Вірити тільки в себе

«Насправді сценаріїв тільки два — президент Ющенко або президент Янукович», — вважає більшість закордонних і вітчизняних експертів, котрих «ДТ», пропонуючи численні гіпотетичні сценарії розвитку подій в Україні після 21 листопада, попросило спрогнозувати реакцію на них трьох основних партнерів нашої країни — Росії, США та Євросоюзу. Головний же висновок, який зробили практично всі наші експерти: від цієї реакції, за великим рахунком, мало що залежить, і доля України знаходиться в руках самих українців.

Тож почнемо, мабуть, із Росії, оскільки саме наш північно-східний сусід здійснював найпотужніший і найбезпрецедентніший вплив на нинішню президентську кампанію в Україні.

Поінформовані аналітики припускають два можливі варіанти поведінки Кремля в найближчі поствиборні дні. Перший (умовно назвемо його «банківсько-кремлівським бліцкригом») може виглядати так. У ніч виборів заангажовані українською владою соціологи повідомляють результати свого екзит-полу, котрі свідчать про перемогу В.Януковича, опівночі, як і обіцяв, «синьо-білий» штаб оголошує результати свого альтернативного підрахунку голосів, які збігаються з даними їхніх соціологів. ЦВК також виявляє надзвичайну оперативність, і в цей же день оприлюднює попередні результати — перемогу єдиного кандидата від влади. Після чого хазяїн Кремля негайно поздоровляє Віктора Януковича з перемогою, тим самим намагаючись легітимізувати результати українських виборів в очах як закордонної громадськості, так і самих українців.

Другий же варіант, «кремлівсько-вашингтонський», може полягати у вичікувальній поведінці Москви, її дипломатичних консультаціях із Вашингтоном і відсутності якихось кроків і офіційних коментарів доти, доки своє вагоме слово не скажуть Сполучені Штати і визнають чи не визнають результати українських виборів. Як уже повідомляв поінформований і впливовий американський аналітичний центр «Стретфор», Джордж Буш уже як мінімум двічі розмовляв із Володимиром Путіним по телефону стосовно України. І навряд чи він радив російському лідеру і далі втручатися у внутрішні справи України і підтримувати В.Януковича. «Стретфор» стверджує, що Вашингтон уже зробив кілька кроків, які Росія сприймає як попередження.

Який із цих гіпотетичних варіантів стане реальністю, залежить не від того, хто виграє в Києві — Ющенко чи Янукович. А від того, хто все ж переможе в Кремлі: Володимир Путін, який піддався давнім комплексам російської політичної еліти і вирішив увійти в історію «збирачем земель пострадянських», чи ж Володимир Путін — тверезий прагматик, який орієнтується на Захід і бачить свою країну в майбутньому демократичною європейською державою.

Російська преса вже після першого туру наших виборів цікавилася: «Хто підставив Володимира Путіна?» Адже всі добре пам’ятають, що Москва дуже довго придивлялася до обох Вікторів, вирішуючи, на кого ставити і чи потрібно ставити взагалі або ж хоч раз зберегти нейтралітет. І вибір Кремля випав на Януковича не тому, що він такий милий і дорогий російському серцю, а просто тому, що в даному питанні одне навколопутінське угруповання здобуло перемогу над іншим. От і все. У російській політичній і бізнесовій еліті добре усвідомлюють, що насправді Ющенко — ніяка не загроза для Росії, точно так само, як Янукович для неї аж ніяк не благо. Це вже прийнявши рішення про підтримку провладного кандидата, Москва пустилася берега, довівши за допомогою своїх ЗМІ і патріотів-державників сприйняття українських виборів до істерики, представляючи вибори президента України як останній і рішучий бій за збереження свого впливу, за можливість відтворити імперію, тепер уже «ліберальну». Росія наробила забагато дурниць, про які шкодуватиме у разі перемоги Ющенка. І, зрозуміло, не тому, що той розірве з РФ дипвідносини, оголосить торгову війну чи обплутає колючим дротом україно-російський кордон. А тому, що їй у будь-якому разі доведеться працювати з цим президентом України — подобається він їй чи ні. Згадайте, скільки бруду було вилито на Саакашвілі. І що тепер? Грузинського президента ніби нічого й не трапилося приймають у Кремлі. То навіщо ще дужче ускладнювати і без того штучно ускладнену ситуацію з Україною? Може, вже час подумати, як відновлювати відносини і мінімізувати ефект усіх допущених Росією помилок у разі дуже ймовірної перемоги Ющенка? Не виключено, що в Кремлі вже замислюються про це. І відоме інтерв’ю Черномирдіна «Известиям», в якому він висловлює готовність Росії працювати з будь-яким законно обраним українським президентом і запитує: «А хто сказав, що Ющенко поганий?», — у цьому плані є дуже симптоматичним. Але удвічі симптоматичним є той факт, що коли український варіант «Известий» у результаті цензури вийшов без цього інтерв’ю ЧВС, російське посольство наполягло на тому, щоб українські читачі таки ознайомилися з думкою Віктора Степановича.

