ТАК ВАЖЛИВО ПОЧУТИ ОДНЕ ОДНОГО

Не знаю, чи можна назвати саміт Україна—ЄС, що відбувся 7 жовтня в Ялті, «епохальним», «історичним» або охарактеризувати його ще якимось пишномовним словом. Не впевнена, що після кримської зустрічі слід сурмити про «перемоги» та «прориви». Утім, фанфар і не чути. На думку багатьох учасників ялтинської зустрічі, цей саміт, на відміну від більшості попередніх, став самітом конкретики, прагматизму та зближення позицій.

«Саміт 7 жовтня справді пройшов надзвичайно успішно, — підтвердив в інтерв’ю «ДТ» глава делегації Європейської комісії в Україні, Молдові й Білорусі Норбер Жюстен. — Він дозволив лідерам Європейського Союзу та Президенту України обговорити стан співробітництва між ЄС і вашою країною, а також поговорити про перспективи на наступні роки. Зокрема, йшлося і про стан виконання Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) — основного документа, що регулює відносини між ЄС і Україною. Сторони дійшли висновку, що угода реалізується успішно. Також ми обмінялися думками з приводу нової стратегії Європейського Союзу «Розширена Європа», яка пропонує нові можливості для співробітництва України з Євросоюзом у контексті розширення останнього. Ми наголошуємо, що так звана політика нового сусідства — це найдосконаліший інструмент співробітництва, який дозволяє наблизити Україну до ЄС і запропонувати Україні загальні європейські цінності. Щоб утілити цю політику в життя, сторони домовилися використовувати спільний інструмент — План дій, що включає формулювання завдань, які сторони поставлять перед собою, графік їх виконання та критерії оцінки, визначення прогресу в досягненні цих цілей. Ми домовилися, що протягом наступного місяця розроблятимемо цей план, а після спільного обговорення та схвалення до весни наступного року він повинен набрати сили й почати виконуватися».

Зрозуміло, ніхто на саміті не заявив про готовність підписати з Україною угоду про асоціацію (як минулої весни чомусь раптом пообіцяв Л.Кучма). Але в документі за результатами ялтинської зустрічі — спільній заяві Президента України Леоніда Кучми та президента Європейської Ради Сільвіо Берлусконі за участю генерального секретаря Ради, верховного представника з питань загальної зовнішньої політики й політики безпеки ЄС Хав’єра Солани та президента Європейської комісії Романо Проді — «Україна ще раз підтвердила свою довгострокову стратегічну мету — цілком інтегруватися в ЄС», а «Європейський Союз визнав європейські устремління України і привітав її європейський вибір». Крім того, сторони підтвердили свої зобов’язання «проводити лінію на подальше політичне й економічне зближення та поступову інтеграцію соціальних й економічних структур між розширеним ЄС і Україною».

Ясна річ, «визнати європейські устремління» це не те саме, що «надати перспективу членства в ЄС». Ця фраза означає лише те, що Європейський Союз «почув» нашу стратегічну мету. А «вітання» європейського вибору України з боку ЄС означає зовсім не радість із приводу можливого майбутнього членства України в Євросоюзі, а задоволення тим, що наша країна офіційно висловлює готовність розділити загальні європейські цінності.

І все-таки певні зміни в євросоюзівській лексиці експерти відзначають: зокрема, у спільній заяві вперше вживається слово «інтеграція» стосовно України. Досі європейці старанно уникали цього терміна та обмежували наші відносини словом «зближення». Певну зміну позиції продемонстрував навіть зазвичай суворий до нашої країни Романо Проді, котрий заявляв раніше, що Україні ніколи не буде місця в інституціях ЄС. У Ялті ж президент ЄК заявив: «Ми на даній історичній фазі розділяємо з нашими друзями все, крім інституційного аспекту. Ми повинні працювати для того, щоб досягти цієї мети».

