ПРЕЗИДЕНТ НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ

Передвиборний бліцтур Анатолія Чубайса в Україну ставив перед собою кілька цілей. Основною була, безперечно, політична. За кілька днів до виборів у Державну думу Анатолій Борисович вирішив кинути до ніг електорату звістку про придбання російською держкомпанією РАТ «ЄЕС» пакета українських обленерго. Прямо з Києва він полетів на теледебати з лідером політичного блоку «Родина» Дмитром Рогозіним. На загальну думку, дебати Чубайс виграв, а ось вибори програв. Підтримуваний ним Союз правих сил не подолав 5-відсоткового бар’єра. Тим самим його мрія про створення на теренах СНД ліберальної імперії відклалася в часі. Можливо, імперія й буде, але не факт, що ліберальна.

Зрозуміло, були у візиту й ділові причини: голова правління РАТ «ЄЕС» приїхав презентувати Президентові України новий план, який передбачав купівлю акцій 10 українських енергокомпаній. Якби проект удався, на українській території з’явився б новий холдинг, що контролює до 40% продажів електроенергії. Подія сама по собі неабияка, але особливої привабливості їй додавало те, що партнерами РАТ, за угодою, виступили два відомих українських бізнесмени — Віктор Пінчук і Костянтин Григоришин.

Для Григоришина отримання президентського «добро» означало фактичну реабілітацію після торішнього конфлікту з його колишніми сподвижниками Григорієм Суркісом та Віктором Медведчуком. Костянтину Івановичу, якого протягом останнього року екс-партнери часто запитували: «А ти хто такий?», хотілося отримати таку «підписку», як Чубайс, для того, щоб відстояти хоча б частину своєї власності.

Передбачалося, що РАТ на першому етапі мало отримати у холдингу одну третину акцій. Дві третини контролювала компанія «Енергостандарт». Передбачуваним виявилося повідомлення про те, що тепер її контролює не лише Григоришин, а й (на паритетних засадах) Пінчук. Адже не тільки через душевну теплоту Віктор Михайлович узяв на себе торішні клопоти з урегулювання григоришинських проблем.

Як заявили росіяни, у новий холдинг увійдуть акції десяти енергокомпаній. Це п’ять обленерго, які ще торік контролювалися тим-таки Григоришиним і його партнерами по Українському кредитному банку, передусім Григорієм Суркісом. Це «Полтава-», «Чернігів-», «Сумиобленерго» на сході країни та «Львів-» і «Прикарпаття» на заході.

Крім того, до них же додали контрольовані «Інтерпайпом» «Луганське енергетичне об’єднання» і чотири пакети в енергокомпаніях, у яких є державний контрольний пакет, — «Дні-
про-», «Запоріжжя-», «Миколаїв-» і «Тернопільобленерго».

У формований статутний фонд холдингу Пінчук і Григоришин вносять акції цих підприємств, а РАТ «ЄЕС» — гроші. Про суму угоди сторони не говорили, але, за неофіційними даними, витрати РАТ «ЄЕС» становитимуть близько 200 млн. дол. З такої оцінки випливає, що статутний фонд холдингу, як мінімум, півмільярда доларів. Угоду про продаж було підписано сторонами приблизно місяць тому. Хоча, як сказав Чубайс, самі переговори почалися близько півтора року тому, тобто навесні 2002 року.

Нагадаємо, що тоді парламентські вибори були в Україні, причому свій головний вибір Костянтин Іванович зробив неправильно... Йому тоді здалося, що його партнери, разом із якими він контролював кілька обленерго, отримують забагато доходів, тоді як їхній внесок у реальне управління значно менший від дивідендів. Григоришин вирішив, що можна знайти дешевший варіант політичного прикриття, ніж СДПУ(о). У результаті на виборах його люди йшли за списками «Яблука» Михайла Бродського. При цьому «яблучники» провели агресивну кампанію, розповідаючи навколишнім, крім усього іншого, про жахливі діяння режиму взагалі і про роль Суркіса та Медведчука в сучасній українській історії зокрема... Ставка виявилася помилковою: після неуспіху на виборах ці висловлювання спонсору «Яблука» пригадали...

Практично відразу по завершенні виборів почався бурхливий процес розлучення Григоришина і Суркіса. При цьому на літо він увійшов у силову фазу, коли людей Костянтина Івановича просто викидали з усіх обленерго, які йому належали.

