Силове поле

В Україні з’явилося ще одне силове відомство — Служба зовнішньої розвідки. 14 жовтня Президент Леонід Кучма своїм указом відбрунькував від Служби безпеки департамент розвідки. 12 років у спецслужбі складалися плани і точилися розмови про самостійний статус розвідки, але тільки за два тижні до президентських виборів цей проект було реалізовано. Несподівано для самих розвідників.

Ще на світанку української незалежності вітчизняні спецслужби цікавило питання виділення розвідки в окрему структуру. В СБУ розуміли, що дотримання радянських традицій і об’єднання низки правоохоронних та спеціальних функцій під одним дахом незручне й неефективне з багатьох позицій. Зовнішня розвідка, контррозвідка, боротьба з економічними злочинами, незаконним обігом наркотиків, корупцією — зовсім різні завдання. Тому ще 1992 року тодішній шеф СБУ Євген Марчук і начальник Головного управління розвідки Олександр Шарков планували перетворити розвідку на самостійне відомство. Низка чинників зіграла проти цього. Відсутність бюджетних коштів тримала й тримає українську розвідку на голодному пайку, не дозволяючи розгорнути масштабну роботу за кордоном. Але важливішу роль відігравали політичні міркування. У бурхливому хаосі державного апарата СБУ являв собою багатоцільовий набір інструментів політичного впливу. І жоден глава не міг дозволити собі виявити слабкість і в умовах постійних політичних криз відірвати від себе шматок повноважень. Шарков одержав статус першого заступника голови СБУ й широку автономію у власних діях. Щоб здобути незалежність, розвідці не вистачало двох важливих речей — права доповіді та безпосереднього виходу на президента, а також власного господарського управління. Збереження ГУР у своєму складі до останнього часу багато важило для СБУ, зокрема і з меркантильних міркувань. За неофіційними даними, саме ГУР виконувало й виконує такі делікатні і високоприбуткові завдання, як забезпечення продажу української зброї за кордон. П’ять відсотків від цього таємного бізнесу мали величезне значення в умовах постійного бюджетного дефіциту та недофінансування. Цей офіційно дозволений госпрозрахунок, який до того ж не піддається аудиту, забезпечував СБУ привілейоване становище, порівняно з іншими органами влади. Саме лише забезпечення шістсотмільйонного танкового контракту з Пакистаном допомогло залатати десятки бюджетних дірок. Розвідка забезпечувала й забезпечує всі операції з продажу зброї Україною на зовнішніх ринках. У компетентних колах поширена думка, що співробітництво з «Укрспецекспортом» та іншими збройовими дилерами, уповноваженими державою, є чи не головною місією вітчизняних «штірліців». Така думка формується переважно тому, що функція добування конфіденційної інформації про підступи зовнішніх ворогів у розвідки дуже обмежена скромним бюджетом, а також політичними рамками. Систематична розвідувальна діяльність СБУ в країнах СНД заборонена. Ставити завдання з вербування джерел у Європі й Америці — занадто ризиковано.

Відразу після приходу на керівну посаду в СБУ теперішнього голови Ігоря Смєшка багато проектів реформування спецслужби, що лежали під сукном, було реанімовано. Після узгодження питання з Президентом Ігор Петрович відзначив у інтерв’ю від 30 квітня нинішнього року, що головна робота СБУ — це на 80 відсотків розвідка та контррозвідка, решта — правоохоронна діяльність. І що Головне управління розвідки буде реорганізоване в департамент розвідки, з перспективою створення Служби зовнішньої розвідки. Але спочатку треба підсилити напрям радіорозвідки, одержати бюджетні кошти на реорганізацію. Логічно. Смєшко мав на увазі, що треба наново сформувати господарські підрозділи, підсилити технічне оснащення, створити власну навчальну базу розвідки. У бюджеті 2004 року на це ніяких коштів не передбачалося. ГУР тільки перейменували в департамент розвідки, і було зрозуміло, що реформа — справа не одного дня. Адже, здавалося, який сенс без розвитку інфраструктури проголошувати незалежність розвідки? Таблички на дверях поміняти? А звідки керівництво розвідки має викликати службову машину — з гаражу контррозвідки, підрозділу СБУ?

Указ Президента, на превеликий подив багатьох керівників СБУ та більшості розвідників, фактично відрапортував про успішне завершення реформи. Крім указу, інших організаційних ознак самостійного статусу розвідки виявити не вдалося. Начальник департаменту розвідки Олег Синянський одним махом одержав статус одного з керівників держави та власне відомство. Цікаво, що насправді ніякого поділу майна в СЗР і СБУ поки що не відбувається. Просто незрозуміло, кому і що відходить, хто й на що претендує. Спецслужби не одержували завдання підготувати цивілізоване «розлучення» й тільки-но почали виясняти стосунки. Колеги, котрі перетворилися на сусідів, продовжують працювати так, ніби нічого не змінилося.