Не раз українці чули й фразу про те, що наша країна — пріоритет для ЄС у рамках «Розширеної Європи». Як доказ наводився хоча б факт численних зустрічей в останні місяці українського керівництва з ключовими постатями Євросоюзу ( у червні Кучма—Проді в Болоньї, Зленко—Паттен у Брюсселі, у вересні Кучма—Ферхойген у Ялті, Грищенко—Ферхойген—Паттен у Брюсселі, а після нинішнього саміту через півтора місяця в Київ має прибути з візитом комісар ЄС із питань зовнішньої політики Кріс Паттен). Україна стала першою країною, із якою Європейський Союз розпочав роботу над спільним Планом дій. І те, що комісар Євросоюзу з питань розширення Гюнтер Ферхойген для обговорення концепції «Розширена Європа» (РЄ) прибув, передусім, в Україну, на думку європейців, має бути для Києва чітким сигналом. У відповідь на образу українців із приводу того, що концепція не дає чіткої європейської перспективи і, тим паче, точної дати, коли Україна зможе стати членом ЄС, європейці наголошують на тому, що РЄ не виключає перспективи членства для нашої країни, на відміну від деяких інших держав, і це питання нині залишається відкритим. Не раз нам нагадували і про те, що ст.49 Договору про Європейський Союз явно допускає можливість членства в ЄС для України. А стосовно жаданої для Києва асоціації з Євросоюзом, то в Брюсселі ніяк не можуть уторопати, чому для України світ зійшовся клином саме на такій формі відносин із ЄС, адже, нагадують європейці, асоціація далеко не в усіх випадках означає обов’язкове наступне членство. Зокрема, для всіх середземноморських держав, які не мають безпосередніх кордонів із ЄС, але підписали з Євросоюзом угоди про асоціацію, перспективи членства в ЄС виключені (і це зафіксовано документально), тоді як для України така можливість існує.

Утім, схоже, що в Ялті розпал пристрастей навколо терміна «асоціація» усе-таки було знято. Європейці з полегшенням зітхнули після того, як Леонід Кучма визнав, що сьогодні Україна за жодним із критеріїв не готова бути «повнокровним членом Європейського Союзу», і тому «ми перестаємо декларувати час вступу в ЄС», а збираємося крок за кроком просуватися до наміченої мети — спочатку вступивши в СОТ й одержавши статус країни з ринковою економікою, потім перейшовши до переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС, асоціації тощо.

Українська сторона з задоволенням відзначає, що на саміті вдалося предметно поговорити про нові форми співробітництва з ЄС, про які брюссельські бюрократи, вічно прикриваючись «існуючими домовленостями» і «відсутнім мандатом», раніше не хотіли й чути. Для української сторони кінцевою метою розроблюваного Плану дій (ПД) Україна—ЄС повинні стати нові відносини з Євросоюзом, і вже з’являється розуміння того, що ці відносини не обов’язково повинні бути асоціацією.

А стосовно власне ПД, то й тут можна констатувати зближення позицій. Адже якщо влітку вкрай розчаровані українці міркували про те, чи не відмовитися загалом від такого документа, оскільки передбачалося, що він буде одностороннім — єесівським, а участь України в його розробці — символічною, то тепер слід відзначити, що зрештою обрана українською стороною тактика роботи на випередження себе виправдала. Європейці погодилися з позицією Києва й уже не раз на різних рівнях заявляли, що документ розроблятиметься спільно. До речі, така тактика спрацьовує вже не вперше. Приміром, наскільки нам відомо, на переговорах про підготовку угоди про реадмісію європейці теж пропонували прийняти їхній проект документа, але українська сторона у відповідь поклала на стіл і свій драфт, який європейці прийняли до розгляду, після чого вже почалося узгодження двох документів. Вдалося українській стороні свого часу втиснути свої пропозиції і до Плану дій у сфері юстиції та внутрішніх справ.

А подані Києвом пропозиції щодо Плану дій, схоже, дещо збентежили європейців своєю конкретністю і прагматичністю. Річ у тому, що основною ідеєю при підготовці української версії ПД була відмова від примарних і малореальних ідей, а натомість зібрати в документі всі проблемні питання у відносинах України і ЄС — добре що зовсім недавно було дано спільну оцінку виконання Угоди про партнерство та співробітництво, і сторонам добре відомо, хто й де недопрацював. Якщо всі ці конкретні недоліки й недоробки включити в ПД, розписати конкретні терміни їх усунення та критерії оцінки досягнення поставлених цілей, то через не такий і довгий час (українці вважають оптимальним підписати ПД на три роки, а європейці із тривалістю чинності документа ще не визначилися) можна буде говорити про... повне виконання УПС. Тільки ось питання: а чи зацікавлені в цьому європейці? Адже тоді питання про необхідність укладання якогось нового документа ЄС з Україною постане вже руба. Тож європейська сторона нині в непростій ситуації: і відкинути українські пропозиції вони не можуть, і цілком прийняти не наважуються.

