СВЯТОСЛАВ ПІСКУН: «МИ ЧЕКАЄМО ЛАЗАРЕНКА І З ЗАДОВОЛЕННЯМ ЙОГО ПРИЙМЕМО»

Генеральний прокурор - постать суперечлива. Настільки ж суперечливим є і ставлення до нього. Торік улітку екс-керівник слідчого управління податкової міліції став мимовільним винуватцем розколу в стані парламентської опозиції. Кандидатуру нового глави ГПУ підтримали 73 члени фракції «Наша Україна» і 60 комуністів, у той час як представники БЮТ і Соцпартії довіри Піскуну не висловили. Причини, з яких Святослава Михайловича вшанували прибічники Ющенка, не такі очевидні, як це може здаватися на перший погляд. Безумовно, на позиції фракції позначилося бажання «бізнес-крила» «НУ» (що перебуває під постійним пресом різномастих каральних органів) заручитися політичною підтримкою нового генерального. Але був й інший мотив. Навіть радикальні опозиціонери з числа «наших» не приховували тоді, що після безпосереднього спілкування з кандидатом у прокурори республіки трохи змінили думку про людину, котра «винесла вирок» банку «Слов’янський». «Він не буде сліпим виконавцем волі Банкової, він хитрун, він здатний на гру...», - приблизно так формулювали своє враження від бесід із Піскуном деякі борці з режимом. На відміну від переважної більшості силовиків, він не виступав проти створення тимчасових слідчих комісій ВР, а також чіткого законодавчого закріплення їхнього статусу. Він висловлював готовність переглянути історію про загибель Чорновола, обіцяв активізувати процес розслідування інших резонансних справ і не приховував свого бажання провести серйозну «чистку» головного наглядового органу країни...

За минулі півроку у багатьох народних обранців (які представляють найрізноманітніші фракції - від СДПУ(о) до «Нашої України») з’явилися підстави у черговий раз переглянути своє ставлення до знавця швейцарських годинників і українських таємниць. Парламентські прибічники й опоненти Піскуна сходяться лише в одному: на відміну від свого попередника новий генпрокурор виглядає постаттю значно самостійнішою й амбітнішою. Наведене нижче інтерв’ю, як нам здається, цю точку зору підтверджує.

- У парламентських колах почастішали чутки про вашу відставку. Є відчуття того, що загроза залишити кабінет генерального прокурора стала реальною?

- Є відчуття, що треба бути обережним, пильним, коли хочете. А відчуття того, що мене не сьогодні-завтра знімуть, немає.

- Якщо це все-таки станеться, але звільнення здаватиметься вам необгрунтованим, ви оскаржуватимете його у Верховному суді?

- Я не виключаю цього.

- Але, наскільки відомо, у юристів є розбіжності стосовно того, чи досить у Верховного суду повноважень для вашого сприйняття...

- Розбіжності є, однак є і право, яке дозволяє кожному громадянинові звертатися в суд.

- До речі, ви, наскільки відомо, прибічник того, щоб генпрокурора не тільки призначав, а й знімав Президент за згодою Верховної Ради?

-Абсолютно правильно. На мій погляд, така норма (якщо її буде внесено в Конституцію) зробить легітимнішим не лише рішення про звільнення генпрокурора, вона зробить легітимнішим і самого керівника цього відомства.

- А якщо, приміром, Президент наполягатиме на відставці, а Верховна Рада буде проти, наскільки легітимним почуватиметься генеральний прокурор?

- Така колізія не виключена, але це вже процедурна проблема, яку можна розв’язати. Тим паче що є відповідні напрацювання.

- У парламенті, наскільки можна судити, мало хто поділяє ваш погляд. Велика група депутатів, які внесли проект змін і доповнень до Основного Закону, переконані, що звільняти генерального прокурора повинна Верховна Рада. Але є й прибічники іншого нововведення: ряд народних обранців вважають, що призначати і звільняти генпрокурора, за згодою депутатського корпусу, повинен прем’єр.

