РЕТРАНСЛЯТОР З РІЗНИЦЬКОЇ

Місяць перебування на високому державному посту - термін, що не дозволяє рапортувати про виконану роботу. Проте цілком достатній для того, щоб зорієнтуватися на незнайомій місцевості й повідати громадськості про свої нові думки та відчуття. Геннадій Васильєв не проігнорував це неписане правило хорошого тону українського чиновництва. Проте його перша прес-конференція в ранзі генерального прокурора навіває дещо суперечливі почуття. З одного боку, спілкування Геннадія Андрійовича зі ЗМІ вийшло досить насиченим інформаційно: з урахуванням специфіки діяльності генпрокурора його відповіді можна назвати прямими й навіть докладними. Але, з іншого боку... «Цього ми й чекали», - в унісон твердили майже всі небайдужі до подій у будинку на Різницькій. У чому, власне кажучи, також не спостерігалося ніякої інтриги. Оскільки передбачуваність і прогнозованість - не останні в списку параметрів, за якими нового генпрокурора добирали мешканці будинку на Банковій.

Судячи з того, що його попередник поплатився відставкою значною мірою за свою надмірну самостійність, Геннадій Васильєв навряд чи виявлятиме такі риси вдачі. І в цьому є свої переваги: за кожним сказаним ним словом, за кожною фразою можна судити про реальне ставлення до того чи іншого питання глави держави та його оточення. «ДТ» якось повідомляло, що, впритул підібравшись до розкриття таємниці зникнення й убивства Георгія Гонгадзе, Святослав Піскун виявив дивовижну оперативність для того, щоб проінформувати главу держави про плоди діяльності підконтрольної йому установи. Президент не оцінив гідно старання екс-генпрокурора. Узята ним пауза на роздуми про те, яким чином розпорядитися одержаною інформацією - дати їй хід чи замкнути в сейф, затягнулася. Можливо, цим і пояснювалася надмірна гарячковість Святослава Михайловича, котрий знемагав від нетерпіння прославитися як генпрокурор справи, а не слова. А тепер з певною впевненістю можна стверджувати: Президент більше не сумнівається стосовно долі справи Гонгадзе. Його логічного завершення навряд чи слід очікувати доти, поки Леонід Данилович на головному державному посту.

Слова Геннадія Васильєва про те, що це, можливо, найактуальніша, найважливіша справа з усіх, які нині розслідує Генеральна прокуратура, а також про те, що він особисто надає їй найбільшого значення, можна віднести до розряду ритуальних банальностей. Оскільки твердження про те, ніби поки не знайдуть голову, неможливо нікого притягти до кримінальної відповідальності, не залишає сумнівів: у плани прокуратури, спущені їй, ясна річ, згори, не входить розкриття справи Гонгадзе. Заяви попереднього керівництва Генпрокуратури про швидке його завершення пан Васильєв, вивчивши всі матеріали, назвав «необгрунтованими й безвідповідальними». При цьому він посилався на доповідь керівника слідчої групи в справі журналіста про результати розслідування. «Я запитав його, - повідомив генпрокурор, - чи можна вважати, що справу розкрито, що є, кого притягати до відповідальності. Він відповів - ні».

Загалом-то, зв’язок між місцем знаходження голови та притягненням до кримінальної відповідальності убивць Гонгадзе виглядає принаймні дивно навіть на наш непрофесійний погляд. Послуговуючись такою логікою, проводити Нюрнберзький процес і притягати до відповідальності нацистських вождів не можна було доти, поки не було б знайдено всі частини тіл усіх загиблих під час Другої світової війни. Цікаво, винні в терактах 11 вересня також ніколи не постануть перед судом, поки не буде зібрано воєдино тіла загиблих під уламками Світового торговельного центру? І потім, якщо знайдене в Таращі тіло майже зі стовідсотковою імовірністю належить Георгію, то яке значення для притягнення до кримінальної відповідальності може мати голова, від якої навіть за найсприятливіших обставин уже давно залишився тільки череп? «Мене непокоять заяви Геннадія Васильєва. Складається враження, що громадську думку готують до неможливості розкриття вбивства Георгія», - прокоментувала слова генпрокурора в інтерв’ю Бі-бі-сі вдова вбитого журналіста Мирослава Гонгадзе. Як цілковитий абсурд, що не має найменшого стосунку до права, сприйняли заяву прокурора більшість фахівців у галузі криміналістики, до котрих «ДТ» зверталося за роз’ясненнями.

