Життя в борг: необхідність, практика, мистецтво

Оце так молодці, оце так... За інших прем’єрів і керівників нинішнього НАК «Нафтогаз України» (раніше це був «Укргазпром», а за часів колишнього СРСР — республіканський регіональний підрозділ союзного «Газпрому») на цю компанію вішали борги за планомірно споживаний в Україні російський газ. Зауважте, споживаний, а не куплений, тобто оплачений. У проміжному результаті 4 жовтня 2001 року тодішнім урядом України та Російської Федерації було укладено, як це коротко, але ємно називають, міжуругоду — «Про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу через територію України».

Принциповим положенням цього документа була реструктуризація (до речі, не вперше) заборгованості «Нафтогазу України» перед російським ВАТ «Газпром» у сумі 1,43 млрд. дол. Йшлося про заборгованість за газопоставки 1997—2000 років. Ще за часів Вадима Копилова, котрий якийсь час керував «Нафтогазом України», тему цю розвинули й вирішили погасити «газову заборгованість» за допомогою випуску т.зв. корпоративних облігацій. Передбачався строк погашення — 10 років.

Потім главою НАК «Нафтогаз України» було призначено Юрія Бойка, якому загалом нічого іншого не лишалося, як виконати раніше прийняте рішення. Так весною 2003-го з’явилися на депозиті в Bank of New York облігації «Нафтогазу України». Але, попри гучні імена консультантів української та російської газових компаній, після випуску облігацій понад рік тривала дискусія з «Газпромом» про погашення зафіксованої 2001 року української заборгованості за російський газ «розливу» 1997—2000 років.

Росіян однозначно не влаштовувала перспектива виплатити десь 630 млн. дол. одноразового податку, щойно «Газпром» погодиться прийняти на свій баланс корпоративні 10-річні облігації «Нафтогазу України». І попри «високі» заяви тих же росіян про те, що ось-ось облігації українського НАКу ними будуть прийняті, облігації (випущені у «віртуальній» формі) так і залишалися недоторканими на депозитному вкладі.

Після липневих, 2004 року, зустрічей на вищому рівні росіяни, схоже, переконали українську сторону (як би це коректно сказати) не створювати «Газпрому» зайвих проблем із податками, облігаціями й усім, що за цим і з цього випливає. Українська сторона і не стала створювати ні росіянам, ні собі зайвих проблем.

У результаті на світ з’явилася постанова Кабміну України «Про врегулювання заборгованості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за отриманий у 1997—2000 роках і неоплачений російський природний газ».

Постанова ця №1002, датована 6 серпня 2004 року, коротка, але ємна. Без усякої там преамбули. Просто Кабмін постановляє:

«1. Погодитися з пропозицією Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі — Компанія) щодо врегулювання наявної заборгованості за неоплачений російський природний газ, отриманий нею у 1997 — 2000 роках, за суму, еквівалентну 1 250 млн. доларів США, шляхом укладення договору про взаємні розрахунки з відкритим акціонерним товариством «Газпром» (Росія) (далі — Газпром), передбачивши отримання Компанією авансу від Газпрому в сумі, еквівалентній 1 250 млн. доларів США, у рахунок оплати послуг з транзиту російського природного газу територією України, що надаватимуться у 2005 — 2009 роках відповідно до умов контракту від 21 червня 2002 р. між Компанією та Газпромом про обсяги та умови транзиту російського природного газу територією України на період з 2003 по 2013 роки, і перерахування цієї суми на рахунок Банку зовнішньоекономічної діяльності СРСР як належному кредитору, що набув це право від Газпрому за договором відступлення права вимоги.

2. Рекомендувати Національному банку вирішити питання щодо звільнення Компанії від обов’язкового продажу 50 відсотків суми виручки в іноземній валюті, яка надійде від Газпрому згідно з пунктом 1 цієї постанови.

3. Державній податковій адміністрації надати Компанії розстрочку у сплаті сум податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств, які виникнуть в податковому періоді здійснення операцій згідно з пунктом 1 цієї постанови, строком на 60 місяців на умовах податкового кредиту згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із сплатою сум таких зобов’язань, починаючи з податкового періоду, що настає за періодом надання кредиту, щокварталу до 25 числа місяця, що настає після кварталу».

