Ярослав Давидович: політичні сили не повинні формувати виборчі комісії

Після завершення виборів-2004 новоспечений голова Центральної виборчої комісії заявляв про те, що всі уроки з тієї нелегкої президентської кампанії обов’язково буде винесено. Робота над помилками, припускав тоді Ярослав Давидович, буде нелегкою, проте написана вона буде на «відмінно». А отже, до виборів-2006 країна підготується значно краще. Та чим ближче день голосування, тим очевидніший той факт, що шлях до успіху довший, ніж здавалося півтора року тому. Частину старих проблем так і не вдалося розв’язати. Зате додалися нові. Напередодні дня всенародного волевиявлення голова ЦВК змушений бити на сполох, намагаючись привернути увагу влади до численних труднощів, перебороти які самостійно Центрвиборчком не в змозі. Якщо під час минулих кампаній підставою для сумнівів у легітимності результатів виборів були непрозорість виборчого процесу та засилля адміністративного ресурсу, то сьогодні з’явилися інші причини для тривог. Про великі біди та маленькі перемоги нинішніх виборчих перегонів в інтерв’ю «ДТ» розповів глава Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович.

— Ярославе Васильовичу, днями Віктор Ющенко заявив про те, що влада зробила все необхідне, щоб провести вибори на «відмінно». Ви згодні з такою оцінкою підготовки до виборів?

— Гадаю, президент мав на увазі ширший масштаб підготовки. Я можу говорити лише про матеріально-технічне та фінансове забезпечення виборчої кампанії. Ми дійсно довго й непросто вирішували пов’язані з цим питання. Особливо на місцях. Але зараз ситуація змінилася на краще. 1 березня ми провели зустріч у президента з главами обласних державних адміністрацій. Відтоді вдалося багато що зробити. І на сьогодні нам хотілося б від влади одного: щоб вона вирішувала ті питання, за які має відповідати відповідно до закону. В межах цього, і не більше. Нам не потрібно, щоб представники влади організовували засідання комісій, тим більше, підміняли собою комісії або втручалися в їхню роботу.

Завдання влади — виділити приміщення для виборчих комісій, забезпечити їх необхідним устаткуванням, телефонізувати виборчкоми. А найголовніше питання, яке знаходиться у їхній компетенції, — це, безумовно, організація діяльності робочих груп з упорядкування списків виборців. Оскільки списки складає влада, Центральна виборча комісія лише контролює цей процес, і на даному етапі дільничні виборчі комісії займаються уточненням списків виборців. Роботи в цьому напрямі достатньо.

Можна уявити собі, в якому стані списки були в 2004 році, якщо сьогодні до них включено на 849 тисяч виборців менше! Словом, говорити про те, що для успішного проведення виборів зроблено абсолютно все, було б неправильно. Але й стверджувати, що для цього не зроблено нічого, також не можна.

— Проте нещодавно ви били на сполох з приводу нестачі виборчих скриньок і того, що тридцять відсотків дільниць не телефонізовані.

— На цей момент ми вже одержали інформацію про те, що знайдено значну частину відсутніх скриньок, які залишилися з минулих виборів. Але їхня нестача зумовлена не тим, що вони зникли, а тим, що на цих виборах будуть використовуватися п’ять бюлетенів, і всі вони великі за розміром. Тому під час голосування всі скриньки будуть заповнені, можуть знадобитися додаткові. Ми замовили їхнє виготовлення, і ситуація з урнами під контролем.

— Наприкінці минулого року ви стверджували, що нинішні парламентські вибори обійдуться державній скарбниці в 500 з гаком мільйонів гривень. Вдасться вкластися у цю суму?

— Ні. Нам, справді, виділили на цей рік 517 млн. грн. Проте в процесі підготовки до виборів ми зіткнулися з необхідністю збільшення цієї цифри. Наприклад, коли ми почали аналізувати, чому люди не йдуть працювати у виборчі комісії, з’ясувалося, що оплата їхньої праці суто символічна — 17 гривень на день. Адже всі прекрасно розуміють, що членам комісій доводиться працювати практично три доби поспіль — у день голосування і два дні підбиття результатів виборів. І зараз ми звернулися до Кабінету міністрів і до бюджетного комітету парламенту з проханням збільшити цю суму. На скільки — не скажу, це в компетенції уряду...

— ...Але ви свої міркування з цього приводу висловлювали?