Російські «патріоти» загнали свого президента в пастку. Адже, якби він зберіг нейтралітет, це було б високо оцінено як Америкою та Європою, так і українським суспільством. Кремлівські технологи не врахували ні досвіду втручання Росії в Грузії (у т.ч. в Абхазії й Аджарії), ні в Придністров’ї, ні в тій же Україні: адже навіть російські аналітики визнають, що відкрита підтримка блоку «За єдину Україну» 2002 року призвела не стільки до його успіху, скільки до погіршення іміджу Росії. І тепер перемога Ющенка сприйматиметься як нищівна поразка Путіна. Ще одне і найголовніше. Для хворобливого самолюбства Володимира Володимировича це буде нелегким випробуванням. Питання в тім, що для нього буде більшим злом: визнання власної поразки чи ж подальше погіршення іміджу як Росії, так і його власного. У Путіна погана преса на Заході. І в Європі, і в Америці його вже прямо звинувачують в авторитаризмі й імперських замашках. Чи вирішить Путін, що чим гірше, тим краще? Чи піде на подальше загострення і без того натягнутих останнім часом відносин із Євросоюзом і Штатами, поглиблення ізоляції Росії від цивілізованого світу через бажання зберегти в «стійлі» Україну? Чи все ж таки поважливе ставлення ЄС і США, нормальні партнерські взаємини з цими світовими центрами впливу для Путіна важливіші? Дуже хочеться сподіватися, що Володимир Путін (можливо, не без допомоги його американських і європейських колег) все ж усвідомить, що непереборна стіна буде споруджена між його країною та Європою саме у разі, коли під крило недемократичної Росії на додаток до лукашенківської Білорусі потрапить ще й авторитарна Україна з одіозним режимом. І навпаки, демократична й націлена на Європу Україна — це і є «світлий шлях» у Європу Росії.

Однак, мабуть, тільки Сполучені Штати можуть сьогодні хоч якось реально вплинути на поведінку як Кремля, так і Банкової після 21 листопада.

Леонід Кучма намагається зберегти гарну міну за поганої гри, коли стверджує, що не вірить у те, що США можуть прийняти закон про запровадження санкцій проти українського керівництва через нечесні вибори. Він лукавить, коли заявляє, що немає нічого страшного в тому, що американці уже відмовили у візі Григорію Суркісу. Насправді Леоніда Даниловича надзвичайно непокоїть можлива реакція США і вкрай цікавить, наскільки жорсткою вона може бути. Банковій дуже хотілося б зазирнути в горезвісний список українських високих і не дуже посадових осіб, яким може бути заборонений в’їзд у США, і чиї американські рахунки можуть бути арештовані. Саме тому Л.Кучма, попри вкрай натягнуті останнім часом відносини, дав добро спікеру Володимиру Литвину на бліцвізит у Вашингтон на запрошення американської сторони. Минулого понеділка за шість годин у глави Верховної Ради відбулися зустрічі з тоді ще держсекретарем Коліном Пауеллом, радником президента США з питань безпеки, а нині держсекретарем Кондолізою Райс, а також главами комітетів із міжнародних справ сенату та палати представників Річардом Лугаром і Генрі Хайдом. Тема переговорів була присвячена винятково виборам президента України. Як свідчать наші джерела, прізвища Ющенка та Януковича не прозвучали на цих зустрічах жодного разу. Американська сторона ще і ще повторювала: для нас критично важливою є лише процедура виборів, а не результат. У разі чесної й демократичної процедури ми готові активно співпрацювати з будь-яким президентом, якого обере народ України. Що буде у разі, якщо вибори виявляться недемократичними? Наскільки відомо «ДТ», це запитання американська сторона залишила відкритим, хоча не можна виключати, що якийсь адресний месідж для Л.Кучми В.Литвин із Вашингтона таки привіз. Якщо це так, то можна припустити, що Леонід Данилович не зовсім вірно витлумачив цей месідж, і опублікування в четвер у газеті «Вашингтон таймс» ще чотирьох прізвищ людей із президентського оточення (зятя Президента В.Пінчука, глави АП В.Медведчука, міністра внутрішніх справ М.Білоконя і головного прокурора Г.Васильєва), яким заборонений в’їзд у США через їхню не дуже порядну роль на виборах, а також корупційну діяльність, є ще одним, але вже цілком конкретним «натяком» на те, що очікує фальсифікаторів виборів.

