Не впадайте у відчай! Гірше ще попереду! хроніка однієї приватизації

Великий ринок завжди є осередком комерційних, фінансових та інших інтересів. Що вже казати про найбільший ринок такої області, як Дніпропетровська, — центральний ринок «Озьорка».

У тому, що боротьба за контроль над ним буде бурхливою, мало хто сумнівався. Та й «доприватизаційна підготовка» залишала небагато ілюзій. Війна за «Озьорку» тривала з торішньої осені, було кілька судових справ, і, очевидно, на певній стадії процес вирішили форсувати.

У лютому-березні 2004-го після серії «зачищень» арештували колишнього директора ринку Григорія Єфименка. Йому поставили за провину борг за оренду землі в сумі 461 тис. гривень. Суто випадково арешт стався за місяць до 1 квітня 2004 року — терміну, коли минав договір про оренду «Озьорки».

Природно, договір не продовжили, і Міністерство економіки України 28 квітня своїм наказом №168 повернуло «Озьорку» в державну власність. Те, що відбувається, відразу охрестили «першою ластівкою соціальної справедливості». Особливо наголошували на тому, що відтепер ринком керуватиме представник обладміністрації. Мовляв, усе, що робиться, на краще, тим паче під невсипущим керівництвом і особистим контролем губернатора Володимира Яцуби.

Останнє — щодо контролю й турботи — було, поза сумнівом, правдою. Ось тільки літати пташці справедливості довелося зовсім недовго...

Уже через місяць з’ясувалося: ринок краще продати. У червні Фонд держмайна України видає відповідний наказ і вносить об’єкт до списку підлягаючих приватизації нинішнього року.

Спочатку передбачалося, що продаватимуть фахівці з Києва. Своє рішення голова ФДМУ Михайло Чечетов прокоментував досить переконливо: «Для міста Дніпропетровська цей ринок — однаково, що для країни «Криворіжсталь». У зв’язку з цим Дніпропетровське регіональне відділення ФДМУ перебуває під пресингом, зокрема й депутатів усіх рівнів. Оскільки з регіонів до нас важче «дотягтися», заберемо «Озьорку» в центральний апарат і самі займемося продажем».

На жаль, глава ФДМУ помилявся. Руки зацікавлених громадян виявилися достатньої довжини, і вже 16 серпня турботи про приватизаційний конкурс переклали на тендітні плечі Дніпропетровського регіонального відділення Фонду держмайна. У цілковитій відповідності з прогнозом вищестоящого керівництва, регіональне ФДМУ невдовзі розкатали в корж необхідної товщини.

Утім, обладміністрація й тут знайшла позитив: отримані від продажу гроші підуть на розвиток міста й області. Про що заявив губернатор В.Яцуба.

Грошей на соціалку потрібно багато, отож ринок логічно було б продавати якомога дорожче. Проте на фінансовому боці питання явно не зациклювалися. Наступні події чітко показали, що в даному випадку за довгою гривнею не гналися. Як, до речі, і за півмільйонним боргом перед міською казною, через який до кінця серпня тримали під вартою Єфименка. Правда, мер Дніпропетровська Іван Куліченко в бесіді з кореспондентом «ДТ» стверджував, що міська влада при проведенні аукціону запише суму боргу в договір купівлі-продажу й вимагатиме від нового власника його повернення.

Позаяк претендент на роль переможця був абсолютно невідомий, містом гуляли чутки. Фаворитом вважалася фірма двох братів-дніпропетровців, котрі кілька років вели свій бізнес на московському ринку в Лужниках. Останнім часом чи то вони не припали там до вподоби, чи то неспокійно стало в російській столиці через теракти, і люди повернулися на батьківщину.

Використовуючи свої зв’язки у високих київських кабінетах, заповзятливі бізнесмени лише за півроку практично завоювали досі неприступну «Озьорку». Оскільки ринок перебував під жорстким контролем і обладміністрації, і силових структур, то, очевидно, знадобилася підтримка голови ОДА Володимира Яцуби.

Із дивовижною оперативністю, не вельми притаманною нашим чиновникам, лише через два дні після переносу торгів у Дніпропетровськ було зареєстровано нове ВАТ — «Центральний ринок «Озьорка» зі статутним фондом у 42,15 млн. грн., де 94,36% акцій належало ФДМ. Ще через три тижні, 10 вересня, регіональне відділення ФДМУ оголосило конкурс про продаж держпакета акцій (94,36%) за номіналом, тобто за 39,77 млн. грн.