- І призначати, і звільняти генпрокурора, на моє глибоке переконання, повинен лише Президент. І тільки за згодою Верховної Ради. Генеральна прокуратура - специфічна структура, орган, що не належить до жодної з гілок влади. І це абсолютно правильно, оскільки генпрокурор здійснює нагляд за рішеннями Кабінету міністрів і вносить протести тоді, коли ці рішення суперечать букві закону. Я, до речі, цим правом регулярно користуюся. Якщо ж кандидатуру генерального прокурора вноситиме прем’єр, то генпрокурор буде фігурою залежною.

Стосовно Верховної Ради, то вона, ясна річ, повинна мати важелі впливу на прокуратуру, але це не означає, що прокуратура має бути залежною від парламенту. Якщо одна з гілок влади (приміром, законодавча) матиме монопольне право на звільнення генерального прокурора, не думаю, що це благотворно позначиться на діяльності прокуратури.

- Останнім часом у парламенті багато говорять про загострення конфлікту між вами і керівництвом СДПУ(о). Нещодавно парламентська фракція цієї партії навіть організувала збір підписів під якимось документом, у якому фігурувало прізвище «Піскун». Правда, самі есдеки стверджують, що в цьому документі йшлося не про зняття генпрокурора, а лише про його звіт.

- Йшлося про висловлення недовіри, а це веде до відставки... Стосовно конфлікту з керівництвом СДПУ(о), то, скажімо, з Віктором Медведчуком у мене нормальні стосунки...

- Він вам часто телефонує?

- Він мені взагалі не телефонує... Тож я не говорив би про конфлікт між генпрокурором і якимись політичними силами. У парламенті мою кандидатуру підтримала значна кількість депутатів із різних фракцій. Це водночас і полегшує, і ускладнює мені життя. З одного боку, такий вотум довіри надає особі прокурора більшої репрезентативності. З іншого - знаходяться люди, котрі вважають, що я їм чимось зобов’язаний.

Ось комуністи - дуже милі люди. Жоден із них жодного разу не звернувся до мене з особистим проханням. Однак у Верховній Раді, на жаль, є особи, що вважають інакше...

Я ніколи не займався чистою політикою, не був навіть непрямим учасником виборчих кампаній. Я - прокурор, для мене не існує пропрезидентських і антипрезидентських партій чи фракцій. Для мене існує тільки буква закону.

Одному депутатові з фракції СДПУ(о) не подобається робота генпрокурора, оскільки генпрокурор розглядає кримінальну справу проти нього. Цей народний обранець вирішив, що найкращий спосіб захисту для нього - нападати на мене. Він і виступив організатором збирання підписів, чим, як на мене, просто підставив фракцію СДПУ(о).

До речі, представники цієї фракції хотіли, аби я прийшов до них на засідання й відзвітував. Я, природно, не пішов. А натомість кілька годин просидів у компанії з членом фракції БЮТ Михайлом Волинцем. Ви, напевно, чули: він стверджував, що під час масових акцій його побили співробітники міліції. Ми сумлінно намагалися знайти цих осіб, але, на жаль, на відеоплівці, яку ми з ним переглянули безліч разів, важко було щось розібрати. Та якби нам вдалося знайти винних, якби знайшлися докази того, що це скоїли співробітники правоохоронних органів, повірте мені, вони були б суворо покарані, хоч би який чин мали. У принципі, я не зобов’язаний бути присутнім при таких упізнаннях, але вважав за свій обов’язок зробити це. Оскільки йшлося про народного депутата, хай і представника фракції, лідер якої, Юлія Тимошенко, постійно на мене нападає.

- Подання про притягнення її до кримінальної відповідальності готове?

- Готове. Принаймні мені вже є з чим іти в парламент. Правда, нині з’явився новий епізод: Росія клопочеться про порушення проти Тимошенко кримінальної справи у зв’язку із сумно відомою справою генерала Олейника. Факт розкрадання 450 мільйонів доларів доведений, тож у вироку за цією справою прізвище Тимошенко згадується неодноразово. Олейника було засуджено на три роки ще в квітні 2002 року, але вирок набрав законної сили тільки тепер, оскільки проходив стадію апеляції, і, до речі, його залишено без змін. У зв’язку з цими новими обставинами нам необхідно щось перевірити, щось доопрацювати, аби доповнити наше подання ще й цим епізодом. Гадаю, це триватиме місяць-півтора.