— Так, проте говорити про них не буду, щоб не ставити уряд в незручне становище, оскільки не знаю, яким буде остаточне рішення. Ми пропонували збільшити цю суму принаймні у декілька разів. А це додаткові витрати. За нашими розрахунками, для цього необхідно додатково ще близько 75 мільйонів. У день голосування та під час підрахунку голосів на виборчих дільницях працюватимуть майже 700 тисяч осіб. І якщо з нами погодяться, виділивши ці гроші, до початкових 500 мільйонів додасться ще вагома сума.

Окрім того, законом не передбачено таку процедуру, як надсилання запрошення на вибори. Раніше їх по будинках розносили члени виборчих комісій. Зараз ми запропонували, щоб запрошення розносили листоноші. Тоді вони гарантовано потраплять до кожного виборця. А сьогодні доставка двадцятиграмового листа коштує 70 копійок. Ми з керівником Укрпошти по-дружньому домовилися про ціну в 20 копійок. Виходить, щоб охопити 40 мільйонів виборців, потрібно вісім мільйонів гривень. А запрошення доставлятимуться двічі. От вам і всі 16 мільйонів. Вибори сьогодні — дуже дороге задоволення.

Відповідно до нового закону про вибори до місцевих рад, кожен кандидат у депутати має право на оплату агітаційних матеріалів у ЗМІ. Коли таке було? Кандидат веде агітацію за рахунок коштів державного бюджету. От і довелося до початкової суми в 158 млн. гривень, передбаченої для проведення місцевих виборів, додатково виділяти ще 42 млн. гривень. На виборах до Верховної Ради використовуватимуться бюлетені довжиною 78 сантиметрів, а подекуди на місцях і більше метра. Тому що в окремих регіонах по 53—59 суб’єктів виборчого процесу. У 1998 році бюлетень для голосування на виборах до сільради коштував дві копійки, зараз — 15—20 копійок. А в загальній сумі це все мільйони й мільйони.

— Нещодавно ви заявляли про критичну ситуацію, пов’язану з комплектацією виборчих комісій. Як, на вашу думку, чи вирішить проблему підвищення оплати праці членів виборчкомів?

— Лише частково. Оскільки низька оплата праці співробітників комісій — лише одна з причин, через які формування виборчкомів відбувається настільки важко. Політичні партії спрямували весь свій кадровий потенціал на вибори: їхні представники балотуються до Верховної Ради, в обласні, міські, районні, сільські ради. У них просто не вистачає людей, які були б політично активні та підготовлені відповідним чином. Вони усіх їх відправили в кандидати. Через це виборчі комісії елементарно недоукомплектовані. У них просто нікому працювати. Не кажучи вже про те, що рівень фахової підготовки багатьох членів виборчкомів далеко не найкращий.

— Загальному пориву піддався навіть один із членів Центральної виборчої комісії. Як відомо, за списком блоку «Наша Україна» у парламент балотується Руслан Князевич. Як ви ставитеся до того, коли учасник змагання одночасно є і членом судової колегії?

— Це його право. Закон цього не забороняє.

— А з моральної точки зору?

— Він призупинив свої повноваження члена комісії на час виборчої кампанії... Звичайно, додаткова пара рук нам би зараз не завадила. Але він скористався правом, яким його наділив закон, до якого, до речі, вперше внесли положення, що дозволяє членам Центрвиборчкому балотуватися в депутати, склавши із себе повноваження на період кампанії.

— А якби цим правом вирішили скористатися ще кілька центрвиборчкомівців, роботу вашого відомства було б паралізовано?

— Звичайно, ця законодавча норма для Центральної виборчої комісії дуже ризикована. Добре, що люди у ній всі помірковані та свідомі. Якби було інакше — невідомо, як би все вийшло. Хоча безвихідних ситуацій не буває. Я думаю, тоді парламент терміново вносив би зміни до закону.

— Він і тепер змушений шліфувати виборче законодавство за кілька днів до виборів. Наступного тижня парламентарії спробують внести зміни до закону про вибори. Коригування виборчих правил в останній момент може бути викликане лише нагальною необхідністю. Чому проблеми, що спричинили цю необхідність, не можна було передбачити раніше? І чи впевнені ви в тому, що народні обранці проголосують поправки?

— Для нас головне — подолати кризову ситуацію, пов’язану з формуванням дільничних виборчих комісій. А це можна буде зробити, внісши зміни до закону про вибори, що дозволяють міським, сільським і селищним головам (або відповідним радам) терміново рекомендувати людей до складу комісій. На сьогодні таких повноважень у них немає.

Друга зміна, яку ми пропонуємо внести до закону, — дати можливість членам комісій голосувати на тих виборчих дільницях, де вони працюють. Нерозумно змушувати людину їхати з одного кінця міста в інший, залишаючи дільницю в розпал голосування, або не давати їй проголосувати зовсім. А в масштабах держави це сотні тисяч людей.