При цьому ключова умова була така — «мати не менш як річний досвід роботи в сфері створення умов для реалізації сільгосппродукції, а також досвід управління ринками з не менш як шістьма тисячами робочих місць».

Принадність ситуації полягала в тому, що таких претендентів в Україні практично не існує...

До речі, серед умов конкурсу затесався ще один забавний пункт. Відповідно до нього, у ринку... взагалі немає землі. Як скромно повідомлялося, «проводиться робота з уточнення, оформлення й підготовки проекту рішення Дніпропетровської міської ради про відведення земельної ділянки для передачі в користування ВАТ «Дніпропетровський Центральний ринок». У перекладі на російську це означало: коли переможе «не той», у власника буде багато проблем. Зрештою, ділянку можна виділити й десь на околиці...

І все-таки, попри цілком зрозумілі сигнали влади, бажаючі спробувати свої сили знайшлися. Загалом на конкурс надійшли заявки від дев’яти компаній. Причому одна з них — Запорізький масложировий комбінат — запропонувала за пакет 102 млн. грн., тобто 256% стартової ціни. Причому запорожці розраховували провести модернізацію ринку й за п’ять-шість років окупити свої вкладення. За оцінками експертів, згадана заявка в принципі відповідає реальній ціні. Інша річ, що запорожці не зовсім вписувалися в дбайливо складені правила конкурсу...

Дискримінаційні умови опротестовувалися й у судах — як київських, так і місцевих. У результаті Феміда визнала їх незаконними, заборонивши будь-які дії, пов’язані з продажем держпакета акцій.

Утім, Дніпропетровське регіональне відділення ФДМ на той час було настроєне «правильно». І процес пішов так, що кур’єри з листоношами не зуміли вручити його співробітникам копії рішень суду — там відмовлялися реєструвати документи під будь-якими приводами.

Далі — більше... 5 жовтня, після обіду, у відділенні ФДМ мали розкривати конверти з конкурсними пропозиціями, хоча цей захід і підлягав відміні після винесення згаданих вище судових вердиктів. Близько дев’ятої ранку схвильований жіночий голос оповістив місцевий РВВС про замінування будинку. Визначник номера показував, що дзвінок надійшов із телефона, встановленого в прийомній начальника регіонального відділення Фонду Володимира Будикіна! Міліцію викликала пильна секретарка, котрій видалися підозрілими... камера й мікрофон журналістів 9-го ТБ-каналу, які цілісіньку годину чекали аудієнції у начальника.

Прибулі співробітники УМВС дослідили телевізійні аксесуари на предмет наявності всіх відомих видів вибухівки, але нічого не знайшли. Зате наказали всім негайно вийти на вулицю. Бригада вибухотехніків, що приїхала слідом, навіть не заходила до будинку. Проте роботу установи того дня було офіційно припинено, а о 16.00 доступ представникам ЗМІ й адвокатам учасників конкурсу виявився наглухо закритий. Це не завадило групі громадян безперешкодно ввійти всередину. Пізніше з’ясувалося, що то були члени конкурсної комісії, котрі вирішили здійснити розкриття конвертів, заборонене, нагадаємо, судом.

Проте повністю проігнорувати законність у Дніпропетровську не вдалося. Через три дні, 8 жовтня, начальник регіонального відділення Фонду В.Будикін скупо повідомив представників ЗМІ про наявність наказу Михайла Чечетова про призупинення проведення конкурсу, зміну його умов, а також проведення самого аукціону в Києві.

Але, з’ясувалося, це були ягідки. Уже 12 жовтня глава робочої групи з проведення конкурсу Олександр Замковий поінформував представників конкурсантів і журналістів про наявність судової ухвали, що зобов’язує не виконувати рішення про заборону проводити конкурс.

Трохи пізніше в державних каналах інформації з’явилося повідомлення: «Озьорка», врешті-решт, здобула достойного господаря. Переможцем конкурсу стало підприємство «Регіоноптсервіс». Сумнівно, що ця новина порадувала всіх у Києві. І річ не в тому, що переможець абсолютно не відомий на ринку — очевидно, кому треба, той поінформований. Непокірливість регіонального ФДМУ центру — це, хай там що, факт обурливий.

Наступного дня голова ФДМУ Михайло Чечетов підкреслив: Фонд державного майна має точно виконувати всі чинні судові рішення чи ухвали. При цьому Михайло Васильович повідомив, що не має інформації про певне судове рішення чи ухвалу, яка припиняє дію його наказу про скасування конкурсу. Але, можливо, у Дніпропетровську були вагоміші аргументи, ніж українське законодавство?