- Як вам здається, парламент дасть згоду на притягнення Тимошенко до кримінальної відповідальності?

- Я думаю, що Генеральна прокуратура зможе переконати депутатів ухвалити правильне рішення. І ми постараємося довести їм, що політика тут ні при чому.

- Ходили чутки, що Генеральна прокуратура готує подання про притягнення до кримінальної відповідальності ще одного народного обранця, Олександра Абдулліна. Це так?

- Ця інформація не правдива.

- Але чекати подання на деяких народних депутатів від Генпрокуратури варто?

- Варто, але конкретних імен і термінів подачі я називати не можу.

- У такому разі як поживає справа колишнього парламентарія Ігоря Бакая?

- Його буде притягнуто до кримінальної відповідальності.

- І коли?

- Залишилися нез’ясованими лише два епізоди. Не хочеться висувати обвинувачення, остаточно не з’ясувавши, куди «пішли» гроші.

- Наскільки висока ймовірність того, що відбудеться екстрадиція Лазаренка в Україну?

- Про це можна буде говорити тільки після винесення вироку. Ми підтримуємо постійний контакт із представниками американської прокуратури. Уже отримали список свідків, там є чимало відомих імен, зокрема і Юлії Тимошенко. Правда, це тільки «адвокатський» список, суддя ще свого списку не надавав.

А взагалі-то процес Лазаренка вже виходить на фінішну пряму, і, наскільки я можу гадати, його буде засуджено й видано Україні. Ми його чекаємо і з задоволенням приймемо.

- А ви не виключаєте, що Павло Іванович погодився співпрацювати з американським правосуддям та «обміняв» свою відвертість на обіцянку не видавати його Україні?

- Сумніваюся, що Лазаренко може розповісти американцям щось нове.

- Не можу не запитати ще про одну гучну справу - «справу Гонгадзе». Результати останньої західної експертизи «таращанського тіла» ви готові визнати?

- Так, і я не думаю, що вони істотно відрізнятимуться від результатів нашої останньої експертизи.

- Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація про те, що Генпрокуратура не виключає причетності до зникнення Георгія Гонгадзе представників Міністерства внутрішніх справ. Подейкують, що після призначення Юрія Кравченка головою ДПАУ розслідування цієї версії трохи загальмувалося...

- Мені зараз закидають, що я, мовляв, обіцяв розкрити «справу Гонгадзе». Насправді я говорив про те, що для правоохоронних органів розкрити цей злочин за півроку - справа честі. Але від прокуратури залежить не все. Піскун не розкриває вбивства, Піскун організовує розкриття вбивства. Слідчий прокуратури не має змоги збирати необхідну інформацію, він може тільки скоригувати пошук цієї інформації, задати потрібний напрям. І ми це зробили. Звужено коло відпрацьовуваних версій, три з яких, як ми говоримо, «живі».

- Версія про причетність співробітників МВС належить до «живих»?

- Вона - одна з тих трьох, про які я говорив... Нагадаю, що свого часу була заява самого Гонгадзе про те, що за ним стежать. Ми не виключаємо, що його вбили саме ті, хто здійснював за ним стеження. І ми шукаємо цих людей. Уперта, копітка праця не припиняється.

- Тим часом ваш попередник, наскільки відомо, скептично оцінює роботу ГПУ щодо «справи Гонгадзе»...

- Можливо, Михайло Олексійович вважає, що не слід було притягувати до карної відповідальності таращанського прокурора, який не долучив належним чином речові докази. А я особисто переконаний, що його дії свого часу дуже вплинули на об’єктивність розслідування, підказавши хибний напрям пошуку. Нині більшість помилок виправлено. Тепер багато чого залежить від професіоналізму детективів. Ті, хто зобов’язаний це робити, повинні, спираючись на матеріали слідства, наявні напрацювання, результати експертиз, гласну й негласну інформацію, знайти конкретних виконавців. Нам уже багато відомо, для нас більш-менш ясна загальна картина події, ми в курсі цілої низки обставин, про які я поки що не можу говорити.

