Реформа СБУ: просвітлення і обрізання

І року не минуло, як сірий будинок на Володимирській, 33, перефарбували зовні і зсередини у світлі тони, а вночі організували підсвічування. Мабуть, це найбільш зримий для обивателя символ великих змін у Службі безпеки України. Втім, масові скорочення штатних і позаштатних посад, масштабні реорганізації поки що не викликали шаленої полеміки у пресі та в політичних колах. Опоненти реформи СБУ кажуть, що її суть — примусова декадебізація на замовлення західних спецслужб, а прибічники стверджують, що це буде перша й рішуча реформа державних органів за наказом президента Ющенка. Поки що сама спецслужба перебуває в центрі політичного скандалу та протистояння команди Ющенка і команди Януковича.

Стопами Кучми

Насамперед розглянемо ситуацію, яка сприяла появі у президента політичної волі до реформування спецслужби. Саме від політичних передумов залежить проведення реформ СБУ, розрахованих не на один рік, а також довговічність самої перебудови і перебування її авторів — І.Дріжчаного й А.Мудрова на керівних посадах.

Віктор Ющенко неодноразово, починаючи з часів Майдану, говорив про необхідність реформувати правоохоронну систему і спецслужбу. Але якихось конкретних кроків не було. Реформувати систему можна тільки всю повністю. А з огляду на політичну нестабільність і небажання влади ретельно готувати стратегічні рішення, які не дають швидких дивідендів, ні Кучма, ні Ющенко на системні зміни не наважувалися. Найважливіший сегмент влади — правоохоронна система та спецслужба — скроєний за радянськими лекалами, а косметичні нововведення залишаються не більш ніж даниною демократичній моді та риториці. Тим паче що кожне силове відомство у нас — це закрита каста. Хоч би під якими добрими гаслами приходили нові керівники, вони змушені грати по-старому, побоюючись поламати так-сяк діючий механізм, не створивши нічого натомість.

У цих умовах рішення президента санкціонувати реформу окремо взятої Служби безпеки, звісно, не є випадковим. Президент, вочевидь, відчуває стійку недовіру до спецслужби як самостійної структури з великими можливостями та повноваженнями, здатної вести свою політичну гру. У МВС безладу, як мінімум, не менше, ніж у СБУ, і необхідність оптимізації структури анітрохи не менш гостра. Рівень корумпованості Генпрокуратури і розцінки на закриття—порушення кримінальних справ — вищі, ніж у хвацькі кучмівські часи. Комерціалізація митниці та податкової для громадян значно помітніша, ніж підприємницька жилка працівників спецслужби. Про цілком продажну судову владу годі й казати. Але в усіх цих структурах значно зрозуміліша і простіша технологія вирішення потрібних питань.

СБУ небезпечна, з політичного погляду, тим, що є (була) багатопрофільним інструментом, сфера застосування якого могла бути надзвичайно широкою, адже вплив керівників СБУ визначався не лише наявністю технічних інструментів для зняття інформації, а й широкими оперативними можливостями для її реалізації. Цікаво, що президентові Ющенку доповідалися концепції реформування різних правоохоронних органів і системи в цілому, також дуже масштабні за задумом. Але в інших відомствах із перебудовою чомусь не квапляться.

Політичну проблему скорочення великих повноважень спецслужби, до речі, намагався вирішити і попередник Ющенка. Кучмі теж відверто не подобалися есбеушники і їхні довгі електронні вуха. До речі, радикальну кадрову чистку та реформу СБУ Віктор Андрійович проводить за тією ж політичною схемою, що її свого часу реалізовував і Леонід Данилович. Кучма також спочатку посадив у крісло голови «варяга» — Ігоря Смєшка, який перебував у відверто поганих стосунках із низкою великих начальників спецслужби деркачівської епохи, був вихідцем із ворожого світу військової розвідки. Смєшко став «новою мітлою». Потім, за підтримки Медведчука, Кучма схвалив відбрунькування від СБУ самостійної Служби зовнішньої розвідки. Це був крок, майже не забезпечений матеріально, ресурсно й організаційно і зовсім не спрямований на посилення розвідувального потенціалу Української держави. Його головним завданням стало адміністративне послаблення повноважень СБУ напередодні виборів із метою ефективнішого контролю за силовими відомствами з боку команди президента. Дуже важливим і знаковим моментом було те, що СЗР отримала у своє ексклюзивне користування одну з найпотужніших у країні систем електронної розвідки, яка за багатьма параметрами не має аналогів в Україні. Адміністрація президента отримала ще один зручний і ручний інструмент для вивчення внутрішньополітичного середовища (що ще раз підтвердило: «прослушка» сама собою не виграє виборів, не відмиває репутацію і не робить політиків розумнішими...). Таким чином, Ющенко став наступником політики Кучми стосовно СБУ — політики обмеження сфер компетенції спецслужби та виведення з відомства засобів електронної розвідки.

