Земля тривоги нашої

13 квiтня, 2012, 14:36 Роздрукувати
Bипуск № 14, 13 квiтня-20 квiтня 2012р.
Відправити
Відправити

Про те, що земельний податок і земельний збір, і податок на розкіш та на нерухомість, і всі інші податки і збори платитимуть усі громадяни країни відповідно їхніх доходів. Забудьте.

Днями, зустрічаючись із кандидатами на посади голів районних державних адміністрацій, президент країни привернув їхню увагу до дуже важливого питання ефективної організації весняно-польових робіт на місцях. «Потрібно, - сказав В.Янукович, - подивитися зараз, що нам треба зробити на селі, які провести роботи. Разом із головами обласних державних адміністрацій по-хазяйськи підійти й подивитися - що зробити в першу чергу, у другу, третю, чим допомогти фермерам». Не минуло й тижня, як прем’єр-міністр, відкриваючи засідання уряду, звернувся до селян і повідомив: «Починається отелення. Сміливо залишайте на відгодівлю нетелей та бичків. Уряд підтримає вас…»

Тобто, як писали свого часу, «весна входить у свої права». І не приліт граків - цього перша ознака, а увага перших осіб держави до польових робіт, села і, як з’ясувалося, до отелення.

Якщо розпочати з польових робіт, то саме на часі вияснити, що відбувається із землею та земельною реформою, яка все ще триває. Звелася вона, правда, до одного-єдиного питання: то бути чи не бути в країні вільному ринку сільськогосподарських земель? А якщо бути - де про нього закон, а також безліч інших передумов введення шуканого ринку?

Ставлення громадян, зокрема тих, хто живе у сільській місцевості і має земельні ділянки, соціологи вияснили. Нагадаємо стисло - ставлення це не особливо радісне й позитивних очікувань не містить.

Але, дотримуючись принципів римського права, потрібно вислухати й іншу сторону - владу. Що вона думає і робить, аби ринок був. І був такий прозорий, чистий та привабливий, що до аграрного сектору країни інвестори вишикуються в довгу чергу, а селяни заживуть, як на картинах Жана Антуана Ватто. Якщо хтось не пам’ятає, то повірте на слово: заживуть красиво, пасторально, в оточенні ягнят, а також нетелей та бичків, яким допомагатимуть уряд і прем’єр-міністр особисто…

Навіщо вона потрібна, ця реформа?

Оскільки земельній реформі в Україні пішов уже третій десяток літ, ніхто до пуття й не пам’ятає, навіщо і з якою метою її замишляли.

Достеменно відомо одне: жодна з прийнятих за ці роки концепцій і/або програм про що завгодно - про соціальний розвиток (відродження, комплексну підтримку) села або сільських територій, розвиток сільського господарства чи АПК, забезпечення продовольчої безпеки країни - ніколи виконана не була. Ніхто й ніколи чітко не звітував про виконання десятків прийнятих документів. Про них час від часу згадували ті, хто на час спогадів перебував в опозиції. Потім вони приходили до влади й нагадували попередникам, чого конкретно ті не виконали. І приймали свої документи - щоб їхнім наступникам було що згадати.

Наприклад, нинішній міністр аграрної політики та продовольства України М.Присяжнюк каже так: «Сьогодні ми не заробляємо примітивні політичні дивіденди, а підводимо з колін сільське господарство, яке підведе з колін державу. Без завершення земельної реформи неможливий дальший економічний розвиток. Ми завершимо земельну реформу, тому що це в інтересах селян. Ті, хто впродовж 20 років завершував земельну реформу тільки на словах, привели село до зубожіння і розрухи».

Якщо забрати «примітивні політичні дивіденди», то з іншим можна погодитися. Особливо з тим, що земельну реформу потрібно закінчувати. Оскільки, судячи з усього, наступники закінчилися. Якщо влада й зміниться, то на попередників…

Днями стало відомо, коли саме реформа нарешті закінчиться. Не пізніше як минулої середи, 11 квітня, М.Присяжнюк заявив: «До кінця поточного року або на кінець весни 2013-го ми повинні її завершити». І запевнив, що на той час мораторій на купівлю/продаж землі буде знято.

