Якось рік по тому

Поділитися
Будь-яка подія має дурну звичку двічі являтися світу. Уперше — у вигляді трагедії, удруге — у вигляді фарсу...

Будь-яка подія має дурну звичку двічі являтися світу. Уперше — у вигляді трагедії, удруге — у вигляді фарсу. Висловлювання це старе, як людська дурість, але від того — не менш мудре.

Споглядаючи останній політичний спектакль, досвідчений глядач не міг не впіймати себе на думці: усе це вже бачено і чуто. Репертуар старий. Трупа, у масі своїй, та сама. Втім, помітно: частина масовки дістала головні ролі, не пройшовши необхідного кастингу. Але найсумнішою обставиною є відверто кепська режисура.

Усього лише рік тому у вітчизняному політичному театрі сталася зміна декорацій. Усього лише рік тому з головних підмостків було вигнано режисера-ретрограда, котрий поступився пультом потенційному режисеру-новатору. Усього лише рік знадобився амбіційному зміннику, щоб ввергнути в сум справжніх цінителів мистецтва можливого.

Його постановки виглядають незграбним переспівом старих робіт одіозного попередника. До розгубленості критиків він намагається працювати в тому самому жанрі, використовуючи ті самі прийоми, що і скинутий головреж. От тільки замість похмурої драми виходить вульгарний водевіль.

Ярмарок марнославства

Протягом тижня президент і спікер довго сперечалися з приводу легітимності парламентського рішення про відставку уряду. Невідомо, про що Віктор Андрійович і Володимир Михайлович спілкувалися між собою (а факт подібних контактів не заперечили ні той, ні інший). Проте інтенсивний заочний обмін «люб’язностями» давав підстави думати: сторони навряд чи зможуть домовитися.

Варто зазначити, що голова ВР поводився більш гнучко і коректно, ніж глава держави. Він був жорстоким, але (на відміну від візаві) намагався уникати образливих випадів. Минулого тижня спікер неодноразово підкреслював, що в нього «міцна нервова система». Проте одна його фраза свідчила про протилежне. Під час одного із засідань Литвин несподівано болісно відреагував на репліку когось із «нашоукраїнців», різко кинувши у відповідь: «Перестаньте скиглити!»

На початку тижня Литвин категорично відкидав можливість скасування злощасної парламентської постанови, проте під його кінець він уже натякав на те, що депутатський корпус може включити «задній хід». Представники опозиційних президенту фракцій також висловлювали готовність відступитися. І навіть називали ціну поступки: за скасування постанови вони вимагали «голови» міністра юстиції Сергія Головатого, глави Мінпаливенерго Івана Плачкова і керівника НАК «Нафтогаз України» Олексія Івченка.

Подібна умова викликала чимале здивування. Формально і Плачков, і Головатий уже відставлені. Якщо парламент збирався скасувати відповідне рішення, якщо він упевнений у своєму конституційному праві знімати міністрів, то ніхто не заважав йому прийняти нову постанову, стосовно безпосередньо двох конкретних членів Кабінету. Але до чого тут президент? Можна сперечатися про те, має чи не має нинішній склад Ради право позбавляти урядових мужів роботи. Але те, що таким правом уже не володіє президент, — безперечно.

Ще кумеднішою виглядає історія з Івченком. Його вже точно не можуть зняти з посади ні глава держави, ні законодавчий орган. Це відтепер — прерогатива Кабміну. Але вимогу про вигнання головного «газовика» країни парламентарії висували зовсім не уряду, а главі держави. Навіщо? На якій підставі?

Подібну умову Ющенко виконувати не тільки не міг, але й не хотів. Ігноруючи ту обставину, що втручатися в кадрову політику виконавчої влади він не може як мінімум до середини весни, Віктор Андрійович категорично відхиляв будь-які вимоги. Зате ставив свої. Він наполягав на негайному скасуванні постанови про відставку, а також якнайшвидшому складенні присяги суддями Конституційного суду, призначеними за квотою глави держави і З’їзду суддів.