Після помаранчевої революції Генпрокуратура захищалася від зовнішнього втручання своїм закритим статусом. У МВС прийшов красномовний Юрій Луценко, який основні зусилля спрямував, радше, на зміну психології своїх підлеглих, ніж на глибокі структурні реформи. На митницю і в податкову прийшли «любі друзі», які просто перерозподілили фінансові потоки. Гарантом недоторканності СБУ після революції був Олександр Турчинов. Але він-таки став і каталізатором усіх есбеушних страхів у команді президента. Навіть скандальний нічний бенкет у компанії зі Смєшком та Сацюком не викликав у президента такого ворожого ставлення до нинішнього апарата спецслужби, як «тихі» сім місяців роботи Турчинова. Олександр Валентинович оживив (при відповідній інтерпретації з боку президентських радників) усі пам’ятні для Ющенка кризи в його політичній біографії, пов’язані зі спецслужбою, — починаючи з викриттів валютних операцій Нацбанку.

Головним жупелом, який перетворив СБУ в очах українських політиків на всечуюче вухо, стала «прослушка». Питання контролю за «прослушкою» — одне з небагатьох у країні, в якому президент і його команда послідовно виявляють зацікавленість. Саме побоювання, що у внутрішньополітичній боротьбі є непідконтрольний і впливовий гравець у вигляді спецслужби, породило ідею реформування СБУ. Безумовно, для реформи існують реальні професійні й організаційні передумови, але, на жаль, аж ніяк не вони є для президента і його команди основним мотивом.

Це доводять дії керівництва секретаріату президента. Саме тепер Віктор Балога докладає серйозних зусиль до встановлення контролю над силовиками. Дивно, але факт. Ще зовсім недавно СБУ вважалася структурою, абсолютно лояльною до президента Ющенка. Проте завдяки діям секретаріату у команди Дріжчаного виник принциповий конфлікт із Балогою. Приводом до зіткнення стала спроба Балоги ввести кількох своїх людей на посади заступників голови СБУ. Відмова Дріжчаного призвела до жорстких дій із боку секретаріату. Нового заступника голови — Олександра Скіпальського в СБУ призначили, не сповістивши самого главу спецслужби. Скіпальський курируватиме Донецьку область. Певне, всі олігархи вже почали тремтіти і боятися... Цікаво, що генералові Скіпальському 62 роки, і, за законом, він уже не може перебувати на військовій службі. Але, як той казав, якщо не можна, але дуже хочеться...

Та й це не все. 20 листопада було внесено зміни в указ президента про статус заступників голови СБУ. Тепер заступником голови не може бути цивільна людина. Цей захід не випадковий і спрямований прямо проти Дріжчаного. Оскільки обидва його найближчі соратники — заступники голови Наливайченко і Мудров — були цивільними людьми. Важливо зазначити, що раніше сам президент схвалив концепцію реформи СБУ відповідно до європейських стандартів, які передбачають девоєнізацію і цивільний статус працівників, але в даному разі, на рекомендацію секретаріату, прийняв прямо протилежне рішення. Більше того, за даними джерел, близьких до керівництва спецслужби, керівництво секретаріату президента минулого тижня провело ряд нарад, на які само викликало начальників різних підрозділів СБУ, і, оминаючи голову СБУ, ставило безпосередні завдання. Мимоволі замислюєшся, що навіть Медведчук на посаді глави адміністрації президента таких апаратних маневрів собі не дозволяв. Тепер обидві сторони доводять президентові свою слушність, але Ющенко, що звик довіряти фаворитам, схильний, радше, підтримати Балогу. За версією джерел із Банкової, причина цього така: президент особисто засумнівався у відданості глави СБУ і добачив у його поведінці подвійну гру. Але замінити Дріжчаного Ющенко не може, оскільки поставити свою людину на Службу йому не дасть парламент; тому «нестійкий елемент» слід підкріпити стійкими замами. Воював, має право. Однак спосіб вирішення цього питання, знайдений секретаріатом, виявився не дуже витонченим…

