РОЗПАД І ДІВОЧЕ ПРІЗВИЩЕ?

Потаємні бажання рано чи пізно неодмінно спонукають до дій. Тим паче коли об’єкт бажання стабільно демонструє готовність до обговорення будь-яких пропозицій, а суб’єкт — енергійний і цілеспрямований. В принципі, широта охоплення залучуваних Віктором Ющенком до переговорного процесу щодо участі в його блоці вражає. Настільки, що важко втриматися від поради: а чи не простіше взяти в Мін’юсті список зареєстрованих партій і, викресливши звідти об’єднаних соціал-демократів і комуністів, увесь направити до Центрвиборчкому? Та якщо контакти, скажімо, з Олександром Волковим обмежуються задушевними розмовами за чашкою чаю, то цікавість до екс-прем’єра донеччан, які давно поклали на Віктора Андрійовича око, втілилася минулого тижня, скажемо відверто, у доленосне дійство. Носій найвищого рейтингу разом із лідером Партії регіонів відвідав те місце, де, як заведено вважати, відбуваються політичні шлюби, — головний кабінет на Банковій.

Натура Віктора Андрійовича, який готовий обіцяти свої руку й серце кожному, але далі цього не йде, загальновідома. Як і притаманна Леоніду Даниловичу звичка щедро дарувати своє благословення мало не кожному, хто за ним прийде. Причому таким дивовижним чином, що, залишаючи президентські чертоги, людина ще довго перебуває в цілковитій упевненості, що одержала ексклюзив. Так, приміром, було напередодні останніх виборів мера у Києві, коли Григорій Суркіс ніяк не міг збагнути, якого дідька до передвиборки активно долучився Олександр Омельченко, тоді як Гарант йому, Григорію Михайловичу, на запитання «А може, я...» відповів: «А ось це спробуйте». Аналогічно дивувався й Олександр Олександрович, що на таке саме запитання одержав таку саму відповідь, від тієї самої людини. Певне, знання саме цих особливостей характерів Віктора Андрійовича й Леоніда Даниловича допомогло зберегти олімпійський спокій усім причетним до передвиборного блокобудівництва фігурантів, на чиїх долях можливий альянс Ющенка з азаровською Партією регіонів може відбитися найбезпосереднішим чином.

Лідер партії «Реформи і порядок» Віктор Пинзеник, який і вусом не повів, дізнавшись про сепаратні переговори фаворита правоцентристів, на спільному засіданні парламентських фракцій НРУ, УНР і ПРП зазнав із боку особливо безкомпромісних соратників нещадної критики за те, що власною байдужістю до подій «штовхає Ющенка в обійми регіоналів». Але керівники правоцентристських партій, не піддавшись паніці навіть перед лицем загрози нажитому непосильною працею, обрали, очевидно, тактику розв’язання проблему міру їх надходження. «А який сценарій дій, якщо в будинок українського парламенту вріжеться літак?» — відреагував Юрій Костенко запитанням на запитання «ДТ» про те, чи передбачено в УНР сценарій на випадок входження до блоку Ющенка Партії регіонів і подібних до неї. Таким чином, можливість появи в «Нашій Україні» так званих олігархічних партій, на думку Юрія Івановича, дорівнює нулю цілих п’яти тисячним. І зрозуміти його можна, але ніяк не погодитися. Наче мало нам показували вистав із серії «Очевидне — неймовірне».

За своїми руйнівними наслідками приєднання до ющенківського блоку регіоналів справді можна порівняти з результатами масштабного терористичного акту. «Я, приміром, не зміг би пояснити в себе у Львові, чому я йду на вибори в блоці разом із Миколою Яновичем Азаровим», — зізнається один із лідерів ПРП Тарас Стецьків. «Якщо регіонали як партія або Микола Азаров як фізична особа з’являться в блоці, я особисто з нього вийду, — вторує йому його колега Сергій Терьохін. — Бо є, з одного боку, доцільність кучкування перед виборами для формування єдиного списку та фракції, а з другого — певні моральні межі, які це кучкування не повинно переходити». Навіть якщо правоцентристи хоч самі, хоч за допомогою ззовні знайдуть прийнятну формулу передвиборного співжиття з ненависними олігархами, їхні представники на місцях, які не раз демонстрували свій гонор, протидіятимуть союзу найнепередбачуванішими методами. І навіть якщо відверті акти непокори центру вдасться нівелювати, глухий саботаж первинок Рухам і ПРП забезпечений.

