Рознесені вітром

Сто днів тому таблички з прізвищами цих людей було знято з дверей міністерських кабінетів. Відтоді до посад, які вони обіймали в уряді Віктора Януковича, додалася приставка «екс». Шляхи тих, хто не один рік пліч-о-пліч трудився в одному колективі під назвою Кабінет міністрів, розійшлися. Когось вже немає у живих. Хтось, ховаючись від вітчизняних правоохоронних органів, подався на чужину. Хтось усе ще перебуває в роздумах із приводу того, де тепер його місце в цьому житті. А хтось уже визначився зі своєю новою роллю і статусом. До ста днів нинішнього уряду ми задумали організувати заочну «зустріч випускників», зібравши на шпальтах «ДТ» попередників нових членів Кабміну. З тим, щоб дізнатися, чим вони сьогодні займаються, чи виношують плани повернутися в політику і що думають про перші кроки тих, хто прийшов в уряд їм на зміну.

Слід зауважити: завдання виявилося не з легких. З’ясувалося, що колишні міністри та віце-прем’єр-міністри здебільшого дуже неохоче йдуть на контакт із журналістами. Певно, душевні рани, отримані ними під час недавньої зміни влади, ще не загоїлися. А тому прохання розповісти нашим читачам про своє сьогоднішнє життя й оцінити діяльність нинішньої влади сприймаються колишніми державними мужами досить болісно. Одні, як, наприклад, екс-міністр юстиції Олександр Лавринович, чемно, але твердо відмовилися розмовляти на ці теми. Інші зробили все, щоб виключити навіть найменшу можливість виявлення їх усюдисущими представниками преси. І тому дістати відповіді на наші запитання в усіх членів уряду Януковича нам, на жаль, не вдалося. Але навіть у неповноформатній картині екс-уряду можна розгледіти чимало цікавих сюжетів і деталей.

Екс-віце-прем’єр-міністр із питань агропромислового комплексу Іван Кириленко працює нині у Київському інституті аграрної економіки. І планує написання наукової праці під робочою назвою «Аграрна трансформація». У ній Іван Григорович хоче узагальнити той досвід, який нагромадив за п’ять років перебування на високих державних постах (міністр АПК, аграрний віце-прем’єр), намагаючись реформувати українське село. На запитання, чи збирається він надалі займатися політикою, Іван Григорович відповів «ДТ» категоричним «ні». Уточнивши при цьому, що не має наміру більше пов’язувати свою діяльність не лише з політикою, а й зі сферою управління. За партію, котру він колись очолював, душа у Кириленка спокійна. Лідером Аграрної партії України, спочатку перейменованої в Народну аграрну, а потім — просто в Народну, як відомо, став спікер українського парламенту Володимир Литвин. Іван Кириленко вважає останнього «блискучим політиком, який зіграв унікальну роль у подіях минулої осені». «Його прихід додав партії нового потужного імпульсу, котрий неодмінно конвертується в голоси виборців на найближчих парламентських виборах», — переконаний колишній глава колишньої Аграрної партії.

«Перш ніж казати про діяльність нової влади в її перші сто днів, слід зауважити: щоб зміни в тій чи іншій сфері були помітними, необхідно значно більше часу. Однак той ентузіазм, із яким представники нової влади взялися за діло, вселяє оптимізм. Я чудово знаю, що таке бажання працювати і горіння на роботі. Рано чи пізно це обов’язково дасть позитивний результат. Що ж стосується нового міністра аграрної політики, то йому взагалі доводиться працювати за двох, оскільки в нинішньому Кабінеті міністрів немає посади віце-прем’єра з питань аграрної політики, як було раніше. Але вже тепер очевидно, що в цю сферу прийшла людина з характером, із сильною волею та потенціалом. До нього дослухається керівництво уряду і країни, котре починає ставитися до аграрного сектора так, як він на те заслуговує. Адже українське село — це основа і духовного, і матеріального добробуту країни».