Безумовно, в Україні усім дуже хотілося б ознайомитися з «чорним списком» американців, який, за нашою інформацією, є дуже і дуже розлогим. Проте Сполучені Штати принципово не оголошують його до закінчення виборів, даючи тим самим людям із цього списку шанс усе ж вчинити по совісті, не брати участі у фальсифікаціях і дати українському народу безперешкодно й самому обрати нового президента.

Вчора зі Сполучених Штатів прийшов ще один, уже найбільш «крупнокаліберний» месідж — у спеціальному комюніке глава Білого дому Джордж Буш зазначив, що «українці мають право і заслуговують на можливість вільно приймати рішення, без залякування та страху». Президент США попередив, що коли «на цих виборах не буде дотримано демократичних норм, то це негативно позначиться на прагненні України вступити в євроатлантичне співтовариство». Якщо ж вибори пройдуть відповідно до вимог демократії, то з’являться нові можливості для більш тісного співробітництва між США й Україною». Також учора до Києва прибув представник президента Буша для спостереження за українськими президентськими виборами сенатор Р.Лугар. «У той час як демократичні сили в Росії та Білорусі стикаються з новими викликами, Захід має зробити все для забезпечення вільного і прозорого процесу виборів в Україні», — говориться в заяві глави сенатського комітету з міжнародних справ.

Так, Америка, нарешті, занепокоїлася подальшою долею української демократії, усвідомлюючи, що від неї значною мірою залежатиме доля нашого континенту. Так, напевно, це має потішити наше національне самолюбство, оскільки в черговий раз підтверджено нашу «непересічну» роль в історії, причому з боку найвпливовішої держави. Питання лише, наскільки великим зараз в Україні і на Україну є вплив самої цієї держави? Хіба США хоч колись непокоїв їхній імідж у нашій країні? Скільки українців готові сьогодні дослухатися думки Сполучених Штатів? А скільки вважають їх «світовим жандармом»? Наскільки дієвими виявляться погрози Вашингтона затвердити законопроект Дани Рорабахера і запровадити санкції стосовно українських посадовців? Ці заходи були б значно дієвішими чотири чи хоча б два роки тому, під час касетного чи кольчужного скандалів. Тоді це захопило б українських «ворогів демократії» і «корупціонерів» зненацька. Сьогодні ж чимало з них добре підготувалися: напередодні виборів фінансові аналітики відзначали прискорений відтік українських коштів із американських банків і компаній, зареєстрованих українцями в США, особливо зі штату Делавер, відомого своєю пільговою системою оподаткування.

Крім того, навіть якщо США і запровадять обіцяні санкції, невідомо, чи справлять вони бажаний вплив на адресатів. У країні, де більшість ЗМІ контрольовані владою і де антизахідну істерію можна розкрутити в лічені дні, санкції можуть викликати зворотний ефект, тим більше що США ніколи не піклуються про витонченість своїх дій, не обтяжуючи себе вивченням деталей і нюансів ситуації і, як правило, поводяться подібно до слона в посудній крамниці.

