Юрій Кравченко — самостріл виключається

«Виявлені наскрізні вогнепальні поранення Кравченко Ю.Ф. заподіяв власною рукою» - записав фахівець, котрий проводив офіційну експертизу тіла міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка. Сподіваємося, цей експерт ще живий. Незважаючи на сумніви в самогубстві, які завжди існували й неодноразово висловлювалися, зокрема в «ДТ». Незважаючи на те, що про власні сумніви з цього приводу дуже давно заявив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Навіть незважаючи на те, що на підставі одних і тих самих документальних матеріалів один із визнаних авторитетів у галузі експертизи вогнестрілів дійшов діаметрально протилежних висновків, а офіційний експерт може пам’ятати, через кого саме тремтіла його рука, яка виводила рядки, наведені на початку.

Із проханням допомогти «розшифрувати» для непосвячених офіційний висновок експерта, котрий проводив дослідження для встановлення причин смерті Ю.Кравченка, ми звернулися до Миколи Поліщука.

Перша на території колишнього СРСР книжка про поранення такого роду - «Вогнепальні поранення голови» - вийшла під редакцією В.Поліщука і В. Сторча. Микола Поліщук - автор тієї її частини, в якій ідеться про досвід мирного часу. Друга монографія, що вийшла з-під пера Поліщука, - «Вогнепальні поранення центральної нервової системи». Там, зокрема, розглянуто кульові й осколкові поранення. Крім того, Микола Поліщук понад десять років був консультантом обласної, міської, а потім республіканської судово-медичних експертиз із черепно-мозкових травм, травм центральної нервової системи, у тому числі з вогнепальних поранень. Широкій громадськості ця людина набагато більше відома як міністр охорони здоров’я.

Ознайомившись із наданими «ДТ» документами, зокрема офіційними висновками експерта, Микола Поліщук погодився відповісти на наші запитання і дати власний висновок.

- Миколо Охрімовичу, почнімо з висновків. Ви ознайомилися з результатом зовнішнього і внутрішнього дослідження трупа, результатами лабораторних досліджень, висновком експерта. Ваш висновок?

- За характером поранень, зафіксованих у документах, можна однозначно стверджувати, що це насильницька смерть, ці пошкодження не могли бути заподіяні рукою цієї самої людини. Можливість того, що це міг бути самостріл, має бути виключена.

На трупі зафіксовано два вогнепальних поранення (передня поверхня шиї і права скроня). Перше – небезпечне для життя і могло призвести до смерті в результаті крововтрати без своєчасного надання медичної допомоги. Перше вогнепальне поранення виконане впритул зі зброї, притуленої до тіла. Напрямок поранення нехарактерний для поранення, заподіяного людиною самій собі, оскільки воно йде знизу вгору і зсередини зовні. Вкрай складно припустити, що людина може поранити себе саме в такий спосіб - це надто незручно. У результаті цього вогнепального поранення він одержав множинні переломи нижньої щелепи, перелом семи зубів (травматична ампутація), перелом верхньої щелепи, хрящів носа та ушкодження язика. Таким чином, він не міг не знепритомніти в результаті такої травми.

- Ви припускаєте, що існує гіпотетична можливість, хай одна з тисячі, що при такому пораненні людина все-таки може не знепритомніти?

- Не припускаю, такого не може бути, незалежно від її вольових рис. Після такого поранення могло бути лише розслаблення, релаксація, поранений повинен був випустити пістолет із руки. Утримати зброю в руці після такої травми людина не в змозі.

Він сидів не в кріслі, у якому міг би втриматися завдяки підлокітникам, а на стільці. При його зрості (понад 190 см), великій вазі виключено також, що після такого пострілу він не впав би зі стільця.

На жаль, запитання, чи міг він знепритомніти, не було поставлене експертам.

Друге поранення - у скроню - смертельне. Воно здійснене впритул, але не залишило штанг-відбитка - контактного удару. Для самострілів же характерна його наявність. Тим більше, з огляду на попереднє поранення, якби він стріляв у себе сам, він мав би притиснути цівку до скроні.

- В офіційному висновку зазначено, що проміжок між першим і другим пострілом міг становити від кількох секунд до десятків хвилин. Ваша думка?

- Між першим і другим пораненням минув дуже короткий період - він становив секунди, не більше. Не могло минути не те що десяти хвилин, а навіть хвилини. Про це свідчить відсутність крові в легенях, бронхах, шлунку. Якби при такому пораненні людина залишилася живою, вона обов’язково зробила б хоч кілька вдихів. А отже, кров потрапила б у легені, стравохід, шлунок. Людина, яка перебуває в такому стані, обов’язково ковтала б, дихаючи, слиз із кров’ю, можливо - осколки зубів, кісток. Внутрішнє дослідження однозначно свідчить, що цього не було.

- Відповідно до офіційного висновку експертизи, після першого вогнепального поранення Ю.Кравченко міг здійснювати якісь самостійні дії. Ви з цим згодні?

- На жаль, у судово-медичної експертизи не запитували і про те, чи могла людина здійснювати не просто самостійні, а точні цілеспрямовані дії після першого поранення і через певний проміжок часу.

Можу стверджувати, що після першого поранення він би не отямився. Я не згоден із твердженням експертів, що перше поранення було середнього ступеня тяжкості. Тому що вже кількість вибитих зубів свідчить про те, що це поранення – тяжке. Я стверджую, що через кілька секунд після першого поранення ця людина не спроможна була робити цілеспрямовані точні дії. Це виключено.