- Ці дані одержано з оперативних джерел?

- В оперативників саме цієї інформації немає. Три складові нашої роботи - результати скрупульозно проведених експертиз, вдумливий аналіз наявних даних, інтуїція.

- Ви переконані, що «справу Гонгадзе» буде розкрито?

- Я переконаний, але для цього треба багато і старанно працювати.

- Після призначення на посаду генпрокурора ви обговорювали з Михайлом Потебеньком «справу Гонгадзе»?

- Ні, я не хотів бути заангажованим чиєюсь точкою зору.

- Слід гадати, що й у розмовах із Юрієм Кравченком ви цієї теми не торкалися?

- Ми з Юрієм Федоровичем лише один раз і зустрічалися.

- Невже? А подейкують, що ви мало не відпустку разом проводили.

- Відпустку ми разом не проводили, а познайомилися нещодавно, після його призначення на посаду глави Державної податкової адміністрації.

- Але свого знайомства з новим главою Верховного суду Василем Маляренком ви не заперечуватимете?

- У нас чудові стосунки з Василем Тимофійовичем. Він, до речі, підтримує одну мою ідею, на реалізацію якої я дуже розраховую.

Йдеться про внесення важливих змін у законодавство. Я за те, щоб навіть найменше обмеження прав громадянина будь-яким правоохоронним органом здійснювалося тільки за згодою прокуратури, як це робиться в усьому світі. Оперативно-слідчі дії, пред’явлення обвинувачення, порушення кримінальної справи - на все повинна бути санкція прокурора.

Що таке порушення кримінальної справи сьогодні? Приходить, приміром, до старшого лейтенанта Іванова його приятель, бізнесмен, і каже: «Слухай, треба конкурентів порвати...» А Іванов йому: «Ну, сідай, пиши заяву...» Той сідає і пише заяву, що йому, приміром, не подобається обличчя керівника конкуруючої фірми. Старший лейтенант Іванов порушує кримінальну справу. А це дає йому право провести необхідні слідчі дії. Так, для обшуку потрібна постанова суду, але для огляду місця події санкція не потрібна. І для вилучення речових доказів - теж. А речовими доказами можна вважати і документи, і гроші, і рахунки. Усе, фірму паралізовано. Звісно, кримінальна справа перспективи не має, але й фірмі кінець.

Є й моральний бік питання. Людині висувають обвинувачення, вона стає обвинувачуваною, тобто її можна усунути від роботи, затримати, накласти арешт на її майно - і все це коїться без санкції прокурора.

В Україні останнім часом було затримано як підозрюваних, а потім, через три доби, випущено тридцять тисяч чоловік. Слідчі не скористалися правом продовження терміну затримання. Чому? Якщо в слідчих були підстави вважати цих людей винними, чому вони не спробували довести їхню вину? А якщо таких підстав не було, то навіщо їх затримували? Спробуйте відповісти на ці запитання. І замисліться над кількістю затриманих.

- А ви впевнені, що ця цифра була б інакшою, якби все залежало від прокуратури?

- Упевнений, що ця цифра була б принаймні вдвічі меншою. Прокуратура - це сито, це - випробувана століттями система стримування. Скажіть, вам відомі факти корупції у відносинах між міліцією та прокуратурою? Такі випадки виключені за визначенням. Міліція - виконуючий орган, прокуратура - наглядовий. Переконаний: необгрунтованих затримань, необгрунтованих кримінальних справ було б набагато менше, якби співробітники міліції мусили щоразу звертатися по санкцію до прокуратури.

- А чому не в суд?

- Та дайте ви судам зітхнути вільно! По-перше, судова процедура потребує часу. По-друге, судді й так перевантажені роботою, суди завалено протоколами ДАІ, я вже не кажу про все інше.

Суд, у моєму розумінні,- це сліпа, холоднокровна Феміда. А ми свідомо зриваємо з її очей пов’язку. І навіщо? Як відомо, суддя, що давав дозвіл на арешт якоїсь особи, не має права розглядати справу цієї особи. Але погляньмо на речі тверезо: ми з вами працюємо в одному суді, сидимо в одному кабінеті. Ви дали санкцію на арешт людини, а я розглядаю її справу. Ви поділитеся зі мною своєю думкою про цю людину та про цю справу? І чи можна вважати мою думку цілком неупередженою після такої абсолютно безневинної консультації?