А дивовижна історія з вилученням реєстру акціонерів «Сумиобленерго» у реєстратора з миттєвою передачею його екс-партнерам Григоришина і блискавичним визнанням правомочності цього факту всіма держінстанціями?! Ця історія наочно показувала, кого підтримує держава. Що, втім, було не дивно, адже з червня минулого року Віктор Медведчук уже керував адміністрацією Президента.

Закінчилася активна фаза розлучення минулої осені з підкиданням Григоришину наркотиків і зброї. Саме на цей періоду Григоришин уже зрозумів усю важливість в умовах «побудови соціально орієнтованої ринкової економіки» слова «dakh» і затято шукав собі новий.

Завершилися пошуки, як політкоректно зазначив Чубайс, «реформацією структури власності групи «Енергетичний стандарт» і вже згаданим розпилом акцій між Григоришиним та Пінчуком (фіфті-фіфті).

Слід зазначити, це дало ефект. У кожному разі, в СІЗО Григоришин не затримався і зміг виїхати до Москви.

Усі ці пристрасті позначилися й на переговорах із москвичами... Якщо 2001 року за свій пакет Костянтин Іванович хотів не менше 300 млн. доларів, то тепер значно менше і на двох.

Цікаво, що на етапі жорсткого протистояння і його екс-партнери пропонували Григоришину продати пакети акцій обленерго. Щоправда, оцінили вони їх лише в 120 млн. доларів.

Вже потім представники конфліктуючих сторін з’ясовували делікатне питання, хто кому і що винен (спочатку йшлося про те, що Григоришин винен партнерам близько 70 млн. доларів). Було створено навіть негласну погоджувальну комісію з перевірки цього обвинувачення. «Секундантом» Григоришина виступав Пінчук, «секундантом» Суркіса — Губський. Третейським суддею — Тігіпко. У результаті «комісія» дійшла висновку, що в обліку реальних (а не бухгалтерських) доходів був рідкісний бардак, але загалом партнерів не обманювали. Про державу, природно, ніхто не згадував — із нею якраз дуже славно попрацювали. Ті активи в кілька сотень мільйонів доларів, які «Енергостандарт» зараз має, виникли зовсім не за рахунок тарифу на електроенергію.

Між іншим, ще торік відбулася знакова угода: Григоришин перепродав свого колишнього реєстратора «ОФР» і компанію хранителя акцій «Дисконт-2000» московській фірмі, яка веде реєстр акціонерів і РАТ «ЄЕС Росії». Це далося взнаки. Те ж таки «Сумиобленерго» виявилося єдиною енергокомпанією з п’яти обленерго, де «Енергостандарт» мав контрольний пакет і в якій після розлучення вдалося провести збори акціонерів. В інших вони нескінченно переносилися. Однак генеровані ним доходи теж ішли повз «ЕС».

Тож реально партнери Анатолія Борисовича зараз контролюють лише Луганську енергокомпанію і мають двох представників у спостережній раді Дніпропетровської.

В решті вони мають лише корпоративні права. При цьому, оскільки за минулий рік у цих компаній кілька разів змінювали реєстратора, можна сміливо гарантувати розбіжність між тією кількістю акцій, яку вважає своїми Григоришин, і тією кількістю, яку числять за ним його екс-партнери.

Приміром, по «Сумиобленерго» він числить за собою понад 40%. Тим часом у реєстратора за його офшорками значилося трохи менше, тобто повноцінного блокування тих-таки зборів акціонерів не вийде.

Власне, це для РАТ не новина. Сам Чубайс заявив, що знає про існування проблем у власників. За його словами, «в Україні йде складна, як би це делікатно сказати, дискусія з остаточного уточнення позицій кількох груп акціонерів, які обговорюють животрепетні питання власності...»

Однак він вважав, що, «хоч би як вони домовилися, ми вибудували угоду так, що вона інваріантна стосовно цих домовленостей, тобто структура угоди не зміниться за різних варіантів домовленості між акціонерами, вона готова включити в себе будь-які варіанти».

Як м’яко зауважив заступник голови правління РАТ Андрій Раппопорт, він же глава Федеральної мережевої компанії (саме вона виступає стороною угоди від РАТ), угода передбачає дуже пільгові для росіян умови платежу. До травня 2004 року буде проведено оцінку якості і вартості активів, продаваних компаніями Price Waterhouse, Meryll Lynch і російським Альфа-банком (до речі, останній традиційно перебуває в партнерських стосунках із Віктором Пінчуком). Очевидно, що доти ніяких платежів не буде.

З приводу взаємин з іншими акціонерами Анатолій Борисович був коректний і висловився, що, наскільки йому відомо, переговори з ними ввійшли в завершальну фазу.

