ТЕОРІЯ ВІДНОСНОСТІ

Готувати передвиборні сани заведено влітку. Саме перед початком парламентських канікул лідери численних політичних організацій заходилися впорядковувати (уточнювати) виборчі списки. Ясна річ, у партійні реєстри ще вноситимуться уточнення й доповнення, але до кінця літа списки необхідно прийняти, говорячи законодавчою мовою, за основу. Формування «команд мрії» — процес вельми делікатний і вкрай болісний, тож ніхто з партійних бонз не горить бажанням відкладати це неприємне заняття на осінь. З першими дощами на голови виборців має обрушитися злива листівок і гасел. Виборча боротьба обіцяє бути як ніколи жорсткою та безкомпромісною, часу на розхитування не залишається, отже, кадрові питання необхідно утрясти якнайшвидше.

У те, що вдасться відвоювати новий виборчий закон (за яким вищий законотворчий орган буде на 3/4 складатися зі «списковиків»), ніхто з тверезомислячих політиків не вірить. Президент із цього приводу висловився жорстко і конкретно, а сил (та й надприродного бажання теж) для подолання вето в парламенту немає.

До речі, цікаво, що «партизація» виборів не до душі не тільки главі держави, а й пересічним громадянам. Як показало опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (УЦЕПД), лише 5,8% виборців є прихильниками класичної «пропорціоналки». Водночас майже третина електорату (33,4%) вважають оптимальною виборчою моделлю стару, добру «мажоритарку». Воно, в принципі, й не дивно: депутат, у розумінні пересічного обивателя, не стільки творець законів, скільки джерело дрібних життєвих радостей. Якщо «мажоритарники» зникнуть як клас, то до кого, скажіть на милість, звертатимуться зі своїми скаргами та проханнями упосліджені та ображені, ранимі та гнані? У секретаріат НРУ чи ЦК КПУ? Хто роздаватиме продовольчі пайки та безкоштовні путівки? Хто проводитиме газ у села та будуватиме дитячі майданчики у «спальних» районах мегаполісів? Де шукати управу на директора фабрики, котрий «скоротив» із роботи дружину? На ректора вузу, який відрахував сина? На завідуючого лікарні, що відмовляється госпіталізувати тещу?

Не будемо надмірно суворими до громадян, не вельми «обізнаних» у питаннях партійного будівництва: для них обраний за їхнім рідним округом депутат — це шанс (часто останній) домогтися справедливості. Інші засоби добитися від влади забезпечення конституційних прав і свобод багатьом громадянам просто невідомі.

Часи «чистої пропорціоналки», як бачимо, ще не настали. А часи «чистої мажоритарки», як відомо, канули в Лету. Отже, з огляду на все, вибори-2002 пройдуть за старою, «змішаною» системою. До речі, вона також лише відносно популярна в населення: 26% опитаних експертами УЦЕПД вважають цю модель оптимальною для України.

І все-таки, попри те, що виборчий закон навряд чи зазнає змін, кампанія однаково пройде за новими правилами. Нагадаємо, що вибори-98 були останніми, коли одній і тій самій особі дозволялося водночас висуватися як в одномандатному окрузі, так і за партійними списками. Своє вагоме слово з цього приводу досить давно сказав Конституційний суд, а сказане цим органом, як відомо, обговоренню не підлягає. Для політичних гравців ця обставина створює додаткові труднощі. Як ілюстрацію наведемо дані згадуваного вище дослідження УЦЕПД. Скажімо, рейтинг Прогресивної соціалістичної партії становить якихось 0,6%. Тож якщо ПСПУ і вдасться подолати 4-відсотковий бар’єр, то винятково завдяки харизмі й напору її беззмінного лідера. А якщо не вдасться, то за бортом законодавчого корабля залишиться й сама Вітренко, позаяк підстрахуватися за допомогою мажоритарного округу вона вже не зможе. Отже Наталія Михайлівна стоїть перед нелегким вибором. Або ризикнути та спробувати витягнути на своїх плечах партію. Або не ризикувати: йти на «мажоритарку» (у цьому разі заповітний мандат вона майже напевне одержить), але тоді з мріями про фракцію можна попрощатися.

У Демократичної партії — усе з точністю до навпаки. Відповідно до досліджень УЦЕПД, у ДПУ цілком пристойний рейтинг: 2,4% опитаних висловили готовність проголосувати за неї на найближчих виборах. Але готовий битися об заклад: мало хто згадає прізвище хоча б лідера цієї організації. Причина такої відносної популярності партії (про яку політики й політологи вже встигли забути) гранично проста: спрацьовує магія назви. Спробуємо підтвердити наше припущення ще одним прикладом. 2,7% респондентів мають намір підтримати під час кампанії-2002 Політичну партію боротьби з корупцією й організованою злочинністю. Погодьтеся, досить високий показник для партії... якої не існує в природі. УЦЕПД свідомо вніс в «опитувальник» лжепартію, аби зайвий раз пересвідчитися, як багато важить для обивателя «правильна» назва.

