ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ...

Минули ті часи, коли записи екс-охоронця українського Президента були приводом для дискусій про долю Батьківщини, дебатів про правові наслідки оприлюднення фрагментів аудіотеки Мельниченка для влади і суперечок про участь у прослуховуванні кабінету Леоніда Кучми іноземних спецслужб. Світ не перевернувся. Країна пережила і майже забула касетний скандал. А її народ, ще більше зміцнивши свій імунітет до такого роду сенсацій, почав ставитися до періодичної появи у ЗМІ нових діалогів з участю Президента просто як до шумового фону свого далекого від проблем Банкової життя.

Втім, що казати про народ, якщо головні ініціатори розкрутки майорських плівок, свого часу небезпідставно вважаючи, що їх зміст є вагомою підставою для відставки Президента, нині зустрічаються з главою адміністрації цього самого Президента і виступають союзниками Банкової в її стратегічних планах. Чи слід дивуватися, що навіть найбезнадійніші романтики від політики перестали очікувати логічного завершення тейп-гейту. Та й у чому, власне кажучи, окрім як у зміні влади, могло бути виражене це завершення? Хіба що в закінченні розслідування справи Гонгадзе і в покаранні винних у смерті Георгія. Що, здається, означало б ту ж таки зміну влади. Інакше не гальмувала б Банкова цей нелегкий процес, який так-сяк, а все ж просувався за часів генпрокурора Піскуна. З приходом на Різницьку Геннадія Васильєва будь-які перспективи у цієї справи, судячи з усього, зникли. Що підтверджується діями ключових учасників слідчої групи у справі зниклого журналіста й у справі Мельниченка, які подали рапорт про відставку після заяв пана Васильєва про те, що весь цей час слідство йшло не тим шляхом.

Тепер, коли гасло «Україна без Кучми!» втратило свою актуальність, а гострота вражень від гри акторів театру біля майорського мікрофона притупилася, вщухлий інтерес до плівок намагаються розбурхати або сам Мельниченко, вкидаючи нові уривки зі своєї фонотеки, або інші причетні до справи особи. Як це трапилося днями. Дав про себе знати ще один фігурант касетного скандалу, про існування якого знало лише вузьке коло політично стурбованих громадян, окремі журналісти і представники українських спецслужб. Володимир Іванович Цвіль, який свого часу входив у найближче оточення лідера Соціалістичної партії України (на виборах-99 він був довіреною особою кандидата в президенти Олександра Мороза), допомагав Миколі Мельниченку залишити Батьківщину, супроводжуючи його під час виїзду до Чехії. Щоправда, за його словами, він і сьогодні не пориває зв’язків із керівником українських соціалістів. Це наводить на думку про те, що заяви, зроблені Цвілем радіо «Німецька хвиля», узгоджені з Олександром Олександровичем. Сам Цвіль, утім, це заперечує. Суть же заяв зводиться до того, що про прослуховувально-записувальну діяльність Миколи Мельниченка знали, очолюючи в різний час СБУ, Євген Марчук, Володимир Радченко і нинішній глава Служби Ігор Смєшко. «Не шукайте в цій справі, - радить Володимир Цвіль, - чужих слідів: ні американського, ні російського, ні європейського. Все це доморослі: заготовки». Сьогодні громадянин України Володимир Цвіль, який займається, за його словами, бізнесом, живе разом із сім’єю в Мюнхені. Зателефонувавши до нього, «ДТ» спробувало з’ясувати, із чим пов’язане його звернення в ЗМІ саме тепер і чому пан Цвіль не вважав за потрібне робити це досі.

- Моя заява прозвучала саме тепер, оскільки це пов’язано з роботою, яку я проводив протягом останніх трьох із половиною років. Я не вибирав цю роботу, вона знайшла мене сама. У житті так буває. Нині в Україні побутує думка, що коли людина раптом почала робити якісь заяви, говорити про щось, - то це означає, що її хтось скривдив або не виконав якихось обіцянок. Наприклад, не внесли у виборчі списки Соцпартії, як стали писати про мене. Насправді ніяких розмов про внесення мене в список Соцпартії ніколи не було. У мене досі нормальні ділові стосунки і з Олександром Морозом, і з його партією, у якій я досі перебуваю. Однак річ у тім, що кожна людина рано чи пізно повинна відповісти на поставлені їй запитання.

- На чому грунтуються ваші твердження, буцімто Євгену Марчуку, Володимиру Радченку й Ігорю Смєшку було відомо про ведення записів розмов Президента ще до того, як Мороз і Мельниченко оприлюднили перші плівки?

