ВАЛЕРІЙ ПУСТОВОЙТЕНКО: «ІНІЦІЮВАВШИ ВСЕНАРОДНЕ ОБГОВОРЕННЯ, ВЛАДА ПРИПУСТИЛАСЯ ПОМИЛКИ»

Непросто бути «партією влади». Але куди важче бути «партією влади» в минулому. Нові президентські фаворити, нарощуючи свій кадровий і ресурсний потенціал, і не думають виказувати пошану до сивин ветеранів, відсунутих на узбіччя великої політики. Понад те, інколи з особливим цинізмом за їхній рахунок задовольняють свої амбіції й інтереси. Такі жорстокі правила політичного життя: користуйся своєю близькістю до високих кабінетів, поки ти в зеніті, — завтра, коли твоє місце займуть інші, користуватимуться тобою.

Історія з відставкою міністра екології та природних ресурсів Василя Шевчука, який обійняв цю посаду в коаліційному уряді за квотою Народно-демократичної партії, стала додатковою ілюстрацією до вищенаведеної формули. Відбулася вона після того, як секретар РНБОУ Євген Марчук на засіданні ради змалював невтішну картину розтринькування природних ресурсів, яке призводить до «мільярдних втрат для держави». Заради справедливості слід відзначити, що жертвами пильної уваги РНБОУ до використання надр України, крім Шевчука, стали перший заступник держсекретаря Мінекології Степан Лизун, голова правління НАК «Надра України» Василь Стефанишин і гендиректор «Укргазвидобування» Ілля Рибчич, звільнені зі своїх посад. А також віце-прем’єр-міністр Віталій Гайдук, який, щоправда, відбувся доганою.

Проте та ж таки справедливість вимагає згадати, що будь-який прояв пильної уваги правоохоронних органів і силових структур до того чи іншого політичного суб’єкта в нашій країні — результат аж ніяк не планової перевірки й відбувається аж ніяк не випадково. Валерій Пустовойтенко, який не розлучається з часів прем’єрства з іміджем найлояльнішого до Президента політика, минулого вівторка проголошував із парламентської трибуни зухвалі промови й вивів на знак протесту свою маленьку, але горду фракцію із залу засідань. Неабиякої безглуздості надавали ситуації заяви про «початок наступу на НДП з метою її ослаблення», що прозвучали з вуст партійного лідера. І слова про те, що «угода про коаліційний уряд є політичним документом і не містить ніяких юридичних зобов’язань», сказані у відповідь представником Президента в парламенті. Оскільки найменше в плани організаторів відставки Шевчука входив замах на НДП і підрив принципів коаліційності. Вони просто потрапили під руку. На них навіть не звернули уваги при врегулюванні конфлікту інтересів, що виник усередині пропрезидентського табору.

За деякими даними, ендепіст Шевчук поплатився міністерським портфелем за те, що його міністерство видало ліцензію на користування газовим родовищем фірмі, яка має безпосередній стосунок до одного з видних представників «Нашої України». Проте наважився міністр на таку зухвалість тому, що стосовно цього надійшла вказівка з високого владного кабінету. У парламенті відбувалося ухвалення поправок до бюджету, і для досягнення консенсусу з бюджетним комітетом потрібні були аргументи. Після того як бюджет благополучно змінили, дехто виявив факт «розтринькування державних ресурсів» у напрямі опозиції. І Шевчук виявився головним винуватцем цього. Не будемо наполягати на правдивості цієї версії. Але переконатися в її життєздатності в нас є шанс. Якщо в НДП вистачить наполегливості й вона таки доможеться створення спеціальної слідчої комісії з цього питання. І якщо комісія зуміє встановити істину.

В інтерв’ю «ДТ» лідер парламентської фракції НДП Валерій Пустовойтенко наполягав на тому, що звільнення Василя Шевчука «спеціально організоване».