Втім, того ж четверга вечірній розвиток подій показав, що це трохи не так. Ключовою частиною візиту Чубайса була зустріч із Президентом Кучмою, без схвалення якого угода, як мінімум, підвисала. Тим більше що для досягнення заявленої РАТ мети — отримання в цих компаніях контрольного пакета, — як мінімум, у чотирьох обленерго викупу акцій у держави було не уникнути і в п’яти він був би бажаним. За підсумками зустрічі з Президентом Анатолій Чубайс сказав про «гранично позитивне підсумкове враження, яке в моєму розумінні означає: головне, чого досягнуто на сьогодні, про що ми домовилися з вищими державними керівниками України, це, по суті, справи другого етапу масштабного розгортання співробітництва у сфері енергетики між Росією й Україною».

Однак українські учасники оцінили події значно стриманіше. Через кілька годин прес-служба Леоніда Кучми заявила, що, на його думку, «про продаж акцій українських обленерго РАТ «ЄЕС» сьогодні мова йти не може, оскільки Україна не готова розглядати це питання».

Судячи з різкості заяви, стверджувати, що «переговори в Україні ввійшли в завершальну фазу», явно передчасно. У кожному разі, в адміністрації Президента так вважають далеко не всі. Що загалом природно... Держава у нас пакети продає, як правило, недорого. Приміром, торік, коли планувалося продати на біржі два блокуючих пакети конфліктних Сумського і Полтавського обленерго, стартова ціна була нижча 5 млн. доларів. Правда, передбачалося, що вона виросте по ходу торгів. Втім, тоді переплачувати ніхто не збирався. Біржа терміново перевела свій розрахунковий рахунок у контрольований словаками банк, який одразу загубив гроші за заявку на участь у торгах компанії Віктора Пінчука. Усе було зроблено настільки відверто нахабно, що не зрозуміло навіть, навіщо. Було це перед Новим роком, який, як відомо, сімейне свято, тому псувати настрій зятю Президента, напевно, не варто було. Загалом, прокуратура усе швидко скасувала, торги призупинили, а потім і заборонили проводити за судом.

Нинішні ж грудневі переговори РАТ «Енергостандарту» із Президентом показали всім: поки дружні Суркісу й Медведчуку компанії не вирішать продати свої акції за гроші, котрі влаштовують їх, ніяких продажів держпакетів не буде. Що загалом логічно. Мати справу в ролі другого акціонера з РАТ «ЄЕС» — це не зовсім те, що з Григоришиним (якого зараз можна впритул не бачити) і навіть не з Пінчуком, який раунд за раундом програє Медведчуку фігури і стратегії, і навіть з Українською державою. Росіяни свого з рук не випустять.

Інша річ, що зараз під вирішення приватних питань стали підводити державне обгрунтування. На думку Л.Кучми, «у питанні приватизації стратегічних активів Української держави законодавство країни потребує вдосконалення, особливо в тих випадках, коли пакети акцій купуються компаніями з великою часткою державної власності (52,55% РАТ «ЄЕС» належить російській державі). У таких випадку фактично йдеться про міждержавну угоду, яка, відповідно, має проводитися за загальною схемою міждержавних угод». (Сподіватимемося, що такої ж позиції Президент дотримуватиметься й у питанні газового консорціуму. Адже у «Газпрому», як пам’ятаємо, 54% акцій у держави.)

Наступного дня про це ж саме заявили і Гайдук, і Янукович. Щоправда, ще 2001 року під час приватизації останньої групи обленерго з трьох діючих претендентів два були держкомпаніями. Французька державна компанія Electricite de France претендувала на «Київобленерго», а словацька державна VSE і взагалі купила чотири обленерго, що тоді нікого особливо не хвилювало. Цікаво, але в результаті з-за словацької держспини явився світлий образ цілком натуральної московської групи Олександра Бабакова. За іронією долі, на нинішніх виборах у Держдуму Росії він обрався за списком виборчого блоку «Родина». Одним з основних слоганів цього блоку є «Чубайса на нари». А про те, куди Україну, ми краще помовчимо.