З вашого дозволу, на цій темі ми зупинимося більш детально. Те, що керівництво парламенту не дає можливості членам Конституційного суду розпочати роботу, — очевидно. Те, що значна частина депутатського корпусу відверто ігнорує вибори суддів КС, призначуваних за квотою Верховної Ради, — ще більш очевидно. Виходить — гнів президента справедливий? Проте не все так просто. Днями спікер відкрив завісу якихось закулісних домовленостей. Він нагадав, що свого часу процедура складання присяги членами Конституційного суду була зірвана після того, як у сесійний зал не пустили президента Кучму. Якщо вірити словам Литвина, щоб подібне не повторилося з новим главою держави, було укладено неформальну угоду про розробку процедури приведення членів КС до присяги. Ця угода (наскільки можна судити) передбачала: судді, призначувані за різними квотами, набувають повноважень одночасно. Подібний захід мав виконувати роль своєрідного запобіжника. Щоб жоден із центрів політичного впливу не зміг спробувати маніпулювати «усіченим» Конституційним судом.

Під цим «кимось», треба думати, розуміли, насамперед, президента, котрий не приховував свого бажання скасувати результати політреформи саме з допомогою КС.

Чи дійсно існувала подібна домовленість? І чи правильно ми зрозуміли слова спікера, який натякає, що президент її порушив? Точних відповідей поки що немає. Хай там як, а процедура складання членами Конституційного суду присяги так і не була формалізована.

Тим часом:

— президент посилив свої нападки на політреформу;

— підконтрольні йому фракції періодично ігнорують голосування за членів Конституційного суду, які призначаються за парламентською квотою;

— Ющенко наполягає на якнайшвидшому приведенні до присяги судів КС, призначених за його квотою, а також за квотою суддівського корпусу.

Зіставте ці три обставини і спробуйте зробити висновки самі. Якщо вимогу Віктора Андрійовича буде виконано, а Рада так і не спроможеться сформувати свою третину КС, то:

— Конституційний суд зможе розпочати роботу;

— політичні інтереси президента будуть дотримані;

— політичні інтереси парламенту дотримані не будуть.

Проте повернімося до умов, висунутих президентом. Список його вимог ми озвучили вище. А що натомість? Обіцянка абстрактного «діалогу». Якщо парламентські противники Ющенка зобразили хоча б жалюгідну подобу якогось політичного бартеру («ми вам це — ви нам те»), то Віктор Андрійович не спромігся навіть на це. Одна сторона пропонувала Брестський мир, інша — беззастережну капітуляцію біля стін рейхстагу.

Було абсолютно очевидно, що жодна зі сторін на подібні умови не погодиться. Цими днями тільки ледачий не говорив про пошук компромісу. Але при цьому ніхто його не шукав. Рівень марнославства, ступінь амбіційності всіх дійових осіб конфлікту занадто високі, щоб погоджуватися на ультиматуми.

Особливих успіхів досяг у цьому президент. Було зрозуміло, наскільки уражене його самолюбство, але ж він вважає себе політиком... Абсолютно очевидно, що «Наша Україна» не в змозі навесні 2006-го сформувати правлячу силу. Не секрет, що у списку гіпотетичних союзників партії Ющенка донедавна значилися і БЮТ, і «Регіони», і блок Литвина. Постанова від 10 січня серйозно ускладнила можливості політичного партнерства «НУ» із усіма зазначеними політичними силами. Але не ставила на цьому партнерстві хрест. А тому, оцінюючи дії цих фракцій, можна було уникнути висловлювань на кшталт «Цим політичним силам потрібен шум. Інших політичних цінностей у них немає...» або «вони хочуть сформувати нестабільну ситуацію в країні». І ще — «така позиція двохсот п’ятдесяти народних депутатів демонструє їхню безвідповідальність, ігнорування інтересів людей, є прагненням одержати владу будь-якою ціною...»

Як соратники Віктора Андрійовича збираються блокуватися з безвідповідальною політичною силою, в якої немає політичних цінностей і якій потрібна влада будь-якою ціною? Чи ступінь довіри «НУ» уже переліз через позначку 50%? Чи пан Ющенко заздалегідь налаштований на те, що ніякої коаліції навесні сформовано не буде і він розпустить парламент відразу після обрання?

