зБРеНДіти можна!

Якщо вірити лідерам «Реформ і порядку», які рік тому змінили свою питому назву на «Нашу Україну», їхнє початкове бажання брати участь у будівництві єдиної провладної партії було щире. Припустімо, що це правда. Принаймні тоді, під час створення «Народного союзу «Наша Україна», пеерпісти не взяли приклад із костенківської Української народної партії, яка без вагань і зволікань проголосила свою «самостійність». Вони навіть не виключали саморозпуску своєї партструктури, питання про який планували обговорити на липневому з’їзді. Правда, додавали при цьому, що самоліквідація можлива за умови, «якщо процес створення партії «Народний союз «Наша Україна» йтиме накресленим курсом». Як з’ясувалося тепер, ПРП погодилася «подумати про це завтра» після того, як їй пообіцяли 20 відсотків місць у керівних органах НСНУ і 15 відсотків у виборчому списку єдиної партії чи блоку, коли мова зайшла про об’єднання ющенківців із політичними силами Володимира Литвина та Юлії Тимошенко.

З урахуванням розподілу квот у списку планованої широкої коаліції, 15 відсотків видавалися неправдоподібно широким жестом. Оскільки передбачалося, що чверть місць у виборчому реєстрі резервується за Ющенком, чверть віддається Блоку Юлії Тимошенко, чверть — партії Володимира Литвина і ще чверть — власне «Народному союзу...» Саме в цих останніх двадцяти п’яти відсотках і були закладені п’ятнадцять, обіцяні ПРП. Не треба бути великим аналітиком, щоб зміркувати: НСНУ не зуміє поміститися в десяти відсотках, що залишалися йому. Та й не захоче тіснитися. Подальші події переконали пинзениківців у тому, що виторгуваних ними преференцій ніхто не збирається дотримуватися.

Будівельні технології, взяті на озброєння «виконробами» НСНУ, продемонстрували: створюється бізнес-проект під вибори-2006. Отже, партії зі своїми ідеологіями, програмними установками, політичною біографією та електоратом повинні засунути все це своє майно кудись подалі, оскільки можуть бути затребувані лише як безликий і, бажано, однорідний будматеріал. «Ще на етапі підготовки до міських, районних і обласних установчих конференцій дві третини наших делегатів були викинуті зі списків. Судячи з усього, для того, щоб сформувати саме такий розклад сил, який заздалегідь був передбачений керівництвом НСНУ, — поділився з «ДТ» заступник глави ПРП Сергій Соболєв. — А керівники всіх місцевих організацій, не лише обласних, а навіть районних, тупо призначалися з Києва». Ситуація погіршувалася ще й тим, що з партії стали виманювати людей, обіцяючи їм прохідні місця у виборчих списках (не лише у Верховну Раду, а й у місцеві ради), чиновницькі посади та інші мирські радощі.

Одне слово, пеерпістам дедалі чіткіше давали зрозуміти, що ніхто вже не розглядає їх як рівноправних партнерів по передвиборній коаліції. Та й не планував, між нами кажучи, це робити. А публічний прояв зацікавленості ідеологів НСНУ партією Віктора Пинзеника на початковому етапі великого партійного будівництва був продиктований, швидше, бажанням ушанувати об’єднавчі устремління Віктора Ющенка. Був у цьому ще й повчальний момент. УНП Юрія Костенка, яка навіть не намагалася вступати в переговорний процес про вливання в нову партструктуру, демонстративно була виключена з кадрового резерву, не отримавши в результаті жодної посади у виконавчій владі. Крім, мабуть, посади губернатора Рівненської області, яка була віддана Василю Червонію в останню чергу тому, що він представляє Українську народну партію. А нині, як відомо, активісти НСНУ вимагають від Президента відставки видного УНПіста. ПРП-«НУ», на відміну від костенківців, виявилася широко представленою у виконавчих структурах, і вважати себе обділеною в цьому плані підстав у партії не було. Понад те, саме перебування досить великої кількості пеерпістів на високих посадах не могло не додати партії самовпевненості та амбіцій.

До всіх цих обставин можна додати ще й те, що члени Кабміну, які володіють партквитками «Реформ і порядку», стали найнадійнішими соратниками Юлії Тимошенко в урядовій команді. Призначаючи віце-президентом із гуманітарних питань Миколу Томенка, міністром економіки — Віктора Пинзеника, а міністром фінансів — Сергія Терьохіна, Президент, напевно, не припускав, що тим самим закладає основу союзу, який спровокує відцентрові тенденції в його партії. Саме сигнали про можливе передвиборне об’єднання, які надходили з боку прем’єр-міністра, підсилили автономні настрої в ПРП. Чималий внесок у цю справу зробив і секретар РНБОУ. Петра Порошенка пеерпісти вважають справжнім директором-розпорядником «Народного союзу...», який Петро Олексійович, за словами одного з активістів ПРП, розглядає як засіб досягнення своєї заповітної мрії — прем’єрського крісла. Ми не будемо настільки категоричні у своїх оцінках, але висловлювання, які свідчить про те, що доля великої ющенківської партії пану Порошенку далеко не байдужа, наведемо. «Консолідація, — заявив у своєму виступі на першому з’їзді НСНУ секретар РНБОУ, — питання національної безпеки. Тому нам потрібен єдиний список і єдина партія». І ще: «У нас найкраща партія — партія Віктора Ющенка».

