ВІДСОТОК ПОКІРНОСТІ КОХАННЯ ЗАЛЕЖНО ВІД...

Сьогодні день Валентина, День усіх закоханих. Єдине, мабуть, свято, на яке ні наші політики, ні держава, що зростає з дня у день, політтехнологічну руку не наклали. Не виступає зі зверненням до народу Президент, не біжить до місць скупчення закоханих депутат і чиновник із подарунками від чистого серця, не карбує крок військовий парад під прапорами з голубками, ведмежатами, котиками та іншим сентиментальним скарбом, не гримить на площах попса під патронатом...

Сьогодні ми вільно й прямо, даруючи будь-яку дрібничку, можемо висловити своє почуття до тієї єдиної у світі людини... Можемо. Та не особливо будемо.

Вперше питанням кохання та його виявленням в спеціально придуманий день соціологічна служба Центру Разумкова перейнялася рівно рік тому. І з’ясувала, що з коханням і святом справи в країні добрі, про що «ДТ» й написало. Вирішивши, що тему про хороше знайдено, дослідження повторили: із 27 січня по 3 лютого минулого року в усіх регіонах України, опитавши 2024 респондентів старших 18 років. І все нічого, якщо не порівнювати.

Про те, що 14 лютого — День закоханих, знає, як і рік тому, переважна більшість (90%) громадян країни. Зрозуміло, що серед тих, кому до 30, — більше (98%), чим більше за — дедалі менше, але навіть серед тих, кому за 60, — майже три чверті тих, хто знає. Проте шансів перетворитися на всенародне свято в Дня закоханих мало. Через дві причини.

По-перше, святом вважають цей день набагато менше половини (42%) громадян. І святкувати його збираються головним чином (80%) ті, кому до. Серед тих, кому за, — лише 17%.

По-друге, частка бажаючих зробити свято святом, тобто відзначити його врученням/отриманням подарунка, — невелика. Мають намір зробити подарунок коханій людині 38% із нас, сподіваються подарунок отримати — 34%. Причому, як показало дослідження масиву даних, ті, хто має намір і сподівається — це практично ті самі люди. Тобто рівень взаємності кохання в країні досить високий, що радує.

Не радує інше. За рік частка бажаючих подарунок зробити/отримати помітно впала — в усіх вікових групах, за винятком тих, кому до. Як і рік тому, серед молодих три чверті збираються дарувати й чекають подарунка. Їм легше. В їхні роки просто можна дарувати й у дарунок приймати все життя, весь світ, усі зірки в небі та все інше.

Проте чим ми старші, тим менше авансів і більше підсумків. Погодьтеся, безглуздо розмірковувати про рай у курені, якщо вам із милим років 90 на двох. До 40 у милих має бути будинок із більш вдалих будматеріалів. І стабільна більш-менш робота. І впевненість, що дітей поставити на ноги вдасться. Вік підбиття підсумків — 40—49 років. Саме в цій віковій групі особливо помітно впала кількість як тих, хто наміряються зробити подарунок коханій людині (із 46 до 30%), так і тих, хто сподівається його отримати (із 42 до 25%). Що таке безпосередньо сталося за рік, незрозуміло. Швидше за все, переконалися в стабільності ситуації, нинішнього та майбутнього...

У цілому наші наміри/очікування в сенсі подарунка чітко залежать, по-перше, від відчуття нами власного соціального статусу, по-друге, від рівня матеріального добробуту і, по-третє, від загального враження від власного життя в координатах «щасливий — не щасливий», «задоволений — не задоволений».

З числа громадян, які вважають себе середнім класом, мають намір зробити подарунок коханій людині майже половина (49%); із тих, хто вважає себе нижчим, — лише 22%. Очікують подарунка — 44% і 20%, відповідно. Майже 80% тих, хто нічого не чекає і не збирається нічого дарувати, — це люди, які оцінили своє матеріальне становище як зовсім погане («ледь зводимо кінці з кінцями») чи просто погане («вистачає на харчування та придбання необхідних недорогих речей»). 64% тих, хто не очікує подарунка і не збирається дарувати, — люди, які почуваються нещасливими і/чи власним життям незадоволені.

І начебто зрозуміло. Яка вже тут романтика, якщо світ не милий. Однак із четвертого боку, пані та панове. Ну, нещасні ми, ну погано, ну кінці з кінцями не зводяться... Тоді ж тим паче — вдвох вистояти легше, якщо трохи, зовсім трішечки, хоча б іноді один одного підтримувати. Адже свято це кумедне — просто нагода зробити кохану людину якщо не щасливою, то хоча б їй буде приємно. Ніде не написано, що дарувати слід неодмінно ах. Звичайно, набагато простіше купити це саме ах. Важче, образливіше та принизливіше — якщо грошей на нього немає і не передбачається. Тим потрібніші зусилля і тим більшу повагу вони викликають.

Для того щоб у День усіх закоханих зробити зусилля над собою, не обов’язково міняти Президента, політичний режим і зовнішньополітичні орієнтації. Можна докласти нелюдських зусиль, підвестися раніше й принести їй тонесенькі проліски. Можна розплести його старі теплі шкарпетки й зв’язати ведмедика з сердечком у лапах. Можна виліпити з глини, що, глини немає? Її навіть у центрі столиці — хоч греблю гати, хоч постать мера на повний зріст ліпи. А якщо ми ліпили голубків, а вийшло щось незрозуміле — підписати можна.

І вже після Дня закоханих зайнятися Президентом, політичним режимом і зовнішньополітичними орієнтаціями...