Функціональне обрізання

Не лише зосередження в руках голови СБУ великої кількості повноважень постійно підігрівало побоювання глави держави та його команди, що спецслужба сама всіх тримає під ковпаком. Негативному сприйняттю сприяє дуже умовна корпоративна етика, військова дисципліна співробітників. Бізнес на оперативних можливостях спецслужби ведуть надто багато людей. Нинішня спецслужба аж ніяк не є річчю в собі, а кастовість уже не можна порівняти із супержорсткими стандартами КДБ СРСР. У політичному плані спецслужба не може відігравати самостійну роль. Однак президент підтримав дуже радикальний варіант реформи СБУ — із роздробленням спецслужби на низку автономних структур, різким обмеженням сфер її компетенції, а також із перебудовою всієї системи відносин усередині механізму Служби безпеки, що залишився.

Для Ющенка та його команди «реформа СБУ» рівнозначна «знешкодженню СБУ». Про значимість цього процесу для Ющенка свідчить те, що в секретаріаті президента його доручено курирувати нинішньому президентському улюбленцеві Арсенію Яценюку.

Безумовно, реформа СБУ потрібна, і про це каже кожний співробітник. Питання лише — яка і задля чого?

Головна мета реформи в політичному плані — відокремлення від СБУ кількох самостійних організацій. Насамперед велику частину залишків засобів електронної розвідки передадуть новій Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України під керівництвом Ігоря Коновалова. (Урядом це рішення охоче схвалене й навіть «угноєне» дуже солідним бюджетом...) Також мають бути відокремлені (правда, куди і як — незрозуміло) підрозділи боротьби з економічною злочинністю. Реформатори хотіли б позбавити СБУ й інших правоохоронних функцій — передусім ведення слідства. Але як реалізувати цей крок, поки що мало хто уявляє.

Уже на першому етапі реформи очевидно, що без серйозних перетворень усієї правоохоронної системи будь-які зміни в окремо взятому відомстві стануть лише тимчасовим заходом. Тому що інститут слідства в Україні давно потребує або створення спеціалізованого органу, скажімо, за типом американського ФБР, або зміни статусу органів прокуратури, наприклад, за італійським зразком. Реформа оперативних підрозділів без реформи слідства і суду принципово не змінить нашої правоохоронної системи. Можна часто повторювати, що оновлена СБУ стане краще виконувати свої основні обов’язки, наприклад, щодо боротьби з корупцією, але чи вірить хтось, що завдяки бюрократичним перестановкам суди раптом почнуть саджати корупціонерів? Чи вірить саме керівництво СБУ, що, присвятивши себе цілковито боротьбі з корупцією, оперативники виведуть на чисту воду, наприклад, колишнє керівництво «Нафтогазу» (нинішнє — нічим не краще), яке повністю складалося з друзів і соратників президента? Чи стане «доторканним» комерційне оточення чинного прем’єра? Чи здатна реформа, що проводиться, дати ствердну відповідь на ці риторичні запитання? Чи для того санкціоновано реформу?

Причиною трагедії 11 вересня та успішних дій «Аль-Каїди» у США було названо недостатній рівень координації між різноманітними спецслужбами, підрозділами, які добувають інформацію, і підрозділами, які аналізують ці дані. Тому в США керівництво країни виявляє волю до більш тісної та жорсткішої координації роботи своїх спецслужб, результатом чого стало створення міністерства безпеки. Ця структура централізує зусилля всіх силових відомств США для вирішення пріоритетних завдань національної безпеки.

Електронна розвідка й технічні засоби добування інформації неминуче використовуються в комплексі з оперативною та агентурною роботою. І цю зв’язку не можна розірвати, навіть якщо розкасувати кожний підрозділ в окрему службу.