Та й це не головне, як говорила відома офіс-менеджер своїй директрисі Людмилі Прокопівні Калугіній. Головне, наскільки можна зрозуміти зі слів міністра, полягає в тому, що зняття мораторію особливого значення для завершення реформи не має. Як з’ясувалося. «У законі, - сказав міністр, - є обмеження щодо покупців, а в довгострокову оренду можуть брати всі. Для нашої країни це найоптимальніший варіант».

Даймо спокій тій обставині, що закону про ринок земель немає і найближчим часом його чекати не слід - судячи із зауважень Головного юридичного управління парламенту до підготовленого до другого читання варіанта. Якщо комусь цікаво - може прочитати: всього 19 сторінок із узагальнюючим висновком: «Законопроект потребує істотної доробки». Або, словами згаданої Калугіної: «До справи треба ставитися серйозно або не займатися нею взагалі». До законотворчості слова ці теж можна застосувати. Бо, якщо поглянути, то номери прийнятих нашим парламентом законів уже скидаються на цінники в бутиках на Хрещатику, а користі?

Нагадаємо сказане міністром трохи раніше: «Внаслідок завершення земельної реформи буде зроблено інвентаризацію земель і створено прозорий оборот сільськогосподарських земель, вартість землі зросте в кілька разів, на селі з’являться робочі місця, і буде відновлено та збережено родючість землі». До цього пасажу виникають запитання.

Перше, суто філософське: що первинне - інвентаризація земель і вже потім завершення реформи у вигляді прозорого їх обороту - чи навпаки, так, як сказав міністр?

Друге - меркантильне, з приводу вартості землі та її зростання в кілька разів. Від якої позначки, власне, відбуватиметься це саме зростання? Інакше кажучи - якою буде ціна землі у випадку й на момент відкриття ринку?

Розпочнемо з другого.

Про ціну на землю та її зростання

У перший рік після зняття мораторію ціна одного гектара сільгоспугідь в Україні коливатиметься від 500 до 800 доларів США.

С.Тимченко, 3 серпня 2011 р.

Ми очікуємо, що після появи ринку вартість одного гектара сільгоспугідь становитиме в середньому близько 300 євро.

С.Тимченко, 7 жовтня 2011 р.

До відома: С.Тимченко - це нинішній голова колишнього Державного комітету України із земельних ресурсів, теперішнього Державного агентства земельних ресурсів України. Тобто державний службовець, у справах земельних компетентний не менше від міністра.

Так, то про ціну.

Як вияснила соціологічна служба Центру Разумкова раніше, громадяни вважають, що мінімальну ціну на землю має встановити держава. Принаймні у цьому впевнена відносна більшість (46%) їх. Тільки 26% воліють покладатися на майбутній вільний ринок, а 28% - ще думають.

Держава в особі С.Тимченка, судячи з наведеного вище епіграфа, теж трохи замислилася. Є, погодьтеся, різниця між 800 дол. і 300 євро, удвічі приблизно. Звідки взято ці цифри, й чому вони так різняться з розносом усього в два місяці, п.Тимченко не пояснював.

Хоча є для ціни певний орієнтир, правда - слабкий. Нормативна грошова оцінка земель. Слабкий він тому, що оцінка ця проводилася далекого 1995 року. І відтоді тільки індексувалася, та й то не щорічно. Але, так чи інакше, у 2011 році зазначена оцінка, з урахуванням усіх індексацій, становила 11,9 тис. грн., або майже 1,5 тис. дол.; у 2012-му - вже 19,9 тис. грн. за гектар, або майже 2,5 тис. дол. Якщо чесно, то з офіційних заяв я так і не зрозуміла: йдеться про ріллю чи про всі землі сільськогосподарського призначення, але так уже говорять наші офіційні особи…

А ще кажуть, що на засіданні профільного парламентського комітету, який обговорював черговий варіант законопроекту про ринок земель, було вирішено, що вартість продажу сільськогосподарської землі має бути не нижча від нормативної грошової оцінки. Тоді, по-перше, звідки цифри голови Держкомзему?