Таким чином, єдиним можливим союзником «Нашої України» поки що залишається СПУ Мороза, але президент зробив усе що від нього залежить, щоб зіпсувати стосунки і з ним. Наговоривши грубощів про політреформу і пообіцявши скасувати її на референдумі, гарант наразився на жорстку відповідь лідера соціалістів. Хрещений батько конституційних змін пообіцяв лягти кістьми, щоб обіцяне Віктором Андрійовичем не збулося.

Не додала очок Ющенку і заява, у якій він пояснював, чому «Наша Україна» зобов’язана перемогти на виборах. Інакше як втручанням у виборчий процес назвати це важко. Але президент собі голову подібними дрібницями не забиває.

Вінцем «переговорного процесу» стала ініціатива Ради національної безпеки, про яку поінформував громадськість її секретар Анатолій Кінах. Він повідомив, що РНБОУ має намір сформувати спеціальну комісію, яка аналізуватиме положення політреформи на предмет її відповідності правам громадян і принципам безпеки держави.

Спеціально для глави Радбезу (який останніми днями так багато говорив про повагу до Основного Закону) повідомляємо: внесення змін до Конституції неможливе без спеціального висновку КС. Який має дати відповідь, чи не порушують нововведення права і свободи людини, чи не загрожують вони суверенітету і цілісності держави. Конституційний суд уже виніс свій вердикт: не порушує, не загрожує. І цей висновок не може оспорити ніхто. Тим більше якась малозрозуміла й абсолютно нелегітимна комісія. Котра не має ні статусу, ні повноважень, ні навіть морального права розглядати положення Конституції, частина з яких уже набула законної сили.

Не будемо сперечатися, парламентські противники президента були не дуже налаштовані на діалог. Але Ющенко не зробив жодного поруху, щоб хоча б спробувати цей діалог налагодити.

Після усього, що він наговорив, слабко вірилося, що заплановане і розрекламоване засідання Ради з участю президента й уряду відбудеться. Так воно й сталося. Віктор Андрійович нагадував ображену дитину, а не гаранта Конституції і главу держави. А діти, як відомо, розваги люблять більше, ніж нудотні протокольні заходи. От Ющенко і віддав перевагу купанню в ополонці і спогляданню картин спілкуванню з депутатами.

«Хто йде з мечем, мечем буде зустрітий». Розсердившись на президента за демонстрацію неповаги, Рада завдала чергового удару. Наскільки можна судити, депутатський корпус створив чергову дурість. Достеменно встановити, що саме прийняли парламентарії увечері 19 січня, не вдалося. На момент здачі чергового номера «ДТ» до друку текст відповідної постанови на офіційному сайті ВР був відсутнім. Інформаційні агентства про суть прийнятого законодавцями рішення повідомляли. З огляду на все, йдеться не про відставку Головатого і Плачкова (вони, відповідно до попередньої постанови Ради, вже й так були відставлені), а про припинення їхніх повноважень. Тобто тепер вони навіть не в.о., і їхні обов’язки повинні виконувати перші заступники.

Крім того, деякі ЗМІ повідомили про висловлення недовіри Івченку. Інші подали іншу версію: Рада рекомендувала Кабміну звільнити главу НАК. Якщо праві перші, то ми маємо справу з незаконним рішенням — парламент не може цього робити. Якщо другі, то йдеться про нісенітницю: правових наслідків така рекомендація не має.

Є підстави думати, що рішення від 19 січня виглядає ще більш суперечливим, ніж рішення від 10-го. Механізму, який регламентує подібні кроки, немає. Конституційного суду, спроможного дати роз’яснення, — теж.

Не треба ходити до ворожки, щоб припустити, що уряд рішення парламенту ігноруватиме, а президент видає на-гора чергову порцію обвинувачень у відсутності «державницької позиції». Не треба бути Кассандрою, щоб спрогнозувати, що подібна реакція викличе чергове необдумане рішення депутатського корпусу.

І що далі?

Повертаючись до надрукованого

Складно знайти виправдання діям депутатів, які затіяли небезпечну для країни гру в нові повноваження. Відшукати пояснення їхнім учинкам набагато простіше. Дуже хочеться помилитися, але справжня турбота про інтереси народу рухає лише деякими. Головні спонукальні мотиви — близькість виборів і амбіції. А тому їхні рішення підпорядковуються законам логіки, хай, і дуже специфічної.