Приваблива «вивіска» та зоряний склад — ось дві основні складові успіху. Партія, у якої буде й те, й інше, «свої» 4% набере завжди. Виїхати лише на знакових персонах або тільки на «фірмі» цього разу навряд чи кому вдасться.

Схоже, одними з перших це зрозуміли представники ПЗУ. Зірки в складі їхньої команди трирічної давнини були відсутні — успіх забезпечили «вивіска», яка впадала у вічі, і не менш впадаючий у вічі рекламний ролик. Сьогодні, якщо вірити даним УЦЕПД, рейтинг партії впав до 2,5%. Можливо, тому керівництво «зелених» активно вербує відомих громадян. Їхні імена тримаються в найсуворішому секреті, але відомо, що пошук ведеться в найрізноманітніших напрямах. Тож реальний шанс через рік «позеленіти» мають не лише ряд «чистих» політиків зі звучними іменами, а й відомі підприємці, наукові авторитети і навіть діячі мистецтва. З іншого боку, лідер ПЗУ Віталій Кононов має намір практично в повному складі «впихнути» у список нинішню парламентську фракцію. Має знайтися місце у верхівці «партійного реєстру» одному з основних спонсорів партії, процвітаючому бізнесмену Ігорю Воронову, а також заступнику голови партії такому собі громадянину Яценку, котрий (як стверджують злі язики) у близьких стосунках з вінценосною сім’єю. А список же далеко не гумовий.

Однак подібна турбота з приємних. А як бути тим партіям, чиї назви не так розкручені чи не настільки привабливі? Цілий ряд організацій може піти на нестандартний крок. Ми вже описали вище, із якими проблемами зіткнулася Наталя Вітренко. За непідтвердженою інформацією, Наталі Михайлівні підказали цікавий хід. Запропонована їй схема така: на базі ПСПУ і низки громадських організацій реєструється «блок Вітренко». Звучне ім’я працюватиме на структуру, але при цьому сама Наталя Михайлівна може висуватися по одномандатному округу. Подібним прийомом, за деякими даними, може скористатися і Михайло Бродський. Хоча Михайло Юрійович й обіцяє, що ведене ним «Яблуко» набере 15%, але ризикувати, здається, не хоче. Погодьтеся, «зробити» вибори для себе простіше, аніж для цілої партії, до того ж нещодавно утвореної. Втім, позначити свою (нехай і віртуальну) присутність у «яблучному» списку честолюбний Михайло Юрійович напевно захоче. Тому виникнення «блоку Бродського» цілком імовірне.

А як бути особам, об’єднаним спільною ідеєю, які мають звучні імена, але не мають привабливого партійного «даху», нехай навіть не дуже надійного? З подібного становища теж є вихід: група відомих політиків повідомляє про створення певного об’єднання, але при цьому не реєструє його в ЦВК і не формує передвиборного списку. Кожний із фундаторів структури-«фантома» йде по мажоритарному списку, але при цьому саму структуру активно рекламують у пресі. У цьому випадку на відомого політика, котрий обирається в одному окрузі, «працюють» імена інших його колег, не менш відомих, але які борються в інших округах. А у випадку успіху всі вони зможуть знову зібратися в парламенті, створити позафракційне об’єднання, а коли пощастить, то й депутатську групу. Схоже, саме так мають вчинити Михайло Сирота, Борис Олійник і ще десяток політиків із трохи менш звучними іменами. Заява про створення ними певного патріотичного об’єднання очікується з тижня на тиждень.

«Трудова Україна», наскільки можна судити, обрала інший шлях. Фракції «ТУ» не бракує імен, зібрати кошти на кампанію «трудовики» теж начебто можуть. Однак існує кілька несприятливих для «трударів» обставин. По-перше, у «ТУ» занадто багато «зірок», і вони навряд чи можуть безболісно сформувати партійний список. По-друге, партія має, м’яко кажучи, серйозні проблеми з регіональними організаціями. А популярність її поки (попри робочо-селянську «вивіску») лишає бажати кращого. Тому в лідерів партії є сумніви, що «ТУ» «перелізе» через чотиривідсотковий бар’єр. Безумовно, у «трудових» колах є люди, тією чи іншою мірою вхожі до Президента. Та це ще не є гарантією того, що «ТУ» нададуть можливість «причаститися» до адмінресурсу. Тому з великою часткою впевненості можна прогнозувати, що Андрій Деркач, Сергій Тигипко, Ігор Шаров, Дмитро Табачник et cetera ризикнуть спробувати щастя поодинці. Імовірніше за все, успішно. А ось чи возз’єднається одностайна «трудова» сім’я в новому парламенті, ще питання. Багато залежатиме від того, наскільки вдалими будуть результати виборів для партії. І, партія все одно піде на вибори. Тільки, гадаю, жодного знайомого прізвища в списку «ТУ» ви, судячи з усього, не побачите. Якщо ж, попри це, партія «вистрілить», у «трудовиків» з’явиться можливість зібрати непогану компанію. Але в це чомусь віриться важко.

