Про точки і пеньочки змушують замислитися парламентські слухання з питань бюджетної політики україни у 2007 році

За останні кілька місяців економічна динаміка значно поліпшилася.

Віктор Пинзеник

Нам загрожує бюджетна катастрофа, яку всіляко приховує нинішня влада.

Микола Азаров

Отже, 20 липня Верховна Рада України розпочала, будемо сподіватися, повноцінну законотворчу роботу. Причому з питання далеко не другорядного. З довгої шухляди витягли поданий ще в середині травня урядом Юрія Єханурова проект «Основних напрямків бюджетної політики на 2007 рік». І депутати обговорили його на парламентських слуханнях — із більш як місячним запізненням, аби бодай формально виконати вимогу Бюджетного кодексу.

Доповідь міністра фінансів, співдоповідь голови бюджетного комітету, трихвилинні виступи від депутатських фракцій та комітетів — процедура накатана і, до певної міри, навіть рутинна. Та тільки не тепер. Буквально за два дні до слухань бюджетний комітет ВР очолив фактично глава останнього кучмівського уряду Микола Азаров. І його нинішня доповідь була не просто першим виступом у новій ролі, а «тронною промовою» головного ідеолога економічної політики в новій антикризовій коаліції.

Відразу зазначимо — враження не з приємних. І не через звичне для бюджетних баталій протистояння, коли міністр фінансів щось розповідає про збалансованість бюджету, а керівник профільного комітету просто «розмазує» його за явні та уявні прорахунки. Зрештою, точка зору завжди визначається пеньочком, на якому сидиш. А Микола Янович нині не на пні — на коні. На думку багатьох аналітиків, він навряд чи надовго затримається у бюджетному комітеті ВР, коли на антикризову коаліцію чекають великі справи, зокрема й на ниві державних фінансів.

Неприємно вразила передусім холодно-презирлива тональність виступу, продиктована близькістю абсолютної влади. А колись у сесійній залі доводилося чути зовсім іншого Азарова — міністра, який, домагаючись проголосування бюджету, був із депутатами, хоч до рани прикладай, випромінював доброзичливість і готовність просто з голосу записувати мільйонні суми у видаткову частину бюджету.

Дивно, що в такого тямущого в економіці керівника виявилося в запасі стільки образливих слів і стільки чорної фарби для змалювання сьогоднішнього стану економіки. Очевидно, цього запасу вистачило б, аби відтворити діяння доброго десятку урядів.

Прослухавши азаровські філіппіки, далекі від фінансів люди запитували мене, то хто ж правий: він чи Пинзеник? Настільки різні дві країни і різні дві перспективи було змальовано цими поважними економістами.

Я не стану слідом за в.о. міністра фінансів наголошувати на економічних і насамперед держфінансових позитивах. Та вже тільки те, що уряд Єханурова, на відміну від уряду Януковича—Азарова початку 2005 року, здає справи без прихованого дефіциту бюджету у 33 млрд. гривень, особисто в мене як громадянина викликає вдячність. Хоча Микола Янович дотримується іншої думки: невирішених бюджетних проблем цього року він нарахував на 30 млрд. грн., включивши сюди і державне фінансування інвестпроектів, і виплати підвищених пенсій за законом про дітей війни.

А ще голова комітету дорікнув нинішньому Кабміну за заплановані на майбутній рік «лише» 4,2% економічного зростання, за те, що, мовляв, за часів його віце-прем’єрства залишки на рахунках уряду в Держказначействі не опускалися нижче 12 млрд. грн., а за Єханурова — Пинзеника становлять «тільки» 11,7 млрд.

Аргументів не дуже й то добирали. Був навіть такий, безглуздий навіть для студента-економіста — не те що для колишнього першого віце-прем’єра — пасаж (цитую за стенограмою): «Зростання індексу споживчих цін планується аж на рівні 10,5%, тобто, фактично, зростання валового внутрішнього продукту удвічі перекривається інфляцією. Пригадаймо, як нас критикували за інфляцію у 10%, коли ми забезпечували темпи економічного зростання у 12%».

Так, економіка — це концентрований вираз політики. Проте, мабуть, не в тому сенсі, що всі методи, аж до очевидних натяжок та інсинуацій, тут так само дозволені...

