Роман із портфелем

Вчорашнє призначення Романа Безсмертного віце-прем’єром із питань адміністративної реформи стало однією з головних кадрових несподіванок. Однак для багатьох ще більшою несподіванкою виявилося те, що колишній начштабу Ющенка не став главою його адміністрації. Або, використовуючи сучасну політичну термінологію, — державним секретарем.

Саме Безсмертному, як стверджують компетентні джерела, належала ідея ліквідації президентської адміністрації як такої і створення на її основі нового органу з принципово іншими правилами внутрішньої побудови. Достеменно відомо, що, за дорученням Віктора Ющенка, Роман Петрович підготував фундаментальне положення про Державний секретаріат. А тому, напевно, мав усі підстави розраховувати, що саме йому буде доручено втілити в життя задумане. Однак і вдруге перевагу віддали Олександру Зінченку. Як відомо, у червні 2004-го Олександр Олексійович прийняв керівництво кампанією «народного кандидата», яке доти перебувало в руках Безсмертного. У січні 2005-го «народний президент» призначив Зінченка держсекретарем.

На перші президентські укази Безсмертний відреагував дуже болісно. Причому, всупереч сподіванням, основна порція різкостей дісталися призначеній в.о. прем’єра Юлії Тимошенко. Як повідомило агентство «Ліга. Бізнес-Інформ» із посиланням на прес-службу фракції «Наша Україна», один із найближчих соратників Ющенка заявив: «Досвід одинадцяти років у політиці дає мені право не голосувати за Тимошенко у разі внесення її кандидатури на посаду прем’єр-міністра у Верховній Раді. Я не збираюся входити в уряд, якщо його формуватиме Тимошенко... Я не сприймаю методів і механізмів управління Тимошенко. Юлія Володимирівна по життю шантажист». Підтвердив він своє небажання входити в уряд і в інтерв’ю «Столичным новостям»: «Я залишуся в парламенті».

Свого слова Безсмертний усе ж таки не дотримав. Минуло трохи більше тижня з часу скандальної заяви, і він став одним із заступників «народного прем’єра». Наскільки відомо, йти на це Безсмертний категорично не хотів. І дав свою згоду лише після тривалих умовлянь Петра Порошенка та Миколи Мартиненка, а також особистого прохання Віктора Ющенка.

Уявити Безсмертного членом Кабінету (та ще й очолюваного Тимошенко) так само важко, як і уявити Порошенка секретарем РНБОУ. Петро Олексійович органічніше виглядав би на Грушевського, Роман Петрович — на Банковій. Тим більше що посаду головного консільєрі при новому Президенті йому прогнозували давно, ледь не з літа 2001-го, коли він уперше об’явився в команді Ющенка, вже не прем’єра, але ще не депутата. Людина, яка багато в чому витягла на собі кампанію-2002 і керувала спочатку кампанією-2004, розраховувала на посаду сірого кардинала нового глави держави, хоча і заперечувала це публічно.

Безсмертний не належить до категорії народних улюбленців. Колишній представник президента в парламенті має не так багато однодумців у «Нашій Україні». Однак навіть недруги відзначають його працьовитість, організованість, системність, схильність до самонавчання. Безсмертний — зразковий апаратник, здібний орговик, визнаний майстер схем і комбінацій. Не використати його досвід і майстерність було б, напевно, помилкою нової влади. Попри всю складність його стосунків із Тимошенко, він може виявитися вкрай корисним в уряді. І тому, що йому особисто довіряє Президент. І тому, що він розуміє значення адміністративної реформи. І тому, що, на відміну від більшості найближчих соратників Ющенка, має уявлення про те, як вона повинна втілюватися.

Із високим рівнем імовірності можна припустити, що новий віце-прем’єр буде одним із небагатьох членів Кабміну, безпосередньо «зав’язаних» на главу держави. Експерти прогнозують складнощі в його стосунках із Тимошенко та Зінченком, але припускають, що він набуде союзника в особі Петра Порошенка.

