наукової парадигми.

По-друге, хто носії цих лже- й антинаукових поглядів? Хіба лише ворожки, знахарі, екстрасенси, віщуни й шамани з глухих хуторів і хатинок на курячих ніжках? Аж ніяк! Судячи зі статті «Проблемы борьбы с лженаукой» («Вестник» РАН, т. 69, №10, 1999), до адептів «псевдонаучної скверни» зараховано вельми освічених людей — кандидатів і докторів наук, зокрема співробітників і дійсних членів як самої РАН, так й інших академій.

Таким чином, багатоголова «гідра лженауки» виявилася надуманою еклектичною креатурою. Одна частина її голів шукає істину в стародавньому міфологізмі й живиться витоками празнання, притаманного архаїчній свідомості, яка сприймає світ і людину як щось єдине, нерозчленоване. Але інші голови цього жахливого чудовиська, виявляється, тягнуться в протилежний бік, до знання настільки надсучасного, що воно ще не встигло стати частиною наукової парадигми. Аналіз нинішньої ситуації наштовхує на зовсім несподівані висновки.

«Мені ненависні ваші погляди, але я готовий віддати життя за ваше право їх висловлювати»

Вольтер

Те, що боротися з міфотворчістю чи намагатися змінити міфологізовану свідомість суб’єкта — марна річ, знають усі. Така боротьба й не є метою наукових інститутів. Є надія, що про це знають і члени сановної комісії. Витоки міфотворчості так віддалені в часі й так глибоко заховані в психології особистості, що будь-які спроби вплинути на міфологізовану свідомість заздалегідь приречені на провал. Приклад — багатовікове безуспішне протистояння науки й релігії. Більше того, за визначенням А.Лосєва, міф є необхідною категорією думки та життя, і в сталому суспільстві міфологізація свідомості так само необхідна, як і просвітництво. Ще приклади? У США за всіх часів існували містичні ордени, релігійні секти, віщуни, астрологи, хіроманти й цілителі, але ця обставина анітрохи не позначилася на рівні американської науки.

Але якщо воювати з однією половиною «гідри» немає сенсу, то проти кого може бути спрямований головний лицарський удар? Ось тут і з’ясовується, що мали на увазі ініціатори організованого виступу проти «лженауки й фальсифікації наукових фактів».

Нині в світі, і в Росії особливо, здійснюється багато досліджень силами громадських груп, які формально не входять до системи інститутів РАН або інших підтримуваних державою академій. Ясна річ, тематика цих досліджень не замовлена, а визначається інтересами самих дослідників. Вона включає різні проблеми — від вивчення фізики вакууму й торсіонних взаємодій до пошуку позаземного розуму й вивчення змінених форм свідомості, від дослідження біоенергетичних властивостей живого організму до вивчення принципів лозоходства та природи НЛО.

Хто сьогодні може сказати, які з цих досліджень принесуть користь, а які ні? Та ніхто! Навіть найзатятіші захисники науки від зазіхань «псевдовчених». Дякувати Богові, не всі вчені самої РАН поділяють позицію голови комісії Е.Круглякова. На засіданні президії РАН висловлювалися тверезі думки про необхідність «підтримувати баланс між наукою та лженаукою», лунали слова про те, що «в цій боротьбі ми можемо разом із брудною піною вихлюпнути й дитину».

Втрата цієї «дитини» може завдати майбутній цивілізації страшного удару. Якби наукою останніх півтора століття керували лицарі походу, то не злетів би жоден літак, Едіссон не зробив би багатьох відкриттів, а атомна енергетика не вийшла б із стін наукових лабораторій. Так, це вустами вчених виголошувалися нещадні вердикти про неможливість польоту апаратів, важчих від повітря, про те, що ракетним рушіям немає від чого відштовхуватися в космічній порожнечі, про те, що отримання енергії під час ділення ядер ніколи не досягне економічно вигідного масштабу. Якою була б наша цивілізація сьогодні, якби ці прогнози справдилися!

Історія науки сповнена прикладів, коли під виглядом боротьби з «псевдонауковими» ідеями атаці було піддано не самі ідеї, а їхніх носіїв. Ми цю історію вивчали на власній шкурі, коли в «великому й могутньому» прокочувалися хвилі нещадної боротьби з вейсманізмом-морганізмом, із буржуазною генетикою й кібернетикою. Подібне насильство над наукою — це не видатки історичного розвитку, а шкідливий і неприхований крок влади, котра намагається вказати, куди слід рухатися науці та як правильно шукати потрібну істину.

Але наукові дослідження не потребують подібної чистки згори. Наука давно виробила й відшліфувала свої пізнавальні методи, які дозволяють відрізняти істину від помилки. При цьому не важливо, чи спричинено помилку природними похибками пошуку чи свідомими девіаціями. Наука — це форма суспільної свідомості, тому окремі помилки швидко нівелюються всесвітнім колективом дослідників. Окремі й чесні помилки в науці неминучі. Зрештою, саме вміння швидко усувати погрішності і зробило науку власне наукою — об’єктивним інструментом пізнання світу. А стосовно свідомих фальсифікацій, то їхніх авторів із однаковим успіхом можна знайти серед учасників як наукового, так і «псевдонаукового» процесу.

«Ми не знаємо, в якого бога ви віруєте, але точно знаємо, що не в того»

Іохім Докліціан

Як у світлі всього сказаного можна оцінити діяльність комісії з питань боротьби з «лженаукою»? Частково відповідь на це запитання вже міститься в доповіді її голови. Цитую: «Так, залишено без відповіді запитання про причини зростання впливу лженауки, про те, чому вона процвітає в благополучних високорозвинених країнах». А відповідь лежить на поверхні й проста, як Колумбове яйце. Академічна наука вперто захищає себе від величезної, неймовірно величезної безлічі животрепетних питань буття. Найважливіші в усіх на слуху: чи можливе збереження свідомості поза фізичним тілом; як петрицька Ванга бачила минуле й майбутнє своїх клієнтів; чому фізіологічні параметри крові залежать від розташування Сонця щодо обрію та змінюються в моменти сонячних затемнень; як лікують гомеопатичні ліки, які фактично не містять самих ліків; у чому звичайна вода береже свою «пам’ять»; на чому засноване істинне цілительство тощо. Усі ці й багато інших питань становлять предмет аномалістики, що її Висока Наука з презирством відкидає. Відмовою від аномалістики академічна наука фактично визнає своє безсилля, і в такому разі створення згаданих вище комісій є не що інше, як спроба обмежити прогрес пізнання та як прояв відвертої антинауковості.