Парламент розгляне також питання про те, аби повернути виборцю право в день виборів звертатися до суду з приводу відсутності його в списку виборців. Політичні сили по-різному реагують на ці пропозиції. Усі вони, щонайменше, стануть предметом розгляду у Верховної Раді. Однак, яке буде рішення парламенту, сьогодні спрогнозувати важко. Саме життя змушує вносити зміни до закону. Але це саме ті зміни, що не мають політичного підтексту й не повинні, на мою думку, викликати незгоду в народних депутатів.

— Крім того, пропонувалося дозволити друкувати бюлетені для голосування не лише в державних, а й у приватних друкарнях. Проте, чи гарантуватиметься при цьому забезпечення всіх ступенів захисту на бюлетенях?

— Річ у тому, що державних поліграфічних підприємств залишилися буквально одиниці. Закон наказує виготовляти бюлетені виключно в державних друкарнях. Але коли дійшло до друкування, з’ясувалося, це — величезна проблема. Уявіть собі кількість бюлетенів, якими необхідно забезпечити вибори до всіх обласних, міських, районних, сільських і селищних рад! Крім того, у бюлетенів, призначених для голосування на місцевих виборах, не передбачені ступені захисту. І вони не є документами суворої звітності. Кожна сільрада повинна надрукувати свої бюлетені. Де їм це робити, коли в усьому районі і навіть в області немає жодної державної друкарні? Вони будуть змушені порушувати закон. Тож навіщо ставити під сумнів легітимність місцевих виборів, коли можна просто змінити норму закону?

— Ви якось казали про те, що на умовах тендера буде визначено фірму, котра поставить Центрвиборчкому апаратуру, яка захищає ЦВКівський сервер від несанкціонованого доступу ззовні. Також було обіцяно, що ця апаратура пройде в Службі безпеки України процедуру відповідної сертифікації. Чи ваші плани здійснено та чи можна очікувати, що на цих виборах центрвиборчкомівський сервер не спіткає та сама доля, що й на минулих?

— Так, тендер було проведено. Його виграла фірма, котра запропонувала обладнання вартістю 468 тис. гривень. Як і передбачалося, воно пройшло сертифікацію. За цю ділянку роботи я спокійний. Звісно, стовідсоткової гарантії від імовірних спроб несанкціонованого втручання ззовні в роботу сервера я вам дати не можу. Гадаю, від цього не застраховані в жодній країні. Але весь комплекс робіт ми вже завершили. У центрі встановлено захисну систему. А на місцях влада надала все необхідне комп’ютерне обладнання нашим оперативним групам, створеним при окружних виборчих комісіях, котрі передаватимуть інформацію в електронному вигляді до ЦВК.

— Ви заявляли про масове розкрадання майна виборчих комісій, зокрема телефонів, якими на минулих виборах виборчкоми були забезпечені на сто відсотків. Чи зверталися члени ЦВК у правоохоронні органи з цього приводу?

— Ні. Де в переважно розташовується виборча дільниця, на якій проходить голосування? Як правило, у сільському клубі, школі, дитячому садку. Там ставили тимчасовий телефон. І де-не-де познімали лінії. Хоча можна було лише відключити телефон, аби потім, за потреби, увімкнути його в розетку, зробити переадресацію та працювати. Але з кожним днем кількість таких знетелефонених дільниць зменшується. І знов-таки за рахунок коштів місцевих бюджетів. Бо за це відповідає влада на місцях. Порушуючи питання про телефонізацію виборчих дільниць, я хотів привернути увагу до цієї проблеми, аби прискорити її розв’язання. Здається, це мені вдалося.

— Що ви відповіли б вашому попереднику на посаді глави Центрвиборчкому Сергію Ківалову, котрий заявив про безліч порушень під час нинішньої виборчої кампанії та пообіцяв масові фальсифікації під час самих виборів?

— Я не хотів би це коментувати.

— Ви заявили про неможливість одночасного проведення в Криму виборів і референдуму стосовно статусу російської мови. А які перспективи референдуму з приводу вступу України до ЄЕП і НАТО? Як відомо, його ініціатори мали до 1 березня подати в ЦВК необхідні три мільйони підписів громадян. Подали?

— Я попросив би журналістів не перебільшувати нашої ролі в долі референдуму в Криму. До нас лише звернулися по роз’яснення, чи можливо тим самим складом комісій, сформованих для проведення виборів, і на тих самих виборчих дільницях проводити місцевий референдум. Центрвиборчком відповів, що це неможливо. Оскільки не передбачено законом.

