ЯК АРЕШТУВАЛИ ГУЛЛІВЕРА

Напередодні Нового року мені зателефонували знайомі і сказали одну-єдину фразу: «Марека арештовано». Цього було досить, щоб зрозуміти: нинішній режим перейшов усі межі і вирішив діяти свавільно... Дякуючи Богу, протягом наступних декількох годин ситуація вирішилася: завдяки блискавичній реакції ряду народних депутатів, журналістів, колишніх активістів «Студентського братства» і громадського комітету опору «За правду!», широких кіл громадськості, Маркіян Іващишин опинився на свободі. Але тривога залишилася. Тривога за суспільство, у якому можливе таке безмір’я...

…Управління державної податкової адміністрації у Львівській області давно стало притчею во язицех. Ще 1999 року стався перший серйозний конфлікт — між керівником обласної ДПАУ Сергієм Медведчуком і львівським губернатором Степаном Сенчуком. Тоді губернатор рішуче зажадав відставки Медведчука-молодшого. Результат — через рік свою посаду залишив Сенчук, а Медведчук залишився. Наприкінці 2001 року поширилися чутки про відставку Сергія Медведчука. Знаючі люди стверджують, що Микола Азаров, який вважав Медведчука-молодшого своїм конкурентом, дійсно готував відповідний документ. Однак через кілька днів виявилося, що Медведчук зберіг свою посаду. У травні 2002 року старший брат Сергія Володимировича очолив адміністрацію Президента України, і з цього часу для молодшого Медведчука настала пора фактичної недоторканності.

У липні 2003 року Львівська обласна рада приймає постанову про недовіру Медведчуку. Але це рішення повністю ігнорується і Президентом, і главою ДПАУ Юрієм Кравченком. Втім, не беруть вони до уваги і десятки звернень від львівських бізнесменів, пікети і демонстрації дальнобійників, петиції народних депутатів.

Навесні 2003 року починаються проблеми у «Львівської газети», яка дозволила собі критикувати Сергія Медведчука і податківців. Мене особисто цікавить одне питання: 3 грудня 2002 року, під час парламентських слухань щодо свободи слова в Україні, віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник виступив — від імені уряду — з ініціативою накласти мораторій на будь-які перевірки засобів масової інформації терміном в один рік. Яка доля цієї ініціативи? Чи це було сказано задля красного слівця? Чи ж львівським податківцям закон і мораторії не писані?

Про трагікомічні ситуації, що мали місце під час перевірки «Львівської газети», писалося чимало. Податківці поставили під сумнів навіть те, що журналістам необхідні в їхній повсякденній діяльності телефон та Інтернет. До газети застосували санкції, які редакція спробувала опротестувати в судовому порядку. Сам суд — це предмет цілої статті... Паралельно податкова почала перевіряти структури, близькі до «Львівської газети», — наприклад, фірму «Троттола», керівник якої, Ярослав Рущишин, є співзасновником «Львівської газети». «Троттолі» інкримінували те, що її торговий знак на афішах виставкового центру «Дзига» порушував закон про рекламу. Мовляв, чому друкується лише значок «Троттоли»? А де вказано телефони, предмет діяльності тощо? (Може, на тризубих горілці та шоколаді «Президент» написати телефон першої приймальні?) Це абсурдне обвинувачення спричинило тримільйонні штрафні санкції, котрі на сьогодні опротестовуються в суді. Перевірялися і підприємства, що розміщали рекламу на шпальтах «Львівської газети». При цьому, як свідчать деякі керівники перевірених структур, інспектори ставили їм запитання: «А чому ви рекламуєтеся саме у «Львівській газеті»? Адже у Львові так багато інших видань».

У жовтні 2003 року ряд журналістів, політиків, політологів виступили на підтримку «Львівської газети». Вони звернулися з відкритим листом до Президента, віце-прем’єра з гуманітарних питань, голови ДПАУ і глави адміністрації Президента з вимогою припинити тиск на «Львівську газету». Зокрема, звертаючись до Віктора Медведчука, автори листа риторично запитували: «Невже ви не можете вплинути на свого брата і припинити наступ на вільну пресу?».

Очевидно, Медведчук-старший ніяк не вплинув на Медведчука-молодшого. Чи все ж таки вплинув?