На жаль, українська влада не має серйозного обґрунтування своїх політичних рішень у сфері реформування спецслужб. Цілком імовірно, що в державної влади на даному історичному етапі немає терміновіших завдань, ніж перекроювати спецслужби, але хотілося б почути чітке пояснення від керівництва країни про доцільність цієї реорганізації. Поки ж публічного офіційного обґрунтування доцільності роздрібнення СБУ не дано. Причому не тільки для громадськості, а й для самої спецслужби. Чи буде підвищено ефективність роботи, якщо поруч із планованою реорганізацією та скороченнями центрального апарату СБУ, буде неминуче збільшено чисельність апарату нових спецслужб? Наскільки ефективним для інтересів безпеки стало відокремлення від СБУ Служби зовнішньої розвідки? Чи сприяє це налагодженню координації та співробітництва, ефективному використанню спеціальної техніки? У чому доцільність створення самостійної Держслужби спецзв’язку? Чи буде створено єдиний орган, який координує роботу спецслужб у таких пріоритетних сферах, як боротьба з тероризмом і боротьба з наркомафією? Що буде зроблено для реальної боротьби з корупцією, для підвищення ефективності роботи контррозвідки?

На жаль, проявивши волю до реформування спецслужби, президент Ющенко так і не зробив цього щодо боротьби з корупцією та організованою злочинністю. І цей сумний факт також показує, що крім внутрішньополітичних розкладів реформа СБУ нічого радикально не змінить у сфері пріоритетних питань національної безпеки.

СБУ перестала ловити мишей

Як головне досягнення нового керівництва СБУ Ющенко назвав відмову від політизації спецслужби. Це слід читати так: нарешті в мене виклають довіру ті люди, яких я туди призначив.

Реформу СБУ могла б очікувати сумна доля інших ініціатив президента, якби не команда виконавців, яка підходять для цих цілей.

Багато років кадровий прокурорський працівник Ігор Дріжчаний виконував функції нагляду за діяльністю оперативних і слідчих органів СБУ. Про недоліки есбеушної системи він знає не з чуток, при цьому будь-яких особистих симпатій і зобов’язань стосовно груп впливу в керівництві спецслужби в Ігоря Васильовича також немає.

Крім того, Дріжчаний не був публічним політичним діячем і не входив напряму до чиєїсь політичної команди. Своєю нинішньою посадою і своїм політичним виживанням він зобов’язаний виключно президентові (попри те, що свого часу просуванню Ігоря Васильовича сприяли деякі «любі друзі», говорити про Дріжчаного як про члена їхньої команди було б явним перебільшенням). У Дріжчаного є мотивація йти до кінця в намічених планах.

Слід зазначити, що Ігор Васильович, на відміну від Смєшка, не привів за собою великої команди. Разом з ним реформують сорокатисячний колектив СБУ тільки голова Дріжчаний, згаданий раніше Анатолій Мудров, колишні генпрокурорські працівники, а також Валентин Наливайченко, виходець з МЗС.

Команда Смєшка свого часу була набагато численнішою й одразу взяла під контроль усі життєво важливі сфери діяльності. Система пристосувалася до Смєшка, а він пристосувався до системи. Нова еліта зрослася зі старою і була щедро нагороджена званнями та посадами. Нині перебудова має принципово інший формат. Місія Дріжчаного — не очолити, а зламати систему. Зробити її так само керованою в руках свого керівника, як зрозумілий і зручний для Дріжчаного апарат Генпрокуратури. Не дивно, що ентузіазм кадрових співробітників у даному питанні обмежується суто статутними рамками.

Тепер торкнемося змісту реформи, перші кроки на шляху реалізації якої вже зроблено. Слід зазначити, що, незважаючи на ряд деструктивних політичних мотивів, план реформи містить багато цікавих ініціатив, які у разі послідовного втілення в життя можуть підвищити ефективність роботи спецслужби. Основні напрями реформи розглянемо у довільному порядку.