Наведу потішний приклад: у Вінниці один інвалід першої групи офіційно є власником 43 «мерседесів». Він навіть ходити не може, але автомобілі зареєстровано за пред’явленням його паспорта. І розмитнено за рішенням суду.

Не можу не поставити запитання: у чиїй голові народилася «геніальна» ідея про запровадження інституту довічних суддів? Ви подумайте, суддя приймає рішення, наперед знаючи: у жодному разі він не нестиме ніякої відповідальності. Це не спосіб захистити суддю від сваволі, це, радше, спосіб тиску на потерпілих, на слідство, на захист. Ні суд, ні суспільство в цілому поки що до «довічного суддівства» не готові.

- А прокуратура, на вашу думку, готова до тих змін, за які ви боретеся?

- Зрозумійте, я анітрохи не ідеалізую прокуратуру та прокурорів. Так, бувають різні прокурори. Так, хтось помилиться, хтось, не вчитавшись, підпише, хтось за пляшку вирішить, хтось, можливо, навіть хабаром не погидує...

- Вам, до речі, хабар ніколи не пропонували?

- Мені одного разу пропонували хабар у кілька мільйонів доларів.

- А за що, коли не таємниця?

- Не має значення, однак він уже сидить... Отож, у прокуратурі існує жорстка, апробована, перевірена часом система контролю. Повторюю, прокуратура - незалежний, наглядовий орган. І можливостей цього органу не слід недооцінювати.

Приміром, останнім часом ми порушили приблизно вісім тисяч кримінальних справ за фактом невиплати заробітної плати. Керівники багатьох підприємств, здається мені, й не збиралися її виплачувати, оскільки в окремих випадках йшлося про банальне відмивання грошей. А так справа зрушила з мертвої точки. Багато хто зрозумів, що простіше розрахуватися з працівниками.

- Але ж ці самі працівники мали право звернутися в суд...

- ...Після чого суд прийме рішення про порушення прокуратурою кримінальної справи. А прокуратура в порядку нагляду може порушити її відразу й самостійно.

Ще один приклад. Нині ми впритул зайнялися оборонно-промисловим комплексом. У системі ОПК було 126 підприємств, тепер функціонує лише 26. Де решта?

- Але ж ОПК пережив період конверсії. Були відповідні рішення Кабінету міністрів.

- Ось і розбиратимемося з кожним конкретним випадком. Чи були відповідні рішення, хто приймав, на якій підставі? Розібралися ж ми з Міністерством охорони здоров’я. Свого часу держсекретар цього відомства створив 200 фірм, які брали за оформлення ліцензії на продаж ліків не 200 гривень, як належить, а 300. Природно, організації, що продають медикаменти, підвищували ціни на свою продукцію. Тепер справедливість відновлено, справу передано в суд, ліцензії оформляються за встановленим тарифом, а ціни на ліки природним чином знизились.

- Тобто ви відбираєте хліб у міліції?

- Ми виконуємо свою роботу. Кожен повинен професійно робити свою справу.

- До речі, можу припустити, що МВС навряд чи буде в захопленні від вашої ідеї - неодмінно підкріплювати свої дії санкціями прокуратури.

- Ще б пак! І МВС, і СБУ, і податкова. Усі, хто проводить слідство й дізнання, усі, кому дозволено оперативну діяльність.

- Але в представників названих вами відомств на ваші аргументи є свої контраргументи: якщо з кожного приводу їм доведеться йти на поклін у прокуратуру, на оперативній роботі можна ставити хрест.

- У цьому випадку можна буде поставити хрест на беззаконні. Тим паче що такі специфічні питання перебуватимуть у компетенції не звичайного, а спеціального прокурора.

- Здається, ви були прибічником ще одного нововведення - перепідпорядкування Державної податкової адміністрації Міністерству фінансів.