А ось у СДПУ(о) із рейтингом усе більш-менш непогано: за даними УЦЕПД, за неї готові проголосувати 3,8% виборців. Однак Віктора Медведчука і Григорія Суркіса (з огляду на масштабність політичних планів лідерів об’єднаних есдеків) півтора десятка мандатів навряд чи влаштує — вони щиро сподіваються укрупнитися за рахунок мажоритарників. Тому є підстави гадати, що багатьох потенційних «списочників» просто «виштовхнуть» в округи. Зокрема, ходять наполегливі чутки про те, що на Західній Україні підбирають підходяще місце для Леоніда Кравчука. З іншого боку, «знекровивши» список, СДПУ(о) ризикує недорахуватися голосів у загальнонаціональному окрузі. А зірок і на список, і на округи в них відверто не вистачає. Може ускладнити життя й імовірний розрив есдеків із волковським «Демсоюзом». Передумови для «розлучення» були давно, а зараз процес, здається, набув необоротного характеру. Тим часом технології фонду «Соціальний захист» могли непогано прислужитися СДПУ(о). Тим більше, що Суркісу й Медведчуку буде непросто конкурувати з «донецькими», котрі вже почали полювати на «зірок», гранично піднявши ціни на ринку потенційних кандидатів у партсписки.

Більш-менш спокійно можуть почуватися комуністи, які мають розгалужену мережу місцевих організацій, а головне, стабільну підтримку електорату. Та й вони не мають права спочивати на лаврах: УЦЕПД зафіксував досить суттєве падіння партійного рейтингу — замість звичних 18—20% КПУ «заробила» лише 15,9%. Мабуть, вперше в новітній історії України комуністи вирішили «вдатися» до «попсових» виборчих прийомів: нещодавно лави фракції поповнив Олег Блохін. Мало хто сумнівається, що даний перехід — передвиборний трюк, і Олегу Володимировичу буде забезпечене належне місце в партійному списку. За деякими даними, на цьому комуністи вирішили не зупинятися: не виключено, що поряд із передовими доярками і заслуженими сталеварами, у виборчому реєстрі з’явиться пара-трійка впізнаваних облич зі світу бізнесу. Є підстави вважати, що наймасовіша партія кине всі сили на «спискові вибори». На масовий успіх в округах, навіть у традиційних «червоних», Симоненкові со товариші не дуже розраховують.

Вся надія на список і в Руху: у рейтингу УЦЕПД ця партія — один із лідерів. 4,1% дозволяють лідерам НРУ більш-менш упевнено дивитися в майбутнє. Проте багато експертів вважають, що приводу для легкості на душі у Геннадія Удовенка бути не повинно — список обіцяє бути на рідкість сірим. Не в останню чергу через те, що всім лідерам місцевих організацій обіцяно місця в «голівці» списку, а їхні імена мало кому відомі за межами окремо взятих регіонів. У спільний список НРУ—УНР—ПРП ніхто не вірить, занадто глибокі розбіжності, занадто відчутні образи. 1,5% Українського народного руху і 2,3% «Реформ і порядку» навіть у сумі не дають жаданої «четвірки». Гарантом успіху можливого блоку двох цих партій міг би стати Віктор Ющенко (особистий рейтинг — 30,7%), але, наскільки можна судити, у Віктора Андрійовича можуть бути інші плани. Ось чому багато відомих «реформаторів» схиляються до того ж варіанту, що й «трудовики» — йти в округи. Здається, у Пинзеника, Стецьківа та Філенка більше шансів виграти поодинці, аніж в одній команді.

Схожа ситуація у Тимошенко й Мороза. Їхні особисті показники — 5,7% і 5,4% відповідно. А очолюваних ними партій — 0,9% і 1%. Однак Юлія Володимирівна й Олександр Олександрович, схоже, приречені йти на чолі своїх списків. Чи врятує становище можливий блок «Батьківщини» та Соцпартії? Спірне питання. Тим більше що переговори йдуть складно і, схоже, завершаться нічим.

Та все ж набагато більше, аніж на «зірок» партійні лідери розраховують на регіональних начальників. Місцевий адмінресурс — для багатьох ледь не єдина можливість суттєво виправити становище. Маленький приклад: є інформація, що, скажімо, столичного мера намагаються «обробити» комуністи і «реформатори», «трудовики» і «зелені». На те, що комусь допоможе центр, сьогодні всерйоз не розраховує ніхто. Боротьба за глав адміністрацій і рад різних рівнів має розгорнутися не на жарт.

Тим більше що саме від виборів-2002 багато в чому залежить: чи не стане прийдешній ювілей незалежності останнім у її історії. Більшість парткерівників поділяють це припущення. Хоча слово «незалежність» кожний розуміє по-своєму.