1. Скорочення організаційної структури і сфери компетенції. Планується значно скоротити у структурі СБУ департамент контррозвідувального захисту економіки. Поки що невідомо, як використовувати співробітників, котрі потрапляють під скорочення, окрім як у міліцейському УБЕЗ (при цьому есбеушники не мають бажання переходити в МВС). Буде також радикально урізано кількість постійно діючих державних програм, які зобов’язана курирувати СБУ, що здебільшого стосуються народногосподарської діяльності. На початок року було 159. Серед іншого слід відзначити, що СБУ здійснювала контррозвідувальне забезпечення боротьби з мишами та іншими гризунами на полях, селекції у тваринництві, боротьби з губчастою енцефалопатією тощо. При цьому розвідувальну діяльність на території України іноземці ведуть дуже активно. Ось тільки реальні успіхи тих підрозділів контррозвідки, які працюють проти резидентур найбільших іноземних спецслужб (наприклад, проти росіян або американців), дуже сумнівні.

Не бракує й інших проблем. Тоді як щороку в країні фіксується понад 10 тисяч заяв про хабарництво, до суду доводяться близько 500 осіб, але реально караються всього два-три десятки. Ось такий ККД. Втім, не можна не зазначити, що в Україні боротьба з корупцією потребує не так реорганізації спецслужби, як елементарної політичної волі керівництва країни.

2. Оптимізація штатної чисельності. У вересні керівництво СБУ видало наказ про штатну дисципліну. У зв’язку з цим наказом і новими підходами до нового року передбачається скоротити понад 1000 керівних посад. Під скорочення потрапляють вузькоспрямовані або дублюючі функції начальників секторів, напрямів тощо. Навряд чи це негативно позначиться на роботі спецслужби. Тим більше що значну частину скорочених посад становлять незаповнені вакансії. До речі, в СБУ більше третини співробітників (понад 16 тисяч) працюють у центральному апараті. Наприклад, в апараті контррозвідки КДБ УРСР свого часу налічувалося близько 120 співробітників у складі п’яти відділів, тепер в українській контррозвідці понад 500 співробітників і 27 відділів. У апараті СБУ до останнього часу числилися свиноферма, цехи переробки і т.ін. Центральний апарат, як і загальну чисельність СБУ, планується істотно скоротити. Точні цифри обговорюються. Вже скорочено півсотні генеральських посад. Крім того, у штатній структурі було знижено планку генеральських посад у командній ієрархії. Скрізь скорочено кількість заступників у начальників різних рангів.

3. Кримінальна відповідальність для співробітників СБУ. Дріжчаний намагається показати, що тепер у СБУ недоторканних немає. При ньому впродовж одного року було порушено понад 30 кримінальних справ проти співробітників СБУ — більше, ніж за всі попередні роки незалежності. Втім, про рівень виховного впливу таких жорстких заходів на особовий склад говорити поки що рано. Співробітники спецслужби сприймають це, швидше, як боротьбу за владу і зачищення «прокурорськими» «наших». Такі кроки не додають довіри виконробам перебудови, але, зважаючи на все, це їх анітрохи не турбує. Усі попередні керівники СБУ, включно з Турчиновим, намагалися якомога менше виносити сміття з хати. Проте заявлена боротьба з корупцією вимагає результатів, і Ігор Васильович зумів їх домогтися. Ряд обвинувачень, висунутих проти співробітників СБУ, дуже серйозні — зокрема, це розбійні напади у складі організованої злочинної групи, нелегальна «фірма», яка приймала в одній із областей замовлення на «прослушку» різних комерційних компаній. Щоправда, очевидно, главі СБУ і тепер складно буде пояснити, чому Служба «проспала» історію з «РосУкрЕнерго» та розграбуванням НАК «Нафтогаз»…

4. Скорочення загальної чисельності. В одній із рекомендацій керівництва, присвяченій реформі, міститься дивна фраза: «Запровадити мораторій на прийом нових співробітників (за винятком геніїв)». Наступним репресивним заходом стане переатестація співробітників. Це дозволить швидко скоротити категорію так званих «малопродуктивних співробітників», як їх називає керівництво служби. Правда, які критерії цього — абсолютно не зрозуміло. Логічно міркуючи, «продуктивність» кожного співробітника визначає лише його безпосередній начальник. Жодній, навіть найчеснішій і найпринциповішій, комісії це не до снаги. Втім, практика дій Луценка в МВС показала, що переатестація — це форма швидкого і малозатратного порятунку від незручних із різних причин співробітників, а також потужний засіб дисциплінарного впливу. Проте щойно розпочату переатестацію тимчасово припинено — передбачається скорочення пенсіонерів, скорочення штату діючого резерву, відряджених. Судячи із масштабних планів, Дріжчаний має намір не лише переформатувати структуру під себе, а й справді знизити її чисельність. Слід зазначити, що навіть затяті опоненти Дріжчаного підтримують ідею скорочення штатів, хоча критикують методи його реалізації. Опоненти вважають, що при скороченні штатів не враховуються реальні завдання і цілі спецслужби і що ґрунтується воно на суто арифметичних викладках.