Крім того, українська сторона заклала в свій проект ПД і цілі, похідні від Копенгагенських критеріїв, аби показати, що Україна спроможна наближатися до їх виконання.

Крім цілей, яких повинна домогтися наша країна за допомогою Європейського Союзу, українська сторона пропонує включити в ПД і спільні дії України та Європейського Союзу. Адже вже сьогодні, приміром, у сфері безпеки, співробітництво нашої країни з ЄС ніяк не можна порівнювати зі співробітництвом Євросоюзу з третіми країнами. Є всі шанси підняти на так само високий рівень партнерство й у сфері ЮВС, хотілося б домогтися настільки ж високого рівня й у царині торгівлі й інвестицій.

Українці розчаровані тим, що, попри передбачене УПС створення зони вільної торгівлі (причому з 1998 р.) між нашою країною і ЄС, переговори з цього питання навіть не почалися. Сьогодні європейці заявляють, що в рамках «Розширеної Європи» вони пропонують нам куди більше — розширення участі України у внутрішньому ринку ЄС. Українці з цього приводу налаштовані, як і раніше, скептично: «чотири свободи» — це для нас поки що фантастично, давайте ставити реальні цілі, нам поки що хоча б зону вільної торгівлі створити. Але європейці невблаганні: спочатку ви стаєте членами СОТ, а вже тоді ми починаємо переговори про ЗВТ. Хоча, від себе нагадаємо, що в УПС, на який так полюбляють посилатися європейці, немає ніякого жорсткого пов’язування між початком переговорів про ЗВТ і членством у СОТ. Крім того, приміром, Балтійські країни почали створювати з ЄС зону вільної торгівлі ще до того, як вступили у Світову організацію торгівлі. Певна річ, українцям прикро, адже з більшістю нинішніх кандидатів на членство в ЄС Євросоюз створив ЗВТ відразу й без будь-яких умов, розкрив перед ними свій ринок, тоді як країни-кандидати відкривали свої ринки поступово. Зрозуміло, що в таких «тепличних» умовах нинішні кандидати змогли значно збільшити обсяги торгівлі з ЄС. Україна ж залишилася в групі країн, із якими в ЄС звичайний торговельний режим, і в цій групі ми мусимо боротися за доступ на європейський ринок із такими важкоатлетами, як, приміром, США, Росія чи Японія. Але навіть у цих умовах Україні вдається туди пробитися. Ось якби ще й статус країни з ринковою економікою одержати...

Та на цьому саміті радісної звістки з цього приводу українська сторона не почула. Але, як пояснив «ДТ» Н.Жюстен, «такий статус не надається в зв’язку з самітами». За словами глави делегації ЄК, у зв’язку з необхідністю дотримання європейською стороною певної процедури, ЄС попросив в українців додаткову інформацію з кількох напрямів. Коли її нададуть, європейці її проаналізують, проведуть «технічну оцінку всіх одержаних даних». Українці, у свою чергу, висловлюють побоювання, що цей процес може тривати нескінченно: ми надаємо інформацію, європейці її аналізують і надсилають нові запитання, ми відповідаємо, вони аналізують і т.д. і т.п. Певну образу викликає також те, що Росії, яка, щиро кажучи, не так і далеко випередила нас на ринковому шляху, статус країни з ринковою економікою надано вже давненько. Але, на думку Н.Жюстена, порівняння з Росією в даному випадку не дуже коректні, оскільки «переговори з РФ із цього питання було розпочато набагато раніше, ніж з Україною, і тривали два роки». «Росія цей статус одержала після проведення точнісінько такої самої процедури, такої самої технічної оцінки, яка здійснюється нині й із Україною. Тож, гадаю, ринковий статус для України — це тільки справа часу», — упевнений пан Жюстен.

Проте декотрі українські експерти сумніваються, що все так однозначно. І припускають, що росіяни одержали бажаний статус за пом’якшення їхньої позиції щодо Калінінграда, а також як «компенсацію за моральні втрати» росіян від проведення в Данії чеченського з’їзду. Можливо, міркують ці експерти, і Україні планується надати ринковий статус в обмін на щось. Питання тільки, на що?