За даними «ДТ», які Микола Охрімович коментувати відмовився, вищевикладену інформацію було доведено до відома керівництва правоохоронних органів відразу ж після смерті Ю.Кравченка і завершення відповідними органами зовнішнього дослідження. Та й згодом правоохоронці нагадували йому про це неодноразово…

Яка невидима рука покривала цей злочин на всіх етапах його розслідування правоохоронними органами? Чому помаранчева влада не домоглася, щоб його розслідували по-справжньому? Чому вона примушує нас думати, що влади в нашій державі немає або що їй було чого боятися у зв’язку з убивством Кравченка, хоча ми завжди були впевнені у протилежному?

Чому близькі Кравченка мусили, крім втрати рідної людини, нести хрест його «самогубства»? Чому їх примушували думати, що він залишив їх із власної волі? Їх, які, швидше за все, завжди вірили, що багато чого списалося йому з рахунків там за його мученицьку смерть тут...

Сьогодні запитань ще більше, ніж того дня, коли Ю.Кравченка не стало. І цілком інакшого звучання набуває «посмертна записка»-обвинувачення, в якій було названо лише одне конкретне ім’я - президент Кучма...

Не можна з упевненістю виключити, що ті, хто віддавав наказ убивцям, узагалі не докладали якихось особливих зусиль для приховання справжньої причини смерті Ю. Кравченка. Що вони розуміли: втручання потрібне точкове, а наша, із дозволу сказати, правоохоронна система спрацює сама, автоматично, рефлекторно. Адже всі знали, хто такий Ю.Кравченко, і нікому не потрібен був головний біль, як мінімум, у вигляді «висяка». Істина не потрібна була нікому, починаючи з «наружки», яка ходила за Кравченком і, в кращому разі, проявила службове недбальство, і закінчуючи першими особами Генпрокуратури. І, можливо, в усьому цьому ганебному розслідуванні організатори убивства натиснули лише на експерта. А далі всі заплющили очі і, забувши про фахову честь, брехали, брехали і брехали. Хронологія цієї брехні величезна. Як і список тих, хто гортав цю справу, міг і зобов’язаний був сказати: самогубства не було. Адже навіть непрофесіоналові, який ознайомився із дослідженням трупа, що лягло в основу «паленої» офіційної експертизи, це очевидно.

Жахливо те, що з усіх високих і не дуже посадових осіб, котрі «залишили відбитки» на матеріалах цієї справи, мабуть, лише Ю.Луценко - непрофесіонал (!) - публічно висловив свої сумніви в істинності офіційної версії. Після призначення на посаду міністра внутрішніх справ в інтерв’ю «ДТ» він сказав, що як у громадянина в нього є сумніви в самогубстві Кравченка, і нехай через місяці, але зробив більш однозначну заяву щодо цього. А ось в інших громадян начальників таких сумнівів, бачте, із причини їхнього махрового професіоналізму, не виникало.

«Усі обставини, огляд місця події і всі експертизи свідчать про те, що це було самогубство», - говорив перший заступник генпрокурора Сергій Винокуров із далекого Душанбе, де брав участь у координаційній раді прокурорів. «Відповідно до рішення суду, за ним велося спостереження, він був під спостереженням, і не було сторонньої сили, яка могла б це зробити». Треба гадати, що це зробили, знову ж таки, менти з «наружки»? Так розуміти слова пана прокурора, який начебто розкрив злочин за гарячими слідами, але скромно промовчав про це?

Що стосується глави СБУ Олександра Турчинова з його авторитетними заявами про те, що самогубство Кравченка не викликає сумнівів. Багато він тоді зайвого наговорив із цього приводу в ейфорії від нової посади. Напевно, тепер жалкує. Але він усе-таки непрофесіонал, йому, безперечно, досвідчені люди з органів підказали озвучені ним умовиводи. Ну, а заяви Тараса Чорновола з приводу того, що треба було б перевірити Турчинова на причетність до загибелі Кравченка, можна спробувати пояснити лише, припустімо, наявністю в регіонала якоїсь надійної медичної індульгенції, котра наперед звільняє його від будь-якої відповідальності за всі його мудрі висловлювання.

Однак повернімося до професіоналів. Святослав Піскун, який був генпрокурором, як завжди, на висоті. Розслідуванням причин смерті не займався. І моргає у бік свого заступника В.Шокіна: «Справу було закрито в слідчому управлінні Шокіна. Можливо, це слідчий приймав рішення про закриття справи, але воно обов’язково було узгоджене із Шокіним» (з інтерв’ю «Делу»). Але, Святославе Михайловичу, якщо слідчий (особа процесуально незалежна!), як ви стверджуєте далі, «обов’язково погоджував закриття цієї справи із Шокіним» (вірю), то чи не логічно припустити, що Шокін обов’язково погоджував це рішення з генеральним прокурором? «Був однозначний висновок експертів про те, що це самогубство... Шокін мені особисто доповідав, що немає жодних підстав вважати, що Кравченка було вбито кимсь ззовні. Він сказав, що жодних підстав вважати смерть Кравченка вбивством немає, і ми закрили справу», - заявив С.Піскун.

Ми не знаємо, хто вбив Кравченка, Гонгадзе і що сталося з Кірпою. Ми так і не змогли домогтися відповідей на ці та багато інших запитань. Ми не віримо нашим правоохоронним органам і побоюємося їх. Ця ситуація влаштовувала попередню владу, влаштовує, напевно, і владу теперішню. І кожна гучна кримінальна справа, очевидно, й надалі завжди розслідуватиметься виключно з огляду на політичну доцільність.

Рішення про припинення кримінальної справи за фактом смерті Кравченка, розслідуваної Генпрокуратурою, тепер нею самою скасоване. Причина - заяви Юлія Луценка про наявність у нього інформації, яка спростовує версію самогубства. Чи не стане підставою для нового розслідування «нововиявлена обставина» у вигляді початкової експертизи?