Звісно, ця постанова завірена підписом прем’єра В.Януковича. Але волею долі до історії цього газового боргу прямо чи опосередковано мали стосунок усі прем’єри, котрі обіймали цю посаду з 1997 року. Така от банальна історія, до якої згодом ми ще повернемося.

Перше, що багатьом спало на думку і на язик після знайомства з текстом «газоборгової» урядової постанови: ну як же, росіяни у своєму репертуарі — майстри жар загрібати, та ще й чужими руками. Але... хто сьогодні пам’ятає історію створення українських боргів за газ? Це ж теж частина кредитної історії будь-якої компанії та держави. Важливий результат. Формально він може бути такий: «Газпрому» до 2009 року, грубо кажучи, не доведеться витрачатися на оплату (нехай і т.зв. товарну — у вигляді 23—26 млрд. кубометрів газу щорічно) послуг «Нафтогазу України» з транзиту російського газу на євроринок. Враховуючи, що з 2007 року (а практично напевно на кілька років раніше) «Газпром» отримає повний контроль над газоекспортом із СНД (якщо нічого кардинального не відбудеться на той час), включаючи експорт середньоазіатського газу.

Українській газовій компанії особливо вибирати не випадало. Не применшуючи чеснот її керівників, доводиться визнати, що всі «газові» рішення були прийняті хоча й у їхній дорадчій присутності, але з урахуванням «загальних об’єктивних» обставин. Обставини такі, що росіяни досягли (чи близькі до цього) монополії на ринку газу.

А «Нафтогаз України» 11 серпня повідомив, що повністю погасив заборгованість перед «Газпромом» на суму 1,62 млрд. доларів, включаючи 190 млн. доларів — відсотки за цим «кредитом». За інформацією прес-центру НАК «Нафтогаз України», російський «Газпром» виконав часткову передоплату за майбутні газотранспортні послуги НАКу (за транзит газу 2005—2009 років) на суму 1,25 млрд., яку «Нафтогаз» відразу ж переказав у зазначений росіянами Зовнішекономбанк РФ. Авансовий платіж «Газпрому» «Нафтогаз» має намір погасити, зменшивши товарну оплату послуг із транзиту російського газу на 5 млрд. кубометрів щорічно (із 26 до 21 млрд.). Таке зменшення частки російського газу, за задумом «Нафтогазу», має щороку компенсуватися відповідним зростанням частки туркменського газу на вітчизняному ринку газу. Втім, з огляду на закріплення російської монополії на газовому пострадянському і східноєвропейському просторі, принципового значення це не має. Це може означати, щоправда, збереження за українською газовою компанією її квоти на експорт газу в межах тих же 5 млрд. кубометрів на рік.

Деякі російські ЗМІ, як і після першої реструктуризації української заборгованості за російський газ, коли були випущені облігації зовнішньої позики, поспішили назвати останню угоду вигідною Україні. Мовляв, НАК «Нафтогаз України» розрахується з російським «Газпромом» «його ж грошима». Формально — так. Але, з іншого боку, у «Газпрому» небагато шансів отримати українські газові борги іншим способом. І байдуже, з урахуванням цієї обставини, яку суму заборгованості «намалюють», тобто «узгодять». Принаймні тепер «Нафтогаз» заявляє, що «Газпрому» він не винен.

Українські експерти у зв’язку з цим вважають, що полюбовне вирішення «газової проблеми» дозволить «Нафтогазу України» успішно реалізувати намічену на вересень програму розміщення єврооблігацій на суму до 700 млн. доларів.

«Вирішення боргового питання може сприяти «Нафтогазу України» у залученні інвестицій», — сказав директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Володимир Саприкін.

Його думку підтримує експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Олексій Бакун: «Рейтинг інвестиційної привабливості «Нафтогазу України» підвищиться, і, можливо, компанії вдасться поліпшити умови запланованого на вересень випуску єврооблігацій».