Учасники пеерпешного з’їзду були на рідкість одностайні в думці: партія будь-що повинна уникнути анексії. Заради мирного врегулювання цього питання керівництво ПРП навіть вирішило пожертвувати назвою «Наша Україна». І, як стверджують організатори з’їзду, на ньому мало відбутися урочисте повернення історичного бренду. Наскільки щирими пинзениківці були в цих своїх намірах, залишиться загадкою й цього разу. Якраз напередодні доленосної події міністр юстиції Роман Зварич надіслав голові партії «Наша Україна» Віктору Пинзенику (саме так названий Віктор Михайлович у посланні) листа. У ньому підтверджується факт видачі міністерством нового свідоцтва про реєстрацію партії, після того як торік улітку на її з’їзді було прийняте рішення про перейменування ПРП у «Нашу Україну». Та при цьому повідомляється, що, відповідно до інформації, отриманої Мін’юстом, «назва «Наша Україна» є об’єктом права інтелектуальної власності блоку «Наша Україна» і зареєстрована відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», про що Державним департаментом інтелектуальної власності видане відповідне свідоцтво». Коли зареєстрована — у зверненні не йдеться. Вказується лише дата подачі заявки: 16 жовтня 2001 року. І робиться застереження: відповідно до частини 1 статті 16 згаданого вже закону, право власності діє з дати, коли було подано заявку. Пеерпешні юристи побачили в такому формулюванні спробу «замилити» питання про те, коли все-таки був зареєстрований бренд «Наша Україна». У когось виникла підозра, буцімто реєстрація відбулася вже після того, як ПРП одержала цю назву, і посилання на заявку, а не на саме свідоцтво про реєстрацію, робиться тому, що її легше зареєструвати заднім числом.

Крім того, той-таки закон про охорону прав на знаки для товарів і послуг передбачає, що лише власник може вимагати припинення порушення його прав. Інакше кажучи, Мін’юст займається не своєю справою. І це особливо очевидно, якщо взяти до уваги ще одну обставину. На думку групи авторитетних юристів, до яких «ДТ» звернулося по правову консультацію, партію чи блок партій, навіть якщо того дуже хотіти, неможливо зарахувати до розряду товарів і послуг. І якщо все-таки Держдепартамент інтелектуальної власності видав, як стверджує міністр юстиції, блоку «Наша Україна» свідоцтво про реєстрацію цієї назви і навіть, як того вимагає закон, вніс відповідні дані про це у спеціальний реєстр, — це абсолютно не заважає Мін’юсту зареєструвати партію з аналогічною назвою. Тому що товари і послуги — з однієї опери, а політичні партії, погодьтеся, — все-таки зовсім з іншої. І регламентується їхня діяльність різними законами. Попри це, до речі, все одно було б цікаво зазирнути в той реєстр, щоб, сумніваючись у правовій обгрунтованості заяв міністра юстиції, пересвідчитися бодай у правдивості наведених ним фактів. До речі, у 13-й статті закону про охорону прав ідеться про те, що кожен бажаючий може ознайомитися з даними про свідоцтво, внесене до реєстру, і навіть одержати виписку з нього у відповідь на своє клопотання, заплативши невеличкий збір.

Пеерпісти-«нашоукраїнці» скористалися листом пана Зварича як приводом не розлучатися з брендом «Нашої України» з великим задоволенням. Ще б пак! Скандал, який вибухнув через зволікання з реєстрацією Мін’юстом «Пори», пішов на користь останній, яка поліпшила свої соціологічні показники завдяки частому згадуванню в новинах. У випадку з ПРП у відомства Романа Зварича позиції набагато хиткіші. Відповідно до закону про політичні партії, Мін’юст може впливати на них лише двома способами: виносити їм попередження про недопущення незаконної діяльності та приймати рішення про заборону, анулюючи свідоцтво про реєстрацію партії. Останнє можливе лише на підставі рішення Верховного суду, куди міністерство, бажаючи призупинити діяльність партії, повинне звернутися. І навіть якщо Мін’юст зважиться на крайні заходи стосовно партії Віктора Пинзеника, то вплутається в явно програшну для нього війну. Супернику ж вона послужить лише додатковою рекламою і джерелом підвищення рейтингу.