Олександр Михайлович Бабаков значиться науковим співробітником МДУ й одночасно головою ради директорів московського професіонального футбольного клубу ЦСКА. Група, яку він представляє, за місцем перебування очолюваного ним футбольного бізнесу (а колись і величезної та доходної барахолки) іменується Лужниковською. За іронією долі, наразі вона і є найбільшим російським бізнес-об’єднанням в Україні. Якщо Чубайс тільки збирається в перспективі доводити пакети до контрольних, то Олександр Михайлович і його партнери вже зараз можуть похвалитися наявністю чотирьох контрольних пакетів у «Севастополь-», «Кіровоград-», «Херсон-», «Житомиробленерго». Вони ж контролюють і «Одесаобленерго».

Торік лужниківці взяли активну участь у витісненні Григоришина. Звісно, на боці групи Суркіса—Медведчука. Зараз стосунки футболістів двох країн трохи охолонули, однак залишилися в межах коректності. Цього року вони ж конкурували з Григоришиним і Пінчуком за купівлю в американців «Київобленерго» і «Рівнеенерго». «Енергостандарт» тоді пропонував 75 млн. дол., у тому числі і 50 із відстрочкою платежу, структури Бабакова — 70 і відразу. Між іншим, на відміну від «словаків», які, ведучи переговори про купівлю «Київобленерго» і «Рівнеенерго», звернулися в АМК, Григоришин і Ко у даному разі антимонопольників проігнорували. Угода не відбулася, оскільки проти неї був держдеп США.

Зараз РАТ явно не зацікавлене в конфлікті на території України. У кожному разі, в новому холдингу немає жодного пакета акцій обленерго із сильними «словацькими» позиціями. Втім, таке миролюбство оцінене не було...

Втім, зводити все до фінансового блоку не варто, занадто вже політизований у нас бізнес. Грудневі переговори дозволяють зробити ряд спостережень. Приміром, стало цілком очевидним ослаблення впливу Пінчука. Вже кілька місяців буксує підтримуваний ним проект «Одеса—Броди», осічка трапилася і з «Криворіжсталлю». Щоправда, Президент перед Новим роком усе ж таки вирішив підправити сумний настрій Віктора Михайловича і наклав вето на парламентський закон про заборону на приватизацію «Криворіжсталі» 2004 року. Зауважимо, втім, що не тільки Пінчук у цьому зацікавлений. Епізод же із РАТ важко зарахувати як перемогу на рахунок Пінчука. Багато хто оцінив блискавичність спростування Президентом висловлювань Чубайса. Безумовно, Анатолій Борисович виклав хід переговорів у Києві в максимально рожевих тонах, однак відразу заявляти, що все було інакше, означало великий плюс для Віктора Медведчука і мінус для його тезки з «Інтерпайпу».

Саме тому говорити про угоду як про таку, що завершилася, ще рано.

Тим більше що й Антимонопольний комітет, що довідувався про події виключно з преси, після того, як Президент і уряд нарешті визначилися з реакцією, теж подав свій голос. Відповідно до його заяви, «навіть на придбання одного обленерго потрібен дозвіл Антимонопольного комітету України, не кажучи вже про десять. І без узгодження з комітетом проведення таких операцій неправомірне... Жодних офіційних документів щодо цього, у тому числі заяв на концентрацію, до комітету не надходило. Комітет уже звернувся в РАТ «ЄЕС» із листом, у якому виклав норми і вимоги конкурентного законодавства України для придбань такого роду і попросив надати відповідні роз’яснення».

Взагалі ж кілька років тому Костянтин Григоришин благополучно отримав дозвіл для своєї офшорки Palladium (республіка Беліз). Тоді йшлося про концентрацію на ній акцій дев’яти офшорок (кілька з них пізніше опинилися з іншого боку барикад). При цьому декларувалося, що в сумі ці акціонери володіють акціями 16 обленерго, у тому числі п’ятьма контрольними і трьома блокуючими пакетами. Тоді дозвіл дали, але зараз і обстановка інша, та й пакети потенційно більші.

Звісно, великі угоди АМК, як правило, не гальмує — вони завжди погоджуються на більш високих рівнях. Але припустити, що він їх схвалить за явно вираженого несхвалення верхів, дуже важко. Швидше, АМК почекає офіційного представлення. І чекати доведеться довго...

Ключовим питанням є часове. Після поразки на виборах Чубайс відверто зависнув: почнуться переговори, і крісло під ним дуже хитатиметься. Щоправда, і в Україні часовий ресурс небезмежний. Після виборів наступного року в країни буде напевно новий глава адміністрації Президента. Втім, є й інша логіка: Президент піде, а з ним і останні шанси на реванш Пінчука та Григоришина, а ось СДПУ(о) — вічна. Та й у документах нова влада ніколи не розбереться. Отож, хто не встиг, той спізнився. Назавжди?