Екс-глава Служби безпеки України Ігор Смєшко, до якого ми додзвонилися, відмовився говорити про те, чим він сьогодні займається. За нашими ж даними, Ігор Петрович узяв невикористану відпустку за останні два роки. І визначатися з видом подальшої діяльності, судячи з усього, має намір після її закінчення. До цього часу екс-глава СБУ залишатиметься в розпорядженні Служби безпеки України за раніше займаною посадою, перебуваючи на дійсній військовій службі. Якщо до завершення відведеного законодавством строку пан Смєшко не отримає ніякої пропозиції щодо його працевлаштування в структурі Служби, то, ставши вже цивільним, вирішуватиме, ким бути. Про що можна припускати з високим ступенем імовірності, то це про те, що політикою Смєшко займатися не збирається.

Єдине запитання, на яке нам не без труднощів вдалося одержати відповідь від пана Смєшка, стосувалося оцінки дій нинішнього керівництва СБУ: «Мені не коректно давати оцінку, оскільки я військовий. Олександр Турчинов — мій начальник. По-моєму, як і будь-який голова, котрий пробув на посаді всього кілька місяців, він успішно намагається освоїти доручену йому ділянку роботи. Наскільки мені відомо, нині відбувається вироблення концепції реформування Служби. Але давати якісь коментарі з приводу дій свого керівництва у військових не прийнято».

Після відставки з поста міністра закордонних справ, із якою завершився багаторічний період граничної напруги, у Костянтина Грищенка з’явився хоч і вимушений, але все ж необхідний перепочинок. «Для мене — це шанс розібратися в собі, оцінити минуле, визначитися зі своїм місцем у нинішньому житті», — поділився він із «ДТ». Але зміни торкнулися не лише роботи. Костянтин Іванович усе життя був професіональним дипломатом, навчався в Московському інституті міжнародних відносин і навіть народився в сім’ї працівника українського МЗС. Тому тепер, після залишення дипломатичної ниви, йому доводиться змінювати стиль життя і багато уявлень про нього. Розгубленістю колишнього міністра, напевно, можна пояснити дивний для багатьох вибір ним політичної сили, з якою екс-дипломат вирішив зв’язати своє майбутнє. Втім, багато років займаючись зовнішньою політикою, Костянтин Грищенко, мабуть, недостатньо орієнтується поки в політиці внутрішній.

«Я впевнений, що сьогодні, як ніколи, Україні необхідний альтернативний погляд на розвиток країни. Саме тому я вирішив піти в публічну політику, хоча ще недавно участі в ній послідовно уникав, — пояснює свій крок заступник голови недавно створеної Республіканської партії України, котру очолив екс-голова НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко. — Як дипломату мені часто доводилося займатися вирішенням найскладніших, здавалося б, невирішуваних завдань. Сподіваюся, що мій досвід буде корисний і в цій сфері. Я свідомо вибрав нову — Республіканську партію України, тому що впевнений: потрібно відійти від стереотипів і неодноразово апробованих, які довели свою неспроможність, рецептів, котрі знову і знову пропонують старі політичні сили. Працюватиму на успіх, на Україну».

Як і багато інших, Костянтин Грищенко дотримується думки про те, що давати оцінки новій владі через сто днів ще рано. При цьому він вважає, що вже сьогодні можна відзначити головний успіх зовнішньої політики — зміну ставлення до Україні на Заході. У цьому, за словами екс-міністра, очевидно, заслуга українського суспільства і його нового лідера Віктора Ющенка.

«Нинішній глава зовнішньополітичного відомства України — людина не нова і в міжнародних справах, і в МЗС. Політики, як і звичайні люди, після п’ятдесяти рідко змінюються. Тому властивий Борису Тарасюку стиль і методи роботи, скоріш за все, суттєво не зміняться. Декларовані цілі зовнішньої політики України з приходом нового керівництва країни кардинальних змін не зазнали, що цілком природно, тому що сам Борис Іванович у період своєї першої міністерської каденції брав участь у їхньому визначенні, — упевнений пан Грищенко. — Завдання полягає в тому, щоб максимально використати позитивний ефект помаранчевої революції для досягнення поставлених цілей у стислий термін, поки Європа і світ не переключаться на інші, більш гарячі теми».

У цих умовах оцінка успіху, на думку Костянтина Грищенка, залежатиме не від порівняння із ситуацією минулих років, а вимірюватиметься ефективністю ролі МЗС у забезпеченні прориву у відносинах із Євросоюзом, зберіганні щирого і рівноправного партнерства з Росією, зміцненні регіонального співробітництва із сусідами і прагматичною взаємодією з тими, нехай найбільш віддаленими країнами, де у нас є або можуть бути економічні інтереси. Для цього, за словами колишнього міністра закордонних справ, потрібні не лише напір і бажання, а насамперед тверезий розрахунок, помножений на високу мотивацію професіональних дипломатів: коли кожен і в міністерстві, і в посольствах із радістю йде на роботу, відчуваючи, що його помічають, цінують і розуміють. «Сподіваюся, новому-старому міністру це вдасться, — поділився своїми припущеннями Костянтин Грищенко. — Я щиро бажаю йому успіху».

Валентина Довженко, котра керувала в уряді Януковича Міністерством у справах сім’ї, дітей та молоді, зосередилася тепер на роботі голови правління Всеукраїнського благодійного фонду надії та добра, заснованого ще 2000 року. При цьому, як зізнавалася Валентина Іванівна в інтерв’ю «ДТ», вона намагається знаходити час і для інших своїх улюблених занять — фітнесу, водіння автомобіля, більярду й удосконалення англійської мови.

Розставатися з політикою пані Довженко не має наміру. І продовжує очолювати Всеукраїнське політичне об’єднання «Жінки за майбутнє», котре набрало на минулих парламентських виборах трохи більш як 2% голосів. Однак лідер «Жінок» досі переконана: «що більше жінок у політиці, то політика ближча до людей, їхніх життєвих потреб, про які жінки знають дуже добре». І тому метою своєї партії бачить «виконання програми, спрямованої на поліпшення життя людей, через активну участь у виборах у місцеві органи влади та Верховну Раду України».

Валентина Іванівна шкодує з приводу ліквідації очолюваного нею міністерства, котре нині переформовано в Міністерство молоді та спорту. Саме на перебудовні процеси, на думку екс-міністра, і було витрачено перші сто днів у відомстві Юрія Павленка. З цієї причини об’єктивно оцінити ефективність його роботи Валентині Довженко не уявляється можливим. Крім того, вважає вона, «за такий короткий період навіть досвідченим професіоналам у стабільній обстановці еволюційних перетворень важко досягти помітних результатів».

Колишній секретар Ради національної безпеки й оборони України Володимир Радченко опинився в числі тих представників старої влади, хто з великими труднощами йде на контакт із журналістами. Попри це, «ДТ» вдалося дізнатися, що нині Володимир Іванович на пенсії. Куди пішов із останньої своєї державної посади добровільно, не чекаючи, поки його відправлять у відставку. «Оскільки було сказано, що всі старі «посадовці» повинні піти, я як чесна людина написав заяву», — зізнавався він у розмові з одним із наших колег. За словами міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, Володимир Радченко значиться у його позаштатних радниках у зв’язках зі Службою безпеки України. Що, загалом, виглядає цілком логічно з урахуванням того, що Володимир Іванович свого часу був і міністром МВС, і главою СБУ. Нам же стало відомо, що сам Радченко воліє говорити про свій нинішній статус менш конкретно, посилаючись на те, що готовий допомагати всім, хто до нього звернеться, якщо це буде в інтересах держави. Давати оцінку своєму наступнику на посаді секретаря РНБОУ Володимир Іванович не став. А про нинішнього керівника іншого відомства, свого часу очолюваного паном Радченком, відгукнувся так: «Вважаю, що новий глава СБУ відбувся».

По-військовому короткі й чіткі відповіді ми отримали, зв’язавшись по телефону з екс-міністром оборони Олександром Кузьмуком. Як відомо, за час перебування на міністерському посту Олександру Івановичу вдалося зберегти за собою депутатський мандат. І тепер він зайнятий виключно законодавчою діяльністю. З приводу того, чи присутні в його планах на майбутнє заняття політикою, пан Кузьмук без натяків заявляє: «Інших планів у мене немає». На сьогодні він значиться в парламентській фракції Партії промисловців і підприємців. І в складі цієї політичної сили збирається брати участь у майбутніх виборах у Верховну Раду. Що ж стосується оцінки діяльності нового керівництва військового відомства, то поки конкретні висновки робити рано, вважає його колишній глава. І стверджує, що час для цього настане восени.

З цією ж порою року (з набагато зрозуміліших причин) пов’язує можливість судити про результати діяльності свого «змінника» і колишній міністр аграрної політики Віктор Слаута. Поки ж у його коментарях переважає тема співчуття, котру він відчуває до нового міністра-аграрія: «Якщо сільське господарство було постійним головним болем радянського керівництва, якому не вдалося в ньому навести лад за 80 років навіть за підвищеної уваги до цієї сфери, то що можна казати про нинішній час, коли державна турбота про село виявляється зі значно меншим ентузіазмом!» За словами Віктора Андрійовича, будучи прем’єр-міністром, Віктор Янукович також хотів ліквідувати посаду аграрного віце-прем’єра, але його все ж вдалося переконати в особливому статусі сільськогосподарської сфери, котра потребує посиленої уваги уряду. Тепер же, вважає пан Слаута, коли в складі Кабміну є лише міністр аграрної політики, важко розраховувати на те, що його діяльність буде особливо успішною. «Он із якими труднощами проходила посівна! Прем’єр-міністр провела цілих п’ять селекторних нарад із цієї проблеми. До мене, хочу зауважити, прем’єр на селекторні наради не приходив».

Велику проблему екс-міністр вбачає в тому, що істотно зросте собівартість хліба. Вже нині вона, за його словами, становить близько 700 гривень за тонну пшениці. А потрібно ж буде ще врахувати витрати на жнива. Тому, якщо держава встановить закупівельну ціну на рівні 300—400 гривень за тонну, прогнозує екс-міністр, то неминучим є згортання сільгоспвиробництва. Від себе зауважимо: у той час, коли пан Слаута керував міністерством аграрної політики в уряді Віктора Януковича, експортне мито на російську нафту для України становило близько 30 доларів за тонну. Сьогодні ж Росія збільшила його до 102, а з червня планує підняти до 136 доларів.

Обговорювати стратегію нового керівництва аграрним сектором, не чекаючи результатів його діяльності, Віктор Слаута також не вважає за можливе через її відсутність: «Нам не представили ні програм, ні бачення перспектив, ні планів».

Майже річне перебування Віктора Слаути біля стерна сільськогосподарського міністерства не завадило йому залишитися в депутатському статусі. Тільки от, повернувшись у Верховну Раду, він не виявив у ній фракції Аграрної партії, до якої входив до призначення в Кабмін. Довелося записуватися в Партію регіонів. «Куди ж іще?» —ставить риторичне запитання колишній глава Донецької обласної організації АПУ, котра поміняла лідера і назву. У списку Партії регіонів Віктор Слаута, імовірніше за все, і вирушить на вибори-2006. Принаймні, в іншій діяльності, аніж політична, він себе вже не бачить: «Бізнесу у мене немає. А починати його в моєму віці вже пізно».

А от знання та досвід екс-міністра з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Григорія Реви виявилися незатребуваними. Подейкують, Григорій Васильович пропонував новому главі МНС себе в ролі радника, але той відмовився. Тепер колишній керівник МНС, який прийшов туди з поста начальника головного управління Державної пожежної безпеки МВС і прослужив в органах 41 рік, генерал-полковник внутрішньої служби Григорій Рева відпочиває в селі у бабусі і займається онуками. Про це він повідомив в інтерв’ю «ДТ», коли ми зв’язалися з ним по телефону. Політикою екс-міністр займатися не збирається і ніколи, як стверджує, нею не займався, віддаючи перевагу суто професійній діяльності. А от від традиційного гаяння часу відставних — написання мемуарів — не відмовився б. Чим, можливо, і займеться, коли онуки хоч трохи підростуть.

