ЗАКОНна інтрига

Знаменита фраза товариша Сталіна «Байдуже, як голосують — важливо, хто рахує», безумовно, не застаріла. Однак у ході кампанії-2004 особливої актуальності має набути і таке судження: «Байдуже, який закон — важливо, як його застосовують».

Робота над помилками

Новий закон про вибори президента побачив світ у березні нинішнього року. Більшість фахівців визнали його прогресивнішим у порівнянні з попередником, схваленим напередодні минулих виборів глави держави і підданим модернізації 2000-го і 2003-го роках. У ході роботи над документом його розробники (насамперед представники опозиції) постаралися максимально врахувати сумний досвід боротьби з адміністративним ресурсом. Тож віднедавна правила ведення президентської кампанії:

— забороняють представникам органів влади мати статус офіційних спостерігачів;

— наділяють правом приймати рішення про скасування реєстрації кандидата винятково Верховний суд;

— усувають органи місцевого самоврядування від процесу формування виборчих комісій;

— зобов’язують виготовляти виборчі урни з прозорого матеріалу.

Дозволимо собі зазначити ще три важливі особливості закону. По-перше, відсутня заборона на участь у повторних виборах для тих, хто балотувався на пост президента в ході виборів чергових. По-друге, не передбачається так званий поріг електоральної явки: хоч би скільки виборців явилося в призначений день на дільниці, вибори вважаються такими, що відбулися. По-третє, немає норми про визнання виборів недійсними. На дотриманні цих умов наполягали противники чинної влади, передусім прибічники Віктора Ющенка. Політичні одноклубники Віктора Андрійовича вважали, що в цьому разі Банковій буде особливо складно позбавити лідера «Нашої України» очікуваної перемоги.

Пояснимо, що мається на увазі. Уявімо, чергова президентська кампанія пройшла, але переможця не визначено. (В яких випадках це відбувається, ми пояснимо трохи нижче). Тоді слід провести повторні вибори. У деяких виборчих законах існує правило, відповідно до якого учасник чергових виборів не має права на додаткову спробу. В описуваному нами документі подібного положення немає. Чимало законодавців підозрювали, що в противному разі Банкова може свідомо «завалити» чергові вибори і зробити ставку на повторні, у ході яких кандидат-фаворит від опозиції вже не зможе опонувати кандидату-фавориту від влади.

Варіант номер два. Припустимо, закон визнає вибори такими, що відбулися, лише коли в них взяли участь більш як половина виборців. Припустимо також, що влада не може забезпечити перемогу свого ставленика, але готова будь-яким чином не допустити успіху свого противника. У цьому разі режим може домагатися визнання виборів такими, що не відбулися. Що для цього треба? Домогтися, щоб на дільниці явилося якнайменше народу. Якщо активність населення все одно виявиться високою, можна спробувати фальсифікувати дані про реальну явку виборців. І те й інше зробити досить складно. Але можливо, з огляду на значимість питання, а також адміністративні можливості влади.

І, нарешті, варіант номер три. Припустимо, виборчий закон дозволяє визнати вибори недійсними. Наприклад, у разі, якщо через масові порушення результати виборів скасовані в значному числі округів. Умови старі: влада не може провести в президенти «свого», але не хоче бачити на цьому посту «чужого». Що вона повинна зробити? Правильно: за допомогою виборчкомів і судів поставити під сумнів законність результатів голосування на більшій частині території України. І це завдання не з легких. Однак опоненти режиму переконані: влада, у разі чого, ні з чим би не порахувалася. Одне слово, опозиція вирішила позбавити владу мимовільної спокуси, а себе — зайвого головного болю. Результатом цього рішення і став новий закон про вибори Президента.

А чому ж тоді представники того ж Ющенка з кожним днем дедалі наполегливіше кажуть про підступний задум влади, яка нібито всерйоз має намір визнати вибори недійсними? Як, дозвольте запитати, можна здійснити це, якщо профільний закон повністю відкидає таку можливість?

Законодавче інтермецо

Спочатку пропонуємо розібратися з дефініціями. Бо неодноразово було помічено: навіть деякі політики в численних заявах плутають поняття «визнання виборів недійсними» і «визнання виборів такими, що не відбулися», «скасування виборів» і «скасування результатів виборів», «повторні вибори» і «повторне голосування».