30 грудня 2003 року ще один засновник «Львівської газети», директор мистецького об’єднання «Дзига» Маркіян (Марек) Іващишин, який офіційно перебував у відпустці, приїхав у свій офіс. Буквально слідом за ним під’їхав автомобіль із представниками податкової міліції — декількома озброєними особами в чорній уніформі і кількома людьми в цивільному. Працівникам «Дзиги» було оголошено: якщо їхній директор не прослідує за ними, вони почнуть стрілянину.

«Вони не відразу зорієнтувалися в приміщенні, — каже М.Іващишин. — Це дало мені можливість зробити кілька телефонних дзвінків до народних депутатів і в ЗМІ, попередивши їх. Потім вийшов і сказав: «Ну, що ж, поїхали». Підприємця затримали і перепровадили в будинок податкової адміністрації. До моменту прибуття автомобіля із затриманим там уже зібралася юрба журналістів, незабаром під’їхали представники радіо та телебачення. Усередину пропустили лише одну людину — адвоката. Податківці від коментарів відмовлялися і не називали своїх імен.

Відмовився від коментарів і прес-секретар управління ДПАУ у Львівській області. Він вимагав подати йому запитання в письмовій формі. Коли ж журналісти «Громадського радіо» задовольнили цю умову, він все одно відмовився від відповіді, пославшись на те, що факс пройшов лише наполовину і він не зрозумів суті запитання.

Народного депутата Тараса Чорновола, котрий під’їхав до будинку податкової, два браві прапорщики протягом тривалого часу відмовлялися впускати усередину, порушуючи законодавство про статус народного депутата. Зрештою йому вдалося пройти в будинок і поспілкуватися з керівництвом податкової.

«Зі спілкування з ними мені стало зрозуміло: Іващишина планували затримати на 72 години, щоб Новий рік він зустрічав тут, а не вдома. Але вони не очікували такої блискавичної реакції і такого резонансу. Завтра було б складніше щось зробити, ми нікого не застали б на робочих місцях, все було б зачинено. Але вони навіть не уявляли собі, що значить «Дзига» і Маркіян для нашого демократичного середовища, для всіх львів’ян. Вони не врахували, скільки людей його підтримують», — сказав Тарас Чорновіл.

Маркіян Іващишин розповідає: «Мене провели в кабінет до слідчого і у присутності адвоката оголосили обвинувачення. Це дуже дивно: по-перше, невмотивований насильницький привід свідка, по-друге, як можна свідка обвинувачувати? Мені пояснили, що до таких дій податкова міліція вдалася, оскільки я не прибув до слідчого за повісткою. Щоправда, у неділю до мене на вулиці підійшов молодий чоловік і запропонував узяти у нього повістку. Я сказав, щоб він зайшов завтра до мене в офіс, тоді я її візьму. Більше я цього хлопця не бачив. Слідчий також поводився дивно. Оголосив обвинувачення, а потім сказав, що треба чекати якоїсь очної ставки. Я прочекав майже три години. Вони ж увесь час щось погоджували, кудись телефонували, бігали. Біля дверей постійно перебувала охорона. Звісно, ніякої очної ставки не відбулося. Мене відпустили. Я підписав папір про те, що у разі мого від’їзду за межі Львова зобов’язуюся інформувати про це слідчого».

…Марек Іващишин — постать майже легендарна. Небагатослівний, іронічний, неусмішливий, неагресивний, але принциповий. Людина-гора, один із лідерів студентського руху кінця 80-х — початку 90-х років ХХ століття. Глава «Студентського братства». Ініціатор і організатор студентського голодування в жовтні 1990 року («Революції на граніті»), котре призвело до падіння уряду Віталія Масола і гальмування Новоогарьовського процесу. Багато істориків і аналітиків вважають, що саме студентська акція в жовтні 1990 року дала привід Леоніду Кравчуку постійно зволікати з підписанням нового союзного договору. За великим рахунком, Марек став уособленням того покоління, котре призвело до реальної незалежності України.

Студенти початку 90-х — завдяки бойовому хрещенню на майдані Жовтневої Революції в Києві — це монолітне і згуртоване середовище, попри розбіжності та розпорошеність по всьому політичному спектру. Тут дуже чітко дотримуються поняття корпоративної честі та корпоративних інтересів. Тут немає формальної ієрархії та формальних зв’язків, зате система оповіщення і система розпізнавання «свій — чужий» діє бездоганно. Кожен із представників активного студентського руху початку 90-х реалізував себе в цьому житті. У цьому середовищі практично немає невдах — кожен зміг стати особистістю, проявити себе. Але вони відчувають нереалізованість свого основного потенціалу і часто кажуть про прихід «їхнього часу». Марек для цього середовища — «гуру». Зачепити Марека — це надати руху механізмам, які можуть активізувати це середовище.

