ПРОПИСНА ІСТИНА

Це тільки герої життєстверджуючих пісень радянської доби могли дозволити собі мати адресою «не дім і не вулицю», а весь союзний простір. Той, хто не мав відповідного штампу в паспорті просто випадав з дружніх лав будівників комунізму, практично втрачаючи всі конституційні права: на труд, на житло, на освіту, на медичне обслуговування тощо. І ставав особою без певного місця проживання, а простіше — бомжем. Певне, тому, коли минулої осені Конституційний суд України визнав інституцію прописки такою, що не відповідає Основному Закону, загального тріумфування в народних масах не спостерігалося. Прописка настільки глибоко інтегрувалася в наше життя й настільки міцно — у нашу свідомість, що почуття розгубленості вдалося уникнути небагатьом. Серед них опинився глава Центральної виборчої комісії Михайло Рябець.

Того ж історичного дня Михайло Михайлович заявив, що на роботу ЦВК ліквідація інституції прописки не вплине, оскільки в законі про вибори посилань на нього немає. Зате в законі, за словами пана Рябця, «чітко окреслено поняття місця проживання». І справді, порядок складання списку виборців, визначений законом, передбачає використання інформації про місце постійного проживання громадян, якою володіють органи Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції та Державної податкової адміністрації. Їхні керівники «зобов’язані подати необхідну для складання загальних списків виборців інформацію на запит відповідно сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради». Та хіба не з відповідної графи в паспорті переписано дані, якими вказані органи зобов’язані поділитися з упорядниками реєстру виборців? Та сама прописка, тільки в профіль! Але закамуфльована до невпізнанності. До пори до часу.

Національна особливість психології наших державних чиновників така, що гіпотетична проблема для них — не проблема. Ось коли вже грім гримить, тоді вони, хрестячись, намагаються в авральному порядку врятувати ситуацію. І якщо складанню списків виборців скасування прописки не перешкоджало, то ще невідомо, яким чином воно агукнеться на подальших етапах виборчого процесу. Скажімо, у день усенародного волевиявлення. Цікаво, що, подаючи документи на реєстрацію кандидатами в народні депутати, дуже багато нинішніх народних обранців у графі «місце проживання» написали: «Грушевського, 5». Певне, визнання місця своєї роботи (а саме за цією адресою розташовано будинок парламенту) місцем свого ж проживання може викликати в серцях певної частини виборців почуття поваги. Але мешканці будинку під банею, здається, керувалися іншими мотивами. Ризикнемо припустити, що в такий спосіб вони продемонстрували своє ставлення до інституції прописки. Коли вже її скасовано, то у відповідь на будь-яку вимогу відзвітувати про своє постійне місце проживання ти маєш право назвати адресу, за якою тебе найлегше знайти. А якщо цей приклад суб’єктів виборчого процесу вирішать наслідувати й ті, хто прийде голосувати за них?

Приміром, ведений нав’язливим бажанням виконати свій громадянський обов’язок громадянин прийде на найближчу виборчу дільницю та зажадає бюлетень для голосування. Суворо відповідно до закону про вибори в нього зажадають паспорт із штампом про прописку, яка явно не відповідає даній місцевості. Ясна річ, йому чемно порадять поїхати в те місто й на ту дільницю, де його прізвище, згідно з даними органів МВС, було внесено до реєстру виборців. На що громадянин має повне право відповісти, що прописку в нашій країні скасовано, і він прийшов проголосувати на дільницю, розташовану поруч із будинком, що протягом ось уже півроку є місцем його постійного проживання. Відмова (а інший поворот подій не передбачено) надати йому можливість проголосувати цілком може стати підставою для того, щоб громадянин звернувся в суд із скаргою на порушення його конституційних прав. Правознавці стверджують: у нього є всі шанси виграти процес.

В одиничному варіанті це буде лише екземпляр у колекції любителів екзотичних епізодів виборчої кампанії. Проте немає гарантій, що такий досвід не буде тиражовано в якомусь окрузі. Для визнання результатів виборів у ньому недійсними необхідно не менше 25 відсотків дільниць, розташованих у межах території округу, щодо яких буде винесено судове рішення про анулювання результатів голосування. Закон про вибори вкрай скупо описує процедуру визнання виборів недійсними, і порушення, «які не дозволяють із достовірністю визначити результати волевиявлення виборців». Серед них, правда, є «голосування особами, яких не включено в список виборців за виборчою дільницею або включено в нього безпідставно». Отже, з одного боку, видаючи бюлетені виборцям без відповідної прописки, члени комісії порушують закон про вибори, а з іншого — конституційні права громадян. За бажання численні порушення конституційних прав громадян, якими суд може визнати відмови надати людям можливість проголосувати на тій основі, що вони не прописані в даній місцевості, теоретично можуть послужити причиною для визнання результатів виборів недійсними. Інша річ, що організація походу до виборчих урн критичної маси громадян із неправильною пропискою зажадає колосальних видатків. І рентабельність такого проекту викликає великі сумніви. Утім, лунаючі час від часу погрози зірвати вибори з боку ображених Центвиборчкомом суб’єктів виборчого процесу не можуть не насторожувати...