Не можна цілком виключати можливість того, що «обмін» відбудеться, приміром, за підписання Україною та розширеним ЄС якогось документа — протоколу про приєднання до УПС десяти нових членів Євросоюзу. Річ у тому, що, на відміну від європейської сторони, яка допускає, що укладання такого документа відбудеться, практично, автоматично, українці мають намір це питання дуже докладно обговорити й домогтися якихось компенсацій за негативні для України наслідки розширення ЄС.

Уперше публічно позицію української сторони озвучив на недавній конференції, організованій Інститутом «Схід—Захід», перший заступник міністра закордонних справ із питань європейської інтеграції Олександр Чалий. «Якщо ми не побачимо кроків назустріч, — заявив дипломат, — ми вважаємо, що в цьому випадку в нас є серйозний юридичний інструмент, який надає нам можливість активно поставити перед ЄС і країнами-кандидатами питання щодо досягнення угоди з Україною про подолання деяких негативних наслідків розширення Євросоюзу. Йдеться ось про що. На сьогодні в УПС беруть участь 15 нинішніх членів ЄС. Після 1 травня наступного року нам необхідно буде укласти 10 протоколів про приєднання нових країн до УПС. І, я впевнений, це будуть не автоматичні протоколи, вони повинні торкнутися конкретних аспектів цього приєднання. Україна збирається піднімати конкретні питання щодо того, яким чином ЄС і країни-кандидати компенсуватимуть нашій країні негативні наслідки розширення. Формується нова ситуація, яку юристи називають «корінною зміною обставин». І якщо ми не побачимо конструктивної позиції ЄС щодо роботи над цими 10 протоколами, я впевнений, що ми зможемо порушувати питання про початок переговорів про підготовку нового УПС між Україною та ЄС, який відповідав би нашим сучасним відносинам і тим викликам, які чекають на наші відносини в майбутньому».

Європейці ситуацію, що складається з УПС, бачать дещо інакше. По-перше, вони дають зрозуміти, що з того моменту, коли нові країни віллються в Європейський Союз, вони почнуть застосовувати євросоюзівські митні тарифи й торговельні режими незалежно від того, чи підпише на той час Україна документи, які дозволяють новим членам створити з нею відносини партнерства та співробітництва. По-друге, зважаючи на все, євросоюзівська сторона передбачає підписати з Україною один загальний протокол про приєднання до УПС десяти нових країн, а не десять окремих протоколів. По-третє, нашій стороні дуже прозоро натякають, що Угодою про партнерство та співробітництво — головним українсько-єесівським документом — ніякі компенсації не передбачено. Крім того, позаяк Україна досі не є членом СОТ, то вона не має права ні на яку компенсацію відповідно до ст. XXIV ГАТТ. І по-четверте, європейці взагалі вважають, що побоювання українців із приводу негативних наслідків розширення ЄС значно перебільшені, і насправді Україна від цього розширення більше виграє, ніж програє.

«Ми не ведемо дискусію в термінах «компенсацій», — повідомив Н.Жюстен в інтерв’ю «ДТ». — Дію УПС при вступі в ЄС нових членів буде поширено і на них. Тобто цей документ регулюватиме відносини України і з цими десятьма новими членами. Водночас Україна одержить серйозні вигоди від розширення, передусім, у сфері торгівлі, оскільки загальні умови торгівлі будуть набагато кращими для вашої країни, зокрема, саме з новими членами ЄС. Йдеться, приміром, про більш низькі митні тарифи. Адже середній тариф ЄС становить 4%, тоді як у майбутніх членів він сьогодні 9%. Ми, ясна річ, плануємо обговорити з Україною питання, що непокоять її, проте це обговорення, повторюю, не буде в ракурсі «компенсацій».

Вчора в коментарі «ДТ» О.Чалий слово «компенсація» не згадував. Проте дипломат ще раз наголосив: українська сторона проти автоматичного підписання протоколів про приєднання. «Нам необхідно чітко з’ясувати, як працюватиме діюча договірна база, докладно обговорити з кожним із нових членів ЄС, які угоди залишаються чинними, а які буде змінено й у якій формі, — пояснив дипломат. — І документ або документи про приєднання нових членів Євросоюзу до УПС, їхня форма та зміст повинні стати плодом переговорного процесу».