Політпейзаж ІЗ «єдиного вікна»

«Нарешті в Україні почало працювати «єдине вікно». І виходить воно в приймальню Ріната Ахметова». Втім, у цьому жарті є частка... й інших міноритарних акціонерів Партії регіонів. Перший етап кадрової експансії, який поставив під контроль групи підтримки Віктора Януковича основні фінансові потоки країни та її головні бюрократичні розв’язки, практично завершений. Попереду ще кілька таких етапів, наприклад регіональний, медійний, правоохоронний і дипломатичний. До капітального ремонту в цих сферах руки поки не дійшли. А косметичний може провадитися вже зараз за принципом: «Усіх, кого наші батьки не призначили, ми купимо».

Кадрова посівна дасть сходи дуже швидко, і частина української бізнес-еліти, яка майже два роки сиділа на голодному пайку, продемонструє таку битву за врожай, порівняно з якою булімія — нежить. Поки ж ідуть активні різнопланові переговори про умови жнив. Ахметов за регулярними трапезами проводить дуже цікаві й не пустопорожні розмови з Валентиною Семенюк і Леонідом Черновецьким; Юрій Бойко за межами московської Кільцевої дороги з кимось обговорює яскраві перспективи «УкрГазЕнерго» — можливої основи майбутнього «приватного НАКу» і, не виключено, учасника створення нового газотранспортного консорціуму; Андрій Клюєв уболіває за долю феодосійських поки ще державних заводів і акціонування генерації в енергетиці.

Практичний народ цим користується: ціни в 30-кілометровій столичній зоні на землю зросли на третину, від старих олігархів до нових переходять не лише менеджери, а й водії — возити депутатських дружин за 1000 дол. на місяць вигідніше.

Правоохоронні органи перебувають у пошуках орієнтира і в очікуванні т.зв. «смотрящих». Окремі ж представники цих самих органів, з тихим жахом спостерігаючи за подіями, довірчо повідомляють, перелічуючи прізвища ряду нових призначенців, про те, що ще 2005 року повний комплект матеріалів, які переконливо доводять їхню злочинну діяльність, передавався до прокуратури, СБУ і МВС. Але... Але у тім-то й річ, скажу я вам: висувати претензії до якості призначенців, наприклад, у середовищі заступників НАК «Нафтогаз», або в секретаріаті Кабміну, чи в тому ж «УкрГазЕнерго» можна було б, якби не два моменти: по-перше, у влади Ющенка, який мав, до речі, всі повноваження, було півтора року щоб розставити всі крапки над «і» у долі підозрюваних, а по-друге, якість державного менеджменту за помаранчевої влади, котра (якість) переросла через низький інтелектуальний рівень більшості призначенців у шкідництво, унеможливлює реальну боротьбу за чистоту біло-блакитного кадрового призову. Кого ставити за приклад? Гладких? Васюника-молодшого? Відстежувати дію нинішніх керівників ПЕКівської сфери на предмет їхньої відповідності національним інтересам та енергетичній безпеці, безумовно, варто. Але для початку непогано було б отримати відповідь на запитання: «А куди ділися 13,2 млрд. грн. із НАКу Олексія Івченка?». Ось і прем’єр у розмові з главою СБУ виявляв непідробний інтерес до пошуку відповіді на це запитання... Стежити за тим, наскільки ринковими будуть дії Ріната Ахметова, спрямовані на розширення власної металургійної імперії, теж варто, розібравшись при цьому: чи ринкові механізми використовувалися при передачі стратегічних для держави покладів титану панові Фірташу? Тільки от питання, хто цим опікуватиметься і які методи буде використано проти тих, хто ризикне? Ситуація така, що в українському політикумі майже не залишилося людей, які мають право «кинути камінь». Крім того, на сьогодні також мало тих, хто візьме на себе сміливість це зробити.

Зараз чомусь усе ще точаться суперечки, повинна чи не повинна «Наша Україна» приєднуватися до коаліції. Відповідь на це запитання ясна: з класичної точки зору – звісно ж, ні. Але хіба людям із передовим мисленням потрібна класика? Їм потрібні пости й ілюзія доступу до ресурсу. Тому балачки про опозицію в «Нашій Україні» ведуть ті, хто вважає, що їхній політичний зоряний час попереду, а не позаду. Ідеологи приєднання «НУ» до коаліції, у котрій уже мають парламентську більшість «Регіони», соціалісти та комуністи, стверджують, що жертвують собою заради президента і можливості впливати на розвиток і курс країни з допомогою своєї частки важелів у виконавчій владі... Що ж до впливу, то він може бути дуже обмежений навіть у рамках конкретного, відведеного нашоукраїнським квотникам міністерства: бюджет — у Азарова, контроль над урядовими комітетами — у «регіоналів», а більшість у парламенті існує і без «Нашої України» (її «Регіони» включатимуть у гру щоразу, коли з окремих питань не знайдуть підтримки у комуністів чи соціалістів). Зауважу також, що «Наша Україна» до так званої квоти «НУ» в уряді Януковича має такий же стосунок, як ви чи я: і Балога, і Поляченко, і Павленко, і Ліховий — це президентська квота, а не нашоукраїнська. Ввійде «НУ» до коаліції, не ввійде — а за домовленістю між Ющенком і Януковичем міністри Віктора Андрійовича цілком в уряді залишитися зможуть. Порушення політичної класики? Так. Але вона вже стільки разів була порушена за ці без малого два роки, що годі й дивуватися.

