Людино, угамуй свою жадібність!

Нещодавно було підбито підсумки чотирирічного міжнародного дослідницького проекту «Millenium Ecosystem Assessment» («Оцінка екосистем на порозі тисячоліття»), у реалізації якого взяли участь понад 1300 учених із 95 країн. Результат виявився цілком очікуваний: вплив людської діяльності на екосистеми досяг критичного рівня, і в найближчі 50 років можливе різке погіршення.

За останні 50 років люди змінювали екосистеми швидше й сильніше, ніж у будь-який інший період історії цивілізації. Після 1945 р. на сільськогосподарські угіддя перетворили більше земель, ніж у ХVІІІ і XIX століттях разом узятих. За останні 35 років рівень видобутку морської й океанічної риби зріс на понад 40%. Майже за той самий час було втрачено третину масиву мангрових угруповань і понад чверть коралових рифів. Темпи вимирання земної флори й фауни прискорилися останнім часом приблизно в тисячу разів. У результаті на різних континентах під загрозою зникнення опинилися від 10 до 30 % усіх видів ссавців, птахів і земноводних. До цього слід додати, що щорічно зникає 14,5 млн. га лісів.

Сучасна стратегія охорони природи зіштовхнулася з певними труднощами. Суть їх зводиться до такого: розміри територій, які охороняються, на Європейському континенті недостатні для того, щоб призупинити процес скорочення видової розмаїтості. Водночас збільшенню їх площі заважає приватне володіння землею. Нині це головна перешкода на шляху реалізації всіх великих екологічних проектів, спрямованих на розв’язання глобальних проблем. Вихід із цієї ситуації було знайдено на конференції міністрів країн Європи у Софії 1995 р. Розроблено й ухвалено концепцію Європейської екомережі. Виходячи з концепції, мережа має містити в собі такі елементи:

1. Екокоридори, або перехідні зони, для забезпечення взаємозв’язків між природними ядрами.

2. Природні ядра або, що те ж саме, біосферні ядра, які являють собою центри зосередження специфічної видової розмаїтості.

3. Райони, що відновлюються, тобто території, на яких потрібно відновити цілком або частково знищене біорозмаїття.

4. Буферні зони, які покликані зміцнювати мережу й захищати її від несприятливих зовнішніх впливів.

В Україні першими приступили до розробки такої мережі ботаніки й зоологи. Вони виходили з того, що в ландшафті взаємозалежність визначається біорозмаїттям, із якого найцінніше виділяється в ядра, які мають європейське, національне й регіональне значення. Ботаніки їх назвали природними, а зоологи — біосферними. В Україні було виділено 14 біосферних природних ядер: Волинське, Мало-Поліське, Карпатське, По­дільське, Дунайське, Централь­но-Поліське, Центрально-Українське, Бузько-Степове, Дніпровсько-Сивашське, Гірсь­ко-Кримське, Деснянсько-Старогутське, Слобожанське, Дніпровсько-Степове, Східно­українсько-Степове. Ці ядра між собою були зв’язані екокоридорами, а ті, своєю чергою, з екокоридорами європейських країн, які межують з Україною. Базуючись на цих розробках, було ухвалено Закон України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 рр.». Проте практична реалізація цієї програми зіштовхнулася з потужною перешкодою.

У європейських країнах, які мають достатні бюджети, приватну землю під програму викуповували. Бюджет же України такої можливості не надав. Жевріла надія, що ще запрацює Конституція, у статті 13 якої говориться: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, … є об’єктами права власності Українського народу». Але, на жаль, «гаранти» Конституції ввімкнули зелене світло привласненню загальнонародної землі...

Л.Гумільов, мабуть, був першим, хто зауважив, що етноси виникали не в ландшафтних зонах, а на межах між ними. Цю думку вирішили перевірити в такий спосіб. Узяли карту розташування стародавніх стоянок людини на території України й на неї наклали карту біосферних природних ядер. Стоянки раннього палеоліту, мезоліту й пізнього палеоліту розташовувалися на межах природних біосферних ядер. Стало ясно, що вдалося зробити прорив у сферу культурно-екологічну. За В.Вернадським, це вже належить до галузі ноосферогенезу. Біосферне ядро, оточене культурною оболонкою, стає елементарною клітинкою нового геологічного явища, яке він назвав ноосферою. І коли ми хочемо бачити Україну на стадії ноосферогенезу, то маємо починати з цієї клітинки.