Стосовно ж ініціативи проведення всеукраїнського референдуму, то в ЦВК є інформація про те, що зібрано 4 млн. 666 тис. підписів. Відомо нам це на підставі актів, оскільки самі підписні аркуші знаходяться на місцях, у районних і міських радах. Члени Центрвиборчкому вирушають майже в усі регіони країни, аби в ці суботу-неділю перевіряти достовірність підписів і дотримання законності під час їхнього збирання. Потім буде ще один виїзд на місця. Нам на перевірку дали місяць. На її підставі ми складатимемо загальний протокол із відповідними висновками. Ми приймаємо рішення, передаємо його президентові. Президент також має право організувати перевірку підписів. Коли в нього є підстави, він має право звертатися до Конституційного суду з приводу законності питань, що виносяться на референдум.

— Скажіть, чи стались якісь зміни у виборчих списках партій і блоків, пов’язані з оприлюдненням гучних «чорних» списків міністра внутрішніх справ Юрія Луценка?

— Глава МВС подав до Центрвиборчкому список із десяти осіб, котрі значилися серед кандидатів у народні депутати й котрих, за даними інформаційного центру МВС, засуджено за навмисні злочини та стосовно котрих не скасовано вироки. Або чию судимість не знято (не погашено). Вісім із них, не чекаючи нашого рішення, добровільно написали заяви про відмову балотуватися. Залишилися двоє. Щодо одного з них уже зібрано всі матеріали, і рішення про зняття його з реєстрації прийматиметься Центрвиборчкомом найближчим часом. Стосовно другого ми ще збираємо інформацію.

А щодо тих кандидатів, проти котрих порушено кримінальні справи, — це не наші проблеми. У нас є інформація про те, що дехто з кандидатів понад півроку знаходиться за межами України, перебуваючи в міжнародному розшуку. Ми нині вивчаємо це питання. Хоча компетенцію ЦВК у таких питаннях законом не обумовлено.

— Ярославе Васильовичу, недавно представники однієї з громадських організацій звернулися до окружної виборчої комісії з проханням надати біографії кандидатів у депутати місцевої ради. Окружком переадресував звернення до ЦВК. ЦВК відмовив допитливим громадянам. Ті звернулися до суду, який підтримав рішення Центральної виборчої комісії не надавати біографії кандидатів. Ви вважаєте, виборцям не потрібні зайві дані про тих, за кого їм пропонують голосувати?

— Законом сьогодні чітко визначено ті відомості про кандидатів у депутати, які мають публікуватися. І про те, що оприлюдненню підлягають біографії кандидатів, у законі не говориться. Я не бачу законних підстав для відповідей на прохання про надання біографій. Ви зрозумійте, надати біографії кандидатів просить певна громадська організація. Вона явно спрямована на підтримку певних політичних сил. Де гарантія, що ця організація не використає надані біографії під тим кутом зору, під яким їй хочеться? Змініть норму закону — тоді будь ласка. Але якщо видавати біографії кандидатів, то вже всіх. А ви уявіть собі обсяг опублікованих семи тисяч двохсот біографій (саме стільки зареєстровано кандидатів у народні депутати). Це приблизно 10—15 томів. Із урахуванням 34 тисяч дільниць вийде півмільйона томів. Який же бюджет це витримає? І хто це все читатиме?

— Але як же тоді забезпечити право громадян мати інформацію про тих, кого вони вибирають представляти їхні інтереси в радах усіх рівнів?

— Звісно, дискомфорт громадяни в цьому сенсі відчувають. Пропорційна система виборів має в цьому плані недоліки. Потрібно було передбачити в законі норму, відповідно до якої політичні партії та блоки самі за свої кошти видавали б біографічні відомості про своїх кандидатів. У ЦВК законодавчих підстав надавати таку інформацію немає.

І це вкотре підтверджує необхідність удосконалювати виборче законодавство. Особливу увагу я приділив би питанню формування виборчих комісій усіх рівнів. До їхнього складу не повинні входити представники політичних сил. Останні переважно не вміють, а нерідко й не хочуть працювати. Там мають трудитися професіонали. Потрібно організовувати державний центр з їхньої підготовки. Передбачити гідну оплату їхньої праці. Ці люди мають бути політично незаангажованими фахівцями своєї справи. Передбачити в законі норму про те, аби на період виборів їм давали тимчасове відрядження з основного місця роботи, куди після закінчення кампанії вони могли б повернутися. Потрібно наслідувати приклад країн, де виборчий процес організовано на професіональному рівні.