АСТРОНОМІЯ Й АСТРОЛОГІЯ: МАТИ Й ДОЧКА? СЕСТРИ? СУПЕРНИЦІ?

Усе минуле Землі є не що інше,

як нерозгорнуте сучасне.

Бюхнер. «Force & Matter»

У багатьох сучасників, вихованих в атмосфері двозначного ставлення до астрології, склалася думка, ніби вона молодша за астрономію. Підручники, історичні есе й навіть художня література створили образ шляхетної дами астрономії, яка немов через негідне спілкування з плебсом породила астрологію. Остання ж, залишаючись неосвіченою простачкою, підтримувала популярність, безсоромно експлуатуючи міф про своє високе походження. Коли б історикам науки довелося як юристам реєструвати відносини між астрономією й астрологією, то в графі «родинні зв’язки» вони б напевно записали «матір і дочка».

Що ж, шляхетність наукової дами астрономії беззаперечна: вона насправді з давнього й знатного роду. Однак астрологія... Чи справді це, так би мовити, опошлений варіант астрономії? А чи не знайдемо ми й у її крові що-небудь від кольору небесної лазурі?

Не дочка,
а прапрапрабабуся

Відносячи появу астрономії до стародавніх царств і Шумеру-Аккаду, а становлення астрології — до більш пізнього періоду античності, ми начебто б чинимо вірно, якщо виходити з історичних документів. Однак, говорячи про такі далекі часи, необхідно робити поправку на те, що знання в давнину завжди були позначені печаттю вищої таємності. За порушення принципу «Нехай не стане це відомо нікому, якщо він не посвячений, а також не син чи не учень!» знаючий відповідав головою. Найважливіше завжди залишалося за запечатаними вустами, а історичні документи ввібрали в себе лише те, що переповнювало посудину сокровенних знань, переливалося через її край і, потрапляючи в маси, втрачало характер таємності. З цієї причини стародавні історичні документи у своїй здатності відбивати повноту навколишнього світу можуть зрівнятися хіба що з маленьким уламком розбитого дзеркала.

Як стверджує езотерична доктрина, у суперечці про старшинство астрономії й астрології остання безсумнівно перемагає. Саме з неї, задовго до появи астрономічних знань у їхньому сьогоднішньому розумінні (тобто відкритих і загальнодоступних), розпочинається розвиток науки про небо й Космос. Початок астрології такий самий таємничий, як і кінець Атлантиди. Астрологія прийшла на Землю у формі сокровенних знань жерців про світові, планетарні та земні цикли, які управляють світобудовою. Звідки ці знання — питання особливе, можливо, навіть найважливіше, але воно не в руслі сьогоднішньої розмови.

Астрологія доантичного світу була езотеричною, тобто доступною лише посвяченим. Вона вивчала ритми Космосу, спираючись при цьому на спостереження світил серед зірок. Власне астрономічні, тобто координатні, знання відігравали при цьому лише роль живильного субстрату, на якому трималася культура астрології. Складність небесної науки того далекого часу полягала зовсім не в тому, щоб визначити положення Місяця, Юпітера чи Меркурія, а в тому, щоб за цими положеннями передбачити вплив багатьох космічних циклів на земні умови.

Це вже потім, через тисячоліття, координатні спостереження неба втратять характер кастової привілейованості, з них спаде завіса таємності, якою посвячені жерці оточували все, пов’язане з таємнознанням. Власне астрономія виникне як легалізована родичка астрології лише через багато років. На той час людство на шляху тисячоліть через земні турботи поступово розгубить божественні знання про закони Космосу, про гармонію Всесвіту і небесний порядок. У чистому вигляді астрономія з’явиться в Месопотамії й Стародавньому Єгипті як необхідність реанімувати напівживі знання про небо, але вже в відкритій суспільству формі. У такий спосіб астрономія стародавнього світу черпала життєві соки для свого зростання з ослабленої астрології.

Дати народження
та смерті невідомі...

Сучасна історіографія стверджує: астрономія виникла в зікуратах Межиріччя і пірамідах Єгипту, а тому стара, як пил століть на стінах цих древніх споруджень. Історична наука лукаво змолоджує астрономію, що може бути виправдано лише одним — астрономія не тільки жіночого роду, а ще й прекрасна дама.

Астрономічні знання набагато давніші за той термін, на який указують наявні історичні документи. Якби була можливість відновити все забуте, загублене і знищене, то витоки астрономії зненацька відшукалися б в тих тимчасових нішах, куди сучасна наука поміщає кроманьйонців чи навіть неандертальців. Час творить історію, але, на жаль, немилосердно знищує її свідчення.

