Турнірна таблиця

Свисток — м’яч у грі. У четвер завершилася реєстрація кандидатів у президенти України. Цей процес ознаменувався двома цікавими деталями — «бос усіх босів» Леонід Кучма, як обіцяв, так і не висунувся на третій президентський строк. Другий момент — Центральна виборча комісія зареєструвала аж 26 кандидатів у президенти. Яка роль цих людей у президентських перегонах? Яка їхня мотивація? Що для них може означати перемога чи поразка 2004 року? Ми спробуємо на рівні гіпотези, зрозуміло, класифікувати наших співгромадян, котрі зважилися взяти на себе важкий тягар відповідальності за долю країни.

Заряджені на перемогу

Виявити серед 26 «сіяних» гравців певну закономірність і розбити їх за індивідуальними і політичними якостями на «кошики» — завдання гідне Дарвіна та Фрейда. Ми не станемо претендувати на всеохопність. Політика — абстрактне мистецтво, де публічно задекларовані вага, зріст, інтелект і навіть розмір доходів громадянина — не менш умовні величини, ніж політичний образ, особиста харизма, можливості політичного впливу. Тим паче за умов вітчизняної демократії, що не досягла віку політичної зрілості. У нас бабусі на базарі точніше оцінюють рівень доходів кандидатів у президенти, ніж офіційні декларації Центрвиборчкому. Щоб тільки записатися на прийом до одного з кандидатів із величезними владними повноваженнями, чимало бізнесменів роблять його секретарю підношення в розмірі річної зарплати чиновника. А сам кандидат, який вирішує питання на сотні мільйонів доларів, — голий як миша, і, певне, на «блошиному ринку» купує костюми від Валентино.

Участь у виборчій кампанії — це не просто отримання солідного посвідчення. Для кожного гравця це дуже серйозні витрати часу й матеріальних ресурсів. Вносячи виборчу заставу до скарбниці — 500 тисяч гривень, маловідомі кандидати розуміють, що, набравши свої десяті частки відсотка, капітал вони втратять (щоб гроші повернули, потрібно набрати не менше 7% голосів). Вкладаючи в багато разів більші, ніж застава, суми в проведення кампанії та підтримку своїх структур, провідна четвірка кандидатів розуміє, що залишиться лише один, і ризик величезний. Проте, претенденти вступають у самостійну гру, отже, прораховують усі варіанти. Не в грошах щастя? Безумовно. Проте робота політичної організації припускає й отримання певної вигоди для подальшого розвитку, так само, як, за ідеєю, і робота будь-якої іншої організації. Отже, поразка кандидатів не лякає і також у щось конвертується. Щось дозволяє їм сподіватися на успіх навіть у випадку формальної невдачі.

Склалися певні характеристики, які дозволяють порівняти можливості впливу на настрої виборців із боку досліджуваних кандидатів у президенти, порівняти організаційні ресурси кандидатів, їхні особисті мотивації для участі у виборах, і, нарешті, ті критерії успіху, що дозволять кандидатам вважати свою участь у виборах відносно ефективною.

Прем’єр-ліга

У елітному дивізіоні кандидатів — чотири знайомих обличчя. Це колишній та нинішній прем’єр-міністри — Віктор Ющенко і Віктор Янукович, лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз і лідер Комуністичної партії Петро Симоненко.

Безумовно, фаворити в даній класифікації — Ющенко та Янукович. Вони були і будуть основними претендентами на вихід до другого туру виборів. І ці політики ведуть боротьбу не просто за особисті амбіції, а за виживання своєї політичної сили. За збереження тих правил гри, у яких зручно працювати їхнім командам. «Третьої сили», спроможної втрутитися в битву цієї парочки, наразі не виросло. Вони зберігають великий відрив від інших кандидатів за рівнем підтримки.