Ще одним сенсаційним одкровенням, що прозвучало з вуст нового хазяїна головного кабінету на Різницькій, стали його слова про те, що Ігор Гончаров, обвинувачуваний в організації злочинного угруповання так званої банди перевертнів, помер ненасильницькою смертю. Коли наш тижневик повідав про те, що слідство, нарешті, одержало відповідь на запитання, чому помер Гончаров, ніхто не спростував цю інформацію. Як ми вже писали, провівши спеціальну експертизу, фахівці дійшли висновку, що підслідному було зроблено серію ін’єкцій, зокрема, препарату, що паралізує дихання, який неможливо виявити при проведенні звичайної експертизи. Не спростував це твердження і слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури Гарнік, до котрого «ДТ» звернулося за коментарем. Правда, й не підтвердив. Що було, із його боку, дуже далекоглядним кроком. За словами Васильєва, склад слідчої групи в справі Гонгадзе, включаючи її керівника, після його приходу в Генпрокуратуру, не змінився. Стимул для того, щоб не дуже старатися в задоволенні журналістської цікавості, є не тільки в генпрокурора, а й у його підлеглих.

Чутки про взаємні симпатії, що нібито існують між Геннадієм Васильєвим і Юлією Тимошенко, які вперто шугали парламентськими кулуарами перед затвердженням нового генпрокурора, було нейтралізовано тим фактом, що фракція БЮТ не брала участі в голосуванні за Геннадія Андрійовича. Не доклала свою руку до проходження кандидатури Васильєва через Верховну Раду й сама Юлія Володимирівна, хоча напередодні дуже позитивно говорила про номінанта. Але, схоже, якщо головний «наглядач» за дотриманням законності й не має позитивних почуттів до лідера опозиційного блоку, то принаймні не виявляє негативних. Днями, за його визнанням, Геннадій Андрійович підписав лист на ім’я голови Верховної Ради, у якому говориться про відкликання подання про позбавлення Юлії Тимошенко депутатського імунітету для притягнення її до кримінальної відповідальності. Його пояснення з цього приводу виглядають так: «Якщо прийшов новий генеральний прокурор, заступники прокурора, що патронують цю ділянку, то подання, внесене раніше, набирає іншого змісту. Тобто потрібно інакше дивитися на складові цього документа». Дивно, чи не так? Це що ж, щоразу з приходом нового керівництва в Генеральну прокуратуру будь-яка кримінальна справа набирає іншого змісту і з’являється інший погляд на неї? А для нового генпрокурора не чужий новаторський підхід!

Проте з політичного, а не з правового погляду, у його словах, безумовно, є добряча частка істини. Справді, навіщо поспішати, мабуть, вирішили на Банковій. Обсяг робіт у справі Тимошенко, яка є лише частиною загальної справи Лазаренка, великий майже до нескінченності. Там є ще, у чому покопатися. А Юлію Володимирівну, як й інших фігурантів, справи Лазаренка, розкиданих нині по різних політичних таборах, можна буде, тим часом, спробувати схилити до співробітництва (у прийнятній для них формі) з владою. Підстави для торгу є. Васильєв не забув наголосити: те, що він відкликав подання колишнього генерального прокурора, зовсім не означає, що в діях Тимошенко немає складу злочину.

А екс-генпрокурор Піскун поки що може спати спокійно. Отримавши за свої старання службове підвищення, колишній керівник координаційного комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, а нині заступник генпрокурора Ольга Колінько, зважаючи на все, не перевезла в новий кабінет теки з компроматом на Піскуна, котрого обвинувачувала в використанні службового становища в особистих цілях. На запитання, чи буде Святослава Михайловича притягнуто до відповідальності, Геннадій Андрійович відказав: «Некоректно давати якісь оцінки моєму попереднику. Давайте пропустимо це запитання». Ну, чому б не дозволити собі розкіш делікатності й великодушності, коли на це є благословення Банкової...

P.S. Як людині, котра починає роботу на новій посаді, Геннадію Андрійовичу хотілося б дати одну слушну пораду. Слід завжди пам’ятати про сказане раніше або не казати того, у розріз із чим доведеться діяти потім. 10 грудня парламентський комітет із питань боротьби з корупцією й організованою злочинністю на своєму засіданні обговорював тему про засоби негласного зняття інформації (мається на увазі прослуховування, зовнішнє спостереження, агентурні дані). На запрошення керівництва комітету на засідання з’явилися представники СБУ й МВС. Генпрокуратура запрошенням знехтувала. За словами глави комітету Володимира Стретовича, пан Васильєв наказав своїм підлеглим не ходити в парламент. А недавно ж, даючи прес-конференцію на посаді першого заступника голови ВР, Геннадій Андрійович так прокоментував небажання тодішнього генпрокурора прибути для звіту в парламент: «...Я вважаю, що від Верховної Ради йому ховатися не слід. Не таку Піскун посаду обіймає, щоб бігати від Верховної Ради. Адже все має свій початок і свій кінець. У тому числі і бігання».