Ті, хто, затримуючи Іващишина, бажали ще раз ударити по «Нашій Україні», добряче промахнулися. Іващишин для «Нашої України» і «Наша Україна» для Іващишина — лише тимчасові попутники. Є речі, котрі неможливо звести до одномоментного політичного процесу чи втиснути їх у рамки одного блоку.

Після 1992 року Маркіян пішов у art-бізнес. Однак створене ним об’єднання «Дзига» стало центром, навколо якого сформувалося нове ліберально-демократичне середовище, що поширювало свій вплив на сфери політики, економіки, ЗМІ, мистецтва. Поступово «Дзига» стала не лише центром спілкування, а й інтегральним явищем, що об’єднує представників різних сфер діяльності, мостом між поколіннями. Деякі громадсько-політичні проекти, ініційовані Маркіяном, набули широкого резонансу — наприклад, об’єднання «Третя республіка», громадський рух «Нова хвиля» (якому вдалося на парламентських виборах 1994 року провести своїх кандидатів до 70% округів у Львівській області), громадський комітет опору «За правду!» та інші.

Маркіян Іващишин став ініціатором проведення низки концертів, фестивалів, перформенсів, виставок. Одне слово, завдяки Іващишину «Дзига» перетворилася на центр духовного, культурного та політичного життя Львова.

Те, що відбулося 30 грудня, і багатьма представниками мого покоління, і громадськістю Львова було сприйнято як ляпас. Досі можна було воювати з бізнесменами, «наїжджати» на опозицію і почуватися господарем становища в області. Але Сергій Медведчук не врахував ролі та ваги Маркіяна Іващишина в громадському житті. Тут Медведчук, що називається, нарвався — акція 30 грудня наштовхнулася на практично одностайний осуд. Одні говорили і протестували вголос. Інші висловлювалися тихіше, але все одно без тіні схвалення дій податківців. У приватній розмові зі мною один соціал-демократ (об’єднаний) прямо сказав, що «Серьожа перегнув палицю».

Принаймні тепер можна констатувати точно: усі намагання СДПУ(о) знайти підтримку у Львівській області зведені нанівець. Протягом декількох років соціал-демократи будували церкви, реставрували могили національних героїв, намагалися завоювати довіру галичан. А тепер, завдяки діям податківців і необдуманому затриманню Іващишина, усі плюси можна сміливо закреслити і починати свою діяльність у регіоні навіть не з нуля, а з мінусів. Хоча Сергій Медведчук і не є членом партії, але він чудово розуміє ту відповідальність, яку він несе перед СДПУ(о) хоча б за те, що доводиться рідним братом лідеру соціал-демократів (об’єднаних).

Втім, я не думаю, що затримання такої особистості, як Іващишин, відбулося без консультацій між братами — занадто вже прогнозованим був резонанс. І ініціатори мусили усвідомлювати те, що без резонансу не обійтися.

Що ж стосується Сергія Медведчука — він є лише частиною Системи. Не він її створював. Але він користується владою, що йому дала ця Система. А нинішня Система може існувати лише завдяки створенню сприятливих умов для чиновників середньої ланки. Як Радянська Армія існувала завдяки системі свавілля сержантів. Запропонована депутатам і народу політична реформа від Медведчука-старшого передбачає зміну форми на рівні «генералів» і «полковників», але вона не зачіпає «сержантського складу», не позбавляє чиновників середньої ланки можливості безкарно почуватися у своїх вотчинах і відомствах.

І тут доречним є запитання, яке часто порушується у пресі: про перетворення органів фіскального нагляду на інструмент політичного тиску та репресій. Очевидно, що глибинному реформуванню має піддатися не лише система оподаткування, а й сама структура Державної податкової адміністрації. Політична реформа мусить починатися не із суперечки про те, хто повинен обирати президента і коли це дійство має відбуватися, а з питань про те, як зменшити кількість важелів у репресивному механізмі держави, як зробити владу людянішою, як убезпечити суспільство від її дій. Якщо ці питання не будуть вирішені, ми будемо приречені на повторення помилок і злочинів нинішнього режиму.