Для початку визначимося з типами президентських виборів. У законодавстві їх передбачено три: чергові, позачергові та повторні. Чергові проводяться в зв’язку зі спливання строку повноважень глави держави. Потреба в позачергових виникає в тому разі, якщо президент із якихось причин достроково припиняє виконання своїх обов’язків. Такими причинами можуть служити добровільна відставка, відлучення від влади за допомогою імпічменту, тяжка хвороба чи смерть.

Переможцем виборів (як чергових, так і позачергових) виявляється той, хто заручився підтримкою більш ніж половини виборців, котрі з’явилися на вибори. На політичному сленгу подібний вотум довіри позначають мудрованим словосполученням «50% + 1 голос». Частіше кажуть просто — «50+1». Коли щасливчик не виявляється, оголошують повторне голосування (часто іменоване також «другим туром»).

У бюлетені для повторного голосування вносять прізвища кандидатів, які посіли перше й друге місця у першому турі. Однак може трапитися, що хтось із «призерів» добровільно відмовляється від участі в подальшій боротьбі. Або примусово знімається з пробігу з ініціативи Центральної виборчої комісії та з відома Верховного суду. У цьому разі вибулого заміняє третій номер рейтингу електоральних симпатій. Якщо з ним також трапляється якась біда, настає черга четвертого тощо. При цьому остання заміна може бути здійснена не пізніше, аніж за десять днів до дати повторного голосування.

Якщо здобувачів президентського звання в другому турі виявляється двоє, будь-кому з них для досягнення заповітної мети необхідно набрати на свою підтримку більше голосів, аніж суперник. Якщо до другого туру добирається лише один (інший знявся, а замінити його не встигли — час минув), знову вступає в дію правило «50+1».

Якщо за підсумками повторного голосування два кандидати набирають однакову кількість голосів, вибори вважаються такими, що не відбулися. Якщо голосування проводилося щодо однієї кандидатури і за неї не було подано більше половини голосів — теж. В обох зазначених випадках країну очікують повторні вибори. У ході яких усе починається спочатку: висування, реєстрація, збирання підписів, агітація і власне голосування.

Повторні вибори призначають і в тому разі, якщо на момент повторного голосування виборцю немає з кого вибирати. Припустимо, за тиждень до проведення другого туру один кандидат вирішує, що президентська ноша для нього заважка, і він уникає боротьби. А ще через день знімають із реєстрації його суперника, скажімо, за заклики до насильницького повалення конституційного ладу. З одного боку, строки, передбачені законом для проведення заміни, уже вийшли. З іншого — не залишати ж країну без президента. Що робити? Нічого особливого — набиратися терпіння, щоб пережити ще одну кампанію, повторну.

Не заплуталися? Тоді йдемо далі.

Цікава арифметика

Що таке вибори, які не відбулися, ми вже розібралися. Тепер розглянемо термін «визнання виборів недійсними». Таке формулювання в законі про вибори президента зустрічається, але лише стосовно до результатів голосування на окремих дільницях (котрих у країні, якщо не помиляємося, понад 33 тисячі), а не в країні в цілому.

Дільнична виборча комісія вправі визнати недійсними вибори на ввіреній її турботам території. Це може статися, якщо:

— зафіксовано випадки незаконного голосування (за виборців голосують інші особи; ті самі громадяни голосують понад один раз; у голосуванні беруть участь особи, котрі не мають права голосу; у виборах беруть участь особи, не включені до списку виборців на цій дільниці);

— кількість бюлетенів, виявлених в урнах після закінчення голосування, перевищує кількість виборців, що з’явилися на вибори;

— знищено або пошкоджено виборчі урни.

При цьому обумовлено: поставити підсумки голосування під сумнів можна лише тоді, коли наведені вище порушення мають масовий характер. А якщо бути точним: коли кількість порушень (які належать до будь-якого з трьох, описаних вище типів) перевищує 10% від кількості виборців, котрі взяли участь у голосуванні. У теорії все гарно, але практика складніша. Пояснимо на прикладах.

Приклад перший. Припустімо, на вибори з’явилися три тисячі громадян, проте було виявлено, що:

— 200 чоловік не мали права голосувати;

— за 70 громадян голосували інші;

— 40 виборців виконали свій обов’язок двічі.

310 доведених випадків незаконного голосування — залізобетонний привід визнати вибори недійсними. Оскільки кількість порушень перевищує 10% від кількості учасників голосування (у нашому випадку ця цифра дорівнює 300).