Передбачається, що Безсмертний виторгував собі певний рівень свободи, однак складно уявити, наскільки ефективно він зможе цією свободою розпорядитися. У кожному разі, Президент не може не розуміти важливості напряму, дорученого професійному історику і природженому комбінатору. А отже, Безсмертний може отримати досить серйозні права. Які, втім, передбачають таку ж серйозну відповідальність.

Багато в чому успіх починань Безсмертного залежить від того, наскільки чуйним до його планів виявиться новий Державний секретаріат. А з цим можуть виникнути проблеми. Попри всю складність у його стосунках із Зінченком, у висловлюваннях на адресу нового держсекретаря Роман Петрович був підкреслено коректний: «Наскільки Зінченку вдасться зробити з АП секретаріат із відповідними функціями і рівнем впливу, побачимо. Впевнений: у Олександра Зінченка є професіоналізм і досвід, щоб впоратися з цими обов’язками. Я з самого початку казав Віктору Ющенку, що не хочу заходити в приміщення на Банковій з огляду на той «шлейф», який за мною тягнеться...»

Не думаю, що в даному разі Роман Петрович цілком щирий. Не виключаю, що він усе ж таки сподівається згодом прийти на Банкову. Але для цього йому необхідно максимально засвітитися на новому терені.

«Адміністративний» віце-прем’єр зажив слави людини гранично закритої і досить конфліктної, що може істотно ускладнити його нову, непросту роботу. Водночас його досвід, знання, зв’язки здатні компенсувати відсутність серйозної команди надійних однодумців. Безсмертний не є взірцем публічного політика, але він блискуче знає цинічні правила кулуарної політики і, подейкують, почувається в ній як риба у воді.

Безсмертний честолюбний і цілеспрямований. І цілком можливо, що на новій роботі він спробує використати схему, яку заготовив для держсекретарської діяльності, — залучення до роботи з державними органами «третього сектора». Численні фонди, центри та служби досі не потерпали від надлишку уваги з боку влади. Прагматичний Безсмертний не приховував наміру використати їхній потенціал у процесі побудови нової системи влади. Чи одержить він «добро» на таку ініціативу, покаже найближчий час.

До чеснот Безсмертного віднесемо й те, що він не боїться ні роботи, ні відповідальності, ні складнощів у взаєминах із соратниками. Свого часу, будучи формально другим номером у передвиборному штабі блоку «Наша Україна», він зумів вийти на перші ролі, відтиснувши, здавалося б, незаперечного авторитета — Петра Порошенка. Саме Безсмертний вивів Ющенка зі ступору, у котрий Віктор Андрійович увійшов при складанні списку на виборах-2002 — кількість бажаючих значно перевершувала кількість прохідних місць. Безсмертний прийняв удар на себе, не приховуючи, що саме він запропонував вождю технологію, завдяки якій той у результаті «роздав» усім сестрам по сережках. Ті події, здавалося б, назавжди посварили Романа і з Порошенком, і з багатьма іншими помітними «нашоукраїнцями», обійденими при розподілі позицій. Однак саме скривджені у минулому сьогодні справедливо зауважували, що було б несправедливо не використати досвід Безсмертного і не віддати йому по заслугах.

Ефективність Безсмертного на посту начальника штабу Ющенка 2002-го у багатьох викликала запитання. Однак саме його команда придумала і реалізувала ідею висування Віктора Андрійовича. Після заміни Безсмертного неофітом Зінченком, Роман на якийсь час пішов у легкий саботаж. Але в найвідповідальніший момент він добровільно звалив на себе обов’язки фактичного коменданта Майдану й сумлінно їх виконував. Тихо й непомітно, не штовхаючись у черзі виступаючих із трибуни.

Кажуть, після появи перших указів нового глави держави, Безсмертний зателефонував Президенту і попросив Віктора Андрійовича не обтяжувати себе його працевлаштуванням. Ющенко його не послухав. Даремно чи ні — дізнаємося найближчим часом.