По-друге, чи не здається і йому, і міністру аграрної політики, і іншим чиновникам, причетним до земельної реформи, що, перш ніж її завершувати й відкривати ринок, варто було б усе-таки завершити інвентаризацію земель, а також провести нормативну грошову оцінку, яка б відповідала їх, земель, нинішньому стану?

Як і міністр аграрної політики, п.Тимченко запевняє, що вартість української землі невтомно та невблаганно зростатиме - вказуючи у бік то старої Європи, де в Голландії чи Франції вона коштує від 10 до 30 тис. євро, то нової, де в Польщі й Угорщині, наприклад, «ціни починаються від 3 тис. євро». В Україні зростання вартості, на думку голови Держкомземагентства, забезпечуватимуть три основні чинники: розвиток інфраструктури села й АПК, консолідація земельних ділянок у більші масиви, зручні для обробітку, та підвищення якості ґрунту.

Хто і як розбудовуватиме інфраструктуру села й АПК, а також поліпшувати якість ґрунту - п.Тимченко не сказав…

Але одне припущення є.

Як з’ясувалося під час соцопитування та розмов у рамках фокус-груп, і фермери, і власники земельних ділянок скаржаться, зокрема, на відсутність інфраструктури збуту своєї продукції. Ось тут найкраще виходить у чинної влади. Їй чудово вдається створення ярмарків в особливо для цього підходящих місцях і в підходящий час, наприклад під ЦВК у період виборів. Пригадуєте, у жовтні 2010 року там деякі особливо активні голодівку влаштували на знак протесту проти реєстрації на виборах до місцевих рад партій-клонів… Спочатку в них під носом гарячі пиріжки носили, на стійкість перевіряли. А потім ярмарок влаштували, «Свято врожаю» називався. І досі під ЦВК сільгосппродукт купити вільно можна, ярмарок міцно отаборився. А ще можна на Майдані Незалежності, коли пісенно-танцювальні заходи закінчаться, а вибори розпочнуться, теж ярмарок влаштувати, постійно діючий…

Але повернімося до ціни. За результатами соціологічного дослідження, продати свої земельні ділянки у разі відкриття ринку мають намір тільки 7% їх нинішніх власників. І виручити за свої паї вони планують у середньому 47635 грн., або приблизно 6 тис. дол. за гектар, до відома п. С.Тимченка.

І от що цікаво. Мимохідь з’ясувалося, що ніхто не знає помислів селян так добре, як члени колишньої Селянської партії. Народний депутат від зазначеної партії і заступник голови парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних відносин С.Терещук назвав у лютому цю ж приблизно суму - 50 тис. грн. за гектар. І закликав державу «задати тон» у формуванні ціни на землю. «Якби держава, - сказав він, - почала купувати землю, задавати якийсь певний рівень, то це було б сигналом і для інших».

Було б. Сигналом було б.

І якби держава почала платити своїм найманим працівникам (називаються - бюджетники) нормальну зарплату, то це теж було б сигналом для інших.

Тільки держава цього не робитиме. Ні людської зарплати вчителям, лікарям, бібліотекарям не платитиме, ні землі в селян за таку ціну не купуватиме. У неї на це грошей немає. Але вона їх постійно шукає…

Дуже гроші потрібні…

Я можу вам відразу пообіцяти, що ніяких додаткових податків не буде, однозначно, і ніхто всерйоз в уряді не розглядає цю тему, і я не знаю, звідки ця тема з’явилася!

М.Азаров, 27 березня 2012 р.

Так нових податків ніхто й не пропонує, тут би зі старими розібратися. А тема, до відома Миколи Яновича, з’явилася 15 лютого поточного року, коли член керованої ним Партії регіонів Г.Калетнік зареєстрував під №10051 законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення)».

Ідея законопроекту проста як правда. Автор спочатку нагадує головні проблеми аграрного сектору країни, визначені в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року (є й така): «відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та вимирання сіл». Причину всіх цих кар єгипетських автор бачить в убогості місцевих бюджетів, зумовленій, зокрема, «незначними асигнуваннями власниками і користувачами земель сільськогосподарського призначення коштів на розвиток українського села».

А раз так, то слід стягувати із зазначених власників і користувачів земельний збір за вказане користування в розмірі 1% нормативної грошової оцінки землі. Як доповнення до земельного податку. Імовірно, автор упевнений, що згаданий захід швидко посилить мотивацію до праці, і особливо - до ліквідації демографічної кризи. Останнє, щоправда, не зовсім зрозуміло. Навіть діти знають, що з’являються вони аж ніяк не в результаті запровадження хоч податку на бездітність, хоч збору за користування землею…

Ага, і попри обіцянку М.Азарова в наведеному епіграфі, законопроекту ніхто з парламенту не відкликав. І, судячи з усього, його розглянуть і навіть ухвалять.

По-перше, як не ухвалити, якщо на рівному місці місцеві бюджети можуть отримати, за підрахунками автора законопроекту, 3,5-4 млрд. грн. на рік.

По-друге, законопроект підтримали і керівники Держземагентства, і Міністерство аграрної політики.

Особливо пафосно висловив свою підтримку голова Держземагентства. Судіть самі. «Черговим рішучим кроком влади на шляху завершення земельної реформи, - сказав він, - стане ухвалення цього законопроекту, який повинен стати основою системної роботи з підтримки нашого села і власне селянина, всіх, хто живе і працює на землі». Чи можна висловитися краще про запровадження чергового збору на всіх, хто живе і працює на землі?

Директор департаменту економічного розвитку та аграрного ринку Мінагропроду С.Кваша у словах був стриманішим, але аргумент навів невідпорний. Він підтримав законопроект, «оскільки… якщо не буде солідарності та відповідальності бізнесу за ті умови, в яких він працює, це буде несправедливо, оскільки бізнес користується дорогами та інфраструктурою, яка була побудована в попередні роки». Спробуйте заперечити. Користується фермер дорогами? Користується. От нехай і платить.

Це вам не податок на розкіш. От його офіційні особи визнали соціально несправедливим. Як повідомив колишній полум’яний борець за права найманих працівників, а нині народний депутат України від Партії регіонів Олександр Миколайович Стоян: «Податок на розкіш серйозно вдарить по середньому класу». І теж заперечити важко. Звісно, якщо податок на розкіш запроваджувати, на середній клас орієнтуючись, то вдарить неодмінно.

Щоправда, ніхто у світі, цей податок визначаючи, на середній клас не орієнтується, а має на увазі вищу верству. Але ж то у світі. У нас у країні, по-перше, скільки тієї вищої верстви - ще менше, ніж середньої. По-друге, спробуйте взяти податок на донецький палац Ріната Леонідовича - так він же йому не належить, у нас усі палаци громадяни орендують у юридичних осіб, а з них податок на нерухомість навіть не передбачався. А по-третє, як стало відомо днями, треба з’ясувати, що таке «розкіш», зрештою. І з’ясовувати це будуть саме представники тієї вищої верстви, які і є в нас владою. І з’ясовуватимуть до грецьких календ, а якщо хтось забув, що це означає, то простіше - до посиніння, поки пекло не замерзне…

А через це (і через багато чого іншого) не буде в цієї держави грошей ні на людські зарплати, ні на покупку землі за ціною, яку собі намріяли 7% власників земельних ділянок…

Сумнівно також, що буде багато користі і від земельного податку разом із придуманим земельним збором. Чому?

Земля і особисте життя

Хоч як дивно, але зв’язок є. І полягає він не в нещасному коханні безземельного селянина до багатої панночки або навпаки. Але - все по черзі.

Хто сьогодні в країні знає, кому й скільки належить землі, хто і як її використовує? Офіційно - ніхто. Бо, як уже неодноразово говорилося, є в нас такі поняття, як «мати в розпорядженні», «контролювати» та інші юридично не визначені, але певним людям дуже зрозумілі. Землі орендують якісь холдинги, підприємства, за якими, за визнанням п. Тимченка, «складно зрозуміти, хто стоїть».

«У цьому зв’язку, - продовжив свою думку голова Держземагентства, - є інший дуже цікавий момент. Ми бачимо зареєстровані договори оренди на 17,2 млн. га, а реально розпайованих - 27 млн. га. Про що це говорить? Близько 10 млн. га обробляються в «тіні», і з них держава нічого не має. У результаті виходить, що в «тіні» мало не третина розпайованої землі!».

Важко не поділяти обурення головного землезнавця країни. Ну не доробили його попередники земельний кадастр, немає єдиного і прозорого зводу даних про землі та їхніх власників, не має держава нічого від 10 млн. га використовуваних невідомо ким земель, що ж тепер робити?

Відповідь, звичайно, проста. Робити Державний земельний кадастр. І, напевно, треба віддати належне відомству п. Тимченка, яке цією справою, за його словами, займається з ранку до ночі. Але є дві обставини, які сильно вплинуть на заявлене міністром аграрної політики завершення земельної реформи до кінця весни наступного року.

По-перше, голова Держземагентства чесно повідомив: «Ми плануємо завершити створення абсолютно точного кадастру до 2020 року». Всього лише. Нагадаємо, що міністр аграрної політики передбачає завершити земельну реформу і зняти мораторій на купівлю/продаж землі максимум до кінця весни 2013-го. Хороший буде вільний ринок без «абсолютно точного» кадастру. Хоча, звісно, можна робити кадастр паралельно з обігом земельних ділянок. Але це в іншій країні. Не в тій, де в період дії жорсткого мораторію і наявності сотень чиновників з контролю й нагляду, у тому числі й у погонах, мільйони гектарів землі обертаються в «тіні»…

По-друге, навіть якщо й коли «абсолютно точний» кадастр буде створено й відкрито, то про власників землі ніхто все одно не дізнається. Крім «своїх», зрозуміло. На запитання: «Чи зможе громадськість у відкритому доступі відстежити, в кого з чиновників скільки землі, чи будуть дані про землевласників відкритими?» п. Тимченко відповів настільки ж чесно, як і про строки створення кадастру: «Ні. Ми зможемо опублікувати всю іншу інформацію - про кількість земельних ділянок, їхні межі, якість землі тощо. Але не прізвища власників. Адже в нас є закон про захист персональних даних, який не дозволяє розкривати особисту інформацію про громадян».

От, власне, і все. Закон свято захищає приватність власників.

Не всіх. Власники земельних паїв і так відомі поіменно і до сьомого коліна. А от про тих, хто землю отримав або отримає в інший спосіб, щось довідатися буде складно. Навіть якщо вони державні чиновники, і громадяни платники податків мають повне право знати про майновий стан не тільки їхній, а й їхніх найближчих родичів.

Тільки один приклад. Голова райдержадміністрації одного з районів Хмельницької області (ой, які там чорноземи!) своїм розпорядженням роздав понад 60 га землі чотирьом сім’ям своїх найближчих родичів і друзів. По два гектари на особу, включаючи неповнолітніх, «для ведення особистого селянського господарства». Прокуратура, за поданням депутата міськради, розпорядження опротестувала. Але - через три місяці і не через те, що чиновник перевищив свої повноваження, а через те, що документи якось не так оформлено. Тепер жителі гадають: чи то чиновник землю поверне, чи то забере ще більше - на потреби тих, хто правильність оформлення документів визначає…

Тож про відкритість, прозорість та інші європейські штучки забудьте. Як і про те, що земельний податок і земельний збір, і податок на розкіш та на нерухомість, і всі інші податки і збори платитимуть усі громадяни країни відповідно їхніх доходів. Забудьте.

Тут один цікавий запитував, скільки заплатив президент країни за будиночок у Межигір’ї. Отримав відповідь? А ще один причепився було до прем’єра: чи є в його дружини земельна ділянка в Криму? А Микола Янович не пам’ятає. Ну, не пам’ятає. І ніхто йому не нагадає. Бо не дізнається. А якщо заманеться дізнатися, то Конституційний суд государевий швидко розповість про захист права громадян на приватне життя та конфіденційність персональних даних.

Треба розповідати, що відбувається, якщо в одному місці зібрано дуже цінні для багатьох дані, але доступ до них мають лише дуже небагато осіб? Правильно, корупція…

Тому пан Тимченко, розповідаючи про тіньове використання землі, додав: «За рахунок цього деякі бізнесмени мають такі надприбутки, такий жировий прошарок, що можуть корумпувати чиновників, ЗМІ, ставити своїх людей у місцеві ради і з їхньою допомогою спотворювати сутність земельної реформи, залякуючи людей».

Якби-то тільки залякуючи…

Власність по-нашому

Є в нас «бізнесмени», котрі людей не тільки залякують, а й б’ють, а інколи - убивають. За те лише, що людина опинилася в їхніх земельних володіннях. Скільки таких випадків траплялося, навряд чи хто лічив. Нагадаємо тільки два.

Віктор Лозінський. Народний депутат, за сумісництвом - співзасновник такого собі ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське», якому просто так надали в користування на 15 років понад 26 тис. га мисливських угідь: лісів, річок і просто полів. Лозінський убив звичайного громадянина В.Олійника, що зайшов на його землю. Торік у квітні Дніпровський районний суд засудив убивцю на 15 років позбавлення волі. Днями Апеляційний суд пом’якшив вирок до 14 років. Тобто суд вину екс-нардепа визнав, але вирішив, що вага покарання не відповідає вазі злочину. Подумаєш, убив якогось селянина...

Не здивуюся, коли Вищий спеціалізований суд «скине» Лозінському ще рік-два строку, а через два-три роки звільнять Лозінського умовно-достроково за зразкову, наприклад, поведінку. А то, кажуть, жителі Голованівського району взяли було за звичку в ліс ходити, гриби-ягоди збирати, природою милуватися. Хазяїнові доповіли - знову охорона з’явилася. Цього разу якогось ТОВ «Лан», заснованого товаришем нардепа-кримінальника. Але товариш - товаришем, а своє берегти самому потрібно. Отож час випускати…

Олександр Таран. Депутат Софіївської райради на Дніпропетровщині й за сумісництвом власник сільгосппідприємства «Перемога-Агро», а простіше - колишнього колгоспу «Перемога». Як він узяв паї в колишніх колгоспників в оренду - історія особлива й раніше вже описана: захотів - і взяв. Є у складі угідь депутата ставок, до якого краще не підходити, бо у складі. А місцевий житель 27 липня 2010 року підійшов і навіть, кажуть, скупався. І не сам. І машину свою якось не так поставив. І з «громадським помічником з охорони водойми», що саме нагодився, не так поговорив. Але від ставка додому поїхав, від гріха подалі. Не вийшло.

«Громадський помічник» поскаржився хазяїну. Депутат з охоронцями миттю кинувся в погоню, маючи при собі мисливський карабін, як потім з’ясувалося - незареєстрований і перероблений на доволі бойову зброю. А затим явився до будинку порушника й пристрелив того на очах у його дружини та дитини. Правда, порушник теж намагався своє та сім’ї життя захистити. Але куди йому проти депутата з охоронцями…

Депутата, звісно, статусу позбавили, і Криворізький районний суд засудив його на 14 років позбавлення волі за вбивство.