Інший приклад, складніший. Та сама дільниця, та сама кількість виборців. Масової кількості випадків незаконного голосування не зафіксовано. Проте під завісу виборів невідомий (і, як водиться, не спійманий) зловмисник підпалив одну з урн. Вогонь благополучно загасили, але бюлетені не врятували. Після підрахунку бюлетенів в інших урнах дійшли висновку: вогонь знищив документальні свідчення волі приблизно 300 виборців. Дізнатися напевно, скільки бюлетенів пропало, неможливо. Якщо відняти від кількості виданих кількість тих, що збереглися, підрахунок буде вельми приблизним. А раптом у цілих урнах є липові й тоді загальна кількість використаних у голосуванні бюлетенів може перевищувати кількість виданих. Або, хіба можна виключити, що з трьох тисяч громадян, котрі розписалися в отриманні бюлетенів, півсотні засунули їх у кишені й пішли додому, так і не проголосувавши? Як визначити, скільки голосів зжерла пожежа? 299? Це менше 10%, і підпалення бідолашної урни, за законом, ніяк не впливає на загальні підсумки виборів на дільниці. Чи 301? Це більше 10%, і встановлення результатів виборів під загрозою. Як бути? Чіткої вказівки з цього приводу в законі немає.

А тепер увага — приклад номер три. Умови повторюються: одна дільниця й три тисячі виборців, котрі документально підтвердили свою участь у голосуванні. Після закінчення виборів члени комісії витягають з урн 3300 бюлетенів. Перебір — 300 голосів, рівно 10%. Визнати вибори недійсними можна було б у тому випадку, якби «ліве вкидання» перевищувало 10%. Проте в даному разі перевищення немає, отже можна з чистою совістю приступати до підрахунку. Але як лічити? Цілком очевидно, три сотні бюлетенів вкинули незаконно. При цьому всі 3300 мають печатки й підписи. Ну, зловжив хтось службовим становищем, буває. Як, висловлюючись біблійною мовою, відокремити ягнят від цапів? Лічити все — підіграти шахраям. Відкласти все — знехтувати волею трьох тисяч добропорядних, законослухняних громадян. Сортувати на свій розсуд? Запитання риторичне. Хто заприсягне, що він ясновидець? Хто вправі бути в цій ситуації суддею?

Ну і який вихід? У законі його немає.

Неочевидне та неймовірне

Стомилися? Охоче віримо. І все-таки настійно радимо набратися терпіння й дочитати нашу розповідь до кінця. Бо найцікавіше — ще попереду.

Важко уявити (бодай приблизно) гаданий характер і гіпотетичний масштаб того, що може нас очікувати після 31 жовтня цього року — дня, на який намічено перший етап волевиявлення. І все-таки спробуємо.

Для цього розглянемо термін «визнання виборів недійсними» не лише з юридичного, а й із інших поглядів — політичного, філософського, логічного.

Таким чином, уявімо собі, що за підсумками голосування, яке відбулося в останню неділю жовтня, вибори в переважній більшості дільниць (а отже, і в переважній більшості округів) будуть визнані недійсними через масову кількість порушень. Такий розвиток подій виглядає трохи фантастичним, але ми живемо в країні необмежених адміністративних можливостей, тому буває всяке. Що це означає? Те, що жоден із кандидатів не став президентом. Оскільки для перемоги в першому турі потрібно набрати заповітні «50+1». А в разі невизнання волі переважної більшості громадян це неможливо в принципі.

Рухаємося далі. Повторне голосування — і та сама історія. Висновок? Усе залежить від того, скільком кандидатам пощастило вийти в другий тур. Якщо одному, то не уникнути повторних виборів. Бо ми з вами пам’ятаємо: одинак зобов’язаний здобути підтримку більш як половини учасників голосування. Якщо двоє, то ситуація інша. Припустімо, на території 2/3 дільниць (фантазуємо далі) вибори, на цілком законних підставах, визнано недійсними. Але ще на третині — все чисто. Той, хто за підсумками голосування в цих регіонах, що становлять лише одну третину, виявився першим, той і став президентом. Саме це випливає з формальної букви закону.

