Чого потребують українські науковці в часи війни та що вони можуть дати країні?

Чого потребують українські науковці в часи війни та що вони можуть дати країні?

На це запитання ми намагалися знайти відповідь під час опитування, проведеного наприкінці весни в рамках проєкту Ukrainian Science Reload. До ініціативної групи увійшли представники українських та закордонних університетів, громадських організацій, Національного фонду досліджень України та National Erasmus+ Office in Ukraine & HERE team.

У опитуванні взяли участь 2173 українських науковці. Результати свідчать про серйозні кризові процеси в науковій галузі.

Так, 83,8% респондентів зазначають, що їхнє матеріальне становище погіршилося, порівняно з довоєнним часом, хоча 81,1% респондентів продовжують отримувати заробітну плату в установі (установах), де працюють. Зважаючи на те, що 74,4% вчених не займаються іншими видами діяльності, крім наукової та/або науково-педагогічної, слід розуміти, що ця криза істотна.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як має розвиватися українська наука після війни

На запитання «Чи є змога займатись науковою діяльністю у тому ж обсязі, що і в довоєнний час?» позитивно відповіла тільки неповна третина опитаних. Серед причин, які не дають решті повноцінно працювати, переважають як психологічні: «Я не почуваюся в безпеці, що заважає мені працювати» і «Відсутність інтересу, апатія», так і фізичні: «Специфіка моєї роботи передбачає присутність на робочому місці, а я не маю такої змоги» чи «Технічні причини: постійні перебої з Інтернетом і зв’язком, відключення світла тощо».

Часто говорять, що під час війни українським науковцям відкрилися широкі можливості міжнародної допомоги. Проте інструменти такої допомоги в основному стосуються тільки тієї невеликої частини науковців, які виїхали за кордон, а переважна більшість їх залишилася в Україні. Так, 47,2% опитаних перебувають в Україні і не змінювали місця проживання через війну. 38,1% науковців перебувають в Україні, але змінили місце проживання через війну, і лише 14,7% вчених перебувають за кордоном.

Крім того, законодавство окремих країн ставить досить високі вимоги до осіб, які претендують на певні, хай і додатково профінансовані посади. Тут маємо дві проблеми. Перша — 59% науковців упродовж останніх трьох років не брали участі у грантових чи конкурсних проєктах, а отже навіть написання окремої заявки на фінансування стає тепер для них проблемним. До того ж є труднощі і з підтвердженням володіння мовою. З’ясувалося також, що чимало прогресивних і оригінальних дослідницьких галузей просто не були представлені в Україні, навіть у традиційно сильних природничих та технічних науках.

Тим часом ситуація з фінансуванням науки серйозно погіршується, що в поєднанні з системним недофінансуванням минулих років стає критичним. Так, майже 30% науковців, які працювали над певними проєктами, відзначили, що їхній проєкт було зупинено через війну. Насамперед це пов’язано з позбавленням фінансування Національного фонду досліджень, що не дало можливості як профінансувати нинішнього року проєкти з 2021-го (хоч як це парадоксально, в тому числі й спрямовані на безпеку), так і розпочати фінансування нових проєктів. Таким чином, кращі з кращих наукових колективів фактично втратили вагому підтримку. При цьому якщо в системі наукових досліджень і розробок в установах МОН фінансування хоч і зменшене, проте зарплатні видатки загалом збережені, то тут — усе зупинено. Ще гірші новини долинають із академічної науки, — окремі інститути переходять на дводенний робочий тиждень.

Нині науковці потребують якщо не нагальної підтримки, то надії. Більшість наших респондентів на перше місце серед потреб ставлять саме можливість розпочати нові дослідження в найближчому майбутньому. Якщо раніше дискусії про ефективність науки часто зводилися до економічного ефекту, то сьогодні багато хто резонно цікавиться, які ж розробки науковців безпосередньо допомагають обороні країни. І тут постає чимало запитань.

За результатами нашого опитування, понад 70% вчених готові працювати на відбудову і підвищення обороноздатності нашої держави. Хоча багато співпраці з ВПК, яка вже йде, не розголошується, проте очевидно, що потенціал української науки використовується далеко не на повну силу. Надмірна заформалізованість оборонних досліджень призвела до того, що окремі покоління науковців, зосередилися на суто цивільних напрямах досліджень і тільки зрідка можуть кваліфіковано оцінити перспективу застосування того чи іншого дослідження в оборонній сфері. В умовах війни, фінансових та ресурсних обмежень, а також хронічного недофінансування матеріальної бази наукових установ і університетів дуже важко очікувати проривного оборонного проєкту на кшталт Мангеттенського. Але чимало практичних задач, пов'язаних із технологічними процесами виготовлення продукції оборонного характеру, цілком можливо вирішити розумом і технічними можливостями, наявними в наукових установах академій та університетів. Правда, для цього потрібна ініціатива саме з боку підприємств ВПК і РНБО, адже саме вони можуть сформувати конкретні технічні завдання на розробки та провести невелику аналітичну роботу з пошуку й залучення консультантів і виконавців таких мікрозамовлень. За належної координації зусиль можна зорганізувати низку консорціумів з наукових установ і виробників, які б дали швидкі результати. При цьому науковці одержать безпосередній досвід і підтримку в ці скрутні часи.

У плані відбудови України згадується створення аналога американського Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів США (DARPA), але формат його роботи передбачає оголошення чітко сформульованих завдань, на які можуть орієнтуватися потенційні виконавці. Оскільки створення такого агентства в українських реаліях, за зразком НФД та інших новостворених, але ще не активних фондів, у найближчі два роки не варто очікувати, то лише прямий діалог підприємств із науковцями, за певної підтримки держави, може бути успішним. Одним із інструментів стимулювання такої співпраці може стати виділення цільових коштів підприємствам ВПК для проведення спільних із науковими установами розробок.

Так чи інакше, без залучення серйозного фінансування в наукову галузь навіть у кризових умовах ризикуємо втратити остаточні рештки стратегічних технологій, не кажучи вже про розробку чогось нового. І тут уряд повинен залучати всі можливі ресурси, зокрема міжнародну допомогу. Всі вже засвоїли, що ті, хто не годує свою армію, годуватимуть чужу, але слід пам’ятати, що це саме стосується й науки. Один постріл із HIMARS недарма коштує як річний бюджет наукового дослідження в українському університеті, але одне таке дослідження може допомогти створити не лише «Стугну», «Нептун» чи «Грім», а й «Кровоспас» та багато інших життєво важливих речей.

Більше статей Юрія Халавки читайте за посиланням.