Знайти логіку в словах і діяннях президента набагато важче. Його ж повноваження закінчуються зовсім не в березні. І у вирішенні політичного конфлікту він як глава держави мав бути зацікавлений набагато більше.

Але найсумніше, що за якийсь рік Віктор Андрійович швидко і неминуче перетворився на майже абсолютну копію свого попередника. Таке саме небажання шукати компроміс, таке саме хамство у відносинах з парламентом: «Тут немає нічого раціонального, це не приклад високої політики — це халявна, дубова антидержавна політика...»

Таке ж завзяте ігнорування помилок і захват міфічними успіхами: «Розчарування? Де розчарування, скажіть?.. Немає ніякого розчарування...Якщо ви об’єднаєте рейтинги всіх партій, які брали участь у помаранчевій революції, то їхній сукупний рейтинг збільшився... У нас економічні успіхи...»

Те ж ігнорування функцій законодавця. Днями Ющенко оголосив, що політреформа як така його не лякає, у нього і так повноважень достатньо. Від себе додамо — навіть занадто. В умовах парламентаризму рідко який президент має законодавчі функції. А навіщо вони людині, котра віддає перевагу врученню всіляких премій і відвіданню усіляких виставок роботі над законодавчою базою? Яка як гарантування прав громадян розуміє можливість зробити особистий втик губернатору за непобудовані сходи для інвалідів або неспоруджений дитячий будинок сімейного типу.

Половина проблем, які існують сьогодні, відпала б, якби в країні нарешті з’явилися закони про Кабінет міністрів, про президента, про центральні органи виконавчої влади, про референдум (перелік можна продовжувати до нескінченності). Президент обіцяв заповнити ці прогалини. Чому не дотримав обіцянки? Президент обвинувачує Раду в бездіяльності. Але хто заважає діяти йому?

Те ж таки правове неуцтво. Президенту не до законів. Він скасовує реформу. І обіцяє винести це питання на референдум. Але він не має права цього зробити, ні за старою Конституцією, ні за новою.

Той-таки політичний склероз. Як і Леонід Данилович, Віктор Андрійович змінює свою точку зору з надзвичайною легкістю. «Провели так звану політичну реформу...», «Ніхто ці зміни не пропонував на всенародне обговорення, ніхто не обговорював ці зміни в парламенті. Усе робилося під килимом...» «Зміни, внесені до Конституції, були протизаконним діянням, прихованим від людей. Ці зміни були внесені без проведення загальнонаціонального референдуму, як того вимагає Конституція...»

Це дещо з того, що наговорив Віктор Андрійович за останній тиждень. Якщо підсумовувати сказане, виходить:

— реформа протизаконна;

— реформа антинародна;

— вона не обговорювалася в парламенті;

— вона не пройшла обкатку референдумом, хоча це — обов’язкова умова;

— Ющенко до затвердження реформи не має жодного стосунку;

— Ющенко завжди виступав за її перегляд.

Віктор Андрійович забув про те, що:

— реформа обговорювалася безліч разів;

— вона приймалася в парламенті;

— за неї голосувала фракція «Наша Україна»;

— текст політреформи категорично заборонялося виносити на референдум відповідно до вимог Основного закону (підкріплених рішенням КС).

А ще він забув про те, що говорив сам.

«Ми проти референдумів, зокрема референдумів прямої дії, коли «звертаючись до народу», хтось збирається вносити прямі зміни до Конституції! » (лютий 2003 року).

«З тим, що політична реформа назріла, згодні всі. Наступний президент має поступитися частиною своїх повноважень уряду…» (серпень 2003 року).

«Я даю слово, що голосував за політреформу, але не знаю, чому у роздруківці показано, що я не голосував…Це рішення в цілковитій гармонії з позицією фракції… Всім зрозуміло, що більшість у парламенті повинна формувати уряд…» (грудень 2004-го).

«Я вам даю слово: перегляду політреформи, референдуму або ще там чого я ініціювати не буду…» (квітень 2005-го).

Президент Кучма умів від неправедних слів переходити до незаконних дій. Хочеться вірити, що хоча б у цьому Віктор Андрійович не уподібниться Леоніду Даниловичу. І не стане копіювати його і словом, і ділом.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі