Вічний другий

Даремно кажуть, що не можна двічі ввійти в одну й ту саму річку. Принаймні в політиці таке трапляється досить часто. 50-річний Анатолій Кінах — наочне свідчення цього. Першим заступником голови уряду уродженець молдавського села Братушани став удруге. А міг (принаймні хотів) іще раз пошукати й прем’єрського щастя.

Претензії Анатолія Кириловича на посаду глави Кабміну ніхто всерйоз не сприймав. Однак лідер Українського союзу промисловців і підприємців (та однойменної політичної партії), здається, вважав трохи інакше. Ще 5 січня Кінах заявив: «Я впевнений, що в мене вистачить волі, професіоналізму працювати на посаді прем’єр-міністра. Це однозначно». При цьому натякнув, що в оточенні майбутнього глави держави (на той час у Центрвиборчкомі повним ходом ішов процес підрахунку голосів) уже «почалася метушня навколо портфелів». А заодно повідомив, що повністю поділяє думку Віктора Андрійовича про те, що прем’єр не може бути ставлеником великого бізнесу.

Було цілком очевидно, що Кінах черговий раз сподівається використати прийом, який дозволив йому обзавестися дуже солідним послужним списком. Більше десяти років Анатолій Кирилович із завидною постійністю потрапляє у всілякі кадрові розклади, оскільки має стійку репутацію сумлінного, слухняного та неамбіційного виконавця. У чому він ніколи не був помічений, то це у створенні «власного політичного іміджу».

Один із примітних вітчизняних політиків 2000 року так сказав про тодішнього першого віце-прем’єра: «Він ніколи не дихав і ніколи не дихатиме в потилицю Президентові. Саме тому він завжди буде одним із перших у списку можливих прем’єрів при кожній зміні уряду». При цьому вічний другий номер (який відчуває пієтет перед начальством, так би мовити, за визначенням), подейкують, уміє бути вимогливим і жорстким у стосунках із підлеглими. Під час роботи в Миколаївській обласній держадміністрації його навіть прозвали «тихим диктатором». Очевидно, що має непогані адміністраторські задатки й колосальний апаратний досвід. Неконфліктний, однак у разі нагальної необхідності вміє відстоювати свою точку зору.

«Питання призначення для мене ніколи не було питанням особистих амбіцій». «Посадове крісло не є для мене самоціллю». Наведені цитати дуже типові для випускника Ленінградського кораблебудівного інституту. «Я готовий працювати на будь-якій посаді», — невтомно повторює Кінах.

Своїм першим заступником Юлія Володимирівна має бути задоволена. Кажуть, що ще в четвер (на імпровізованому засіданні усіченого й ще не легітимного уряду) без п’яти хвилин прем’єр Тимошенко висловила задоволення тим, що саме Кінах буде її правою рукою. Здається, вона була щира. І річ не лише в тому, що новий глава Кабінету переконана: Анатолій Кирилович не підсиджуватиме її й не плестиме інтриги. Тимошенко напевно розраховує, що зуміє обмежити права і можливості першого заступника глави уряду. Йому, згідно з нашими припущеннями, вона відводить роль надійного куратора та сумлінного координатора, не більше того. Чи вийде це в неї — питання.

Призначення Кінаха — особиста ініціатива самого Президента. І які плани на Анатолія Кириловича в самого Віктора Андрійовича, ще доведеться з’ясувати. При президенті Кучмі перші віце-прем’єри, як правило, виконували функції або спостерігачів, або церберів, на шкоду основному обов’язку — головного орговика Кабміну. Сподіваємося, що новому главі держави в уряді не знадобиться ні той, ні інший. При цьому Кінаха не можна назвати людиною Ющенка. Він вічно нічий — і це одночасно є його головною перевагою і головним недоліком.

1990-го, під час перших демократичних виборів в Україні, начальника виробничо-диспетчерського відділу миколаївського заводу «Океан» не сприймали як реального претендента на перемогу, і багато в чому саме це допомогло йому цю перемогу здобути. У березні 92-го депутат Кінах несподівано для багатьох став представником президента Кравчука в Миколаївській області. З усіх кандидатів у губернатори Леоніду Макаровичу він здався найбільш старанним і найменш амбіційним. 1994-го Анатолій Кирилович перекочував у крісло голови Миколаївської облради, а ще через рік виявився віце-прем’єром, відповідальним за промислову політику. Залишивши уряд 1996-го, Кінах не покинув команди Леоніда Кучми, ставши його позаштатним радником із питань усе тієї ж промполітики, а заодно і головою Українського союзу промисловців і підприємців (свого часу очолюваного Леонідом Даниловичем). А ще Анатолій Кирилович увійшов у керівництво НДП — партії влади, створюваної Президентом із прицілом на парламентські вибори-98. Потрапивши в парламент, Кінах відразу очолив комітет із промислової політики, з тим, щоб 1999-го знову опинитися в уряді, цього разу — у ранзі першого віце-прем’єра.