Побічно на багатотисячолітню стародавність астрономії вказує той факт, що перше зафіксоване пророкування моменту настання повного сонячного затемнення мало місце ще в середині I тисячоріччя до н.е. (Фалес з Мілета). Приблизно саме тоді став відомий «метонів цикл» (19-літній відрізок часу, на якому точно поміщаються 235 синодичних чи 254 сидеричних місяці. Ці знання лежать в основі сучасних методів розрахунку сонячних затемнень. Для їхнього дослідного встановлення необхідні були чимало сотень чи навіть тисяч років попередніх спостережень.

На сиву давнину астрономічних знань побічно вказують і деякі цікаві документи. Сімпліцій наводить такі дані: Аристотелю (IV століття до н.е.) передали таблиці астрономічних спостережень, які велися тисяча дев’ятсот три роки. Ще більші за тривалістю спостереження неба потрібні були для встановлення періоду прецесії земної осі, що дорівнює 25 868 рокам, про яке каже Плутарх у «Житті Сулли». Діоген Лаертський показав, що єгиптяни робили астрономічні обчислення за 48 863 років до часу Олександра Македонського. Каміль Фламмаріон у своїй «Історії неба» із посиланням на Діодора, Епігена й Гіппарха каже про ще більшу тривалість астрономічних спостережень: 270 000, 473 000 і
720 000 років відповідно. Цілком можна припустити, що деякі з цих чисел неточні або навіть свідомо перебільшені. Але в контексті всього сказаного раніше вони зміцнюють уявлення про таке глибоке тимчасове коріння астрономічних знань, до яких історики поки що не можуть докопатися.

Розлучення,
але не по-італійськи

Згодом статус «прабабуся-онука» суттєво змінився. Астрономія зміцнювалася, астрологія поступалася їй. Перша ставала на твердий фундамент масових спостережень, друга — втрачала своїх духовних адептів. Відсихала езотерична гілка астрології і профановані знання стали доступні натовпу. У середні віки соціальний статус обох дам, очевидно, вирівнявся і вони ставилися одна до одної, як милі сестри. Навряд чи можна було в ті часи чітко відрізнити вченого-астронома від його колеги-астролога. Кожний із них, схоже, однаково втілював у собі й ті, й інші фахові якості. Астрономи будували обсерваторії, проводили нічні спостереження, уточнювали положення зірок і планет. І вони ж, не зазнаючи ні фахових, ні моральних утруднень, служили «продажній науці», як називав астрологію великий Кеплер. Упорядкування гороскопів непогано годувало вчених чоловіків, особливо якщо пророкування було потрібно тому, хто міг за нього щедро заплатити. Сестри астрономія й астрологія жили в приємній злагоді: одна навчала ту, яка її годувала.

Сьогодні, в епоху звироднілої астрології, нам здається ніби основним об’єктом її інтересу завжди були долі людей. Якщо це й так, то лише почасти.

Езотерична астрологія доісторичних часів була спроможна на більше. Вона пророкувала етапи геологічного життя планети: глобальні катаклізми, появу й танення льодовиків, рух пустель, зміну рельєфу, кліматичні аномалії і т.п. Під силу їй було передбачити соціальні конфлікти та біди (війни, епідемії, масову загибель населення), появу та розселення нових рас і народів. Вона малювала майбутню мовну й етнічну карти планети, пророкувала загальний характер інтелектуальної, культурної та моральної еволюції. При цьому астрологи спиралися на знання загальних Космічних Законів і будували прогнози, привертаючи до розрахунків безліч найрізноманітніших галактичних, місцевих, планетарних і земних циклів. Проте найголовніше — вони враховували діючу карму рас, народів, соціальних груп.

Сучасні ж астрологи з колись універсальної енциклопедії життя вирвали лише кілька сторінок, уклавши з їхніх літер невеличкий букварик, куди ввійшли цикли тільки кількох планет, Місяця та Сонця. Безсумнівно, ці цикли діють, вони впливають на тонкі тіла людини і їх необхідно враховувати. Проте чи може книжка для першокласників повною мірою відбити багатогранність нашого буття? На що сьогодні перетворилася колись велична наука астрологія можна побачити за астрологічними прогнозами, які публікують деякі ЗМІ, і за тією наївністю, з якою чимало людей хочуть знайти індивідуальне благополуччя з колективних гороскопів. У свій час Кеплер стверджував: «Якщо астролог пророкує відомі речі лише по небу і не бере до уваги настрій душі, розум, силу і статуру людини — він стоїть на хибному шляху». Сьогодні в епоху широкого застосування комп’ютерів гороскопи масово складаються за стандартними програмами. І гороскопи латиноамериканця й араба, які народилися в один час, нічим не відрізняються один від одного. Де вже тут враховувати «настрій душі»!

Автор не хоче принизити авторитет небагатьох справжніх астрологів, які були за всіх часів, які з століття в століття таємно зберігають знання езотеричної астрології. Не про них нині йдеться, оскільки вони ніколи не посміють принизитися до впорядкування продажних гороскопів. І не лише тому, що подібне заняття суперечить їхнім переконанням, а й через дію одного з Космічних Законів. Цей закон позбавляє духовної сили тих, хто користується нею з корисливою метою.

Непотоплюваний авіаносець

Астрономія пишається статусом академічної науки, і ця гордість цілком обгрунтована. Громадський авторитет цієї науки грунтується на точності та надійності отриманих результатів, включаючи пророкування. Досить згадати хоча б відкриття нової планети Нептун, «зроблене» спочатку в кабінеті, а потім підтверджене безпосередніми спостереженнями.

Сучасна астрологія цим похвалитися не може. Якщо в кеплерівський час її соціальний статус міг знайти відбиток в образі Попелюшки, яка обслуговує інтереси багатих панів, то сьогодні їй більше підходить роль вигнаної падчерки з казки «Морозко».

Разюча метаморфоза соціальних ролей астрономії й астрології. Проте ще більше вражає невигубна живучість останньої. Її обпльовували й затоптували в грязюку, засуджували і проклинали з високих академічних і церковних кафедр, спалювали підручники з астрології разом із її адептами. Римські та китайські імператори возвели фізичне знищення астрологів у ранг найважливішого елемента державної політики. Проте корабель астрології все ще хитається на хвилях нашого бурхливого життя! Чим же пояснюється його непотоплюваність?

Тим, що об’єктивна, а тому й непереможна, як саме життя, основна ідея астрології. Земля — суть відбиток Космосу — і все суще на ній підпорядковується дії Універсальних Законів Космосу. Ідея цілісності світу, яка базується на його гармонії, є основою правильного світорозуміння. На жаль, наша юна академічна наука, якій (у позитивістському розумінні) від роду лише 3—4 століття, нічого не знає про Закони Космосу і про реальність циклів, через дію яких ці закони виявляються. Однак з цього приводу нехай голова болить в науки, а не в Космосу.

Сьогодні вчені з великою точністю пророкують появу комет і метеоритних дощів, моменти сходу і заходу світил, роки максимальної заплямованості Сонця, докладні обставини місячних, сонячних затемнень і навіть тисяч зоряних затемнень у віддалених частинах Галактики. Чи можна їх назвати ворожками? Ні, це — учені-астрономи, які довели прогностичну міць своєї науки, довівши її методи пророкувань до досконалості. «Чому ж тоді не вірять окультистам і астрологам, які знають не менше, ніж ці астрономи, коли вони пророкують повернення якоїсь циклічної події на тому ж математичному принципі?» — ставить резонне запитання Олена Блаватська у своїй знаменитій книзі «Таємна доктрина».

Великий французький математик і філософ Пуанкаре вважав: основна ідея астрології — взаємозв’язок усього з усім — дозволяла людям бачити порядок і гармонію там, де колись вони помічали лише сваволю й дію непередбачених сил. «У результаті важко уявити, якою мірою віра в астрологію виявилася корисною для людства», — писав він.

Шлюб після розлучення

Таким чином характер «материнсько-дочірнього» зв’язку між астрономією й астрологією — міф, створений вже за наших часів. Будучи різними за різних часів, зараз ці відносини схожі на відносини малознайомих сусідів з одного під’їзду: при зустрічі вони впізнають один одного, але якщо навіть і вітаються — то холодно й без поваги. Така ситуація протиприродна, оскільки Космос один і наука про нього має бути єдина...

Питання про злиття астрономії та астрології неможливо розглядати поза уявленням про синтез усіх наук, а якщо дивитися ще ширше — поза концепцією синтезу науки та релігії. Вперше слова про синтез науки та релігії були вимовлені понад сто років тому і зараз вони звучать усе частіше та голосніше. Синтез зовсім не означає, що місце вченого в лабораторії займе священик, а з церковних амвонів читатимуться лекції з сопромату. Говорити про справжнє злиття можна поки що лише в найзагальніших рисах, реально ж можна казати лише про зближення позицій. Перші взаємні кроки назустріч — це одухотворення науки, з одного боку, і переведення релігійної пропаганди на грунт наукових фактів — з іншого. Сьогодні в лабораторіях учених усе частіше спостерігаються феномени, які не можна інтерпретувати лише в рамках матеріалістичної доктрини.

Зближення астрономії та астрології — одна зі складових загального процесу синтезу. У майбутньому воно може послужити яскравим прикладом фактичного злиття земного й небесного, матеріального та духовного. Якщо астрономія — матеріалізована поезія Космосу, то астрологія — його одухотворена компонента. Для придбання наявного обсягу астрономічних знань людство витратило величезні інтелектуальні зусилля. Ще, очевидно, більших зусиль потребуватиме проникнення в суть астрології. Однак ці зусилля — особливі: лише працею інтелекту тут не обійтися. Потрібна інтуїція, але не в тому спрощеному вигляді, який часто ототожнюється на побутовому плані з чуттям, а як здатність духовного проникнення в суть світобудови.