— Валерію Павловичу, але невже сфера діяльності міністра екології торкається чиїхось інтересів настільки, що його відставку потрібно «спеціально організовувати», це ж не міністр палива й енергетики чи, скажімо, фінансів? Що все-таки послужило реальною причиною звільнення Василя Шевчука?

— Міністерство екології належить до тих відомств, які мають реальну можливість впливати на ситуацію як у центрі (це передусім контроль над екологічною обстановкою на окремих підприємствах і в країні загалом), так і на місцях. Це перше. І друге: ми маємо намір ініціювати створення парламентської слідчої комісії з перевірки видачі ліцензій на використання родовищ корисних копалин. Аби дізнатися, коли, кому і на яких умовах видавалися ці ліцензії, що на цьому заробили певні люди, й куди пішли ці гроші, скільки з них сплачено в бюджет.

А стосовно історії зі звільненням Шевчука, її коріння сягає ще 1997 року, коли Державний комітет із геології та використання надр видав ліцензію на розробку Семеринського родовища ЗАТ «Укргазнафтатехнологія». Терміном на п’ять років. По закінченні терміну ця фірма, виконавши за цей час часткову розробку, захотіла одержати ліцензію на промислову розробку. Проте їй відмовили, оскільки за п’ять років вона так і не розробила родовище повністю. «Укргазнафтатехнологія» звернулася в суд, що зобов’язав Мінекології подовжити їй ліцензію. Василь Шевчук видав нову ліцензію на продовження розвідки й одночасно подав апеляцію у Вищий господарський суд України. Той, у свою чергу, скасував рішення Київського міського суду, і на основі цього міністр анулював видану ліцензію. Ось за те, що він, виконуючи рішення столичного суду, відновив ліцензію, міністр і поплатився посадою. Хоча він одержав неофіційне доручення зробити це.

— Від кого?

— З високого кабінету.

— Минулого вівторка ваша фракція на знак протесту проти відставки Василя Шевчука відмовилася від участі в засіданні парламенту. З початком нового сесійного тижня, як було заявлено вами, НДП не збирається продовжувати «страйковий рух». Проте ви декларуєте намір домогтися відновлення свого представника на міністерській посаді. Яким чином збираєтеся досягати поставленої мети?

— Для цього є нормальні цивілізовані шляхи. Парламент повинен працювати. До завершення сесії залишилося зовсім мало часу. Тож ми не збираємося блокувати його роботу. Але вже почали збирати підписи народних депутатів на підтримку Шевчука. Я провів переговори на цю тему з Леонідом Кравчуком, із Віктором Ющенком, із Петром Симоненком. Якщо не вдасться домогтися результату таким шляхом, я розповім, хто давав міністрові команду підписати дозвіл на продовження ліцензії й заради чого це робилося... Сьогодні в парламенті ситуація настільки хистка, що в такі ігри грати не можна.

— Так, але щодо інших фракцій більшості такого не чинять. Чи не замислювалися ви над причиною того, чому НДП — одна з тих сил пропрезидентського табору, яких найбільше кривдять?

— Я хочу сказати, що НДП — справді політична партія. У нас є позиція з усіх питань, є свої програми, свої концепції. Останніми роками ми напрацювали цілу низку політичних документів. Практично всі наші пропозиції стосовно політичної реформи ввійшли в законопроект, підготовлений спеціальною парламентською комісією на чолі з Геннадієм Васильєвим, Віктором Мусіякою та Олександром Морозом. У нас є своє обличчя.

Проте тиск на членів партії, котрі працюють в органах виконавчої влади, стає дедалі відчутнішим. Зняли львівського губернатора — члена НДП.

— Подейкують, що він збирався очолити обласну організацію Партії регіонів. І поплатився посадою зокрема й за це.

— Я такого не чув. Можливо, для самозбереження хтось і переходить із НДП в інші партії. Мене це вже не дивує... Але потім стало відомо, що аналогічні перевірки планують проводити в Одеській області й у Криму, керівники яких також члени Народно-демократичної партії. Це змушує замислитися.

