ЗАБУТА МЕЛОДІЯ ДЛЯ ПЕРШОЇ СКРИПКИ

Геннадій Удовенко звільняє посаду керівника Народного руху України. Чи можна вважати цю новину сенсацією? Певне, ні, якщо виходити з того, що Геннадій Йосипович (за його власними словами) чотири рази звертався до однопартійців із проханням підшукати йому наступника. І, певне, так, якщо брати до уваги цілу низку обставин.

Нагадаємо, що відомий український дипломат став повноцінним рухівцем ще до одержання партійного квитка: у грудні 1998-го його й тодішнього лідера НРУ В’ячеслава Чорновола було названо висуванцями організації на майбутніх президентських виборах. А через місяць екс-міністр закордонних справ виявився єдиним офіційним кандидатом від партії: несподівано для багатьох Чорновіл зняв свою кандидатуру й закликав соратників зробити ставку на Удовенка. Після трагічної загибелі В’ячеслава Максимовича в березні 1999-го Центральний провід НРУ поклав на партійного дебютанта обов’язки лідера партії. У травні того ж року його головування затвердив з’їзд. Це рішення далося ветеранам найбільшої націонал-патріотичної організації непросто, хоча й виглядало політично доцільним: Рух, щойно переживши розкол і стрімко втрачаючи й без того неміцні позиції, потребував авторитетного, неодіозного й неамбіційного керівника.

Мало не всі ці роки Удовенко сприймався фігурою тимчасовою, проте за всі ці роки партійне середовище, схоже, так і не виховало гідну зміну. Кулуарні пліткарі «знімали» керівника НРУ незліченну кількість разів, тож кожна нова чутка про наближення відставки Геннадія Йосиповича сприймалася з дедалі більшим скепсисом.

Навіть непримиренні внутрішньорухівські опоненти Удовенка визнають його заслуги в справі збереження партії, світле політичне майбутнє якої якихось три роки тому викликало великі сумніви. Багато хто згоден і з тим, що не будь біля керма НРУ саме цієї фігури, навряд чи було б можливим мирне (і часом дуже плідне) співіснування двох Рухів у рамках однієї парламентської фракції. Брутальний скандал у шляхетному рухівському сімействі сьогодні ніхто не згадує всує, але про нього ніхто не забув. Ніхто з представників «канонічного» Руху не пішов би на контакти з Юрієм Костенком. Удовенко пішов. Завдяки цьому стало можливим не лише благополучне сусідство представників НРУ й УНР в одному передвиборному списку, а й поява перспективи відродження єдиного Руху.

Є підстави вважати, що з інтеграційними ініціативами Геннадій Йосипович дещо перебрав лишку. Прояснимо ситуацію. Після того як обидва Рухи стали частиною ющенківської команди, братання позавчорашніх соратників і вчорашніх заклятих ворогів стало необхідною формальністю. Вже коли Віктор Андрійович декларував створення «широкої, монолітної коаліції» з усього, що ворушиться, то помирити дві «блокотворні» партії йому сам Бог велів.

Рухи правила гри прийняли. Більшість провідних гравців в обох політичних командах — не новачки в політиці й чудово розуміли, що тільки «патронат» Ющенка може зберегти за дедалі дрібнішими партіями статус впливових політичних сил. Напередодні виборів-2002 НРУ й УНР провели перший етап так званого об’єднувального з’їзду й підписали декларацію про відновлення єдності. Партійні боси пообіцяли, що восени процес об’єднання буде юридично закріплено й відтворений повноцінний Рух обере єдиного легітимного лідера. При цьому обидва вожді розуміли, що ніякого об’єднання восени не буде.

Якщо виходити з міркувань політичної логіки, то «склеювання» двох «уламків» колись могутнього партійного механізму пішло б на користь усім зацікавленим сторонам — обом Рухам, Ющенку й передусім виборцям. Та біда в тому, що зробити це неможливо в принципі. «Костенківці» й «удовенківці» старанно дотримуються заздалегідь обумовлених умов — координують дії, за гострої потреби звертаються одне до одного по допомогу, але стати єдиним колективом вони не зможуть ніколи. Занадто серйозні образи й занадто великі амбіції. Рухівські авторитети до об’єднання не готові. Ризикую викликати на себе гнів представників обох партій, але, схоже, поки що щирих «інтеграторів» — по одному в кожному Русі. Одного звуть Геннадій, другого — Юрій.

Можна зрозуміти Ющенка, який намагається навести лад у своєму «політичному» господарстві та планує максимально структурувати своє різношерсте військо. Можна припустити, що одного чудового дня Віктору Андрійовичу набридне «дворухівство» й він просто силоміць змусить дві партії об’єднатися. Проте навряд чи таке партформування стане командою однодумців.