- Головне не те, кого кому буде підпорядковано. Просто я вважаю ненормальним, що Міністерство фінансів, Митний комітет і Податкова адміністрація фактично не узгоджують своїх дій. Чому б їх взагалі не об’єднати під одним дахом? У Британії ж займається одне відомство і податками, і зборами, і митницями. Що, англійці дурніші від нас?

Поясню корисність такого об’єднання на простому прикладі. Перетнула машина з вантажем кордон - із митниці відразу повідомили, куди прямує: «Чекайте, їде в такий і такий пункт». Податкова чекає-чекає, а машина не прибуває. Отже, розвантажилася десь дорогою. І по гарячих слідах визначити, де й коли, не дуже складно. І взяти хлопців на гарячому, поки теплі. Треба тільки, щоб дві згадані мною служби координували свої дії. А в нас податкова дізнається про вантаж, коли його вже давним-давно продано. Адже це спільна справа, державна - щоб не порушувався закон, щоб сплачувалися податки, щоб поповнювався бюджет.

- А як ставиться до цієї ідеї Юрій Кравченко? Ви з ним спілкувалися на цю тему?

- Ні, розмови про це не було. Та й взагалі, я думаю, що давати такі поради - не прокурорська справа.

- Але ж ви самі говорили, що це справа спільна, державна...

- Питання - дуже складне, а ми, як я вже казав, не настільки близько знайомі, щоб довірчо обговорювати такі речі.

- Для Юрія Кравченка робота з платниками податків і неплатниками - справа порівняно нова. Вам про цю роботу відомо набагато більше. Наскільки, на вашу думку, кількість офіційно заявлених мільйонерів відрізняється від кількості мільйонерів реальних?

- Істотно відрізняється. Я не маю необхідних даних, але, гадаю, що других принаймні вп’ятеро більше.

- Рінат Ахметов і Віктор Медведчук належали до акуратних платників податків?

- Я не займався питаннями оподаткування фізичних осіб, але думаю, що так: Віктор Володимирович і Рінат Леонідович - впливові люди, публічні особи, вони дорожать своєю репутацією.

- На вашу думку, усі впливові люди й публічні особи сумлінно заповнюють податкові декларації?

- Той, хто піклується про своє майбутнє, повинен робити це сумлінно. Охочий порушити закон повинен пам’ятати про невідворотність покарання. Закон не розділяє впливових і невпливових, провладних і опозиційних.

- Свого часу учасників акції «Повстань, Україно!» було офіційно обвинувачено в тому, що вони перешкоджали рухові транспорту. У цьому ж самому обвинувачують Президента представники опозиції. Не таємниця, що регулярне блокування вулиць перед проїздом президентського кортежу створює безліч проблем автомобілістам. Опозиція вважає це обмеженням права громадян на свободу пересування. У зв’язку з чим, якщо не помиляюся, депутат Сергій Соболєв зажадав від вас порушити кримінальну справу. Наскільки я пам’ятаю, ви висловили готовність розглянути таку можливість. Справу порушено?

- Ви не зовсім точні. Я заявив із парламентської трибуни, що готовий розглянути відповідну письмову заяву. Її немає досі. Крім того, ви порівнюєте непорівнянні речі. У кожній країні існує система заходів, спрямованих на гарантування безпеки глави держави.

- Але такі (на мій погляд, не цілком адекватні) заходи безпеки, як у нас, застосовуються тільки в колишніх радянських республіках, та й то - далеко не в усіх.

- Ну, знаєте, я сам був свідком того, як у Вашингтоні перекривали рух, коли їхав навіть не президент, а лише якийсь чиновник. І потім, є відомчі інструкції, яких ніхто не скасовував. Є тут і надмірна запопадливість. Крім того, існують технічні проблеми. Ви звертали увагу, скільки міліціонерів виводять на вулиці перед проїздом кортежів? І знаєте, чому їх так багато? Наскільки я розумію, їх так «густо» розставляють, аби вони мали змогу бачити один одного. Треба гадати, бракує рацій.

- А ви не вважаєте, що інструкції слід змінювати, а рівень запопадливості контролювати?

- Безперечно, система МВС потребує реорганізації. Потрібно, щоб охоронців порядку у формі було десь удвоє менше, а охоронців порядку в цивільному вистачало для повноцінного гарантування безпеки громадян.