— І до чого ви приходите в результаті роздумів?

— Що треба працювати. Усім членам НДП. А головне — щоб у державі була прозора політика.

— Що буде далі з конституційною реформою? Чи вдалося вам зрозуміти це після зустрічі лідерів парламентських об’єднань із главою держави?

— Вважаю, що влада припустилася помилки, винісши законопроект про політичну реформу на всенародне обговорення. Спочатку потрібно було скликати представників парламентських фракцій, депутатських груп, громадських організацій і політичних партій, не представлених у Верховній Раді. А після їхньої роботи над проектом домогтися максимального узгодження й виносити на всенародне обговорення. Він повернувся б у цілком інакшому вигляді, був би настільки готовим, що залишалося б тільки підкоригувати документ і внести його в парламент. Там він пройшов би на ура.

На зустрічі з Президентом було вирішено, щоб представники всіх політичних сил у парламенті сіли за стіл переговорів. Усі сторони виявили готовність до конструктивного діалогу, прийшовши фактично до того, з чого слід було починати. Тобто всі ідеї Народно-демократичної партії, які ми висували і рік тому, і на недавньому форумі народної демократії, було сприйнято. Я на зустрічі з Президентом запропонував: робоча група узагальнює матеріали, лідери груп і фракцій погоджують документи й відразу визначають, хто за що голосуватиме. Якщо не буде стовідсоткової підтримки всіх пропозицій, то основа, однак, буде. Залишиться два-три пункти, над якими доведеться додатково попрацювати або відкласти їх на більш пізній час.

— Судячи з коментарів учасників зустрічі на Банковій, зусилля договірних сторін сьогодні зосереджено на трьох питаннях: пропорційній системі виборів, призначенні Президентом силовиків і виборах усіх і вся в один рік. Як ви ставитеся до цих пропозицій?

— Я не хотів би, щоб усі розмови зводилися до обговорення тільки трьох питань. Їх набагато більше, і в парламенті було складено своєрідний анкетник, на запитання якого пропонувалося відповісти депутатам. Ось, наприклад: однопалатний чи двопалатний парламент повинен бути в Україні? Моя відповідь — тільки однопалатний. Кількість депутатів? Вважаю, їх повинно бути 450. Ніяких законів, що підтверджуються на референдумі! І на зустрічі в президентській адміністрації усі погодилися саме з такими відповідями на перші три запитання.

Крім того, вважаю, що Верховна Рада повинна мати право затверджувати всіх міністрів без винятку. Народні депутати повинні обиратися на чотири роки, а вибори — розведені в часі. Я розумію, чому виникла ідея одночасних виборів. Тому що 1998-го й 2002-го ми невдало провели вибори в парламент...

— Хто ми? НДП?

— Ні, влада прагнула створити в парламенті більшість, а їй не вдалося. Чому? Тому що губернатори займалися передусім виборами до місцевих рад. Тепер у кожного губернатора є своя більшість в обласній раді. А крім того, були такі партії, як «Жінки за майбутнє», зелені й «Команда озимого покоління», які забрали голоси в блоку «За єдину Україну!». Тепер автори ідеї одночасних виборів сподіваються, що з їх допомогою вдасться домогтися перемоги однієї політичної сили на всіх рівнях представницької влади. Але навіть на прикладі Києва можна довести утопічність цієї ідеї: за Олександра Омельченка проголосувало набагато більше киян, ніж за його партію «Єдність».

— Ви обстоюєте необхідність переходу до пропорційної системи виборів. Ваша партія настільки впевнена у власних силах, що готова самостійно брати участь у партійних виборах? Чи ви знову збираєтеся входити у виборчий блок? Як ви оцінили б ефективність блоку «За єдину Україну!»: він виправдав сподівання, що покладалися на нього?

— Я можу відразу сказати — не виправдав. Але ми діяли в рамках нашої партійної програми. У результаті НДП програла. По-перше, ми не працювали весь цей час над власним іміджем партії. І, не виступаючи як самостійна партія, ми втратили той рейтинг, який був у нас напередодні парламентських виборів. А по-друге, після виборів у нас забрали 11 депутатів. І в результаті ми втратили одне чи два місця в уряді, керівні посади в парламентських комітетах. Нас надурили за повною програмою. Тож на наступні парламентські вибори НДП піде самостійно. Хто захоче до нас приєднатися — будь ласка. Але ми готові бути самостійною силою і парламентською партією.

— В одному з інтерв’ю ви зізналися, що радо поміняли б посаду координатора більшості, яку обіймає ендепіст Анатолій Толстоухов, на два-три міністерських портфелі. Ви справді вважаєте посаду координатора настільки малозначною?

— Ми пишаємося, що представник НДП — координатор більшості. Це ще раз підтверджує досить високий кадровий потенціал партії. Але робота в координатора далеко не мед. Одні вказівки надходять із президентської адміністрації, інші — з Кабінету міністрів. Різні позиції в депутатських груп та фракцій, крім того, є окрема думка й у кожного депутата. Робота дуже непроста. Але на що при цьому координатор впливає? Ну, піде попросить прем’єр-міністра за когось. А коли людина обіймає посаду міністра, то вона має змогу вирішувати низку питань, які можуть працювати на імідж партії та фракції.

— А координатором якої більшості є Анатолій Толстоухов — пропрезидентської чи пропрем’єрської?

— Працюючи главою уряду, я хотів мати більшість у парламенті, але мені цього домогтися не давали. У сьогоднішнього прем’єр-міністра, як у жодного іншого, у цьому плані все благополучно. Хоча це не його більшість. Вона в будь-який момент, як і при Вікторі Ющенку, може зіграти проти нього.

— Як би ви оцінили ефективність нинішнього уряду за десятибальною шкалою?

— Мені складно говорити про роботу уряду, оскільки я сам колись ним керував. Її можна оцінювати за іншою шкалою — наскільки уряду дають реалізовувати те, що він хоче.

— Ви в цьому плані перебували в більш сприятливих умовах?

— Перший час — так. Потім, із травня 1999 року, вже в трохи гіршій ситуації. Але динаміку економічного зростання, її фундамент було закладено саме в 1997—1999 роках. Тоді вдалося багато зробити в галузі енергетики. Ми зупинили падіння видобутку вугілля й відновили його 1999 року... Загалом оцінювати роботу уряду складно. Він старається, він працює. Тільки я хотів би, щоб члени Кабінету міністрів менше працювали на себе, а більше на державу. Якщо ця пропорція збільшиться у бік держави, результат не забариться.

— Валерію Павловичу, відразу після вашої відставки з посади прем’єр-міністра відбулася зміна керівництва й Федерації футболу. Подейкують, що перед тим Рінат Ахметов пропонував з допомогою обласних організацій, на які поширювався його вплив, підтримати вас при переобранні на посаду президента федерації. Але ви, не побажавши сваритися з Григорієм Суркісом, відмовилися від допомоги. Це так?

— Так, тільки наполовину. Ахметов справді мене підтримував і хотів, щоб я залишився президентом Федерації футболу України. І в мене було таке бажання. Але на місця через спорткомітети, через облдержадміністрації надійшла команда не підтримувати мене. І, реально оцінивши свої шанси на переобрання й зрозумівши, що за мене не проголосують, я відмовився висуватися. А той, хто хотів цю посаду, той і одержав її.

— За якою з посад ви скучили більше — прем’єр-міністра чи президента Федерації футболу?

— Важко сказати. Вважаю, що робота в органах виконавчої влади хоч і важка, але дуже цікава. І мені вона подобалася. Я вже одного разу сказав, що на кожну посаду, що звільняється, я — претендент номер один.