Але Апеляційний суд Дніпропетровської області цей вирок скасував і подав справу на новий розгляд. Днями інший суд - Долгінцевського району Кривого Рогу - справу розглянув і вирішив, що ніякого вбивства не було, а було перевищення меж необхідної оборони, а тому визнав за можливе обмежитися трьома роками умовно. Хоча за саме тільки зберігання цивільною, у тому числі й депутатською, особою означених зброї та боєприпасів покарання значно суворіше й передбачене статтею 263 Кримінального кодексу, частиною першою - від двох до п’яти років позбавлення волі. Уникнути такої долі можна, тільки добровільно зброю здавши (частина третя статті тієї ж). Але щось мені підказує, що громадянин Таран здав її не добровільно… Вийшовши на волю, Таран влаштував грандіозне свято з феєрверком.

Нагадування це - не для залякування громадян. І не для того, аби ятрити рани сімей убитих. А для зовсім інших цілей.

Перша. Для того, щоб побачити за справжньою трагедією окремих людей справжню трагедію країни: глибину та розмах корупції, яка уразила не тільки абстрактних чиновників, названих вище паном Тимченком, а святая святих держави - правоохоронні органи.

Спільниками Лозінського по житті і вбивстві були прокурор району та начальник районного відділення міліції. Ким для Тарана були судді, які вирішили, що він мало не потерпілий, - невідомо. Може, до суду вони й знайомими не були. Але те, що вони зробили… Із простого людського співчуття? Мовляв, покійного вже не повернути, а тут чоловік ще молодий, усе життя в нього попереду… Не вірю.

Друга. Для того, щоб нагадати всім прибічникам і противникам ринку, а також приватної власності взагалі і на землю зокрема головний принцип одного з найзатятіших захисників ринку та приватної власності, ліберала з лібералів, економіста Людвіга фон Мізеса. І не треба думати, що особа ця в Україні відома мало, бо в школі не вивчали. Його праці читав і цитував, наприклад, Леонід Данилович Кучма - творець «вертикалі влади» і нинішньої економічної системи країни, включно з їх корупційними складовими.

Але читав він великого класика лібералізму, зважаючи на все, вибірково і ще вибірковіше - цитував. Бо, крім нещадної критики соціалізму та всілякого оспівування ринкової економіки, фон Мізес невтомно доводив, що ринок і правова держава живуть і помирають разом. Треба пояснювати?

То чого нам бракує для завершення земельної реформи?

Того ж, чого й для завершення будь-якої іншої. Початку.

Початок будь-якої ринкової реформи - правова держава. Держава, що створена й працює для захисту прав та свобод громадян. Усіх громадян. І всіх прав та свобод, перелічених хоч у Загальній декларації, хоч у її, держави, Конституції. Зокрема права власності і свободи підприємництва.

Держава, що працює так, аби права одних громадян не порушували прав інших, щоб свободи одних не заважали іншим. Держава, в якій порушене право відновлюється, а порушник права - карається. У таких державах корупція теж є, куди ж без неї, але сидить вона під лавкою. Бо є чесний суд, чесна виконавча влада й відповідальна законодавча.

А якщо всього цього немає, а є тільки всепереможна корупція, - то ні про який цивілізований ринок - ані земельний, ані будь-який інший - мови бути не може. Здається, цю просту істину розуміє навіть Віктор Федорович Янукович.

Шостого вересня 2011 року на засіданні Комітету з економічних реформ він сказав так: «Триває системне розкрадання земель шляхом різноманітних схем. Хочу запитати керівництво Міністерства аграрної політики та продовольства і Агентства земельних ресурсів: що зроблено для протидії корупції у сфері земельних відносин?» І додав те, що варте виділення: «Доручаю Генеральній прокуратурі проконтролювати цей процес, аби на момент впровадження ринку землі ця ганебна практика була припинена».

