АвторНіна ПерстньоваВласкор DT.UA в Одесі та Одеській області.
Відомо: написаного сокирою не вирубаєш. В Одесі спробували. Грубим, примітивним, старим і банальним способом...
Відомо: написаного сокирою не вирубаєш. В Одесі спробували. Грубим, примітивним, старим і банальним способом. Минулий, 39-й номер «Дзеркала тижня» до кіосків міста не доїхав. Скупили весь роздріб і відвезли в невідомому напрямку. Директор роздрібної мережі ПП «Прес-служба Одеси» Дмитро Кислін не приховував: — Рано-вранці прийшла людина, заплатила гроші в бухгалтерію і забрала весь тираж. Що дивовижно, не торгувалася, не просила про знижку. Ми з таким явищем стикаємося вперше. Що ж там таке надруковано? А ось директор КП «Одесаміськпреса» (іншого найбільшого розповсюджувача періодичної преси) Михайло Бондаренко намагався пояснити, що перші ранні рейси пішли без газети, але наступні доставили тираж за місцем призначення. «Лише потім мені стали доповідати, — сказав він, — що якась червона машина скуповує газету». За інформацією, отриманою з інших джерел, зокрема від кіоскерів, газету скупили ще на базі. А замість номерів «ДТ» привезли гроші. Газета до кіосків нібито надійшла, та її вже продали... З доставкою поштою теж виникли проблеми. Частина передплатників, судячи з дзвінків до редакції та до автора цих рядків, отримала останній номер «ДТ» не в суботу, як звичайно, а в понеділок. Чому газету було затримано? Заступник директора Одеського центру поштового зв’язку Ганна Девчелі пояснила, що тираж прийшов вчасно. А факти невчасної доставки «ДТ» їй невідомі — дзвінків зі скаргами не було. Може, це поодинокі випадки, та вони збіглися з чиїмось наполегливим бажанням не допустити газету до читачів. Кому знадобилося скуповувати «Дзеркало тижня»? Невже таким примітивним методом можна боротися зі свободою слова в наш час? Можна скупити газету, але не право громадян на інформацію. У цій справі відзначилася лише Одеса. Тому ясно: критичний матеріал про безконтрольну і безпардонну забудову одеського узбережжя під назвою «Морська симфонія» (а його можна було прочитати заздалегідь на сайті «ДТ») і був причиною дрібної дрожі в колінках. Зрозуміло, не через страх відповідальності, до якої можуть притягнути у зв’язку з викладеними в статті фактами. Тут героям статті боятися нічого: завжди їм усе сходило з рук, зійде й нині. А роздратованістю. Вони переживають за свій дорогий імідж. Їм, звичайно, глибоко байдужа громадська думка. Однак попереду вибори. І вони зі шкури пнуться, щоб сподобатись електорату. Проте місцеві «цензори» не врахували — часи тепер дещо інші. Рубати сокирою — справа нехитра. Однак марна й навіть небезпечна. І сама Одеса цю просту думку нагадала. Неугодну публікацію в «ДТ» узялися донести до городян кілька місцевих газет. От нехай тепер спробують скупити! Слід сказати, небезпека така існує. І роздрібна торговельна мережа рада посприяти. Ще б пак! Тираж весь відразу забрали: гроші в кишеню, і жодних витрат. Вона так пожвавилася, що гірко ремствувала на те, що не знала заздалегідь про критичну публікацію в «ДТ», а то б у редакції замовила вдвічі більше примірників. «Ви б нас заздалегідь попереджали», — казали вони. Утім, для одеситів не секрет, хто міг позбутися роздрібного тиражу. Та й будь-хто, прочитавши матеріал, може самостійно зробити висновок про те, кому він так сильно досадив.