Щоб поспілкуватися з екс-міністром культури і мистецтв, особливих зусиль докладати не довелося. Досить було набрати номер робочого телефону заступника глави секретаріату Верховної Ради України. Саме на цій посаді нині трудиться Юрій Богуцький, залишаючись при цьому академіком Академії мистецтв, де керує секцією естетики та культурології. На запитання, чи має намір він продовжувати свою політичну діяльність, Юрій Петрович відповів: «Я ніколи й не займався чистою політикою». Чим викликав у нас певне здивування, оскільки його послужний список, який включає посаду заступника заввіділом пропаганди і культмасової роботи Херсонського обласного комітету ЛКСМ, пост керівника управління з гуманітарних питань адміністрації Президента, а потім заступника глави АП — керівника управління з питань внутрішньої політики і багато інших цікавих місць роботи, свідчить про протилежне. Не кажучи вже про те, що пан Богуцький, як випливає із сайту НДП, є членом політради і політвиконкому Народно-демократичної партії України. Втім, не станемо сперечатися з Юрієм Петровичем про те, що таке культура, і задовольнимося його уточненням: «Пропозиції про призначення на ту чи іншу посаду, котрі надходили мені, я приймав залежно від того, наскільки вона пов’язана з питаннями культури. І взагалі, культура — це теж висока політика». Зазначимо лише: шкода, що не навпаки.

Говорячи про керівництво Міністерства культури, котре прийшло йому на зміну, Юрій Богуцький зауважив: «Я не сприймаю, коли міністр чинить якісь дії, котрі призводять до скандалів і конфліктів». Творчий колектив, важко не погодитися з екс-міністром культури, — дуже складний організм. У ньому і без того все побудовано на творчому та професійному суперництві, без якого не може розвиватися мистецтво. Однак, утручаючись туди ззовні, не розібравшись у природі стосунків членів колективу, це суперництво дуже легко перетворити на протистояння та конфлікти. Але плани й наміри нового уряду в сфері культури, зізнається колишній керівник культурного відомства, йому імпонують.

Екс-міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв — один із найбільш публічних представників старого уряду. Він часто з’являється на екранах телевізорів і досить доступний для спілкування. У інтерв’ю «ДТ» Михайло Миколайович повідомив про те, що займається «становленням істинно громадської організації» під назвою «Всеукраїнська соціальна рада». Співголовами цього новоутворення, уже зареєстрованого Мін’юстом, є такі відомі люди, як Семен Глузман, Мирослав Попович і телеведуча Ольга Герасим’юк. Щоправда, сам пан Папієв, будучи ініціатором і творцем цієї організації, туди не вступає. Він досі перебуває в лавах СДПУ(о), обіймаючи оплачувану посаду заступника голови партії. І знову розраховує на те, що потрапить у наступний парламент за списком соціал-демократів, як це було на минулих виборах. Оскільки «Всеукраїнська соціальна рада» — громадська організація, і окремим списком у виборах брати участі не може. Що ж стосується можливої індивідуальної участі її членів у виборчих списках партій і блоках із тим, щоб забезпечити представництво структури в парламенті, то такий варіант пан Папієв чомусь виключає, пояснюючи це тим, що, «коли поставити подібну мету, громадська організація не відбудеться».

Майже одночасно розпрощавшись із портфелем міністра освіти й партійним квитком СДПУ(о), Василь Кремень був єдиним представником старої номенклатури, котрий потрапив у кадрову обойму нової влади. Щоправда, зовсім ненадовго. Його призначення заступником керівника секретаріату Президента, також колишнього есдека Олександра Зінченка, було зустрінуте шквалом обурення в лавах прибічників команди-переможниці. Слід віддати належне пану Кременю: він не став удавати, ніби його все це не стосується, і сам написав заяву про відставку. Тепер його єдиним місцем роботи є Академія педагогічних наук України, президентом якої Василь Григорович став ще до того, як очолив Міністерство освіти та науки. Як вдалося з’ясувати «ДТ», зв’язавшись по телефону з екс-міністром, із приводу своєї подальшої участі в політичному житті країни, він ще не визначився. «Єдине, що можу поки сказати напевно: якщо я й братиму участь у виборах у Верховну Раду, то тільки в складі тієї політичної сили, котра підтримує Президента України Віктора Ющенка. Я вважаю себе державником. А Президент справою підтвердив свою відданість українській державності. Потрібно йому допомагати в цьому», — поділився своїми міркуваннями Василь Григорович.