Але хіба в цій країні когось зупиняли формальності? Давайте відпрацюємо таку гіпотезу. З одного боку, ніхто не уповноважував Центральну виборчу комісію в будь-якому випадку визнавати президентські вибори недійсними. (Ще раз нагадаємо: у законі про це жодного слова.) Із іншого — хіба не може вона обуритися тією обставиною, що при визначенні результатів було проігноровано волю 2/3 виборців? Хіба не вправі вона порушити питання про скасування результатів кампанії та переадресувати це питання Верховному суду. Припустімо, ВС почув аргументи суду й результати виборів скасував. Усупереч закону, точніше, всупереч загальноприйнятій логіці розуміння цього закону. А хто в нас має монопольне право тлумачити логіку будь-якого нормативного акта? Правильно, Конституційний суд. До нього й мають звернутися за порадою. Час, який КС витратить на розгляд цього питання, не регламентовано. І поки орган конституційної юрисдикції зважуватиме всі «за» та «проти», президент у країні залишиться колишній. Як довго — одному Богові відомо...

Утім, рано чи пізно головний суд країни винесе свій вердикт. Ви можете поручитися, що він не підтвердить рішення Верховного суду й не заступиться за зневажені права мільйонів громадян? Після цього неминуче будуть повторні вибори. Під час яких влада (якщо саме вона виявиться стороною, котра програла) сумлінно врахує всі виявлені хиби й ефективно використає всі наявні резерви. Та й активність протестного електорату напевно знизиться. Неминуче збільшиться кількість тих, хто переконаний: хоч як би голосували смертні, у виграші завжди будуть небожителі.

Гіпотеза друга. Пам’ятаєте задачки з попереднього розділу? Порушення враховуються лише в тому разі, якщо вони відповідають «правилу 10%». Тепер уявімо: у більшості виборчих дільниць вибори визнаються дійсними. Але при цьому майже скрізь виявляють «ліві вкидання», десь на рівні 5—9%. Виборчкоми на свій страх і ризик приймають рішення рахувати всі бюлетені, тим паче закон цього не забороняє. Але в результаті вийде, що реальна воля виборців серйозно й, по суті, свідомо перекручена. Чи може це послужити приводом для відмови ЦВК визнати вибори дійсними? Може, якщо керівництво Центрвиборчкому обгрунтує свою позицію не стільки юридичними, скільки політичними й моральними аргументами. Далі — все так само, як і в першій версії.

Чітко уявляємо, з яким задоволенням безліч юристів розкритикують наші буйні фантазії. Імена деяких із них відомі заздалегідь. Проте чимало з них рік тому так само переконано доводили, що юридичного права балотуватися 2004 року в Леоніда Кучми немає й бути не може. Теорія законотворчості та практика застосування законів у нашій країні перебувають в антагоністичному протиріччі. Заслуженим стряпчим, обтяженим науковими ступенями й обласкавленим увагою деяких кандидатів у президенти, про це не слід забувати.

Палиця на два кінці

Від неймовірних гіпотез перейдемо до правдоподібних версій. Отже, знову повертаємося до формальної логіки закону. Відповідно до неї, результати президентських виборів визнати недійсними не можна. Це можна проробити лише з результатами голосування на окремих дільницях. Припустімо, що всі особи, так чи інакше причетні до кампанії, сприймають сказане вище як правило. І порушувати це правило не збираються.

Чи обмежує це можливості влади вплинути на результати виборів? Аж ніяк. Певною мірою такий стан речей навіть полегшує їй життя. Попри оптимістичні заяви опозиціонерів, котрі вважали (як ми вже писали на початку), що Банкова позбавилася одного з механізмів впливу на результати виборів.

Чи це так? Давайте подивимося. Кожен тверезомислячий політик дасть свою голову відтяти, що повторного голосування (другого туру) не уникнути. Аналіз результатів першого туру дозволить експертам одного претендента з точністю до мікрорайону обчислити точки опори іншого. Далі можлива нехитра комбінація: на тих дільницях, де кандидат від опозиції користувався максимальною підтримкою виборців, здійснюватиметься масове вкидання бюлетенів. «Правило 10%» пам’ятаєте? Отож бо й воно. Що заважає команді одного здобувача президентської посади завалити «виборчі анклави» іншого здобувача лівими бюлетенями?

Не второпали? Розтлумачимо. Припустімо, перше місце за підсумками першого туру зайняв кандидат Нашенко, котрого підтримали, скажімо, 33% електорату. При цьому з’ясувалося: пан Нашенко особливо популярний серед виборців 300 дільниць, де рівень його підтримки досягає 70—95%. Настає час іншого, і з’ясовується: у всіх 300 вказаних дільницях вибори визнано недійсними! Оскільки кількість бюлетенів в урнах перевищувала кількість виданих бюлетенів на 11—15%. Можна припустити, що це постаралися прибічники кандидата Хаменка, котрий посів у першому турі друге місце? Можна припустити, але не можна довести. А навіть якщо причетність повірників Хаменка буде де-не-де встановлено, на результат це не вплине. Бо встановлені порушення будуть кричущими й, за законом, вибори в трьох сотнях округів визнавати дійсними не можна. Незалежно від обставин, які призвели до цього. І хоча рішення дільничної комісії ще має бути підкріплено судовими рішеннями, навіть Верховний суд, скоріш за все, підтвердить вердикт виборчкому. Кандидат Нашенко може недорахуватися таких потрібних йому голосів, а кандидат Хаменко може виявитися переможцем.