Мороз і Симоненко — представляють дві гілки одного електорального дерева. Можливість лівих партій об’єднатися з метою політичної боротьби теоретично існує та існуватиме. Єдиний лівий кандидат може стати одним із фаворитів. Проте не на цих виборах. Однак обидва кандидати серйозно впливають на хід виборів. Цікаво, що в штабах обох Вікторів існують дві діаметрально протилежні оцінки ступеня вкладу лівих у кінцевий результат кампанії. Велику підтримку має точка зору, відповідно до якої дії лівих дуже відчутно вплинуть на результат. Комуністи мають великий вплив на Сході й почасти вагому присутність у Центрі. Структури соціалістів у центральних областях можуть реально конкурувати з будь-якими супротивниками. Ряд політологів запевняє, що участь Мороза і Симоненка у виборах має мінімальне значення. Все одно їхні голоси розділяться в пропорції 70 на 30. У випадку Мороза нібито більшість його прибічників піде в другому турі голосування за Ющенком, а у випадку Симоненка — за Януковичем.

Кооператив аутсайдерів

У вітчизняному футбольному чемпіонаті «кооперативом аутсайдерів» називають команди з нижньої частини турнірної таблиці, які борються за виживання і готові «здати» гру платоспроможним суперникам. Та ми не про футбол.

У виборчій кампанії досить майстрів, готових підіграти лідерам — аби дали ресурсну підтримку. Для таких тонких політичних маневрів потрібно мати певний стартовий капітал: а) хороші зв’язки з провідними кандидатами; б) політичний досвід роботи в органах влади; в) мінімальну популярність; г) мінімальну організаційну структуру; д) бажання та вміння показати діловим партнерам певну роботу, переконати у високій її цінності, та обгрунтувати перспективи; е) на перспективу треба відразу домовитися з партнерами про підтримку кампанії на виборах до парламенту 2006 року. Тільки якщо всі стадії успішно пройдені, за певних умов аутсайдери справді можуть домогтися потрапляння до Верховної Ради як керівники, чи один з керівників виборчого об’єднання.

У цю групу ми визначили шість кандидатів. Номером один значиться колишній прем’єр-міністр Анатолій Кінах, котрого висунула Партія промисловців і підприємців. У штабах «прем’єр-ліги» тепер модно розмірковувати про роль Кінаха в поточних виборах. Окремі політтехнологи впевнені, що стартові 1—2 відсотки Кінаха можна за відповідного розкручування збільшити до 4—5. Кінах — серйозний державний діяч, котрий у деяких колах сприймається як кандидат від влади № 2 і є приємною альтернативою Януковичу. І чому це Кучма не захотів виростити з Кінаха свого наступника? Тепер він може завдати непоправної шкоди позиціям Віктора Федоровича в центральних областях України. Дмитро Видрін, який консультує Януковича, гадає, що два Віктора вирішать результат саме в «Полтавській битві» — тобто в Центрі. Кожен набраний відсоток голосів для фаворитів тут дорівнює двом. Для всіх інших аутсайдерів 1—2 відсотки на виборах — бажана, але навряд чи здійсненна мрія. Кінах разом із Морозом є нині головною політичною симпатією Ющенка. Тому різноманітні групи в оточенні Януковича докладають усіх зусиль для повернення Анатолія Кириловича в лоно істинної віри. Але Кінах має жорсткий і послідовний характер. Останні півтора року «донецькі» хлопці «балакали» з Кінахом некоректно. На відміну від Пустовойтенка та Кравчука, Кінах не терпить командного тону в стилі керівників виборчого штабу «донецьких». Екс-прем’єру так обрізали мінімальні можливості брати участь в серйозних політичних і комерційних проектах, що іншого варіанта, ніж ворогувати з Януковичем, не залишилося. Боротьба за кандидата, начебто давно списаного з великих політичних вагів, перетворилася на азартний спорт. Нині навіть Леонід Данилович включився в умовляння Кінаха, вручив дисидентові орден Ярослава Мудрого в зв’язку з п’ятдесятиріччям (екс-прем’єра Ющенка з аналогічним ювілеєм Кучма цього року не нагородив). Орден за «героїчну оборону кандидатського мандата». Якщо Анатолій Кирилович не дасть запорошити собі очі політичною мішурою і встигне вибудувати організаційну структуру, то місяця через два він має шанс увійти в «прем’єр-лігу», котра дозволить йому стати результативним гравцем 2006 року.

Проте є й інша версія, згідно з якою не Янукович, а саме Банкова лояльно дивиться на висування Кінаха, котрий, не виключено, завоювавши поміркованого опозиціонера, стане одним із тих кандидатів, що першим оскаржить результати президентських виборів. Перемога як Ющенка, так і Януковича, Кучму влаштує мало, особливо в разі непроходження конституційної реформи. За деякими даними, група юристів Медведчука і Кінаха вже сьогодні зондують позиції в обласних судах на предмет невизнання результатів виробів у необхідній для цієї кількості регіонах…

Також серед аутсайдерів — мер Києва Олександр Омельченко. Він хотів би, щоб за ним також бігали всі кандидати в президенти та пропонували співпрацю. Ющенко його хоче. А ось Янукович хоче мерської крові, пустити яку вже взялися в Генпрокуратурі та КРУ. Чому з’їзд «Єдності» висунув Омельченка? Зрозуміло. Це ми з’ясовували в минулому номері «ДТ». А от для чого Омельченко подав в ЦВК бездоганний пакет документів і зареєструвався — цього не зрозумів ніхто. Перед поїздкою до Центрвиборчкому Сан Санич зв’язався із трьома кандидатами з елітного дивізіону (крім Януковича, з ним була окрема розмова) і попросив «дружньої поради»: «Ну що, висуватися мені, як ви думаєте?» Таке тонке позиціонування себе як незалежної політичної сили, утім, ніяк не замаскує того, що на президентських виборах від позиції Омельченка поки що нічого не залежить. Його стартовий капітал — міська бюрократія, котра здебільшого грає на боці Януковича. Та сам Омельченко в проющенківському Києві може втратити чимало, коли стане на бік непопулярного Януковича. Вкотре напередодні власного дня народження Омельченко посварився з Президентом. І, мабуть, не пропустить такого урочистого приводу і вирушить до Криму до співіменинника миритися. І, скоріш за все, помириться. До наступного загострення.

Сергій Комісаренко. Відомий учений, представник наукової династії, колишній посол України у Великобританії. Єдиний представник фан-клубу, Сергій Васильович, має статус і зв’язки, які дозволили б зробити серйозну політичну кар’єру. Проблема лише в тому, що директор Інституту біохімії Академії наук ніколи не займався організацією політичної роботи і великого прагнення до нудних кулуарних маневрів не відчував. Сергій Васильович — постать широко відома. 2001 року йому сподобалася ідея побувати серед лідерів акції «Повстань, Україно!» Відтоді учений значився у рядах партії «Собор». Керівництво «Собору» так зраділо залученню у свої лави авторитетного діяча, що навіть запропонувало Комісаренку стати… дублером Ющенка! На випадок, якщо темні сили зроблять із Віктором Андрійовичем щось жахливе, опозиція, мовляв, висуне віце-президента — Комісаренка. Усе б добре, але раптом на президентських виборах академік вирішив, що нині вже з Ющенком нічого не станеться, нині вже дублер йому не потрібен. І вирішив сам стати кандидатом у президенти. Кому вигідно? Незабаром побачимо. Ходять чутки про те, що свого часу ще до прийняття рішення про підтримку Януковича прізвище Комісаренка під час розмови з Леонідом Даниловичем називав сам Володимир Путін. Можна припустити, що його прізвище він вперше почув від людини, яку називають «особистим рабином Путіна», Берла Лазара — головного рабина Росії. Кілька місяців тому Берл Лазар та Леві Леваєв (найбільший ювелірно-діамантовий магнат та відомий тіньовий політичний гравець Ізраїлю), що за дивним збігом обставин не потрапили на прийом до Леоніда Кучми, мали рекомендувати Президентові зробити ставку на Комісаренка. Їхня зустріч відбулася недавно. Однак чи йшлося під час неї про політичну долю Сергія Васильовича, «ДТ» невідомо.

Михайло Бродський. Кандидат з унікальною чарівливістю. Любить говорити про свій імідж «Карлсона, котрий живе на політичній кухні» та має такі комунікативні здібності, що Дейл Карнегі просто відпочиває. У 2000—2001 роках Бродський разом зі своїми друзями Медведчуком і Суркісом організовував і надихав пропагандистську кампанію проти Ющенка та його найближчих прибічників. На всю могутність непересічного таланту Михайло Юрійович допомагав викрити Тимошенко, Пинзеника, Порошенка, Жердицького. Скільки дотепних задумів! Скільки творчих удач! Але потім провал на парламентських виборах із проектом «Яблуко», чвара з Суркісом і Медведчуком, обумовлена союзом Михайла Юрійовича з Костянтином Григоришиним і зникнення у тіні (політичній, звісно ж). І от — о, диво! — Бродський увійшов у число основних апологетів перемоги Ющенка! Правда, нині він сильно не напружується. Лідер «Яблука» любить підкреслити: він головний «технологічний» кандидат Ющенка! Утім, у своїй нелюбові до Януковича Михайло Юрійович щирий. І якщо раптом під час мітингу кандидата від влади ефір над майданом заповниться «Владимирским централом», не дивуйтеся, отже Михайло Юрійович десь поблизу.

Наталія Вітренко — кандидат від Прогресивної соціалістичної партії. Припускають, що Наталія Михайлівна не втратила своєї бронебійної харизми та здатності зарядити народ на боротьбу. Але очевидно, організаційна робота — не її коник. Щойно ПСПУ «відключили» доступ до телебачення, риторика революції втратила в суспільстві скільки-небудь помітний вплив. Але якщо дати Вітренко знову «ввійти в матрицю», вона, поза сумнівом, не загубиться в інформаційному потоці. Тільки, на жаль, ніхто не хоче давати ефір. Тепер у прайм-тайм «мочать» Ющенка, а не Мороза. А це означає, що потрібно дотримуватися рекомендацій Велюрова з «Покровських воріт»: «Пе-ре-квалі-фі-ку-ва-тися!»

Дмитро Корчинський. Кандидат з особливою енергетикою, який не приховує своєї вищості щодо натовпу, ігноруючи обтяжливі сантименти, невдоволений вереск інтелігенції й опозиційної еліти. Корчинський, правда, дуже не дотягує до фахового рівня Доренка й Невзорова, і навіть Лимонова. Його партія «Братерство» придбала штаб-квартирунавпроти головного офісу СДПУ(о) — навіщо далеко ходити за «братерською» підтримкою? Що ж, коли роль професійного бунтаря Корчинський підкріпить оргструктурою серйознішою, ніж купка студентів Київського політеху, а телеканал «Інтер» приділятиме стільки ж часу його поїздкам на кіношному броньовику й викриттям Ющенка, то, дивися, результат буде не гірший, ніж в інших аутсайдерів кампанії. Корчинський пишається місією головного «технологічного» кандидата, котрий виступає проти Віктора Андрійовича.

Віталій Кононов. Кандидат від партії зелених. Віталій Миколайович — людина, до якої не пристає бруд політичних технологій. Кононов віддає перевагу езотериці й індійській філософії. Але жити ж треба. Не пропадати ж справі всього життя. Треба нагадати про статус власника головного «зеленого» бренду напередодні 2006 року. Серед зелених, до речі, справді є три-чотири ідеалісти, котрі готові щиро рятувати планету від екологічного лиха. Не виключено навіть, що одному з них — колишньому міністру екології Курикіну — вдасться потрапити до партійного списку зелених.

Фан-клуб

У кожної футбольної команди є свої «дванадцяті гравці» — вони щось там скандують, створюють футбольну атмосферу, носять майки гравців, гудки, але от тільки вийти грати на поле вони ніяк не можуть.

У виборчій кампанії найбільшу групу кандидатів складають люди, котрі мають у політиці мінімальну популярність і мінімальні шанси на успіх. Вони не займаються системною політичною діяльністю, і навіть рідко з’являються у політичній тусовці. Як правило, це записні кандидати — вони вже багато чого програли, багато посад не отримали. Вони не люблять вкладати у вибори свої гроші, але за чужі щиро жертвують свій час.

Своїм діловим партнерам вони пояснюють такі гіпотези: а) у виборчій кампанії існує найважливіший елемент — «технологічні» кандидати, і тому їх треба висувати; б) за вдалого розкручування «технологічні» кандидати можуть набути великої політичної ваги; в) якщо кандидат програв із тріском дві-три кампанії, виходить, він просто здобув неоціненний політичний досвід; г) під час кампанії ділові партнери одержать важливі перспективні зв’язки; д) штаби фаворитів можуть шляхом підтримки і експлуатації «технологічних» кандидатів не лише укомплектувати своїми людьми виборчі комісії, а й відщипнути в основного конкурента кілька відсотків голосів. Саме тому кандидатів безперспективних, але зареєстрованих, Марат Гельман називає «щипачами».

Називати таких людей «невдахами», як це роблять деякі опозиціонери, нам видається несправедливим. Так, чимало з них, збираючи виборчу заставу, чомусь вирішили покритикувати Ющенка, але хіба це завдасть такої вже великої шкоди? Адже справа в критеріях успіху, про який трохи нижче.

Отже, до Фан-клубу входять шістнадцять кандидатів у президенти.

Владислав Кривобоков. Навіщо людині цей клопіт? Квартира в Массандрі, розкішний палац у Луганську, життя в шоколаді. А все туди ж. Кривобоков — найбільш живучий кандидат у президенти. Його вважають авторитетом на всіх луганських ринках. І не даремно. 9 січня 1999 року найманий убивця розстріляв машину Кривобокова впритул. Кілер був професіоналом. З тридцяти куль повного магазина АКС-74 в автомобіль влучили двадцять дев’ять. Кривобоков одержав десять вогнепальних поранень!!! Контрольний постріл робити навіть не стали. А Кривобоков вижив! Оце сила волі. До такого сюжету не додумалися навіть режисери «Бригади».

Володимир Нечипорук. Легендарна особистість. За заявою генеральної прокуратури, у справі Павла Лазаренка зберігається видана Нечипоруком розписка в одержанні 20 тисяч доларів. У інтерв’ю Нечипорук спростував усі обвинувачення і заявив, що гроші позичив Лазаренку він сам! Ну не було у Пал Іванича під рукою дріб’язку… А коли Лазаренко віддавав гроші, тоді й довелося передати йому розписку. Нечипорука багато лають, але він сидить у кріслі народного депутата, а отже — чистий перед законом. У парламент-2002 він пройшов за формальної підтримки Юлії Тимошенко і фактичної — Віктора Медведчука, потім став заступником керівника фракції СДПУ(о). А зараз перейшов до щедрого Богдана Губського у фракцію «Народовладдя». Може, Нечипорук розповість щось новеньке про Ющенка і Тимошенко на своєму рідному тернопільському окрузі. Оформивши це в стилі свого однодумця Олега Тягнибока...

Григорій Черниш. Людина, котра зробила себе сама всупереч горезвісній «громадській думці». Журналісти багато разів писали про так звану Партію реабілітації тяжкохворих України як про «піраміду» із заробляння великих коштів. Однак на кількаразові депутатські запити наші правоохоронні органи казали, що складу злочину немає. А нові клієнти… ні-ні, члени партії, потихеньку йдуть і йдуть на вогник. Усе законно? Виходить, так. На наш погляд, коментувати програму ПРТУ повинні хіба що професійні маркетологи та психоаналітики. Ми такої комерційної реклами уникаємо.

Олександр Базилюк. Автор дисертації «Основні проблеми феноменологічного підходу Гуссерля», вочевидь, не від хорошого життя поміняв високу філософію на приземлену політику. І коли у нас держава почне використовувати вчених за профілем? Сумно читати, як кандидат Слов’янської партії, інтелігентна начебто людина зі знанням чотирьох іноземних мов і аспірантурою МДУ, намагається ображати дружину Віктора Ющенка. Олександре Филимоновичу, партії екзистенціалістів за вас соромно.

Леонід Черновецький. Політично самодостатня особистість. Регулярно змінює політичні організації, підтримкою яких користується. То він активно підтримував київського мера Омельченка, то активно з ним ворогував. От і зараз Черновецький затримався в «Нашій Україні», однак вже вирішив сам пограти у вибори та заявив, що підтримувати Ющенка не збирається з огляду на свою цілковиту незалежність. Хазяїн концерну «Правекс» викликає заздрість навіть у «донецьких» хлопців своїми шикарними «майбахами». Він активно трудиться у своїй власній церковній організації, котра процвітає завдяки професійній роботі з парафіянами. До речі, методи роботи мають деяку цікаву подібність із системою пана Черниша. Вибори для Черновецького — необхідний елемент домовленостей. Із ким? А з ким завгодно!

Олександр Ржавський. Офіційний мільйонер, який не проводить серйозної організаційної роботи, за винятком прес-конференцій. Політично нешкідлива людина, котра намагається довести, ніби здатна забрати голоси у Ющенка. Із відповідною риторикою, він, утім, як і більшість «технологічних» кандидатів, потраплятиме на загальнонаціональні телевізійні канали, створюючи у виборців відчуття несприйняття Ющенка «широким спектром різноманітних політичних сил».

Андрій Чорновіл. Кажучи про сина вождя Народного руху, у «Нашій Україні» згадують «Тараса Бульбу». От чув би батько В’ячеслав Максимович… Андрій Чорновіл же веде те життя, яке йому цікаве, політикою майже не займається, а що його з Медведчуком пов’язують, то той йому особисто нічого поганого не зробив…

Роман Козак. Представник однієї з оунівських організацій — ОУН в Україні, маленької структури в Івано-Франківській області, котра останні два роки намагається відродити альтернативний «Нашій Україні» націоналістичний рух у Західній Україні. Співчувають цій справі люди, до яких виявляє увагу Віктор Медведчук.

Богдан Бойко. Кандидат від «Народного руху за єдність» — той самий випадок, що й Козак. Той самий партнер. І ті самі шанси. Структура майже відсутня.

Олександр Яковенко. Одна з впливових у минулому постатей у Комуністичній партії, не зміг ужитися в одній команді з Петром Симоненком й Адамом Мартинюком. Критика першого секретаря КПУ зараз не дуже затребувана, але Компартія через Олександра Миколайовича в деяких регіонах Донбасу, приміром, у Єнакієво, трохи понервує. І навіщо це Януковичу, який розраховує на підтримку Симоненка в другому турі?

Микола Грабар. Чутки про якихось «технологічних» кандидатів зловмисники вдули у вуха, як кажуть, і Олександру Омельченку. І він нібито благословив професійного кандидата на носіння кандидатського мандата. Утім, до дружби з Омельченком Грабар підтримував робочі стосунки і з Григорієм Суркісом.

Василь Волга. Партія «Громадський контроль». Партія однієї розумної, підприємливої людини. То тут, то там по країні Волга проводить піар-кампанії з викриття чиїхось недоліків, не підводячи під це особливої ідеології. Волга засидівся у маргіналах і претендує на більше.

Юрій Збітнєв. Відомий на початку дев’яностих політик, швидко дійшов висновку, що вплив і зв’язки цікавіше використовувати в бізнесі, аніж на мітингах. Відтоді, під вибори, як Майстра під час повного місяця, його переслідують маловиразні бажання повернутися до напівзабутої гри, правила в якій дуже змінилися. Але є інформація, що Збітнєв розібрався у них досить швидко. І вже подав свої пропозиції штабу Януковича.

Ігор Душин. Кандидат, який вирішив піти стопами Жириновського та підняв знамено ліберальних демократів. Певне тому, що інших вільних знамен під руками не виявилося.

Костянтин Рогожинський. Ще один невідомий кандидат. Одного погляду на сайт «майбутнього президента України», досить, аби зрозуміти наскільки банальною буває нібито епатажна самореклама, навіть якщо її намагається скласти нібито поет. Нехай наразі й залишається невідомим.

We are the Champions!

Якщо проаналізувати послідовність дій кандидатів у президенти, наміри і реальні перспективи основних гравців, вимальовуються цілі більшості учасників передвиборної гонки. Ці критерії в різному ступені характерні для всіх двадцяти шести, але у кожного ми позначимо всього одну-дві домінуючі цілі:

1. Виграти президентські вибори (2 кандидати). В.Ющенко,
В.Янукович.

2. Реалізувати політичну реформу влади, що обмежить повноваження президента (2 кандидати). О.Мороз, П.Симоненко.

3. Активно розкрутити своє ім’я і структуру своєї партії при підготовці парламентських виборів 2006 року (4 кандидати). В.Ющенко, О.Мороз, П.Симоненко, А.Кінах.

4. Позначити свою особисту участь, а також участь своєї партії, напередодні парламентських виборів 2006 року (3 кандидати). О.Омельченко, Н.Вітренко, В.Кононов.

5. Розкрутити своє ім’я в комунікативних і ділових цілях (9 кандидатів). М.Бродський, Д.Корчинський, Г.Черниш, Л.Черновецький, В.Кривобоков, В.Нечипорук,
О.Ржавский, В.Волга, Ю.Збітнєв.

6. Організувати пропаганду проти політичних противників своїх партнерів (6 кандидатів). Д.Корчинський, М.Бродський, А.Чорновіл, Р.Козак, О.Базилюк, Б.Бойко.

7. Кандидати з поки що не структурованими цілями (4 кандидати). С.Комісаренко, К.Рогожинський, І.Душин, М.Грабар.

Виходячи з гіпотези класифікації цілей виборчої кампанії кандидатів, ми підходимо до питання про критерії успіху учасників. Політика — це багато в чому мистецтво інтерпретації. Форс-мажор тут трапляється постійно. Тому навіть не досягнення поставлених цілей і не виконання завдань найчастіше подається і може бути використане як великий успіх. Але є й постійні величини. Критерії успіху:

В.Ющенко — лише перемога. На парламентських виборах-2006 і президентських виборах-2009 лідер «Нашої України» у разі програшу-2004 уже не матиме такі сильні переваги.

В.Янукович — лише перемога. Прем’єр, влада якого вже багато років будується з опорою на адміністративні інструменти, і без серйозної політичної бази, у разі програшу втратить усе. Перспективи будь-коли знову піднятися на вищий рівень — відсутні.

О.Мороз — не менш як третє місце на виборах, перед Симоненком, і проведення політичної реформи за допомогою домовленостей із Ющенком.

П.Симоненко — не менш як третє місце на виборах, перед Морозом. Інструментів впливу для прийняття бажаної для КПУ політреформи у партії немає.

А.Кінах — п’яте місце на виборах, причому результат не менше
4-х відсотків, щоб упевнено дивитися в 2006-й. Особистий авторитет підніметься автоматично.

О.Омельченко — збереження поста глави міської адміністрації, і передача влади наступнику 2006-го. Результат 2004-го — будь-який, аби не останній.

Н.Вітренко — не менш як п’яте місце на виборах, із результатом не менше 4-х відсотків. Але для самолюбства вистачить і двох відсотків, аби не змішатися з юрбою аутсайдерів.

С.Комісаренко. У штабі Ющенка висування Комісаренка не помітили. У штабі Януковича не на жарт наполохалися. І поки не визначать, який стосунок до висування кандидата мають чи то Путін, чи впливові єврейські кола, і чи мають взагалі — не заспокояться. Зате Комісаренко спокійний: можливо, тому, що надто далекий від реального світу?

М.Бродський — отримання коштів 2006-го на висування «Яблука», або місце в прохідній частині списку «Нашої України». Незалежно від результату позиція безпрограшна — воював із Януковичем. За це Михайлу Юрійовичу будуть вдячні незалежно від результатів виборів.

Віталій Кононов — щоб жодна екологічна партія не сміла використовувати «зелений» бренд. Результат на виборах — будь-який, аби не останній.

Дмитро Корчинський — отримання коштів 2006-го для висування «Братства» чи аналогічної структури. Поточний результат (зрозуміло, не матеріальний) значення не має. Поза сумнівом, «двобій» Корчинського і Бродського стане родзинкою нинішньої кампанії. Правда, у Корчинського набагато більше можливостей ознайомити глядачів зі своїм креативом. Дотепності Бродського ТБ, контрольоване владою, навряд чи дасть можливість вийти на люди.

Критерій успіху для членів «Фан-клубу» один — щоб частіше політичні титани вдавалися до їхніх послуг. А результат — аби не останній.

Класифікація кандидатів зроблена за станом на поточний тиждень. «ДТ» не збирається цією суб’єктивною публікацією завдавати шкоди солідним батькам нації. Ми віримо, що, застосувавши найсучасніші методи політичної боротьби, всі кандидати досягнуть бажаної електоральної гармонії. Не виключено, що до цієї теми ми ще неодноразово повернемося. А поки що — м’яч у грі.