Така процедура, звісно, викликає багато запитань. Чому постала потреба різко прискорити заплановані темпи реформи спецслужб? Чому це питання не пройшло повного внутрішньовідомчого узгодження і не було підготовлене? Чим пояснюється така спонтанність і терміновість? Невже за два тижні до виборів у Президента і глави його адміністрації немає більш термінових і болючих проблем, ніж Служба зовнішньої розвідки?

Ніякої офіційної реакції на ці запитання немає. Більше того, керівництво розвідувального відомства одержало спеціальну інструкцію (на додачу до вже існуючих): будь-які, навіть неофіційні контакти з журналістами заборонені.

Дивно. Ні, щоб хоч у якійсь офіційній пресі з’явилося бадьоре інтерв’ю начальника СЗР на ознаменування урочистої дати — на честь народження незалежної української розвідки, хоча б просто стаття без підпису... Нічого. Між іншим, навіть суперзасекречені керівники легендарних російських спецслужб ГРУ і СЗР інтерв’ю все-таки дають. А тут — така непересічна подія, а влада вдає, буцімто дрібниці, справа житейська.

Багато спостерігачів схильні пов’язувати таке раптове створення СЗР із суто політичними мотивами. Основна тенденція апаратно-структурних і кадрових перестановок в українських силових органах упродовж останніх півроку — посилення силового поля адміністрації Президента. І природа цього силового поля, безперечно, пов’язана з виборчою кампанією. Судячи з перелічених чинників, саме адміністрація є локомотивом у появі самостійної зовнішньої розвідки. Цей крок стоїть в одному ряду з іншими гучними подіями останнього часу. Призначення на посаду першого заступника голови СБУ Володимира Сацюка, дії Генеральної прокуратури й виступи Геннадія Васильєва, неофіційні та резонансні політичні заяви міністра внутрішніх справ Білоконя, відставка першого заступника голови СБУ Юрія Землянського, зняття міністра оборони Євгена Марчука та призначення Олександра Кузьмука, дивні посиденьки до четвертої ранку лідера опозиції Віктора Ющенка з керівництвом СБУ, яке стоїть на варті інтересів чинної влади, отруєння Ющенка, не схоже на розлад шлунку, опала Смєшка у зв’язку з цими подіями...

Цей ланцюжок далеко не повний. Але факти свідчать, що ключові питання, пов’язані з діями силових структур, лобіюються на рівні адміністрації Президента. Адміністрація генерує й акумулює вплив силових відомств. І кожна ланка в цьому ланцюзі посилює авторитет і позиції глави АП Віктора Медведчука. Леонід Кучма, цілком очевидно, передав керівництву адміністрації функції цензора й контролера. І ніколи в державних структурах вплив Медведчука не розцінювався так високо, як останнім часом. Прем’єр Янукович, нібито єдиний кандидат від влади, змушений виявляти добре стримувану симпатію до Віктора Володимировича. Іншого шляху немає, оскільки він повністю відсторонений від впливу на силовиків. За неофіційними даними, про створення Служби зовнішньої розвідки прем’єр-міністру повідомили вже після того, як Президент прийняв рішення підписати указ. Як і у випадку з відставкою Марчука та призначенням Кузьмука, прем’єр перебуває у ролі глядача, який просто стежить за тонкими задумами режисера.

Відповідно до апаратної логіки, екстрене створення СЗР — ще один жест для демонстрації у вищих колах незадоволення Ігорем Смєшком. Влада сподівається на перемогу на президентських виборах. У керівництві спецслужби цінуються люди, котрі не лише беззастережно вірять у таку перемогу, а й роблять усе, щоб її досягти.

Минулого тижня в Інтернеті з’явилися цікаві фотографії зустрічі народного депутата Олександра Волкова з одним російським бізнесменом, діловим партнером Бориса Березовського. Фотографії зроблено дуже професійно — з-поза кущів, з-поза машин, з різних напрямків, із дуже високою якістю. Волков — явно не Брітні Спірс і не модель «Плейбоя». Які ж це папарацці бігають за народними депутатами і супроводжують свої фото текстами докладних переміщень протягом дня об’єкта спостереження? Можливо, цим питанням зацікавиться куратор політичного напряму роботи СБУ Володимир Сацюк? Він, до речі, був близьким діловим партнером і особистим другом Волкова. Щоправда, тепер вони не особливо ладять.

Участь силових відомств у президентських виборах дуже нагадує методи роботи «правоохоронних» органів у президентській кампанії 1999 року. Методи, відомі за записами Миколи Мельниченка. Влада впевнена, що для успіху реальна сила важливіша за інтелект і непостійну суспільну думку. Колись так само вважали Марчук, Деркач, Кравченко, інші впливові керівники силових відомств. Влада думає, що після «касетного скандалу» навчилася контролювати суспільство. Влада впевнена, що вона сильна як ніколи, що поступатися нікому й ні в чому не можна і що перемогу забезпечує наступ на всіх фронтах. Що ж, так вважала кожна влада на території України упродовж останніх десяти століть.