Експерти також кажуть про те, що «каральні» заходи лише з боку США, без підтримки їх Євросоюзом, матимуть обмежену дію. І, за деякою інформацією, Вашингтон розпочав роботу по дипломатичних каналах, передусім з єесівськими неофітами, щодо координації дій з приводу Україні і, зокрема, з узгодження списку осіб, чиє перебування на території цих демократичних держав варто оголосити небажаним. Втім, наші європейські джерела поки не підтверджують цю інформацію. Більше того, наші співрозмовники з європейських держав зазначають: Європейський Союз в принципі не вітає політику санкцій як захід впливу на ту чи іншу державу. Приклад Білорусі виявився для Євросоюзу протверезним душем. І тепер його політики й дипломати вважають дії ЄС щодо нашої сусідки — повним провалом, який у жодному разі не слід повторювати у взаєминах із іншими країнами.

З одного боку, Європейський Союз, здається, по-справжньому перейнявся подіями в Україні, і з завмиранням очікує результату українських виборів, добре усвідомлюючи, як багато від нього залежить саме в Європі. Європейська преса рясніє емоційними матеріалами про українські події, і європейська громадська думка щодо них уже чітко сформована.

Здається, сформована думка і у багатьох європейських політиків та дипломатів. І вони наголошують на кількох надзвичайно важливих і на їхній, і на наш погляд, моментах. Наші європейські співрозмовники вважають, що за останні шість—вісім тижнів ситуація в Україні зазнала значних змін. І головними подіями, котрі свідчать про це, вважають, по-перше, офіційно визнану ЦВК перевагу В.Ющенка в першому турі, по-друге, проведення дебатів між двома кандидатами і, по-третє, надзвичайну політичну активність населення України і численні приклади того, що люди вже не вірять у всесилля влади і, нарешті, повірили у власні можливості цю владу змінити. Вкупі з попереднім звітом ОБСЄ про виборчу кампанію в Україні, украй критичні (за нашою інформацією) тези якого буде оприлюднено в понеділок, ці три факти приводять європейців до дуже важливого висновку: чесна перемога В.Януковича є малоймовірною. І ціна крадіжки нинішньою владою перемоги тепер занадто висока.

Україна вже ніколи не буде такою, якою була раніше, з оптимізмом казали нам поляки й німці, угорці та британці. Так, за процедурою ці вибори були кошмаром, визнають у Європі, але з погляду розвитку громадянського суспільства Україна зробила колосальний крок уперед, піднявшись на якісно нову, вищу сходинку демократичного розвитку. І тому реакція на результати виборів із боку Європи буде більш бурхливою, аніж будь-коли. У будь-якому разі: і при перемозі Ющенка, і якщо переможцем буде названо Януковича.

Якщо президентом стане Віктор Ющенко, то, як запевняють нас наші європейські джерела, Україні варто очікувати від Євросоюзу ентузіазму в розвитку відносин і політичної підтримки. У цьому разі дуже швидко відбудуться знакові візити в Україну вищих посадових осіб Євросоюзу, наша країна нарешті отримає статус країни з ринковою економікою, буде внесено позитивні зміни в План дій, збільшено технічну допомогу. Але головне, на порядку денному Євросоюзу з’явиться «українське питання». Вже навіть після першого туру французька (!) Le Monde почала статтю «Європа: після Туреччини Україна?» твердженням: «Україна — наступна геополітична ставка Європейського Союзу».

Якщо ж президентом усе ж стане Віктор Янукович, навіть у разі найгрубіших і масових фальсифікацій, можете не сумніватися, ЄС це проковтне. Не буде ніяких санкцій і, тим більше, ізоляції, триватимуть контакти, у тому числі на найвищому рівні. Звісно, будуть гучні і навіть дуже гучні заяви, у яких буде сказано про те, що президентські вибори в Україні не відповідали демократичним стандартам, не були чесними і справедливими, що загалом означатиме нелегітимний статус президента. Але все залишиться так, як було за Кучми — без особливих успіхів і з повною відсутністю європейської перспективи. Без масштабних західних інвестицій, куцою технічною допомогою і прохолодними політичними відносинами.

Європа залишає вирішення долі України українцям, тільки дуже пильно і стримано спостерігаючи за тим, що відбувається. Але зате ми нікому не будемо зобов’язані своєю перемогою. І у нас є вражаючий шанс надати Європі найпереконливіший доказ того, що ми з вами — істинні європейці, відстоявши власну свободу і нашу демократію, котра дорослішає з кожним днем.