У світлі зазначеної вимоги завершення реформи в терміни, вказані хоч міністром аграрної політики - кінець весни 2013 року, хоч головою Держземагентства - чи то 2015-й, чи то 2020-й, видається, м’яко кажучи, нереальним. Бо постає тільки одне запитання: чи може ця владна команда, яка попередила нас, що прийшла щонайменше на десять років, «припинити цю ганебну практику»?

Команда, яка віддає заповідну кримську землю під надцяте мисливське господарство для обраних, тому що, як заявив екс-міністр внутрішніх справ, а тепер - кримський прем’єр А.Могильов: «На цій території потрібно зробити дороги, висаджувати ті насадження, які потрібні й відповідають розвитку тієї живності… Це ягідники, лишайники тощо. Усе необхідно робити й інфраструктуру всього цього». Ви щось зрозуміли? Я - тільки одне. Мине тиждень-два, і з’явиться «інфраструктура всього цього» - паркан, за яким разом із живністю тинятимуться «громадські помічники з охорони лишайників» із кийками, і не тільки.

Команда, яка, запроваджуючи усі можливі й неможливі збори, шукає гроші в чиїх-завгодно кишенях, крім власних. Яка буцім не знає, що таке «розкіш», живучи в ній, купаючись у ній, не в змозі насититися нею, врешті-решт. Але яка точно знає, що податок на нерухомість юридичних осіб запроваджувати не варто. Про Межигір’я - ані слова.

Команда, яка Кримінально-процесуальний кодекс ухвалює «як для себе». Хоча, може, в цьому щось є…

Ця команда і правова держава - речі несумісні, як Дмитро Табачник і освіта.

Таким чином, перше й головне, чого в нас немає, - це правової держави та владної команди, здатної до її створення хоча б наблизитися. Як закликав вище Віктор Федорович: «Разом із головами обласних державних адміністрацій по-хазяйськи підійти й подивитися - що зробити в першу чергу, в другу, третю…» Тому й планує міністр аграрної політики спочатку ринок відкрити, а потім уже землі інвентаризувати. А Держземагентство буде тим часом розбиратися з кадастром, а суди із задоволенням - із двома-трьома, а то й шістьма державними актами на право власності, виданими на одну й ту саму земельну ділянку…

Все решта, чого в нас немає, - це так, дріб’язок. Немає «абсолютно точного», а точніше - просто єдиного Державного земельного кадастру; немає (і вже не буде) єдиної Кадастрово-реєстраційної системи; не зроблено інвентаризації земель; не розмежовано державних та комунальних земель; не визначено меж майже 40% населених пунктів. І, нарешті, немає розуміння, що потрібно робити «в першу чергу, в другу, третю…»

Решта в нас є. Є багато і різної землі, багато вільних робочих рук, багато охочих жити й працювати у прекрасних українських селах, які ще залишилися і які можна побудувати, багато громадян хочуть бути фермерами - майже кожен п’ятий: «якби була можливість вільно займатися фермерством і заробляти цим на життя». Тому можна погодитися з усіма нашими офіційними особами, коли вони натхненно розповідають про величезний потенціал України взагалі і її аграрного сектору зокрема. Потенціал справді є. Проблема в тому, що від нереалізованого потенціалу діти не народжуються, а сам він із часом кудись зникає…

Так що з цього всього приводу робити? Адже реформи так чи інакше потрібні. І земельна - дуже. І земельний ринок потрібен. Тільки такий, який народиться й житиме разом із правовою державою.

Є одне міркування. Скоро вибори. Чи не проголосувати нам, громадяни, за сяку-таку, але опозицію? Хоч якась противага буде, хоч щось стримуватиме цей бульдозер, який підминає під себе наразі нашу землю…

У тексті використано дані соціологічного опитування та результати фокус-груп, проведених соціологічною службою Центру Разумкова в лютому-березні 2012 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК