Чи виліковний дальтонізм науки?

Марно очікувати великої добавки до знань від впровадження й прищеплення нового до старого. Має відбутися оновлення до останніх основ, якщо ми не хочемо вічно обертатися в колі з найнікчемнішим рухом уперед.

Френсіс Бекон

Дальтонізм, як відомо, — це вроджена нездатність бачити деякі кольори. Окремі люди зазвичай не бачать того, що іншим впадає у вічі (їх називають дальтоніками). Дальтонік може не побачити яскравого маку на тлі соковитої зелені. Це загальновідомо. А ось чи може колірна сліпота уразити суспільну свідомість, зокрема одну з її передових форм — науку? Виявляється, може. Багато вчених, хоч і не дальтоніки, чомусь не помічають найяскравіших, найбарвистіших явищ нашого світу.

Наука була й залишається потужним засобом пізнання навколишнього світу. Вона дозволяє достовірно й об’єктивно встановити істину й на підставі здобутого знання змінювати навколишній світ, роблячи його комфортнішим для людини. Завдання комфортизації буття лежить на так званих наукових технологіях. Таким чином наука і відкриває істину, і примушує її працювати на наше благо. Однак останніми десятиліттями, після того як світова наука набула всіх ознак корпоративності, її інтерес до технологій став помітно переважати над інтересом до ІСТИНИ. Інколи навіть складається враження, що в багатьох інтерес до безкорисливого пізнання широкої правди про світ просто зник.

Як інакше пояснити те, що десятки, сотні явищ і фактів природи й історії, які розбурхують нашу уяву, не потрапляють в об’єктив учених? Не можна сказати, що вчені зовсім охололи до дослідження дивних, загадкових, незрозумілих, недоступних простому поясненню явищ, котрі називаються аномальними. Ні, аномалістикою займається широке коло людей. Але це заняття дуже рідко збігається з їхньою професійною діяльністю. Переважно вивчають аномальні явища учені не в стінах дослідницьких лабораторій, а в громадських групах або, так би мовити, вдома на кухні. Аномальні явища не фігурують у робочих планах академій і університетів.

Справді, у світі так багато захоплюючих тем, які не просто цікаві самі собою, а ще й потенційно корисні. Наприклад, нетрадиційна медицина. Здавна хворі отримують користь від застосування східних цілительських систем: чжень-цзю терапії, су-джок, ці-гун, рейки та деяких інших. Однак наукова медицина офіційно не визнає цих методів. Але не тому, що досліджувала і виявила їх непридатність, а, швидше за все, тому, що ці системи лікування потребують визнання наявності в людині того, що не визначається анатомічно: душі, чакр, енергетичних каналів. Офіційна медицина відкрито ігнорує тисячолітній досвід людства, захоплюючись методами «скальпеля й пігулки».

Є цікаві теми й у фізіології. Відомі численні випадки відмови людей від їжі (а інколи — й питва) упродовж багатьох років. За окремими з них велися спеціальні медичні спостереження. Серед піддослідних був 68-річний індус Пралад Джані, за яким лікарі клініки Стерлінга в Ахмадабаді з допомогою телекамер безперервно спостерігали 10 діб. Упродовж цього часу він нічого не їв, не ковтнув ані краплі води, що не завадило йому зберегти в нормі не тільки вітальні показники, а й чудове самопочуття.

Нині у світі налічується близько 10 тисяч «сонцеїдів» — послідовників ініціатора цього руху, австралійки Джасмухін, які повністю відмовилися від їжі. Їхнє самопочуття, хоч як це дивно, набагато краще за самопочуття людей із їхнього оточення. Чи не правда, десять тисяч піддослідних — цілком достатня популяція для проведення медичних досліджень?

У часи СРСР кандидат медичних наук Г.Шаталова своїми експериментами, які вжахнули чиновницьку ієрархію з Академії медичних наук, показала, що духовно-морально підготовлені люди краще витримують тяготи багатоденного переходу через гарячі піски Кара-кумів, ніж треновані спортсмени, які йшли з ними поруч. Ба більше, ці люди, отримуючи добову норму харчування, еквівалентну всього 600 ккал, не схуднули після 300-кілометрового переходу. Але спортсменів серед фіналістів уже не виявилося: вони зійшли з дистанції, не добравшись навіть до середини, хоча отримували води та їжі рівно в 10 разів більше, ніж учні Шаталової. Звідки ці кволі на вигляд учні черпали сили, чим живилися їхні м’язи й мозок, якщо згадати, що мінімально необхідна біологічна норма харчування становить 1400 ккал на добу? Знову ж таки корисний досвід неначе нікому й не знадобився — наука пройшла повз результати цього дивовижного експерименту.