5. Девоєнізація. До внесення змін в указ президента реформатори мали намір зберегти форму і знаки розрізнення тільки в групі антитерору «Альфа». Усі інші співробітники мають стати цивільними особами. За військовою структурою стоїть не тільки питання традицій, корпоративної культури, військової дисципліни, а й питання матеріальних нарахувань, пенсії, вихідної допомоги тощо. Девоєнізація також не має підтримки у переважної більшості есбеушників. Мало хто вірить, що закріплену законом систему надбавок буде відповідним чином компенсовано. Про значущість для співробітників цього життєво важливого питання говорити не випадає.

6. Перегляд системи матеріального забезпечення. Це питання — найболючіше для рядових співробітників. Нині оперативник-початківець низової ланки отримує приблизно 300—350 доларів на місяць. Реформатори планують скасувати всю складну систему надбавок і доплат, які становлять до 80% загальної заробітної плати. Велику частину зарплати становитиме оклад. Тому керівництво СБУ запланувало в бюджеті наступного року відповідні витрати для підвищення зарплати рядовим співробітникам у 2,5 разу, а верхній ланці — у 1,3 разу. Проте витрати на реформу в інтересах команди Ющенка має схвалити уряд Януковича. Змінити систему оплати праці співробітників спецслужби не так то й просто.

7. Зміна порядку проходження кар’єрних сходів. Реформатори активно борються з прагненням співробітників робити кар’єру виключно в Києві. Саме в столиці осідають нащадки батьків з відомими есбеушними прізвищами. Тепер молодь в обов’язковому порядку має проходити «обкатування» в регіонах, де знову ж таки в обов’язковому порядку початківці відбуватимуть іспитовий строк, перш ніж зможуть порушити питання про переведення до Києва. Цей чинник дуже важливий для СБУ. Раніше, у КДБ, співробітники потрапляли на навчання до шкіл Держбезпеки тільки після служби в армії та здобуття вищої освіти. Тепер до СБУ йдуть юнаки, які не знають життя, прямо з академії СБУ, куди вони потрапляють зі шкільної лави. Додаткова школа роботи в нестоличних умовах, за задумом Дріжчаного, має піти на користь молодим есбеушникам. Причому зміни стосуються не тільки молоді. «Відкосити» від переведення зі столиці до регіону або з рідного регіону до «чужого» деякі есбеушники вважають звичайнісінькою справою.

8. Як символ прозорості в діяльності СБУ керівництво створило Громадську раду. Проте сам факт створення ради ще не є ознакою демократизації, оскільки члени ради мають, за ідеєю, продукувати якусь публічну діяльність. Поки ж це всього лише піар-привід для майбутніх спічів про громадський контроль тощо.

Важко бути термінатором

Реформи завжди пов’язані з їх неприйняттям більшістю людей, котрі вже звикли до традиційного укладу. Але все ж складно пригадати, щоб реформі в якомусь відомстві опонувала переважна більшість співробітників. Саме така ситуація, схоже, нині складається в СБУ. Реформа, спущена зверху, з різних причин абсолютно не зрозуміла для особового складу. Керівництво відомства не робить майже нічого, щоб змінити це вороже сприйняття. Коли автор від ряду офіцерів чує обвинувачення на адресу голови про те, що він розвалює СБУ на замовлення західних спецслужб, про те, що Штати замовили Ющенкові провести декадебізацію за прибалтійським сценарієм, виникає не тільки враження, що ми маємо не СБУ, а СБ РФ, а й що зрушено самі підвалини спецслужби. Такої відвертої критики свого керівництва в СБУ не було навіть під час тотальної комерціалізації спецслужби епохи Деркача. Можна утворити нову структуру, але навряд чи вдасться відновити довіру. Крім того, масштабні структурні зміни завдали шкоди різного ступеня налагодженим багаторічним контактам і зв’язкам в есбеушній структурі, а також матеріальним інтересам декого з начальників середньої ланки. Реформа згори дезорганізує роботу спецслужби, оскільки співробітники не розуміють ні її цілей, ні завдань.