Ми навмисно використовуємо псевдоніми, щоб не ображати нікого з реальних учасників гонки. І все-таки візьмемо на себе сміливість припустити: використати такий прийом може лише кандидат від влади.

По-перше, у його резерві — як мінімум десяток «технологічних» кандидатів, кожен з яких має свою квоту в виборчих комісіях, а також свій штат спостерігачів і довірених осіб. На кого в потрібний момент працюватиме вся ця армія, не викликає сумніву. Маючи таку підтримку, можна не лише легко «поховати» дільниці суперника, а й надійно захистити свої. По-друге, неважко припустити, що ставленик режиму користуватиметься активною підтримкою місцевої влади, лише формально відлученої від виборчого процесу. Про те, що можуть регіональні князьки й наскільки вони «сприятимуть» демократичності волевиявлення, видно з мукачівських подій. По-третє, порівнювати організаційні й фінансові можливості влади й опозиції просто смішно.

Велика кількість кандидатів-фантомів, котрі підіграють владі, цілком очевидно грає їй на руку. Ставленик Банкової завдяки цьому завжди матиме більшість у виборчкомах. У противників режиму просто не вистачить сил, щоб контролювати процес, тим паче ефективно протидіяти фальсифікації. До того ж протиріччя між Ющенком, Морозом і Симоненком очевидні. І ділитися ресурсами, попри підписані домовленості, вони навряд чи стануть. На превеликий жаль. Можемо припустити наявність «технологічних» кандидатів і в представників опозиції. Але їхня кількість й оргспроможності явно нерівні.

Дозволимо собі один наочний приклад. Відповідно до закону, у разі пошкодження виборчої урни під час голосування її опечатує голова й не менш як три члени виборчої комісії, котрі є представниками різних кандидатів на пост президента України. Уявіть собі, на одній із дільниць в один момент з’ясовується — одну урну опечатано як таку, що зробилася непридатною. От як це відбувалося. Ушкодження помітив голова комісії (скажімо, представник кандидата Нечипорука) й покликав трьох своїх колег (представників, приміром, Чорновола, Козака й Бойка). Вони вчотирьох, на цілком законних підставах, опечатують урну. Після чого повідомляють про це інших. При цьому кандидатові від опозиції так і не вдасться встановити, хто й коли пошкодив сховище електоральної волі...

У вас відкрилося друге дихання? Слава Богу! Вас очікує описання ще однієї версії. Не зітхайте, вона багато в чому повторює попередню. І відрізняється від неї лише стартовими умовами. Отже наші друзі Нашенко й Хаменко виходять у другий тур. За добу до повторного голосування товариша Хаменка знімають із реєстрації. Привід для видалення з поля — залізобетонний. Кандидат у гніві, але його гнів мало кого хвилює. Його суперник Нашенко приречений на одиночне плавання, бо замінити Хаменка на Петренка (наступного за списком) уже не можна — встановлені законом терміни закінчилися. Щоб стати главою держави, Нашенко зобов’язаний виконати умови «правила 50+1». Не забули про таке?

Далі все так само, як і в першому випадку: масове вкидання фальсифікату на кількох сотнях дільниць. Тих самих дільниць, де виборці так палко підтримували Нашенка. Набирає чинності «правило 10%», і кандидат позбавляється, здавалося б, гарантованих голосів. Результат: вибори на значній частині дільниць визнають недійсними. За результатами «усічених» виборів кандидат отримує менше половини від запланованого врожаю. І менше 50% від кількості громадян, котрі прийшли на дільниці. Нашенко гнівно викриває владу та йде готуватися до повторних виборів.

У політиці так часто буває: завалити суперника виявляється легше, перемогти самому...