До речі, пан Зварич підніс розкішний подарунок ПРП «НУ» ще й тому, що незадовго до цього стали відомі результати чергового соціологічного опитування. Як з’ясувалося, виборців, котрі симпатизують партії «Наша Україна», більше, ніж тих, хто готовий голосувати за «Народний союз «Наша Україна». При такому розкладі віддавати популярний бренд із боку пинзениківців було б вершиною політичної недалекоглядності. Безперечно, спосіб приватизації його свого часу «Реформами і порядком» сумнівний, із морального погляду. І їхні пояснення, які зводяться до того, що рейтинговій вивісці був потрібен господар, аби не потрапити в погані руки, не зовсім переконливі. Але публічного й виразного осуду з боку соратників по політичному табору вчинок ПРП не отримав. Чому ж тепер, через рік, проти них починається атака Мін’юсту, очолюваного видним представником партії Ющенка? Чи не тому, що закон про вибори народних депутатів забороняє називати виборчий блок ім’ям того, хто не значиться в його списку?

Однак залишити за собою назву «Наша Україна» партії Віктора Пинзеника видалося замало. Вона вдалася до кроку, який заслуговує на те, щоб назвати його дуже технологічним. Привітання делегатам з’їзду «Народного союзу «Наша Україна», що проходив того самого дня, стало головною подією партійного життя країни і предметом нелегких роздумів для вождів провладної партії. Послання, що розпочиналося зверненням «Шановні соратники по боротьбі, друзі!» і містило заклик приєднуватися «до єдиного блоку на підтримку Президента Віктора Ющенка під час виборчої кампанії 2006 року», було підписане головою Української народної партії Юрієм Костенком, керівником Народного руху України Борисом Тарасюком, лідером «Нашої України» Віктором Пинзеником і главою партії «Батьківщина» Юлією Тимошенко. Якби під закликом до мегаструктури стояли лише перші три прізвища, батьки-натхненники НСНУ могли б лише поблажливо посміхнутися у відповідь на їхній заклик блокуватися. Але присутність у компанії трьох партій, які становили колись кістяк блоку Ющенка на виборах-2002, а сьогодні виявили небачену норовливість, ще й партії Юлії Тимошенко різко змінює ситуацію.

Чим керувалася прем’єр-міністр, ставлячи підпис під документом, «ДТ» вирішило поцікавитися в неї самої. Відповідь була така: «Знаєте, є такі тлумачі документів. Я думаю, що їх багато біля Президента. Вони читають документ не так, як він написаний, а перевертають і читають із другого боку сторінки. І на цьому будуються великі політичні інтриги. Насправді в мене мета одна — єдність усієї нашої великої команди, яка пройшла дуже довгий і важкий шлях до перемоги. Наше привітання було сигналом того, що розпад команди, поділ команди, розмежування команди — це шлях до слабкості. А повернення старої команди, пошук необхідних нам з’єднуючих сил — це шлях у майбутнє. Ось тому ми й надіслали це привітання з’їздові: для того, щоб повернути нас усіх у той час, коли ми разом боролися за спільні світлі ідеали, коли разом ішли неймовірно небезпечним шляхом, і коли ми перемогли. Ви знаєте, що дуже важливо? Коли Борис Іванович зачитував це наше привітання, буквально через пропозицію звучали овації в залі. Це означає, що хоч би в якій партії сьогодні кожен перебував, у всіх у нас є добра ностальгія за тим, що було найкращим у нашому спільному політичному житті».

Справедливості ради слід зауважити, що той-таки зал бурхливо реагував і на слова Президента, коли він шпетив «хлопців» Томенка і Терьохіна, напучуючи цих «основних ораторів» бути однією командою. Або коли він докоряв тим, хто не бажає перелаштуватися на кабінетну роботу: «Я знаю, що багатьом на Майдані працювалося набагато легше — шапку надів, значить... Помаранчевий мегафончик — із ранку до вечора...» Делегати просто захлиналися від захоплення. Вони дуже легко і з великим задоволенням вживалися в образ «правильних» партійців, які, за правилами жанру, мають бути солідарні зі своїм лідером, коли він дає прочухана партійцям «неправильним».

У поясненнях Юлії Володимирівни, чому вона все-таки стала на бік «неправильних», відчувається певна недомовленість. Дозволимо собі припустити, що, крім інших спонукальних мотивів, пов’язаних із її особистими політичними амбіціями, було прагнення стати на бік скривджених. Як мінімум, для того, аби дати зрозуміти, що буде, якщо скривдити спробують її. Електорат «четвірки» досить помітно перетинається з електоратом партії Ющенка — захід і центр України, плюс Київ, де сильні позиції ПРП. Отож, якщо вона відбудеться насправді, у боротьбі за симпатії виборців НСНУ доведеться нелегко. Напевно, тому заступник голови Народного союзу Микола Мартиненко назвав декларацію про створення блоку чотирьох «небезпечною грою». І заявив, що його партія вестиме переговори про виборчу коаліцію лише з Юлією Тимошенко. Доля провладної передвиборної коаліції, українських правоцентристських партій і прем’єрський портфель — у надійних жіночих руках.