- Свого часу ви пропонували реорганізувати й вітчизняну систему боротьби з відмиванням грошей...

- Працюючи в системі державної податкової адміністрації, я займався цією проблемою. Коли в усьому світі не було жодної кримінальної справи, пов’язаної з відмиванням «брудних» коштів, у нас було порушено три сотні. Ми доводили ці справи до реальних вироків. Ми співробітничали з правоохоронними органами п’ятнадцяти держав. До нас зверталися за порадою, приміром, представники Нігерії.

- У такому разі, чому щодо України було введено санкції FATF? Річ лише у невідповідності українського законодавства? Чи в необхідності посилити боротьбу з тероризмом? Вам не здається, що Захід, крім усього іншого, хоче «відсікти» від власників деякі рахунки, що належать нашим високим посадовцям?

- Можливо. Багато «брудних грошей» виходить з України і транзитом через західні банки «осідає» в офшорах. Захід це бачить, і Захід це дратує. Тобто ці гроші і їхнім вимогам до «чистоти» фінансових коштів не відповідають, і не «працюють» у них.

Та головна причина введення санкцій, на мій погляд, в ослабленні взаємодії FATF і керівництва правоохоронних органів України. Законодавство - певна річ, це важливо, але теорія і практика повинні йти пліч-о-пліч. Уряд Кінаха цим питанням, наскільки я можу судити, практично не займався. Принаймні моніторинговий комітет у суть цього питання належним чином не вникав.

Не можна перемогти організовану злочинність з допомогою документа, хай навіть мудрого і правильного. Підхід повинен бути системним. Саме його я і пропонував.

Звернімося до західного досвіду. Там ключовою постаттю у системі боротьби з відмиванням грошей є керівник банку. У деяких країнах спеціальні представники держави обіймають посади заступників голів правління комерційних банків, аби безпосередньо контролювати чистоту фінансових потоків. Понад те, агентів таємно вводять до служб безпеки банків.

Тобто структури, які борються з відмиванням грошей, знають ситуацію зсередини. Чому б нам не діяти аналогічно? Чому б не створити моніторингового комітету, скажімо так, на базі НБУ? Орган, що стежить за чистотою фінансових коштів, повинен мати доступ до бази даних банків.

- Але ж у такому разі порушується принцип банківської таємниці.

- Правильно, банківська інформація повинна бути захищеною. Але якщо комітет матиме безпосередній стосунок до банківської системи, він буде зацікавлений у стабільності й надійності цієї системи. Зате коли йтиметься про контроль над сумнівними трансакціями, комітет не працюватиме наосліп.

Ще одна пропозиція: чому б нам не переглянути принципів формування спостережної ради Нацбанку? Чому б нам не ввести туди не керівників парламентських фракцій, а заступників генерального прокурора, голови Служби безпеки і керівника Державної податкової адміністрації? Крім того, чому б не зобов’язати керівників служб безпеки банків пильно відстежувати всі ризиковані операції і в разі виникнення підозри повідомляти куди слід. Список тих, кого треба інформувати, - додавати. За невиконання - притягати до кримінальної відповідальності.

Дивись - і почнуть банки видавати на-гора інформацію. Хай навіть негласно. Ризик сумнівних операцій за такої системи контролю помітно знизиться.

Але й це не все. Чому б не ухвалити закон, відповідно до якого, кожен громадянин, дізнавшись про факт відмивання брудних грошей, має повідомляти про цей факт у правоохоронні органи? Підкреслюю, кожен, включно з адвокатами осіб, підозрюваних у відмиванні «брудних» грошей. Розумієте, про що я кажу?

- Ви вважаєте таку систему ідеальною?

- Я не кажу, що все має бути виписане саме так. Але поміркувати над підвищенням ефективності системи боротьби з відмиванням грошей, напевно, все-таки варто.

- Безліч ідей і планів наводять на думку, що посаду генпрокурора ви не вважаєте верхньою планкою своєї кар’єри...

- Я про це навіть не думаю. Так стомився за ці півроку... У податковій, їй-богу, було спокійніше...