Хоча антагонізм правих і Партії регіонів — переважно із царини ідеологічних штампів. Бо коли, абстрагувавшись від особистостей, розглянути питання на глобальнішому рівні, то можна легко дійти висновку: нинішнім опонентам і конкурентам за монополію на світлий образ ющенківців особливо ділити нічого. Посперечатися ще можна було б щодо сумісності в одній передвиборній упряжці «соціально орієнтованої» «Солідарності» Петра Порошенка й «Реформ і порядку» Віктора Пинзеника, що сповідують ліберально-ринкові принципи. А Партія регіонів за своєю ідеологічною суттю така сама спрямована в ринок сила, як і наші правоцентристи. З однією, правда, істотною відмінністю. Зафіксувавши у власних програмах відданість капіталістичним цінностям у сфері економіки, праві так і не сподобилися перенести власні декларації з паперу на справу, захопившись «гуманітарними предметами» — українською мовою, українською культурою та боротьбою з «москальськими зазіханнями». Тим часом у країні визрівала сила, яка доводить дієвість ринкових механізмів не на мітингах і в парламентських дискусіях, а шляхом збивання серйозного капіталу. «Шахрай хоче, щоб його в смокінгу прийняли в Маріїнському палаці», — висловив свою думку Тарас Стецьків стосовно причин, які штовхають Партію регіонів до союзу з Ющенком. І хоча у формі цієї фрази є неабияка частка перегину, за суттю вона відповідає дійсності. Нашим доморослим капіталістам необхідна соціальна легітимізація — вихід із регіонального рівня на загальноукраїнський, із загальноукраїнського — на світовий, де абсолютно виключена їх беззахисність перед усевладдям нашої влади. Утім, це вже надхмар’я, тут поки що йдеться про союз багатих прагматиків і бідних теоретиків, який хоч і намітився, але, без сумніву, приречений на провал.

Проте розрив Ющенка з правими, який бачиться їм абсолютно неймовірним через згубність і для першого, і для других, це не єдино можливий результат візиту екс-прем’єра та глави ДПАУ до Президента. Якщо блок аграріїв, народних демократів, трудовиків і регіоналів, який міцно стояв на чотирьох «ногах», захитався після впертих спроб Аграрної партії покинути його, то на двох «ногах» — НДП і «Трудової України» — йому вже не встояти. У стані
ТУНДРистів, утім, із приводу появи передумов міжблокової передислокації, також не помітили відвертої паніки. Там переважають настрої на зразок «Верховний головнокомандуючий накаже — блок ТУНДРа вишикується на раз-два-три». І в принципі, як стверджують інформовані люди, Президенту справді вистачить і аргументів, і глибини їх переконливості, щоб так воно й було. Інша річ, чи вистачить у нього бажання, а, точніше, впевненості в тому, що йому це потрібно. Дехто з тих, хто має доступ до його вух, уже розпочав наполегливу роботу з навіювання гаранту думки про марність його зусиль щодо втримання ТУНДРистів в одному блоці. І потрібно бути абсолютно наївним, щоб не здогадуватися, з якої партії цей дехто.

