«Я сегодня не такой, как вчера»?

Поділитися
Радник прем’єр-міністра України з міжнародних питань Костянтин Грищенко і консультант із піару п...

Радник прем’єр-міністра України з міжнародних питань Костянтин Грищенко і консультант із піару прем’єр-міністра України Поль Манафорт можуть віднести заліковку Віктору Януковичу для того, щоб отримати свою оцінку — «відмінно». Сам Віктор Федорович теж великий молодець: обов’язкову програму у США відкатав дуже гладко. Слова казав дуже правильні — і щодо СОТ, і щодо Євросоюзу, і про боротьбу з корупцією, обіцяв бути демократом, робив «чіз» і, принаймні в публічних виступах, від чітко розмитих директив президента України не відступав. Оточення прем’єр-міністра з гордістю повідомляє, що після зустрічі впливовий сенатор Лугар назвав В.Януковича «своїм другом». Утім, з огляду на контакти сенатора з піар-компанією, найнятою українським прем’єром, він міг би назвати Януковича і «братом».

За океаном Віктор Федорович неодноразово повторив основні привезені ним месиджі. По-перше, що в Україні «вперше створено парламентську коаліцію, коаліційний уряд, уперше перерозподіл повноважень між президентом та урядом дозволяє цій системі працювати ефективно й відповідально. Сьогодні до влади прийшли стабільні сили, здатні це забезпечити». По-друге, Янукович запевнив, що «революція триває», оскільки «люди майже нічого не отримали з того, про що мріяли». По-третє, прем’єр усіляко підкреслював, що в нього «немає розбіжностей із президентом щодо стратегічних перспектив країни на наступних 20—25 років, усі питання полягають переважно в тактиці».

Ці послання, з одного боку, не допомогли Віктору Януковичу викликати симпатію діаспори, яка демонстративно проігнорувала приїзд українського прем’єра. А з іншого, зазначені посилання викликали обурення в Наталії Михайлівни Вітренко, здається, вже готової заслати Януковича разом із Ющенком та Тимошенко не на українські уранові рудники, а на американські бавовняні плантації. Слід гадати, що ні першого, ні другого Віктор Янукович не помітив. У цьому сенсі більш знаковим є інший момент — і Кондоліза Райс, і Дік Чейні не вважали за потрібне публічно коментувати результати зустрічей із українським прем’єром. Ні заяв, ні спільних прес-конференцій, ні коментарів на регулярних брифінгах у Держдепартаменті США. Про тематику зустрічей та переговорів два десятки журналістів, які супроводжували прем’єр-міністра, довідувалися виключно від української сторони. Про те, що хотіли сказати американці, зберігаючи мовчання, можна тільки здогадуватися: можливо, в такий спосіб демонструвалося стримане ставлення до політика, який асоціюється з фальсифікаціями 2004 року; можливо, Вашингтон ще не визначився зі своїм цілісним баченням того, що відбувається в Україні, та ставленням до цього.

Відповідно до скупих даних, із прем’єром на головних зустрічах обговорювалися питання енергетичної безпеки України, необхідність реформ у різних сферах і акцентувалася увага на зацікавленості США в необоротності демократичних процесів у нашій країні.

Слід гадати, американці, які свого часу досить різко критикували уряд Тимошенко за застосування неринкових методів, висловили свою думку з приводу наростання частки ручного управління в українській економіці. І зернові питання, які безпосередньо торкалися інтересів американського бізнесу, розглядалися саме в цьому контексті. Втім, про останній пункт уже можна сказати — «промашка». Оскільки Віктор Янукович заявив, що уряд не має намірів, як мінімум, до кінця грудня скасовувати квоти на експорт зерна. Цією заявою прем’єр мимохідь буцнув президента, який днем раніше говорив про необхідність скасування квот. Чим укотре наочно продемонстрував рівень «узгодженості» та «стабільності» у взаємовідносинах українських можновладців.

«Тези на експорт» — не новина в українській зовнішній політиці. Проте існує одна особливість — чим приземленіші інтереси влади, тим більш адаптовані для вух закордонних співрозмовників посилання, які до них доводяться. Для Кремля — одні тези, для Білого дому — інші. Такий підхід заведено називати різновекторною політикою. Насправді ж не можна навіть уявити, щоб Віктор Янукович у Москві говорив про НАТО, демократію і навіть Білорусь те ж саме, що у Вашингтоні, а у Вашингтоні — про газ, ЄЕП і методи ведення бізнесу — те ж саме, що і в Москві. Різновекторність в українській історії стає одновекторністю тільки у двох випадках: або коли політик стає заручником однієї зі столиць, або коли країна насправді визначається зі своїм курсом.

Зараз Янукович, швидше за все, дотримується тактики Кучми часів «до касетного скандалу». Тактики, яка дозволяла главі Української держави тримати і Росію, і Сполучені Штати на відстані, що давало змогу Кучмі почуватися господарем території. Ось до цього, найімовірніше, і прагне український прем’єр.

Річ у тому, що жоден український прем’єр не зміг здійснити знакового чи проривного візиту до США. З погляду сухого залишку, і візит Януковича не став винятком. У Вашингтоні було підписано дуже прохідні документи — угоду у сфері науки та технологій, а також угоду, спрямовану на боротьбу з корупцією в Україні, відповідно до якої наша країна отримає 45 млрд. дол. і в разі ефективного використання може розраховувати на отримання півмільярдного гранта на реалізацію проектів у різних сферах економіки. Розробляли й узгоджували ці документи задовго до приходу Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра. Явно не для того, щоб підписати обидві угоди, Янукович літав до США. Які ж завдання ставив перед собою Віктор Федорович?

