ВІДЦЕНТРОВУВАННЯ

Любителі ремствувати з приводу непередбачуваності української політики мають рацію лише частково. Оскільки в ній усе ж присутня певна категорія відносин, у яких давно і стабільно діє суворе правило з розряду «натисни кнопку — отримай результат». Позначається ця категорія настільки ж невигадливо: бізнес і влада. Якщо ти — власник заводів, фабрик і пароплавів, люби владу, виконуй будь-які її примхи, жертвуй заради її інтересів своїм добрим ім’ям, будь готовий у будь-який момент забути про почуття власної гідності, а ще краще знищ його в собі раз і назавжди. І тоді ти зможеш дозволити собі зневажити народною мудрістю, що радить не зарікатися від тюрми і від суми. Але щойно ти даси привід владі для невдоволення — і перше, і друге не забаряться.

У пошуках засобів убезпечити свій бізнес від свавілля контрольно-каральних владних структур представники вітчизняної бізнес-еліти прагнуть отримати депутатський мандат, що забезпечує допуск у владні коридори. І якщо це вдається, то значною мірою допомагає депутату-бізнесмену вирішувати питання, пов’язані з його недепутатською діяльністю. Але в більшості випадків рано чи пізно перед ним постає дилема: що для нього дорожче — його справа чи політичне реноме. Серед тих, із ким це трапилося раніш, — депутати-бізнесмени, які прийшли в парламент під знаменом БЮТ, «Нашої України» і СПУ, одна частина котрих, піддавшись тиску, залишила лави опозиційних фракцій, інша — воліла залишитися, чим прирекла себе на затяжну війну. Чергові масові пошуки свого місця в політиці почалися в середовищі депутатів-бізнесменів під час боїв за конституційну реформу. Найбільш видимим результатом чого явилося створення у Верховній Раді депутатської групи «Центр».

Поява цього парламентського об’єднання, що складається переважно з мажоритарників, які мають чималу матеріально-фінансову базу, супроводжувалася безліччю найсуперечливіших коментарів. Від захоплених лестощів (Оце герої! Не побоялися «вийти зі строю», кажуть про якусь незалежність і небажання підпорядковуватися чужій волі!) до цинічного викривання (Та не можуть політики, обтяжені вантажем власності, вживати заходи без узгодження з владою!). Минуло зовсім трохи часу до того моменту, коли стало зрозуміло: не зовсім вірне і перше, і друге.

Групу почали залишати люди. Першим екс-«центристом» став Михайло Добкін, який пройшов у парламент по одному з округів міста Харкова, у біографічній довідці якого значиться директорство в ПП «Інвестторгцентр», у ТОВ «Орел» і ТОВ «Іст ойл груп». Щоб увійти в «Центр», Добкіну довелося залишити депутатську групу «Демократичні ініціативи», після чого якийсь час він залишався позафракційним. Депутат-«нашоукраїнець» Володимир Яворівський заявив, що вихід Добкіна з «Центру» був пов’язаний із тиском на парламентарія з боку влади: батька Добкіна арештували і випустили його відразу ж після того, як син написав заяву про вихід із депутатської групи. Сам Михайло Маркович подібний розклад справ заперечує і пояснює свій крок інакше.

У інтерв’ю «ДТ» він заявив: «Я був один із небагатьох тоді ще позафракційних депутатів, хто проголосував за конституційну реформу. Робив це абсолютно усвідомлено. Моя позиція не змінилася. З мого боку було б негарно розкривати секрети політичної кухні, але скажу вам: мені складно було б залишатися на тих же позиціях щодо конституційної реформи, перебуваючи в «Центрі». Проте заперечувати той факт, що комерційні структури, до яких він має стосунок, не піддаються масованим атакам із боку силових відомств, не став:

— Я буду нещирим, коли скажу, що ті структури, які будь-коли були зі мною пов’язані, не перевіряються. Вони перевіряються. Але це почалося не сьогодні і не вчора, це відбувається постійно. Так було й у той період, коли я не був народним депутатом, і коли я входив до парламентської більшості, перебуваючи в депутатській групі «Демократичні ініціативи». І твердження про те, ніби перевірки силовими структурами бізнесу, до якого я мав стосунок, пов’язані з моїм перебуванням у групі «Центр», не коректні. Це наше життя, це неврегульованість нашого законодавства. Колись настане час, коли цього не буде.

Приєднаємося ж до надій пана Добкіна, дозволивши собі при цьому зауважити: якщо «ера наближення світлих років» і настане, то вже ніяк не стараннями шановного Михайла Марковича. А зусиллями тих, хто знаходить у собі мужність не піддаватися обіцянкам, погрозам і шантажу влади. Втім, найменше хотілося б засуджувати людину, котра практично рятувала життя рідного батька.

— На щастя, ніякої підстави під собою розмови про арешт мого батька не мають. Гадаю, вони звучали через те, що в даний момент він перебуває в лікарні із серйозними проблемами зі здоров’ям, — повідомив нам пан Добкін.

— А він якимось чином задіяний у роботі бізнес-структур?

— Неможливо відокремити наше особисте життя від бізнесу. Вони взаємозалежні. За великого бажання, звісно, можна пов’язати госпіталізацію батька в Харкові і чутки про його арешт. З погляду політичної інтриги це вражає. Але я просив моїх колег-депутатів із різних фракцій не піаритись на цьому. Сенсації тут ніякої немає.

Можливо, Володимир Яворівський і згустив фарби. Тільки й Михайло Добкін, здається, чогось недоговорює. Схоже, істина, як це часто з нею буває, лежить посередині. Як нам удалося дізнатися, Марк Добкін, котрий, до речі, уже два роки як вийшов на пенсію, дійсно перебував у лікарні з інсультом, коли його сину, викликавши для проведення виховної роботи у відповідний кабінет, продемонстрували документи, на підставі яких Добкіну-старшому загрожував негайний арешт. Результат не забарився: Добкін-молодший написав заяву у фракцію СДПУ(о). Здається, це називається «з особливим цинізмом».