Об’єднані соціал-демократи, за логікою, повинні сьогодні, затамувавши подих, стежити за подіями, що розгортаються на осі Ющенко — ТУНДРа. У разі розвінчання антиолігархічного іміджу першого й розвалу другої СДПУ(о) позбудеться відразу двох конкурентів. І з числа пропрезидентських партій як найрозгалуженіша, найрозкрученіша та найрейтинговіша структура вона перетворюється на головного клієнта, якого обслуговуватиме горезвісний адміністративний ресурс. Ясна річ, було б перебільшенням вважати автором ідеї союзу Партії регіонів із блоком Ющенка соціал-демократів, але те, що есдеки не сидять склавши руки, — це факт. Минулого тижня в парламенті з’явився законопроект, яким планується внести зміну в закон про політичні партії. Зміна, на перший погляд, малозначна, лише на один рядок, але промовиста. Список, у якому перераховані ті, кому заборонено членство в партіях (суддям, працівникам прокуратури, органів внутрішніх справ, співробітникам СБУ, військовослужбовцям), пропонується доповнити ще одним пунктом — «працівникам Державної податкової адміністрації». І хоча авторами законопроекту значаться кілька різнофракційних депутатів, у парламентських кулуарах ходять уперті чутки, що поправку «винайшов» Віктор Медведчук. Дрібниця — а Миколі Яновичу зайві переживання.

Але найцікавіше в іншому: із набагато вищою, ніж під впливом зовнішніх джерел руйнації, імовірністю блок НДП—АПУ—ТУ—ПР може так і не відбутися через внутрішні проблеми. Так, піти проти волевиявлення глави держави ніхто з ТУНДРистів принаймні, не поклопотавшись про прийнятне пояснення свого непослуху, не насмілиться. І на останній, що відбулася два дні тому, зустрічі лідерів четвірки з Президентом усі, смиренно схиливши голови, продемонстрували зворушливу єдність у прагненні покласти на вівтар загальної перемоги все найдорожче. А, вийшовши з президентського кабінету, кожен повернувся до тих думок, що ну ніяк не дають йому підстав вважати себе рівним серед рівних. У народних демократів, приміром, є (на впевненість її лідера в тому, що НДП у змозі самостійно подолати чотиривідсотковий бар’єр, не зважатимемо) надане новим законом про вибори право формувати виборчі комісії. Аграрна партія небезпідставно може похвалитися своїм специфічним — дисциплінованим і відданим — електоратом. У регіоналів — потужна фінансова база і неслабенька кадрова складова. «Трудова Україна» має не менші фінансові ресурси, підкріплені засобами масової інформації та зв’язками на вищому рівні. Усе разом це серйозна передвиборна підмога для блоку, а кожне окремо не дає спокою його володарю з приводу власної вагомості й винятковості і, таким чином, безперечних підстав для заявки на лідерство.

При цьому слід враховувати, що ТУНДРисти, складаючись переважно з тієї категорії людей, що звикли наперед прораховувати навіть гіпотетичні дивіденди, легко прикинули: якщо за найсприятливіших умов блок набере, ну нехай 15 відсотків (нинішній рейтинг блоку становить 8 відсотків), усе це добро слід поділити на чотирьох. А на чотирьох — замало буде. Розуміння цього так само мало сприяє безперешкодним об’єднувальним процесам. Тож завданням із завдань є нині винахід такої формули складання загального списку, завдяки якому інтереси кожного з учасників перебуватимуть в повній гармонії один з одним і з загальними інтересами всього блоку. Простими механічними методами тут не обійтися. Але готовність до складної винахідницької діяльності простежується. У бліц-інтерв’ю «ДТ» лідер Партії регіонів Микола Азаров заявив: «Блок чотирьох центристських партій відбудеться неодмінно. Більше того, планується його зміцнення й розширення». На запитання «ДТ», чи можливо це за рахунок Партії промисловців і підприємців Анатолія Кінаха, пролунало однозначне «так». Підтвердили нам незмінність наміру блокуватися й в НДП.

Словом, націонал-демократи можуть і далі зберігати цілковитий спокій. На відміну від нас, журналістів. Я, приміром, глибоко сумніваюся, що це мій останній матеріал про можливі міжблокові рокіровки й перетасування. Заспокоїтися можна буде лише тоді, коли лідери кожного з блоків знайдуть взаємоприйнятний спосіб поділу між собою виборчого списку. Одного на всіх. І оголосять його. І ціною не перейматимуться.