Перше. Правильні статті, розміщені у правильних американських виданнях, покликані були переконати суспільство й еліту США в тому, що «ворог помаранчевої революції став іншою людиною».

Друге. Прем’єр мав по-людськи зрозуміле бажання в’їхати переможцем на територію країни — експортера валянків.

Третє. Янукович прагнув позиціювати себе «не як філософ, а як людина дії», яка розуміє, швидше, прагматичну мову цифр, контрактів та проектів.

Четверте. Прем’єр мав намір пояснити у Вашингтоні, хто є центральною постаттю в теперішній українській владі.

П’яте. Його завданням було переконати Вашингтон у тому, що він зі своєю командою прийшов всерйоз і надовго, за словами самого Януковича — на п’ять-десять років. Чим він прямо давав зрозуміти, хто прийматиме стратегічні й тактичні рішення.

Чи впорався Віктор Федорович із поставленими завданнями, сказати важко. Так, Віктор Ющенко розчарував американців. Буш, який розраховував побачити в Україні взірець ефективності демократичних революцій, явно не одержав прикладу, на який можна було б звертати увагу інших країн. Зате авторитарні й тоталітарні держави, у першу чергу СНД, отримали козир у диспутах на тему про «кольорові» революції. Шанс швидких перетворень було втрачено: масштабних, якісних і необоротних змін в Україні не сталося.

На сьогодні прем’єр Янукович не дав яскравих підстав вважати його душителем прав і свобод. Білий дім, що має звичку помічати не тенденції, а очевидні речі, швидше за все, не зосереджувався на таких «дрібницях», як початок дії домовленостей прем’єра з низкою ЗМІ, як прийняття непрозорого бюджету, як домінування в оточенні Януковича партії війни, націленої на концентрацію влади. Утім, деякі «дрібниці» не випали з поля уваги американських експертів. Так, колишній посол США в Україні Стівен Пайфер в інтерв’ю радіо «Свобода» відзначив, що дії українського уряду в останні місяці ставлять під сумнів заяви В.Януковича у Вашингтоні про його намір боротися з корупцією і створювати сприятливий інвестиційний клімат. Зокрема, екс-дипломат згадав запровадження експортних квот на зерно й повернення українських податківців до «політики фаворитизму». Колишнього посла не переконали й пояснення українського прем’єра щодо компанії «РосУкрЕнерго».

Незважаючи на скептичне ставлення до Ющенка, у США вважають, що Віктор Янукович не зробив кроків, які б яскраво підтвердили іміджмейкерську тезу про те, що він став іншою людиною.

Народний депутат Ганна Герман, говорячи про задоволення візитом Януковича у прем’єрському оточенні, зазначила, що «тепер Вікторові Ющенку буде набагато складніше переконати американців підтримати дії проти уряду та правлячої коаліції (наприклад, скасування політреформи або достроковий розпуск парламенту), і Вашингтон відмовиться від ставки тільки на одного Віктора». У цій цитаті сконцентровані вся карикатурність і стереотипність сприйняття американської політики з Києва, її трактування виключно у чорно-білих тонах. Вашингтон ніколи не зачаровувався Ющенком і, тим паче, ніколи вже не зачарується. Але й до Януковича ставлення на берегах Потомака завжди буде специфічним через його надто негативний бекграунд. Якщо у США й захочуть на когось згодом «робити ставку», то навряд чи на котрогось із двох Вікторів.

А сьогодні у Вашингтона просто немає великого вибору — він зобов’язаний працювати з тим, на кому лежить відповідальність і хто має найбільший вплив у країні. Там Януковича не любитимуть ніколи. А ось співпрацювати з ним як із «прем’єром, що прийшов до влади демократичним шляхом», — стануть. Наскільки активно? Це залежить від кількох моментів. По-перше, від того, чи зберігатиме Янукович демократичні свободи, відвойовані Майданом, і чи зможе він утриматися від використання адмінресурсу в правовій та економічній сферах. По-друге, від того, наскільки вдало Янукович зможе маневрувати між бізнес-інтересами представників американського та російського капіталу в енергетичній сфері. А точніше — у питаннях розробки надр на суші й морі. По-третє, чи зможе Янукович уникнути вабливих спокус газових схем і перетворити Україну на реальний чинник забезпечення енергетичної безпеки Європи. По-четверте, чи стане Янукович тим прем’єром, який чутливо реагуватиме на пропозиції НАТО брати участь у його операціях, вести, як обіцяно, ефективну кампанію з інформування українців про альянс, дасть добро на приєднання до Плану дій щодо членства, і чи досягне уряд реальних зрушень у відносинах із Євросоюзом після вступу України до СОТ.

Мабуть, усе це можна було б виконати. Якби напруга протистояння між гілками української влади та державних інститутів не посилювалася день у день. Якби представники Партії регіонів не клали в основу особисті й вузькокорпоративні, а не державні інтереси. Якби у правлячу коаліцію з «Регіонами» не входили антинатовськи й антиамериканськи налаштовані соціалісти та комуністи. Якби під загрозою дострокових парламентських виборів Янукович не був змушений дотримуватися передвиборних ідеологічних догм. І якби українському прем’єрові не доводилося постійно з побоюванням озиратися на Москву...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі