ЦВК не уповноважена, але хоче змінити

Повідомлення про те, що Центральна виборча комісія «розродилася» ідеями з приводу змін до закону про вибори президента з’явилося раніше, аніж сама постанова ЦВК про це. Що, звісно ж, породило в середовищі політично занепокоєних громадян різні здогадки та припущення. І здебільшого тривожного характеру. Приміром, деякі представники опозиційних фракцій парламенту припускали ймовірність того, що цевеківці, пішовши назустріч «численним побажанням трудящих», вирішили надати-таки можливість представникам громадських організацій брати участь у виборах у ролі спостерігачів. Але на доважок неодмінно заготовили якийсь «сюрприз» для опонентів влади.

Не виключено, що подібні побоювання були небезпідставні. Принаймні, як повідомила в інтерв’ю «ДТ» член Центрвиборчкому Марина Ставнійчук, питання про повернення у виборчий процес громадських організацій, дійсно, обговорювали. Однак у підписаний главою ЦВК Сергієм Ківаловим проект змін до закону про вибори воно все ж не потрапило. За словами Марини Іванівни, серед членів Центрвиборчкому були як прибічники наділення громадських організацій правом брати участь у виборах, так і противники. Але в остаточному підсумку взяла гору точка зору останніх. І найвагоміший аргумент їх полягав у тому, що внесення у виборчий закон подібної поправки означатиме принципову зміну концепції документа. А цього, за словами пані Ставнійчук, Центрвиборчком, готуючи свої пропозиції з редагування закону, намагався уникати: «Як і інші члени ЦВК, я вважаю, що змінювати виборчі правила в розпал президентської кампанії дуже небажано. Але якщо йдеться лише про технологічний бік виборів і не змінюється їхня процедура, то це, на мій погляд, припустимо».

До речі, до 1994 року в Україні існував мораторій на внесення змін у виборче законодавство пізніше, аніж за півроку до початку кампанії. Проте позачергові президентські вибори десятирічної давнини зажадали термінової модернізації закону, за яким вони повинні були проходити. Для чого і довелося скасувати заборону. Відтоді жодна виборча кампанія не обходилася без того, щоб у її процесі не змінювали правила гри. Наприклад, за час президентських виборів 1999 року відповідний закон правили п’ять разів. Зміни в статтю про процедуру голосування і встановлення результатів виборів вносили усього за день до всенародного волевиявлення. Тож традиції в цьому плані у нас «славні».

А тому, щоб вони були ще й живучими, чимало сприяє сам текст нинішнього закону про вибори президента. За зізнанням усе тієї ж Марини Ставнійчук, огріхи й слабкі місця члени ЦВК помітили в документі ледь не відразу ж після його прийняття. Та й чи можна було очікувати іншого від закону, затверджуваного в полум’ї боротьби за конституційну реформу і котрий став, як це, втім, часто трапляється з українськими законами, результатом компромісу між різними політичними силами? «Коли вчитатися в ряд статей документа, то можна легко помітити, що народні депутати, котрі писали його, виходили з конкретної політичної ситуації, що склалася на той момент», — вважає Марина Іванівна. І як приклад приводить положення закону, що стосуються обмежень у веденні передвиборної агітації. Так ось, обмеження ці стосуються органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також кандидатів на пост президента, які обіймають посади (в тому числі і за сумісництвом) у органах виконавчої влади і місцевого самоврядування. «Але ж окрім виконавчої, в Україні існує ще законодавча та судова влади. Чому ж така дискримінація? До речі, у всіх інших виборчих законах подібні обмеження поширюються на всі органи державної влади», — зауважує член ЦВК. І заявляє: «Закон повинен відбивати об’єктивну реальність. Щойно його починають підстроювати під суб’єктивне бачення ситуації тими чи іншими законодавцями, у ньому з’являються очевидні кон’юнктурні перегини». Проте, якщо навіть погодитися з пані Ставнійчук у тому, що парламентарії писали цей закон, передбачаючи нинішній передвиборний розклад, то не можна не помітити: дискримінованими окремі представники виконавчої влади, котрі глибоко ігнорують вимоги закону, виглядають найменше.

Найсуттєвіших змін, за версією ЦВК, має зазнати та частина закону про вибори президента, в якій говориться про організацію голосування за кордоном. «ДТ» одним із перших порушувало тему неконституційності положення про те, що право голосу мають ті громадяни країни, котрі «перетнули державний кордон на законних підставах». Факт незаконного перетинання кордону не є юридично значимим для виборчого законодавства України, оскільки Конституцією країни обмеження права голосу передбачене лише для громадян, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними. Так визнали в ЦВК і запропонували виключити із закону слова про незаконне перетинання кордону.

Значна лібералізація допускається Центрвиборчкомом і при створенні виборчих комісій за кордоном. Як відомо, величезна кількість наших громадян, які мешкають удалині від Батьківщини, не в змозі реалізувати своє виборче право з тієї простої причини, що їм важко добратися до українського посольства чи консульства. А багатьом із них це необхідно зробити не один раз: спочатку щоб занести своє прізвище в список виборців, потім, безпосередньо в день виборів, для голосування. Центрвиборчком пропонує доповнити ту частину статті закону, у якій говориться про створення виборчих дільниць при дипломатичних і інших офіційних представництвах та консульських установах України за кордоном, а також у військових частинах, дислокованих за межами України, такими словами: «Закордонні виборчі дільниці можуть також створюватися в місцях компактного проживання громадян України за її межами за умови одержання Міністерством закордонних справ України, дипломатичним представництвом чи консульською установою у відповідної іноземної держави дозволу на це відповідних органів влади країн перебування». І хоча вчора стало відомо про те, що ЦВК розпорядилася організувати 113 закордонних дільниць для голосування, закон «у винятковому порядку» передбачає можливість їхнього збільшення не пізніше ніж за тиждень до дня виборів. Інша річ, що дістати згоду від керівництва багатьох країн буде зовсім нелегко. А, приміром, у Німеччині, де спроби збільшити число місць для голосування наших громадян ще на минулих виборах уже робилися, відповідно до німецького законодавства це взагалі неможливо зробити. Але в будь-якому разі, тепер ініціативу в цьому питанні передано до рук українського МЗС. Якщо, звісно, український парламент надасть пропозиції Центрвиборчкому законодавчої форми. До речі, ЦВК законодавчою ініціативою не наділений.

Потрібно зауважити, що в зв’язку з величезною кількістю наших громадян, які мешкають за кордоном, існує і ще одна проблема — мало організувати їхнє голосування за межами України, потрібно врахувати їхню відсутність у країні. Хто простежить, щоб прізвища всіх «заробітчан» було вилучено зі списків виборців? Адже якщо цього не зробити, виникне серйозна підмога для маніпуляцій голосами відсутніх. Марина Ставнійчук вважає, що в законі передбачений механізм запобігання подібному явищу: «З списками виборців має можливість ознайомитися будь-який бажаючий. Для цього вони повинні вивішуватися на дільницях. ЦВК сьогодні готує соціальну рекламу із закликом «Прийди і перевір!», у якій звернеться до громадян із проханням стежити за правильністю відомостей у цих реєстрах». Перевірити, може, й не складно. І навіть вказати на помилку в списку. А от далі закон вимагає від виборця особисто подати у виборчу комісію скаргу за затвердженою законом же формою. А це, як ви розумієте, вимагає від виборця певної ініціативності, на жаль, далеко не всім нашим громадянам властивої.

На думку голови парламентського підкомітету з питань виборчого законодавства Володимира Бондаренка, котрий загалом і в цілому схвально відгукується про ініціативу ЦВК, неприйняття у законодавців може викликати пункт, у якому говориться про резерв виборчих бюлетенів. У 73-й статті закону передбачена передача бюлетенів «у кількості, що дорівнює числу громадян, включених у списки виборців,.. із резервом, обсяг якого встановлюється Центральною виборчою комісією», виборчкомам лише спеціальних і закордонних дільниць. ЦВК же пропонує передавати бюлетені з розрахунку «число громадян, зафіксованих у списках виборців, плюс резерв, установлений Центрвиборчкомом», і на всі звичайні виборчі дільниці. Але якщо на закордонних дільницях, де дійсно складно передбачити число бажаючих прийти на вибори, запас бюлетенів виправданий, вважає Володимир Бондаренко, то до чого резервні бюлетені на рядових ділянках, йому незрозуміло. «Прихід громадян на дільниці, як показує досвід попередніх кампаній, стандартно становить 67—70 відсотків. Це означає, що приблизно 800 бюлетенів із середньостатистичних 3000 на кожній дільниці залишаться невикористаними. То навіщо додавати ще й резервні? Який відсоток їх від стандартного числа бюлетенів? Яка процедура їхнього використання? Гасити їх потім чи ні? І яким чином це робити?» — цікавиться народний депутат.

Однак член ЦВК Марина Ставнійчук стверджує, що ніякого лихого наміру в пропозиції Центрвиборчкому немає: «Ми просто намагаємося заповнити технічну прогалину, на яку не звернули уваги законодавці. Раптом на дільницю прибуде маса громадян із відкріпними посвідченнями? До того ж резервні бюлетені підлягають такому ж суворому обліку, як і решта». Ось тільки чи не прагне ЦВК підіграти тим спритним кандидатам, які намагатимуться скористатися досвідом останніх парламентських виборів, на яких практика доставки на «проблемні» для кандидата дільниці автобусів із вірними виборцями була дуже поширеним явищем?

От що безперечно є позитивним моментом у запропонованих змінах до закону, то це спроба пом’якшити санкції до ЗМІ. У тому місці закону, де описуються особливості оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, їхніх власників, посадових і службових осіб, цевеківці пропонують замінити слова «негайно відправляє скаргу (на ЗМІ. — Ред.) у відповідні правоохоронні органи для перевірки реагування відповідно до закону» на «може відправити…»... «Допомога правоохоронних органів потрібна, коли є необхідність у проведенні оперативно-розшукової діяльності чи в наявності скоєння злочину. Але ж у більшості випадків у подібних екстрених заходах потреби немає. І ЦВК цілком може розібратися з порушниками самостійно», — вважає Марина Ставнійчук.

Чи буде скоригований закон про вибори президента до дня голосування, залежить тепер від українських парламентаріїв. І якщо в них все ж дійдуть до цього руки, залишається сподіватися, що цього разу в сесійному залі не домінуватиме настрій, котрий переважав у більшості народних обранців при прийнятті закону, який розглядався тоді більше як крок до утвердження політреформи. ЦВК у своїх пропозиціях постарався максимально відійти від політичної складової. Але це ще не означає, що законодавці не виявлять у технологічних деталях, допрацьованих Центрвиборчкомом, диявола. Або чи не додадуть його від себе.