- Тоді, коли велися записи, Євген Марчук знав про це. Невдовзі після від’їзду Мельниченка Євген Кирилович приїжджав у Німеччину разом із тодішнім міністром закордонних справ Анатолієм Зленком на вручення нагороди ректору Українського вільного університету в Мюнхені. Я був присутній на цьому заході, оскільки проходив тоді в цьому університеті інтернатуру, й мав змогу поговорити з Марчуком тет-а-тет. Хоча чимало людей спостерігали за нашим спілкуванням. Я повідомив йому про місцеперебування Мельниченка, сказав, що можна встановити з ним контакт, аби якось домогтися мінімізації наслідків касетного скандалу для національної безпеки України, оскільки мені було відомо про дані, які містилися в записах і належали до розряду державної таємниці. Приміром, про агентурну мережу СБУ.

Я був не проти, щоб із допомогою записів були розкриті злочини кримінального характеру щодо приватних осіб. Але уривки записів стосовно державної безпеки можна було зберегти в таємниці. І ми тоді мали для цього всі можливості, про що я і сказав Марчуку. Мельниченко жив тоді в Чехії без грошей, без документів, без візи. Ми йому допомагали суто по-людськи. І тому він практично залежав від нашої допомоги. На це Євген Кирилович відповів мені: «Давайте не будемо поспішати, подивимося, як розвиватимуться події, а потім визначимося». Тим часом у мене є інформація з достовірних джерел про те, що Марчук послуговувався даними, отриманими з записів, ще тоді, коли президентський кабінет прослуховувався.

- А стосовно інших згаданих вами високих чиновників?

- Ви маєте на увазі Радченка та Смєшка? Вони мали можливість спрямувати роботу своїх відомств на те, аби касетний скандал не мав таких наслідків для держави, які він має сьогодні. Я не виключаю, що тривале мовчання Мельниченка в Америці пов’язувалося саме з цим. Напевно, він був не проти розпочати переговори на цю тему. Але мені здається, у керівників наших силових відомств і в Президента України різні цілі. На підтвердження розповім такий випадок. У день прильоту Леоніда Кучми в Баден-Баден, 26 грудня, я чекав його в готелі, де розмістилися пан Бакай та інші особи супроводу. Але Президент там не з’явився, відразу попрямував до клініки. І я як законослухняний громадянин, ні з чого не роблячи таємниці, підійшов до керівника президентської охорони Ляшка та Бакая і попросив їх передати Леонідові Кучмі листа. Я сказав їм, що в листі йдеться про те, як ще можна захистити інтереси країни. Вони ж веліли мені передати конверт у номер, зарезервований на Президента. А тим часом Леонід Соколюк, який працює сьогодні в Берліні замість генерала Валерія Кравченка (можливо, він отримав цю посаду як заохочення за виконану роботу), забрав мого листа й передав главі СБУ Ігорю Смєшку. До Президента цей лист так і не дійшов.

- Звідки ви знаєте?

- Від самого Президента.

- Ви з ним спілкуєтеся?

- У мене з ним було три зустрічі, як за кордоном, так і в Україні.

- Після Баден-Бадена?

- До того. Темою для розмов під час цих зустрічей була державна безпека в контексті касетного скандалу. І Президент схвалював запропоновані мною кроки.

- Володимире Івановичу, ви заявили, що касетний скандал - справа рук не закордонних спецслужб, а продукт суто вітчизняного виробництва. Хто ж його ініціював?

- Я не можу сказати, хто був його ініціатором. Це мені не відомо. Так близько з паном Мельниченком я ніколи не спілкувався. Це його таємниця, його життя, в якому він намагається щось змінити.

- Точно так само, як ви опікувалися Мельниченком у Європі, у США майором опікувався Юрій Литвиненко, відомий тим, що однаково близький як до Олександра Мороза, так і до Григорія Суркіса. Як ви думаєте, інтереси кого з цих політиків пан Литвиненко представляв при спілкуванні з Мельниченком більшою мірою?

- Рівень опіки Мельниченка в Америці не можна навіть порівняти з тим, що ми робили для нього в Європі. Оскільки у США Мельниченко отримав політичний притулок. І йому вже не потрібна була опіка, бо він мав від держави квартиру, матеріальну допомогу та інші блага. Той, хто опікувався Мельниченком в Америці, робив це з певною метою: вкласти гроші, щоб отримати більше. (Не можна виключати, що йшлося про оплату адвокатів Мельниченка в обмін на сподівання отримати записи і приторговувати ними. - Авт.)