— Михайле Марковичу, адже при своєму виникненні група «Центр» позиціонувала себе об’єднанням, у якому зібралися ті, хто не хоче підпорядковуватися диктату ззовні. А тепер ви переходите у фракцію тієї партії, лідер якої цей диктат, власне кажучи, і здійснює.

— А мене зараз там і немає, бо спочатку декларувалася незалежність, а потім із групою почали дуже щільно працювати депутати, не казатиму, з якого табору. Я вже був у ролі людини, котру немов маріонетку смикають за мотузочки. Навіщо мені це знову? Повірте, ніякої різниці, помінявши депутатську групу, я не відчув.

— Ви хочете сказати, що у фракції СДПУ(о) вас за мотузочки не смикатимуть?

— Просто тепер я знаю правила. Йдучи в цю фракцію, я домовився про умови: на що я згоден, а чого не стану робити за жодних обставин. Мені пообіцяли, що всі мої принципові вимоги будуть враховані.

Слід зауважити, що соціал-демократи мають шанс ще поповнити своє парламентське об’єднання. Принаймні, над цим питанням сьогодні, здається, працює вся державна машина. «Останнім часом у різних регіонах України відбувся ряд акцій, котрі не можна пояснити простим збігом. Щодо низки підприємств і установ, так чи інакше пов’язаних із членами нашої депутатської групи, їхніми рідними і близькими, почалися масштабні несподівані перевірки органами внутрішніх справ, державної податкової служби, прокуратури й іншими правоохоронними органами держави», — говориться в листі депутатської групи «Центр» на адресу глави парламенту. Там же «центристи» констатують, що ці дії сплановані, скоординовані і здійснюються під керівництвом «одного з центральних, але неконституційних органів влади». За їхніми словами, в усіх випадках, про які говориться, держслужбовці посилаються на команду з Києва, навіть називають прізвища високих посадовців і пояснюють усе тим, що члени депутатської групи «невірно визначилися зі своєю позицією в парламенті».

Представник «Центру» Василь Гаврилюк (65-річна мама якого, до речі, керує одним із підприємств у Полтавській області і тому, виходячи з прикладу з Добкіним, у нього є підстави дуже непокоїтися нею) повідомив нам ось що:

— Про те, що нам загрожують неприємності, нас попередили відразу після того, як ми висловили своє ставлення до методів проведення конституційної реформи, не проголосувавши за неї. Потім, після того як ми створили нашу групу й оголосили про свою самостійність і політичну незаангажованість, що, звісно ж, не могло не проявитися в наших голосуваннях, почалися так звані репресії. Минулого понеділка на геть незаконних підставах затримано одного з моїх помічників, який працює в Кременчуці... Крім цього, слідчий у особливо важливих справах прокуратури міста Кременчука виніс таку постанову, що покликана вивернути навиворіт фінансово-господарську діяльність тих підприємств, на яких я колись працював. В одну з фінансових установ, що працюють під патронатом іншого депутата з «Центру», прийшли з податковою перевіркою на 160 днів. Саме на такий строк виписано посвідчення перевіряльника. Перевірка як раз повинна закінчитися до кінця президентських виборів. І якому президенту вони доповідатимуть? Та й про що? Про розвал успішно працюючої структури? Найцікавіше, що в багатьох із перевірених підприємств є різні нагороди ДПАУ з похвалою на їхню адресу за відмінну роботу.

— Звідки вам відомо про завдання, поставлені перед перевіряльниками?

— А вони не приховують їх. Більше того: не приховують, що знають, куди нам потрібно йти домовлятися. А керівники певних відомств на місцях навіть рекомендують керівникам підприємств, що перевіряються: для зняття всіх питань депутати повинні йти домовлятися в конкретні кабінети. Зокрема, до генерального прокурора України. Є у нас один депутат, у якого відразу по восьми підприємствах почалося вилучення документів і повна ревізія. Причому деякі з них він уже давно продав, переставши значитися там власником, засновником...

Сергій Кіроянц, Віктор Тополов, Сергій Бичков, Сергій Касьянов... Підприємства та фінансові структури, до діяльності яких причетні ці депутати, сьогодні відчувають максимальний тиск. Робота багатьох із них паралізована. Працевлаштування людей, котрі працюють там, стоїть під сумнівом. Чи встоїть «Центр» у цій ситуації? Сьогодні знайдеться небагато бажаючих робити ставку на те, що йому це вдасться. За зізнанням депутатів-бізнесменів із «Нашої України» (чия фракція, до речі, майже одностайно підтримала ініціативу «центристів» створити парламентську слідчу комісію з розслідування фактів тиску на народних депутатів із боку державних органів), поки представники «Центру» не пережили і десятої частини того, що випало пережити нашоукраїнцям. Вчора стало відомо про вихід із «Центру» Ореста Климпуша. Великого бізнесу у цього депутата немає. Але влада винахідлива: у Климпуша є брат, який обіймає посаду заступника начальника Автодору, тож його подальша кар’єра, слід гадати, Оресту Дмитровичу здалася дорожчою.

Цікаво, кого на президентських виборах підтримають усе поки чинні і вже колишні члени групи «Центр», а також їхні родичі, мешканці їхніх виборчих округів і робітники тих підприємств і організацій, що «трясуть» нині «за розпорядженням із Києва»? Не можуть же вони після всього цього не розуміти, що від їхнього вибору залежить, чи збережеться нинішня формула взаємин бізнесу і влади.