Свого часу науковий світ вразили дослідження академіка Н.Бехтєрєвої. Наталя Петрівна показала, що сліпа від народження 12-річна дівчинка бачить навколишні предмети, причому енцефалограф у цей час реєстрував відсутність сигналу в зоровому нерві! Експеримент довів, що є можливість в окремих випадках допомогти приреченим на вічну сліпоту людям, дати їм змогу бачити світ. Здавалося б, офтальмологи повинні вхопитися за цю ниточку, вивчити й розширити можливості методу. Але сухе академічне питання «хіба може інформація передаватися в мозок без матеріального носія?» примусило їх опустити руки. Більше того, такий собі С.Савінов у статті «Методологія лженауки» до псевдонаукових публікацій зарахував і статтю Бехтєрєвої «Про так званий феномен прямого бачення», опубліковану в академічному журналі «Фізіологія людини» за 2002 рік. Це вже не дальтонізм, а швидше ідеологічний тероризм.

Дарвінівська гіпотеза про походження видів служить для сучасних антропологів надійною ширмою, сховавшись за яку вони не помічають численних фактів, котрі контрастують із уявленням про горезвісну «мавпячу» еволюцію людини. Немає при цьому потреби говорити про те, що досі не знайдено перехідної ланки між вищими приматами й людиною. Зазначений антидарвінівський аргумент уже давно став притчею во язицех. Але, крім нього, є прямі свідчення того, що походження людини не можна пояснити лінійною еволюцією з нижчих видів. Подивіться на додані малюнки. В Індії недавно відкопали 12-метровий кістяк, дуже схожий на збільшений людський (див. фото). Влада штату, в якому виявлено знахідку, викликала туди поліцейських, щоб не дозволити потрапити до розкопки цікавим. Відомі аналогічні знахідки на Аравійському півострові, а також в інших місцях.

Крім того, у різних колекціях світу зібрано кілька велетенських черепів, які належали однооким істотам, про що свідчить єдина очниця посередині лобової кістки.

Гігантські кістяки — не єдині гострі цвяхи, які стирчать із конгломерату перемішаних фактів, що називаються історією людства. Чимало найрізноманітніших прикладів в історії людської цивілізації виступають проти примітивного уявлення про те, що наші далекі предки стояли на східцях науково-технічного прогресу набагато нижче за нас. Заперечуються й найвищі технічні досягнення стародавніх, які, можливо в чомусь навіть переважають сучасні. Візьмімо хоча б піраміду Хеопса. Сучасні інженери навряд чи наважилися б на складання піраміди з 2300 тис. багатотонних кам’яних блоків за той стислий термін, протягом якого правив Хеопс. А вже від завдання полірувати вручну пласкі поверхні гранітних і базальтових плит, користуючись для цього тільки бронзовими сокирами, вони б напевно відмовилися.

Якщо тема обробки каменю заведе нас у доколумбову Америку, то там теж виявимо приклади надзвичайно високих технологій. Неподалік руїн старовинного міста Тіагуанако міститься знамените поле кам’яних руїн Пума Пунку. Багатотонні, колись відполіровані моноліти з граніту й андезиту виготовлені так, наче їх обробляли на сучасному фрезерному верстаті. Формою ці блоки являють собою дуже складні геометричні фігури з вирізаними квадратними й круглими заглибленнями, виступами, карнизами та іншими елементами. Вивчення таких артефактів могло б допомогти нам удосконалювати будівельні технології, проте, як скаржаться самі історики, сучасна наука категорично заперечує існування високорозвинених земних цивілізацій у далекому минулому. Представники офіційної науки вперто наполягають на тому, що ці чудеса каменерізання виготовлені місцевими індіанцями аймара з допомогою кам’яних або бронзових сокир!