Вважаючи себе «людиною конструктивної позиції», пан Кремень заявляє про позитивне ставлення до свого наступника. Звісно, щоб робити якісь узагальнення про результати діяльності нового керівництва міністерства, минуло ще недостатньо часу. Проте екс-міністр уже встиг зауважити, що Станіслав Ніколаєнко — «людина динамічна, і його позиція заслуговує на підтримку». «Головне, — вважає Кремень, — щоб ця позиція була послідовною. Оскільки тільки послідовні дії з реформування й удосконалення системи освіти протягом десятиріч можуть призвести до реальних результатів». Оптимізм у плані перспектив розвитку науки й освіти викликає у Василя Григоровича особливе ставлення до цієї сфери Президента України, котрий заявив під час недавнього спілкування з народом про те, що називатися людьми третього тисячоліття українці зможуть лише завдяки освіті й технологіям.

Екс-міністр охорони довкілля Сергій Поляков із числа тих, хто сьогодні перебуває поза зоною досяжності для бажаючих із ним поспілкуватися. За одними даними, Сергій Васильович відбув на відпочинок в Іспанію. Що чимало його колег розцінили як розсудливий крок через зусилля, які докладають сьогодні правоохоронні органи, що намагаються «проаналізувати наслідки незаконного користування надрами», а також розслідувати подробиці роздачі земель у заповідниках на березі Чорного моря й в інших привабливих для облаштування елітного житла місцях. За іншою ж інформацією, екс-міністр почувається цілком комфортно і навіть намагається робити свій внесок у роботу рідного міністерства. Кажуть, ніби пан Поляков брав участь в оргкомітеті представницької конференції зі стійкого розвитку, яка недавно проходила в Києві. Хоча як знати: може, задля цього колишній міністр-еколог визнав за необхідне перервати свій відпочинок, потім продовживши його знову.

Екс-міністра промислової політики Олександра Нєустроєва ми змогли почути лише виступаючим в одній з телепередач, присвячених скандалу навколо Нікопольського заводу феросплавів. Нині Олександр Леонідович очолює спостережну раду ВАТ «НЗФ», і в зв’язку з ледь не бойовими подіями на підприємстві поглинений вирішенням гучного конфлікту. І тому, що його неможливо розшукати за жодним телефоном, — є логічне пояснення. Зате тепер уже ні в кого не викликає сумніву той факт, що свого часу призначення Нєустроєва на посаду глави Мінпромполітики пролобіював Віктор Пінчук. Котрий, будучи власником великих пакетів акцій металургійних і феросплавних заводів, сподівався на те, що держава в особі Міністерства промполітики братиме участь у захисті підприємств Віктора Михайловича на міжнародному рівні. Судячи з усього, покладені на нього надії пан Нєустроєв виправдав, якщо сьогодні йому доручено настільки відповідальну ділянку роботи в промисловій імперії українського олігарха.

Про долю колишнього міністра охорони здоров’я Андрія Підаєва дізнатися щось доладне нам і зовсім не вдалося. Ходили чутки, ніби незабаром після закінчення президентських виборів Андрій Володимирович був затриманий в аеропорту Бориспіль при спробі залишити Батьківщину. Однак після недовгих розборів він був відпущений. За однією з версій, нині екс-міністр перебуває в рідному Криму. За іншою — все ж таки проник в улюблене місце перебування українських екс-міністрів Росію, де займається налагодженням бізнесу, пов’язаного з медициною. До речі, у Москві, як відомо, губляться сліди і колишнього міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя, котрого, за словами нинішнього глави МВС Юрія Луценка, бачили під час відвідання фешенебельного розважального закладу. Кажуть, у працівників раніше очолюваного паном Білоконем відомства до нього є цілий ряд запитань не тільки в зв’язку зі спорудженням заміських будинків.

Недавно з-за кордону, де він проходив лікування, повернувся колишній перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров. Поспілкуватися з ним особисто у нас не вийшло, довелося задовольнятися інформацією, отриманою від прес-секретаря. За словами останнього, Микола Янович поки не працює, і протягом року як держслужбовець першого рангу за законом про держслужбу може одержувати зарплату від держави. Екс-віце-прем’єр продовжує залишатися головою політради Партії регіонів. Відповісти на запитання, формальний це статус чи Азаров реально бере участь у діяльності партії, його прес-секретар не зміг. Повідомивши лише, що його шеф постійно проводить політичні консультації, перебуває в курсі процесів, які відбуваються в країні, словом, не випадає з політичного життя країни.