Керівництво служби запевняє, що ні про яку декадебізацію не йдеться. Ті 13% співробітників СБУ, що почали свою кар’єру ще в лавах КДБ СРСР, на думку керівництва, погоди нині не роблять. Саме серед цих ветеранів найбільше незадоволених.

Звичайно, ці критичні настрої стали міцною основою для політичної боротьби, спрямованої на усунення Дріжчаного й команди. У Верховної Раді у зв’язку з цим навіть виникло міжфракційне об’єднання співробітників СБУ, до складу якого ввійшли три генерали СБУ з фракції БЮТ і три генерали СБУ з фракції Партії регіонів.

Річ у тім, що закріпити плоди реформи в СБУ можна тільки в новому законопроекті про СБУ. Саме цей законопроект дасть змогу говорити про реформи як про цілком завершене явище.

Поки ж перспективи його ухвалення в редакції Дріжчаного — Мудрова мінімальні. Політична підтримка президента — скоріше тягар, ніж прапор перемоги, яким варто публічно розмахувати. Тестом на ефективність нинішнього есбеушного начальства стане ухвалення бюджету. Чи вдасться отримати потрібне фінансування?

А якщо вдасться, то на яких умовах? Про це слід замислитися.

СБУ отримала завдання перевірити законність відшкодування ПДВ, а найбільший шмат цієї роботи стосується підприємств донецьких фінансово-промислових груп. Коли уявляєш собі, як вранці керівництво СБУ їде вирішувати питання бюджету в уряд до деяких віце-прем’єрів, а ввечері активізує розслідування проти організаторів повернення ПДВ, — аж на сльозу пробиває з радості за нашу демократію. Тільки в нас можливий такий приємний збіг: отримання бюджетних грошей на роботу спецслужби й розслідування резонансних злочинів відбуваються в одних і тих самих кабінетах.

З аналогічними ефективністю й неупередженістю керівництво СБУ, слід гадати, проводитиме розслідування і стосовно президентської команди. Ось як завершать реформування, так одразу й реалізують усі матеріали щодо групи Івченка — Васюника. Жарт. Уже якби щось було, то давно б усе чесно передали в прокуратуру, а та — в суд... (Знову жарт.)

Проблема реформи СБУ полягає в тому, що в рамках відомчої боротьби за владу радикально змінюється структура, але не змінюється зміст роботи. Влада стурбована контролем за спецслужбою, але зовсім не думає про заходи боротьби з корупцією, яка стала основою функціонування державної системи. Кожна політична сила попередньою умовою підтримки будь-яких бюджетних і організаційних питань у правоохоронних органах ставить призначення своїх людей на керівні посади. І, попри благі заяви Віктора Андрійовича, його підтримка реформи в СБУ також продиктована суто особистим інтересом — розставити своїх людей, а не державними завданнями, яких він для Служби так і не спромігся сформулювати. Такому порядку лобізму вже багато років, і він не припиняється і в наші дні. Чи може СБУ бути каральним мечем правосуддя, якщо залежить від прихильності чільних груп впливу? Як боротися з корупцією у країні, де судові й правоохоронні органи самі є становою жилою корупційних стосунків? Реформи в окремих відомствах можуть підвищити якість організації роботи, але результат залишиться незмінним. СБУ, навіть якщо реформу буде реалізовано, залишиться лише інструментом для спеціальних операцій. А як застосовувати цей інструмент і яким буде результат, залежить від влади, що формулює завдання. Без реальної зміни якості політичної системи у п’яти-шестирічній перспективі реальні зміни у правоохоронній системі та в спецслужбах неможливі. І найголовніше, про що не замислюються політичні діячі, — це те, що використання спецслужби як інструмента боротьби за владу різними політичними угрупованнями дуже швидко вбиває не тільки довіру, а й сенс роботи у свідомості рядових оперативників. Тому що мораль, службовий обов’язок, честь, професіоналізм, показники роботи і закон не можуть існувати у системі «Фас!» і «Фу!». Процес перетворення сторожового собаки на болонку почався не вчора і не два роки тому. Але ще трохи — і селекційний процес буде завершено повністю.