Є заборонені теми і в інших науках. Астрономи, хоча й шукають у космосі землеподібні планети й ознаки життя на них, проте зовсім не цікавляться проблемою НЛО. Свого часу верховоди військово-промислових комплексів СРСР і США зуміли приборкати залежну від них пресу та учених і не допустити поширення інформації про реальний стан справ у цій галузі знання. Склалася парадоксальна ситуація: весь світ спостерігає, фотографує, записує на відеокамери й мобілки, мільйонами збирає повідомлення очевидців, — а офіційна наука й провідні космічні агентства світу запевняють нас у тому, що все це — міраж, ілюзії або вигадки фантазерів. На думку ієрархів від космічної науки, весь світ збожеволів. Але хто насправді божеволіє, ще треба з’ясувати.

Є багато причин, які не тільки спиняють можновладців від розвитку відкритого вивчення НЛО, а й примушують їх перешкоджати таким дослідженням. Одна з них полягає в тому, що НЛО можуть виявитися літальними апаратами позаземних цивілізацій. Якби це припущення підтвердилося, то довелося б визнати, що всі наші наукові твердження про труднощі й практичну нездійсненність міжзоряних перельотів, м’яко кажучи, перебільшені. Швидше за все, похитнувся б постулат, який лежить в основі загальної теорії відносності (ЗТВ), що стверджує: рух матеріальних об’єктів із надсвітловою швидкістю неможливий.

Із теорією відносності пов’язана ще одна проблема. Річ у тому, що, попри очевидні концептуальні й математичні недоліки ЗТВ, практично неможливо побачити на сторінках наукових журналів її критику. Ще 1934 року вийшла спеціальна постанова ВКП(б), в якій усіх незгодних з поглядами Ейнштейна прирівнювали до правих уклоністів і меншовиків. Розвиваючи цей наступ на опонентів ЗТВ, президія АН СРСР випускає 1964 року таємний циркуляр, що забороняє всім науковим і спеціалізованим радам, редакціям наукових і навіть популярних журналів, науковим кафедрам, відділенням науково-технічних товариств приймати, розглядати, обговорювати, рецензувати й публікувати праці, які критикують теорію Ейнштейна. Такий нечувано зухвалий удар по свободі наукової думки, очевидно, підтримали і в США. Це випливає з того, що й там надалі публікувалися тільки праці, очищені від критики ЗТВ. Відомі випадки звільнення викладачів американських внз, котрі дозволяли собі у лекціях несхвальні відгуки про ЗТВ. В Інтернеті й приватних колекціях рукописів можна натрапити на десятки робіт, які критично оцінюють переваги й вади ЗТВ. Їх написали не фантазери-аматори, а фізики-теоретики. Однак цим працям не знайшлося місця на сторінках серйозних журналів. Таким чином, очевидно, що університетсько-академічна наука в питанні «аномальних» тем вдавалася не тільки до тактики замовчування деяких проблем, а й до таємних заборон.

Можна дуже довго перераховувати теми, якими нехтує офіційна наука. Це й випадки чудесного зцілення силою молитви, інші релігійні дива, пророцтва Е.Кейсі й болгарської Ванги, що збулися, випадки самозаймання людей при повній цілості одягу, полтергейст, віщі сни, Благодатний вогонь, результати експериментів із біополями людини й рослин та багато-багато іншого. Чому ж наука не досліджує цих феноменів, наближення до розгадки яких багатократно розширило б наше світорозуміння, можливо навіть допомогло б нам навчитися робити всі ці «дива»?

Бо цим явищам, як стверджують академічні авторитети, «немає місця в системі чотирьох фундаментальних взаємодій». (Для довідки: чотири фундаментальні взаємодії — це набір основних принципів, до якого входять усі відомі закони нашого фізичного, тобто матеріального світу). Але дозвольте запитати: а можливо, цим явищам знайдеться місце в системі п’яти або шести фундаментальних взаємодій? Хто сказав, що фундаментальних взаємодій усього чотири, з чого це випливає? Не виключено, що всі спроби фізиків-теоретиків створити єдину теорію поля зазнали фіаско саме тому, що вони обмежували пошук у полі чотирьох взаємодій, не враховуючи невідомих досі нових сил. Навіть дитині ясно, що без кількох деталей пазла їй не вдасться скласти цільну картинку.

На початку ХХІ століття, після виявлення так званої темної енергії, спроба дати фізичний опис Всесвіту, ґрунтуючись тільки на чотирьох відомих взаємодіях, видається просто безглуздою. Працями астрофізиків кінця ХХ століття було встановлено, що Всесвіт не просто розширюється, а розширюється з прискоренням. Цей незаперечний факт привів до висновку, що скрізь є неймовірна сила, здатна прискорювати рух мільярдів галактик. Далі — більше. Кількісні оцінки показали, що еквівалент цієї енергії, виражений в одиницях маси, у багато разів перевершує масу всіх наявних у Всесвіті матеріальних об’єктів: зірок, планет, комет, газу й пилу. З цього стало зрозуміло, що наш Всесвіт матеріальний усього лише на 4%, а решта 96% припадають на приховану масу й ще не знати на що, наразі умовно назване темною енергією. Виявилося, що наш світ набагато більш нематеріальний, ніж матеріальний. Можна гадати, що такий самий відсоток нематеріальності властивий і людині. Інакше кажучи, в основі своїй людина нематеріальна, тобто духовна.

Таким чином, вимальовується цікава ситуація. Наука вивела закони природи, спираючись лише на чотири фундаментальні взаємодії. Добре чи зле, але ці закони якось описують стан і еволюцію матеріального світу. І ось у високих наукових колах робиться спроба охарактеризувати всі явища, зокрема й аномальні, причини яких лежать поза рамками відомих законів, — обмеженими уявленнями, справедливими тільки для світу фізичних явищ. Коли ж це не виходить, учені роблять висновок, що аномальних явищ немає і бути не може, бо «цього не може бути ніколи».

Виявлення «темної енергії» — найбільше досягнення науки, оскільки це відкриття саме собою вже ніби легалізує наукове вивчення явищ, у яких немає матеріального носія. Але широкій постановці таких досліджень заважає те, що учений невільний відкрито декларувати своє науково-філософське кредо, зокрема і в рецензованих наукових журналах. Інакше кажучи: В НАУЦІ ВІДСУТНЯ СВОБОДА СЛОВА ЯК СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ НАУКОВИХ ПЕРЕКОНАНЬ.

Хочу особливо підкреслити, що свобода в науці — це не безкарна свобода говорити й друкувати все що спаде на думку. Аж ніяк! Під свободою я розумію тільки свободу вибирати для досліджень будь-яку тему, хоч би якою незвичайною вона видавалася спочатку. Проте самі дослідження повинні проводитися строго відповідно до методологічних принципів, які дозволяють відокремити помилку від правильного результату і таким чином дати найбільш наближену до істини відповідь. Тільки після цього можна говорити, наскільки обрана тема науково обґрунтована й перспективна.

У документі, відомому під назвою «Декларація академічної свободи», що опублікований у журналі PROGRESS IN PHYSICS (Volume 3, July, 2007), є такі слова:

«...наукове дослідження має бути вільним від прихованого й відвертого репресивного впливу бюрократичних, політичних, релігійних і фінансових директив; наукова творчість є фундаментальним правом людини не менше, ніж інші фундаментальні права людини.

Учений, що працює для будь-якого внз, наукового інституту чи агентства, має бути повністю вільний у виборі дослідницької теми. Якісь обмеження можуть відбуватися тільки через реалії недостатності матеріальної підтримки, і нічого більше, що б стосувалося власне теми або предмету наукового дослідження». Справжня наука несумісна із заборонами на проведення наукових досліджень.

Поки що, не маючи такої свободи, наука видихається концептуально, їй бракує свіжого повітря «божевільних» ідей. Звісно, можна будувати космічні телескопи й колайдери, відшукувати нові методи досліджень. Але при цьому науці необхідно широко і без заборон дивитися на безмежний навколишній світ, знявши з очей ідеологічні шори, які обмежують його бачення. Ця обмеженість і є своєрідним дальтонізмом науки. Позбутися цієї хвороби, очевидно, можна кількома способами. Але головний із них — зняти табу на «заборонні» теми, які здебільшого саме й становлять пласт аномалістики. Адже тут лежать ключі до ПРИНЦИПОВО нових знань.