А що ж до перебування Мельниченка в Чехії, то він планував туди їхати лише на два тижні. І, за його словами, метою поїздки було лікування його дитини. Тому ми робили йому запрошення від нашої фірми, яка надавала гарантії його проживання та лікування за кордоном. Запрошення було надіслане факсом за номером, що значиться за парламентською фракцією Соцпартії. З нашого боку тут не було жодних секретів. Ми це робили цілком офіційно. Оскільки на той час ще нічого не знали, крім того, що ця людина, у зв’язку зі своєю посадою, є носієм державних таємниць, тому не може вільно поїхати за кордон. Звісно, про дещо я здогадувався. Але мене це не цікавило. Я ніколи не був працівником спецслужб.

***

Проте не менш цікаві свіжооприлюднені епізоди з мельниченківських записів. Виступаючи на прес-конференції в Сан-Франциско, Микола Мельниченко продемонстрував журналістам запис розмови з участю Віктора Медведчука. Це дебют нинішнього глави адміністрації Президента в хіт-параді діджея-майора. Досі спостерігачі, які відстежують усі аудіоновинки, що випускаються екс-охоронцем українського Президента, дивувалися стабільній відсутності в них голосу Віктора Володимировича. Ми не можемо стверджувати, що чутки про причетність до діяльності Мельниченка видних представників вітчизняної соціал-демократії обгрунтовані. Проте в інтерв’ю «ДТ» колишній глава спеціальної парламентської комісії у справі Гонгадзе Олександр Жир, який неодноразово зустрічався з Мельниченком, зауважив: є всі підстави вважати, що «перед тим, як стати надбанням гласності, майорські плівки прослуховувалися на одній із футбольних баз під Києвом». А в Америці майора неодноразово бачили в компанії з Баррі Блюфером, представником фірми «Апко», яка, за деякими даними, займалася створенням позитивного іміджу Віктора Медведчука у Сполучених Штатах.

У записі розмови з Леонідом Кучмою від 22 червня 2000 року, продемонстрованої Миколою Мельниченком, Віктор Медведчук, тодішній перший заступник голови Верховної Ради, переконує Президента у відсутності складу злочину в діях Миколи Агафонова. Нині покійний екс-депутат Агафонов, чиє ім’я безпосередньо пов’язували з тоді вже опальним Павлом Лазаренком, був усе одно позбавлений депутатських повноважень і притягнутий до кримінальної відповідальності. Але в представленій розмові Віктор Медведчук виглядає чи як великий демократ, чи як той, хто знає, що його слова можуть почути й зафіксувати недруги Президента, і тому працює на мікрофон.

В іншому уривку свіжих записів із фонотеки Мельниченка зафіксована розмова Леоніда Кучми та Ігоря Смєшка - нинішнього глави СБУ, тодішнього керівника військової розвідки. Останній переконує Президента відмовитися від контактів із відомим Могилевичем, бізнесменом із дуже специфічною репутацією. До цього в ефір було випущено розмову Леоніда Деркача з Президентом, під час якої стало відомо, що головний спецслужбовець країни займається організацією зустрічі Могилевича й Кучми на українській землі. Є підстави вважати, що Леонід Данилович мав контакти з Могилевичем і що зазначені контакти тривають досі. На цьому тлі Смєшко (чиє призначення главою СБУ, як відомо, пролобіював нинішній глава АП) виглядає позитивним героєм. Та й із Деркачами на межі століть він воював щиро. Інша річ, що зв’язки його нинішніх патронів із Могилевичем набагато тісніші, ніж у Деркачів.

Ренесанс касетного скандалу, судячи з усього, приурочений до початку виборчої кампанії. Існує думка, що, втративши надію використовувати свою фонотеку відповідно до початкового задуму, Мельниченко, здається, нині виходить переважно з кон’юнктурних, а можливо, і з меркантильних міркувань. Ходять чутки, що представники СПУ замовили майорові ту частину записів, у якій фігурує Віктор Ющенко.

Утім, можна прогнозувати безконтрольне викидання дедалі нових плівок, здатних зіграти на руку найрізноманітнішим політичним силам. Зокрема й опонентам майбутнього кандидата від влади, хоч би хто ним був. Про серйозність ситуації свідчить і вчорашня відставка заступника секретаря РНБОУ Петра Шатковського (у минулому - заступника Деркача й Радченка в СБУ). За однією з версій, це - результат внутрішньовладних, глибоко законспірованих скандалів, пов’язаних із реанімацією тейпгейту.