Зупинюся тільки на одній суперечності, яку навряд чи вдасться колись ліквідувати. Прибічники НРУ вважають, що УНР повинен влитися в їхню організацію. В УНР переконані, що треба об’єднати дві рівноправні партії. Поступатися ніхто не хоче.

Символічно, що лист із проханням звільнити його від виконання функцій лідера партії Удовенко написав у листопаді
2002-го — саме цей місяць називали можливою датою проведення так званого об’єднувального форуму. Знаменно й те, що Геннадій Йосипович наважився на такий демарш невдовзі після того, як члени оргкомітету з відтворення Руху (співголовами якого є Костенко й Удовенко) провели черговий раунд переговорів про долю об’єднувального процесу.

І все-таки конфлікт між інтегратором Удовенком і ветеранами НРУ (котрі не вірять в об’єднання) — не єдина причина майбутньої відставки Геннадія Йосиповича. Глава Народного руху пояснює своє бажання поступитися місцем голови проблемами зі здоров’ям (до речі, за деякими даними, в понеділок Удовенко лягає в стаціонар). Наступник Чорновола вважає, що свою місію — зберегти Рух — він виконав. Настав час молодших, енергійніших, по-хорошому агресивних, спроможних жорсткіше обстоювати інтереси партії.

Є підстави вважати, що Удовенко не цілком вдоволений мірою свого впливу на Ющенка. Є підстави вважати, що ветерани НРУ не цілком вдоволені роллю, відведеною партії в блоці «Наша Україна». А ще роздратовані активністю Костенка й пасивністю Удовенка. Є підстави вважати, що й Удовенко, і його партійні соратники, і його партійні опоненти не вдоволені матеріальним становищем партії. Якщо називати речі своїми іменами, то виходить, що Удовенко знайти гроші для партії не має змоги, а Ющенко шукати їх не має бажання. Тож старе чорноволівське гасло «Потрібні зміни!» знову стало актуальним.

Хто стане біля керма? І якою буде процедура вимушеної санації керівництва? Погляди Удовенка та його бойових заступників на цей процес розходяться. Геннадій Йосипович переконаний, що центральний провід (засідання якого намічено на сьогодні) повинен призначити тимчасово виконуючого обов’язки. Кандидатуру якого згодом має затвердити з’їзд. Можливо, позачерговий. Список кандидатів у голови НРУ є, проте називати конкретні прізвища він вважає передчасним.

У свою чергу, члени ЦП переконані, що розмова про ТВО недоречна. І що регламентом у цьому випадку передбачено розподіл обов’язків між трьома заступниками глави партії. Не вбачають поки що в керівництві партії й особливої потреби в скликанні позачергового з’їзду. Тож не виключено, що до звітно-виборних зборів керуватиме НРУ тріумвірат в особі В’ячеслава Коваля, Юрія Ключковського й Леся Танюка.

Відомо, що тема майбутніх змін у рухівському керівництві була предметом розмови, що відбулася в четвер між Віктором Ющенком, Геннадієм Удовенком і Юрієм Костенком. Наскільки можна судити, Віктор Андрійович у черговий раз виконав звичну для себе роль чи то активного миротворця, чи то пасивного спостерігача. Тим часом поінформовані джерела стверджують, що глава «наших» не висловив вдоволення з приводу можливого приходу до рухівського «керма»... Романа Безсмертного.

За деякими даними, у рухівському середовищі знайшлися прибічники запрошення до своєї партії енергійного та впливового «варяга». Найприйнятнішою кандидатурою нібито виявився ющенківський начштабу. Мотиви «сватання» Романа Петровича очевидні. Очікується, що його прихід благотворно позначиться на матеріальному становищі партії, а заразом забезпечить зростання політичної ваги. Вважається, що Безсмертному під силу знайти для партії реальних спонсорів і витримати конкуренцію з Костенком за місце біля «тіла» вождя. Із надійних джерел відомо, що відповідні розмови з Безсмертним вели, проте він належного ентузіазму не виказав.

Хто стане першим номером НРУ, поки що сказати важко. Нелегко спрогнозувати й те, як позначиться на партії відставка Удовенка, котрий мав репутацію фахівця в царині компромісів. І все-таки майже всі спостерігачі сходяться в думці, що розкол «Нашої України» й виділення НРУ в окрему фракцію (спроможну поповнити більшість, що ніяк не сформується) — малоймовірні. Точніше, так само ймовірні, як об’єднання двох Рухів в одну партію.