Плюси і мінуси Бюджетної резолюції на 2007 рік «ДТ» вже аналізувало в №23 за 2006 рік, і називалася та стаття «Мріяти не шкідливо». Що якоюсь мірою співзвучне з фразою голови бюджетного комітету про «декларативні побажання і мрії щодо реформування бюджетної сфери, створення умов для розвитку реального сектора економіки, досягнення макроекономічної стабільності, забезпечення реалізації справедливої державної політики». Важко не погодитися і з деякими іншими зауваженнями пана Азарова. Безумовно, документу бракує чіткості і структурованості. Безумовно, не дуже своєчасними і реальними видаються плани уряду Єханурова стосовно запровадження нових податків — на спадщину, подарунки тощо. Можливо, більше уваги варто було б приділити «питанням регіонального розвитку, зокрема інвестиціям».

Проте, ніде правди діти, позиція в.о. міністра Пинзеника, який укотре повторив на парламентських слуханнях, що додаткового фінансового ресурсу (порівняно з 2006-м) країна в наступному році одержить близько 14 млрд. грн., тож із цього й слід виходити, виглядала і реалістичнішою, і переконливішою. Якщо порівнювати із заявами представників нової антикризової коаліції.

Процитуємо найбільш «стрьомні» — для стабільності державних фінансів — моменти.

1. «Невирішеним у Державному бюджеті залишається питання виконання закону про підвищення пенсій дітям війни. З бюджету практично не фінансуються витрати інвестиційного характеру» (М.Азаров, фракція Партії регіонів).

2. «Заморожування мінімальної заробітної плати, про яке щойно сказав виконувач обов’язків міністра, прожиткового мінімуму, середньої заробітної плати по країні не тільки не перекриває інфляції, а й несе реальну загрозу зниження умов життя людей і зниження споживчої активності» (М.Азаров).

І далі на ту ж тему:

«Пропонуємо спрямувати наші зусилля, щоб в Основних напрямках бюджетної політики головним завданням була послідовна реалізація антикризових заходів і в першу чергу підвищення на 25—30% заробітної плати, пенсій, стипендій. Середня заробітна плата працівників бюджетних установ, в тому числі вчителів, медичних працівників, має досягти середньої заробітної плати у промисловості» (П.Симоненко, фракція Компартії).

«Не можна погодитися із запропонованим розміром мінімальної заробітної плати до кінця 2007 року на рівні 450 гривень на місяць» (І.Бондарчук, фракція Соцпартії, голова комітету з соціальної політики).

«Мінімальна заробітна плата має бути не 450, як пропонується, а хоча б 500 гривень. Ми наполягаємо також на тому, щоб у Бюджетній резолюції було зафіксовано конкретною цифрою, на нашу думку, хоча б на рівні 450 гривень, прожитковий мінімум (для непрацездатних. — Н.Я.), бо саме його покладено в основу пенсійного забезпечення» (П.Цибенко, фракція Компартії, комітет у справах пенсіонерів, ветеранів, інвалідів).

А тепер візьмімо папір і олівець і прикиньмо хоч би порядок цифр. Фінансування підвищених пенсій за законом про дітей війни — понад 11 млрд. гривень на рік. Принаймні таку цифру озвучував Мінфін, доводячи фінансову нереальність такого заходу цього року. Підвищення до 500 грн. мінімальної зарплати — ще не менш як 5—6 млрд. грн. додаткових витрат. Разом — плюс 16—17 млрд. грн., і це не враховуючи задекларованого підвищення мінімальної пенсії до 450 грн., яке стосуватиметься приблизно 10 млн. осіб і виллється у багато додаткових мільярдів.

Постає життєво важливе питання — а наскільки серйозними є позиції фракцій КПУ і СПУ в антикризовій коаліції? Чи зуміють ліві нав’язати «Регіонам» свою гру, погрожуючи не голосувати за ті або інші рішення? Якщо так, тоді всі ми, і оком не моргнувши, повертаємося у трясовину початку 1990-х, коли бал у країні правила відома група «239», а інфляція сягала тисяч і десятка тисяч відсотків на рік.

Економічна стабільність в Україні наражається на колосальний ризик і в цьому, мабуть, найважливіший висновок за підсумками парламентських бюджетних слухань. Ми хочемо цього уникнути? То як там справи із співпрацею чи принаймні узгодженими голосуваннями фракції Партії регіонів та «Нашої України»?