Тривалий час кадрові удачі Кінаха пояснювалися не так тим, що його хтось активно лобіював, як тим, що ніхто не був проти його кандидатури. А вона завжди знаходила своє місце практично в будь-якому кадровому списку: він ніколи не був на очах, але завжди був під рукою.

Однак 1999-го все виглядало трохи інакше. Тоді дехто пояснював призначення Кінаха на високу посаду в уряді Ющенка посередництвом Олександра Волкова. Олександр Михайлович, судячи з усього, сподівався, що в особі Анатолія Кириловича придбає свою людину. Однак перший віце-прем’єр, наскільки можна судити, стати таким повною мірою або не зумів, або не захотів. І, попрацювавши менше чотирьох місяців, із кріслом розпрощався. Тим більше що Леоніду Даниловичу на цій посаді знадобилася енергійніша, а головне — надійніша людина. Кінах недовго залишався без діла і повернувся в парламент (мандат він завбачливо зберіг). У січні 2000-го він вийшов із НДП, а вже у квітні створив ПППУ (Партію промисловців і підприємців України), тишком-нишком розпочавши підготовку до парламентських виборів-2002.

2001-го він отримав ще один шанс, цього разу (як кажуть) за посередництва Віктора Медведчука. Набравшись сил, лідер есдеків посприяв призначенню Кінаха на посаду прем’єра. Є підстави вважати, що Віктор Володимирович усерйоз розраховував покермувати Кабміном руками Анатолія Кириловича. Проте знову (як і у випадку з Волковим) не зрослося. Політичні ідеалісти стверджують, що через принциповість прем’єра. Політичні ж циніки вважають, що глава Кабміну просто не впорався із завданнями, поставленими Віктором Володимировичем, через їх складність та масштабність. У кожному разі, як визнають чимало людей, прем’єром він був не найгіршим.

Цікаво, що в день передачі прем’єрської влади від Ющенка Кінаху відставлений і новопризначений глави КМ зробили практично ідентичні заяви. Ющенко: «Ми намагалися створити систему моральної влади, моральної політики... Настав час усім нам збирати каміння...» Кінах: «Нам необхідно об’єднати зусилля, спираючись на владу, професійну, моральну... Минув час розкидати каміння, настав час збирати каміння». Ця дивовижна схожість у висловлюваннях, втім, не перешкодила прес-секретареві Ющенка Наталі Зарудній оголосити, що Віктор Андрійович і Анатолій Кирилович «розмовляють різними мовами».

Цікаво також, що Кінах відразу підкреслив, що не голосував за відставку свого колишнього шефа. Але при цьому новий глава Кабміну не забув заявити, що попередній уряд «втратив реальний зв’язок не лише з парламентом, а й із регіонами, із реальною економікою», а також проінформував пресу, що йому не подобається термін «курс Ющенка, курс Іваненка, курс Петренка. Є курс держави...»

Кінах щиро вірив, що прийшов у прем’єри надовго. І заради крісла глави уряду відмовився від прохідного другого місця в парламентському списку провладного блоку «За єдину Україну!» на виборах-2002. Тому Анатолій Кирилович настільки ж щиро вірив і в те, що може стати наступником. Навіть після того, як у листопаді 2002-го був відправлений у відставку. Але сама відставка відбулася почасти й тому, що в очах Кучми він наступником бути не міг. На відміну від Януковича. Якого Леонід Данилович бачити змінником не хотів, але який відповідав багатьом необхідним критеріям.

2003-го Кінаха всерйоз розглядали як кандидата на посаду секретаря Ради нацбезпеки. Однак ще одного шансу йому не дали. І після цього Анатолій Кирилович повільно, але неминуче почав сповзати в опозиційну нішу. Останньою краплею став особистий, досить жорсткий конфлікт із Віктором Януковичем. Після того, як улітку 2004 р. екс-прем’єр заявив, що людина з кримінальним минулим не має права прийти до влади, стало зрозумілим: Кінах спалює мости. Висування глави ПППУ кандидатом у президенти, швидше за все, мало на меті розкрутку партії перед виборами-2006. Помаранчева революція дала йому шанс на повернення в центральний орган виконавчої влади. А заодно — шанс позбутися репутації вічного другого.

Третього «заходу в одну й ту саму річку» не буде напевно.