Наука може стати локомотивом, який витягне Україну з економічної прірви

У розвинених країнах наука в ієрархії професій посідає одне з досить почесних місць, оскільки там розуміють, що без неї практично неможливо досягти сталого економічного розвитку і високих стандартів життя. В Україні ситуація зовсім інша. Наука та інновації не розглядались і зараз не розглядаються як двигун розвитку країни. В нинішніх умовах наука могла б стати нашим шансом на відновлення та розвиток. Тим більше, що, як свідчить світова історія, саме війни і є тим самим «локомотивом», який прискорює економічний розвиток країн за рахунок розвитку науки, насамперед технічної та природничої.

Але, схоже, цього не розуміють на рівні держави. У Плані відновлення України (далі — План), презентованому урядом у Лугано, взагалі немає розділу «Наука». Хоча під час підготовки документа група експертів працювала над таким розділом і запропонувала важливі речі, які охоплювали всі сфери розвитку науки. Проте їхні пропозиції не увійшли до кола пріоритетних у проєкті Плану відновлення. Робота над Планом ще триває, і наукова спільнота намагається змінити ситуацію. Позаяк мусимо, за словами Лесі Українки, «без надії таки сподіватись».

Те, що наука почувається Попелюшкою в нашій країні, — не новина. Нехтування нею, попри безліч декларацій, усі роки незалежності призвело до деіндустріалізації й дебілізації, переходу з авіаційно-ракетно-суднобудівної країни в сировинний та аграрний придаток розвинених держав і статус однієї з найбідніших країн Європи.

І зараз Україна не робить висновків та не вчиться на уроках із минулого. Гострі проблеми, які в нас нагромаджувалися десятиліттями, загострилися. Заплющувати на них очі й далі не можна. Окреслимо окремі з них. Сподіваємося, що наш голос почують у владних кабінетах.

Фінансування

Якщо говорити мовою цифр, то у 1991 р. за показником наукоємності ВВП, який становив понад 2,4% (у тому числі 1,5% бюджетних витрат на науку), Україна випереджала не тільки країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), а й провідні європейські країни. Проте сьогодні значно відстає (рис.1).

Наші найближчі сусіди (Польща, Чехія, Словаччина) мали схожі початкові умови для кардинальних змін у науковій сфері на початку 1990-х років, але в багатьох із них завдяки проведеним реформам істотно зросли якість наукових досліджень та рівень витрат на дослідження і розробки (ДіР). Натомість в Україні витрати на ДіР у відсотках ВВП впали, порівняно з показниками 1991 року, у 5,5 разу.

 В Україні вже багато років уряд відстоює позицію, що фінансування науки є тягарем для бюджету, а ефективність витрат на неї — низька. Тимчасом у розвинених країнах світу обсяги державного фінансування ДіР досить значні й перевищують 400 євро на душу населення, а в країнах ЄС із державних бюджетів на ДіР у середньому виділяється близько 200 євро на особу, тоді як в Україні — менше 10 євро. З такими показниками фінансування розраховувати на віддачу від науки не доводиться.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Чого потребують українські науковці в часи війни та що вони можуть дати країні?

Кадровий голод

Скорочення витрат на науку призводить до неминучого скорочення кількості науковців. Кількість дослідників на сьогодні становить лише близько 20% від рівня 1991 року. Молодь перестала прагнути працювати в науці, в тому числі й через низьку заробітну плату та низьку технічну оснащеність. Було ліквідовано соціальні ліфти, а з ними й перспективи розвитку української науки у зв’язку з кадровим голодом, який війна посилить ще більше, якщо держава знову залишить науку поза увагою.

Без учених не буде ані власних розробок, ані технологій. Натомість їх доведеться імпортувати з інших країн за рахунок коштів від експорту переважно сировинної продукції, посилюючи роль України як постачальниці сировини і в далекосяжній перспективі знижуючи стійкість економіки. Для обслуговування імпортних технологій інженерні кадри вже не знадобляться. Достатньо буде техніків і робітників.

Зацікавлення талановитої молоді

В Україні у структурі підготовки кадрів з вищою освітою кількість студентів із технічних спеціальностей постійно зменшується. В умовах війни та післявоєнного відновлення ситуація з набором на навчання до ЗВО істотно погіршиться. Оскільки багато дітей шкільного віку залишили Україну, українським ЗВО доведеться конкурувати із закордонними університетами. В багатьох із них нашим студентам надаються гранти, фінансова допомога, безкоштовне проживання та навчання мови тощо. Тобто створюються всі умови для втримання талановитої української молоді за кордоном.

Боротьба за викладачів і дослідників

Крім того, закордон бореться за наших викладачів і науковців, надаючи їм гранти на проведення досліджень та фінансову допомогу, створюючи всі умови для роботи, забезпечуючи необхідним обладнанням, про яке в Україні й мріяти годі, а керівництво — кваліфікованими підлеглими. Тобто конкуренція за наше майбутнє йде як на рівні молоді, так і на рівні висококваліфікованих кадрів. Чимало цих громадян України виберуть своє майбутнє за кордоном.

Забезпечення науки обладнанням

Наукові здобутки світового рівня не можуть бути досягнуті на обладнанні, якому 50–60 років, яке багато разів ремонтувалося й використовується вимушено, оскільки іншого немає.

Днями було оприлюднено проєкти матеріалів робочих груп, які працювали над Планом відновлення, і, на жаль, кількість проєктів у сфері «науки та інновацій» незначна. Проте вони досить амбітні. Зокрема, проєкт «Відновлення та модернізація наукової інфраструктури України» передбачає істотну модернізацію дослідницької інфраструктури, забезпечення науки сучасним обладнанням до рівня, порівнянного з європейським. Правда, для цього потрібно забезпечити проєкт належними ресурсами, в т.ч. фінансовими. Адже останні 30 років коштів на модернізацію наукового обладнання держава не виділяла, і обладнання застаріло морально і зношене майже до нуля.

Захист прав інтелектуальної власності

Поза увагою залишилося питання створення та захисту прав інтелектуальної власності (ІВ), яка слугує чітким індикатором майбутнього економічного розвитку і є однією з ланок на шляху від ДіР до інновацій.

У ряді розвинених країн світу, наприклад Ізраїлі, Китаї, Японії, Кореї, саме наука та інтелектуальна власність стали головною рушійної силою економічного розвитку. Що дозволило їм буквально увірватися в коло провідних країн світу. Розвиток науки та інтелектуальної власності цих країн відбувся завдяки державним рішенням, спрямованим на вдосконалення освіти, науки, підтримку наукових досліджень, стимулювання авторів і наукових установ до створення та впровадження в економіку нових технологічних рішень у вигляді об’єктів інтелектуальної власності.

В Україні ж ситуація абсолютно інша. Останні 30 років відбувається чітка й планомірна деіндустріалізація, що призводить до постійного зниження патентної активності та якості пропозицій, що патентуються.

Та й пріоритетні напрями патентування в Україні й світі теж кардинально різняться. У світі переважна більшість патентів належить до п′ятого і шостого технологічних укладів (ядром яких є інформаційні, нано- та біотехнології відповідно), а в Україні — до третього і четвертого технологічних укладів.

Зараз у світі відбувається технологічна революція, що пов’язана з переходом до цифрової економіки. І ті країни, які першими перейдуть на інформаційні, нано- та біотехнології, будуть розробниками цих технологій і поширюватимуть їх, стануть світовими лідерами майбутнього і розвиненими країнами.

Аналіз перспектив можливого розвитку економіки України свідчить, що розвиток науки та інтелектуальної власності сьогодні є одним із небагатьох шансів країни покинути останні місця у світі за рівнем доходів.

Критерії наукової діяльності

Якщо уважно подивитися на рішення центральних органів виконавчої влади останніх років, то можна побачити, що наукова діяльність переважно зводиться до відповідності суто формальним критеріям, наприклад таким як кількість публікацій у журналах, котрі входять до міжнародних наукометричних баз даних Web ofScience та Scopus.

Але при цьому слід зазначити, що видання наукових статей у журналах із зазначених баз даних стало досить добре структурованим і прибутковим бізнесом. Передплата на провідні наукові журнали коштує зазвичай кілька тисяч доларів на рік і має тенденцію до постійного зростання. Навіть отримання копій окремих статей обійдеться в кілька десятків або сотень доларів. Хоча, зазначимо, під час війни Україні відкрили тимчасовий доступ до багатьох журналів і видавництв, що трохи пом’якшує, але не вирішує цю проблему.

У найпрестижніших журналах — великі черги охочих опублікуватися, адже відомо, що поява в них статті істотно підвищує можливості автора отримати нову посаду чи дослідницький грант, є ознакою визнання в науковій спільноті.

У багатьох (особливо вітчизняних) журналах поширена практика друку за гроші авторів, причому вартість у 2020-му в середньому становила близько 600 дол. США за статтю. Для окремих «наукових» журналів, що опинилися у WoS та Scopus, уже не потрібно і статтю писати. Все зроблять замість тебе «спеціалізовані фірми». Потрібно тільки заплатити гроші. А в Україні, у зв’язку з прийнятими загальнодержавними нормами необхідних публікацій для отримання вчених звань і наукових ступенів або керівних посад, у журналах, інколи дуже сумнівного характеру, зареєстрованих у базах даних Web of Science та Scopus, це явище набуло масового корупційного характеру і становить загрозу національній безпеці.

Найжахливіша ситуація в соціально-гуманітарних науках. Фактично, наукова діяльність зосереджується на гонитві за публікаціями, а не на проведенні наукових досліджень, які дають конкретні вагомі результати. Ринок публікаційних послуг в Україні в журналах, зареєстрованих у базах даних Web of Science та Scopus, українських журналах, вкупі з платою за публікації матеріалів конференцій, оплатою організаційного внеску за участь у конференціях, оплатою присвоєння цифрового ідентифікатора об’єкта (DOI) кожній науковій статті та оплатою перекладів, становить, за нашими оцінками, близько ста мільйонів доларів на рік. Значною мірою він перебуває в «тіні» за рахунок написання статей «на замовлення», «неофіційних» перекладів, авторських платежів за публікації, переважно на карткові рахунки фізичних осіб, а за переклади — найчастіше готівкою фізичним особам.

Варто визнати, що, з огляду на системні проблеми, які нагромаджувалися десятиліттями, українська наука для перетворення її на реальну рушійну і ключову силу економічного розвитку потребує значних зусиль та інвестицій, які свого часу було зроблено в найбільш розвинених сьогодні країнах світу. Хоча тих, хто повинен перейматися цими питаннями, схоже, не дуже турбує реальний розвиток країни.