Замість післямови

У вас ще залишилися сили? Невже? Тоді продовжимо. Переходимо від абстрактних персонажів до конкретного. Нам невідомі плани влади. Нам невідомо, яким із описаних вище методів вона захоче скористатися й чи захоче взагалі. Але ми можемо здогадуватися, що президентські лойєри уважно читали закон і про неформальні способи перекроювання виборів дізнаються не від нас.

За попередньою інформацією, влада все ще сподівається на реалізацію політичної реформи. Приміром, у вересні. Ходять чутки, що Леонід Данилович пообіцяв Ющенку перемогу в першому турі президентських виборів. Якщо «Наша Україна» погодиться голосувати за зміни в Конституції. Ходять чутки й про те, що те саме Президент пообіцяв і Януковичу. Якщо прем’єр зможе знайти 300 голосів для реалізації задуманого Кучмою та Медведчуком. От тільки сумнівно, що обом Вікторам потрібна така реформа, і така перемога.

Акт коректування Основного закону можуть спробувати здійснити між першим і другим туром. У цьому разі Президент зацікавлений у тому, щоб 31 жовтня ні Ющенко, ні Янукович не змогли перемогти й прийшли до фінішу голова до голови. У такому разі, очікується, що одна частина парламенту серйозно злякається приходу до влади Віктора Федоровича, а в іншої такий самий серйозний переполох спричинить загроза президентства Ющенка. І конституційна більшість утвориться сама по собі. Правда, цей план видається сумнівним. Але Кучма, здається, поки що поставив саме на нього. Він явно хоче залишитися верховним арбітром, але в іншій якості. Правда, нові прем’єрські повноваження не рівня давнім президентським. Але Леонід Данилович явно не читав проект закону про зміни в Конституції — у найкращому випадку йому Медведчук «наспівав». Отож потенційному прем’єрові напевно далеко не все відомо про права й обов’язки, які він так хоче здобути. Та воно йому й не треба: гарант упевнений у собі й у тому, що (в разі чого) виб’є будь-які повноваження, попри законодавство та Конституцію. Не вперше.

За даними джерел, близьких до Банкової, Президент не вельми задоволений «угодовською» позицією і з задоволенням поміняв би В.Литвина на Медведчука — мовляв, той парламент «вишикував» би. Та от не знає як — дообратися Віктор Володимирович може й не встигнути...

Що буде, якщо реформа все-таки провалиться (а йдеться саме до цього)? Не виключено, що використовуючи адмінресурс, одну з описаних нами комбінацій і горезвісне «правило 10%», влада постарається позбавити перемоги Ющенка. А, можливо, й Януковича. Кандидат від влади не є для Кучми бажаний, і боїться він Віктора Федоровича, можливо, більше, ніж Віктора Андрійовича. Навіщо тоді висували? Щоб під ногами не плутався. Щоб із Ющенком, не приведи Господи, не знюхався. Щоб просуванню реформи не заважав. Щоб перебрав на себе весь негатив влади.

Перечитайте наші фантазії, і ви переконаєтеся: домогтися (у разі потреби) повторних виборів для влади нічого не варто. Трішки складніше буде домогтися перенесення термінів їхнього проведення, але й це можливо — із допомогою Верховного й Конституційного судів. Леонід Данилович матиме можливість пошукати когось зручнішого за Януковича. Котрого ця кампанія має вичавити як лимон. І котрий без підтримки влади може розраховувати лише на донецький електорат, та й то не на весь. Може згадати молоді літа й сам Леонід Данилович — право в нього таке є, ніхто з представників провладних сил і не дзявкне. А Ющенко на той час буде стомлений виборами, скомпрометований пропрезидентськими ЗМІ, матеріально знекровлений. Усі його сильні та слабкі місця, усі джерела фінансування, усі напрацювання і недоробки будуть очевидні...

І на закінчення — останній сюрприз. Знаєте, як можна зупинити цю кампанію. Дуже просто. Уявіть, що завтра провалюється реформа. А післязавтра Леонід Данилович повідомляє, що достроково йде з поста президента. Іде формально, реально зберігаючи контроль над державним апаратом із допомогою розставлених заздалегідь людей. Відповідно до Конституції, в разі відставки глави держави протягом 90 днів мають відбутися позачергові вибори. Те, що вже йдуть чергові, скоріш за все, нікого не хвилюватиме. Тим паче, що в законі цей момент не обумовлено, а юридична вага конституційних норм незаперечна. І вся процедура розпочнеться спочатку. Починаючи з висування кандидатів. Серед котрих, як знати, може виявитися й сам Кучма.

Фантастика? А хіба в нашому політичному житті її досі було мало?