Проте для охочих організувати масові міграції виборців є інші, передбачені законом про вибори, засоби. Центрвиборчком уже передав в окружні виборчі комісії бланки відкріпних посвідчень. Ними можуть скористатися ті, кому не сидиться на місці. «Виборець, котрий пізніше ніж за 25 днів до виборів вибуває з населеного пункту, де його включено у список виборців, — говориться в законі, — може звернутися в дільничну виборчу комісію з заявою про виключення його зі списку виборців». Йому видається відкріпне посвідчення, і з ним він прибуває в іншу дільничну комісію, де його, після написання відповідної заяви, вносять у список виборців. Відкріпні посвідчення мають єдину нумерацію і є документами суворої звітності. Можливість кількаразового використання посвідчення виключена, оскільки воно здається в обмін на бюлетень для голосування. Але ніякого документа, що підтверджує поважну причину відсутності громадянина в день голосування у своєму рідному місті чи селі, не потрібно. Досить його усного запевнення у невідкладності далекої поїздки — й усі 225 виборчих округів до його послуг. Вказувати, куди лежить його шлях, людина також не зобов’язана.

Про те, що ряд кандидатів-мажоритарників готує використання виїзних виборчих бригад, «ДТ» уже писало. Минулого тижня ця інформація набрала конкретніших форм. Віктор Суслов, котрий балотується в Печерському виборчому окрузі в Києві, поділився з журналістами даними про можливе десантування в окрузі працівників «Київміськбуду» й інших будівельних організацій столиці. Річ у тому, що суперником Віктора Івановича є перший заступник глави столичної міської держадміністрації Станіслав Сташевський, що в зв’язку зі специфікою своєї професійної діяльності та службового становища має незаперечний авторитет у київських будівельників. І той факт, що вони переважно прибули з інших міст, не може послужити перешкодою для того, щоб їхні голоси опинились у виборчому кошику Станіслава Телісфоровича. За словами Віктора Суслова, кінець кварталу, на який випадає день голосування, — залізний аргумент для того, щоб удома будівельникам видали відкріпні посвідчення, відпустивши здавати гарячі об’єкти. Усі спроби «ДТ» одержати коментар на цю тему в самого пана Сташевського виявилися безуспішними. Тож про обгрунтованість побоювань пана Суслова можна буде судити лише 31 березня. Залишається тільки послатися на слова члена ЦВК Марини Ставничук, яка заявила нам, що такі методи залучення додаткових голосів належать до розряду передвиборних технологій, а не порушень, оскільки цілком вписуються в законодавчі рамки.

Будівельні бригади — не єдине джерело розширення електоральних можливостей кандидата. Якщо поставити за мету, то можна організувати позапланові військові навчання в конкретному окрузі чи навчання з цивільної оборони. За даними Комітету виборців, у деяких сільських районах Луганської області ведеться активна підготовка до запланованих на 31 березня сільгоспярмарків. У процесі цієї підготовки орендуються автобуси, формуються списки селян і видаються відкріпні посвідчення, щоб участь у ярмарку вони могли поєднати з голосуванням у тому районному або обласному центрі, де він проходитиме, і де, власне кажучи, балотується організатор і натхненник усього заходу.

Однак у відкріпній системі існує ще одна слабка ланка. Закон передбачає негайну передачу відомостей про «емігранта» із комісії, в яку він прибув, у комісію, із якої він відбув. На підставі цього його «рідна» комісія приймає рішення про виключення виборця зі своїх списків. У самому списку при цьому навпроти прізвища ставиться «вибув» і вказується номер дільниці, на котрій той проголосував. Усе добре. Крім того, що з’явитися на новій виборчій дільниці громадянин може в останні хвилини відведеного для волевиявлення терміну. І відповідні позначки у списку виборців будуть внесені у кращому разі після закриття дільниці. А вносити будь-які зміни до списку виборців після закінчення голосування закон забороняє. Та й немає чого: до цього часу за вибулого, як це часто трапляється, встигнуть «проголосувати» — із його бюлетенем зроблять необхідні для цього маніпуляції, у результаті чого навпроти його прізвища в реєстрі з’явиться підпис того, хто «одержав» бюлетень.

Висловлювані останнім часом побоювання і припущення з приводу того, що вибори можуть бути зірвані, навряд чи матимуть реальне підтвердження. У законі про вибори не передбачено випадків визнання їх недійсними у всій країні. А ось в окремих округах таке не лише можливе, а й дуже ймовірне. Тому мають рацію ті спостерігачі, котрі радять не судити за оголошеними ЦВК першими результатамами підрахунків про якісний склад нового парламенту. Судові розгляди обіцяють бути численними і затяжними, тож можуть істотно підкоригувати початковий список переможців виборчого марафону.