Ось іще приклад: Роман Безсмертний, будучи віце-прем’єром, спробував установити жорсткі квоти зі створення в Кабміні «удільних князівств», обмеживши число віце-прем’єрів і міністерств. Першим нестійкі береги став розмивати Віктор Ющенко, котрий ухвалив на РНБО рішення створити міністерства вугільне і будівельне. «Регіони» розширили коло віце-прем’єрів. А тепер група нашоукраїнців, які ведуть переговори про створення коаліції з їхньою участю, пропонують створити пости віце-прем’єрів: а) з питань ВПК (я просто впевнена в тому, що це ідея не Анатолія Кінаха), б) з правових питань (і Роман Зварич до цієї ініціативи жодного стосунку не має), і, нарешті, в) з євроінтеграції (а ця ідея зовсім не належить Романові Безсмертному, котрий вважає Рибачука кандидатурою, яка чудово підходить для цієї роботи). А хтось із «Нашої України» цікавився реальними можливостями деяких міністрів із партій, що входять до чинної коаліції? Ніхто не запитував, як живеться главі багатющого відомства серед частоколу регіональних заступників, які суворо стежать за тим, щоб він «не торкався приладів»?.. Схоже, що ні. «Наша Україна» усе городить і городить декорації, призначені сховати від електорату і самих себе масштаб політичного програшу.

Втім, у цій політичній силі ще лунають здорові голоси: «Панове, а чи не потягнути нам із коаліцією; а чи не розібратися нам у тому, про що протягом восьми годин перед розв’язкою говорили Янукович, Ющенко і Азаров та якими домовленостями завершилася ця розмова; а чи не подивитися нам, яким буде бюджет; а чи не глянути нам на реакцію населення після того, як воно одержить нові рахунки за телефон, тепло, світло і воду?». І, може, до цих голосів варто дослухатися. Адже вже сьогодні ми спостерігаємо зачатки процесів, які можуть породити негативний для «регіоналів» ефект у двох площинах — у бізнес-відносинах і стосунках із населенням.

Спробую пояснити свою позицію. «Регіонали» наступають «свинею». Гаразд, кому не подобається, — «клином». Що нахабніше вони діють, то більше ворогів плодять. Поки постраждалих небагато, оскільки з майбутніми бізнес-жертвами, слід віддати належне, проводять тонкі переговори. Їхній зміст незмінний: «Ти, Васю, визначайся, — опозиціонер ти чи бізнесмен? Якщо опозиціонер, то йди до сесійної зали і тренуйся. Якщо бізнесмен, то поводься так, як годиться бізнесменові поводитися з владою. А якщо ти, Васю, хочеш бути і бізнесменом, і опозиціонером, то давай розберемося, яким чином ти отримав контрольний пакет «Київенерго», і чи в правильних руках цей пакет опинився?».

А тепер запитання, як поводитимуться «васі» — здаватимуться по одному чи збиватимуться в пули для самооборони? Непокірливого бізнесмена можуть замовити правоохоронним органам. Це правда. Але правда й у тім, що система слідчо-карального адмінресурсу настільки прогнила, що будь-яка з ланок вертикалі, необхідної для боротьби з опонентом, може бути куплена цим самим опонентом. Верхи наказ віддадуть, а низи виконають без запопадливості. Те ж саме й у судах, де навіть після можливих ідеологічних зачисток небідній людині можна буде знайти комерційну справедливість. Втім, опонента можна замовити і не правоохоронним органам. Але тоді всьому світові буде зрозуміло, хто це зробив, задля чого, і тоді — прощавай, капіталізаціє, пристойне товариство і високі ставки на IPO. Поки ж так міркують одиниці. Заможний люд у тихій паніці обкопався й чекає.

Населення ж не окопується, але з тривогою чекає рахунків, які його зовсім не потішать, як і ціни на бензин та продукти. Микола Янович Азаров не має наміру гратися в популізм. Охоту до цього йому відбила чи то Юлія Тимошенко, чи то його власна політика, що зробила колосальну пробоїну у бюджеті 2004 року, коли пенсіонери-виборці напередодні президентських виборів отримали відчутну доплату до мізерних пенсій. Микола Янович соціальні ігрища хоче припинити. І в чомусь він, напевно, має рацію. Але пояснити свої резони переважній більшості населення ані він, ані політична сила, яку він репрезентує, не зможуть: рахунки й ціни будуть набагато красномовнішими. При цьому бюджет, що формується у Кабміні, схоже, буде покликаний перерозподілити кошти на користь великого бізнесу і державних компаній, які, за великим рахунком, мало від цього бізнесу відрізняються. Мінфін має намір не лише відродити вільні економічні зони, значна частина яких була фінансовими чорними дірами. Він планує «залишити гроші в економіці», тобто скоротити перерозподіл коштів через бюджет до 30 відсотків. Для чого, серед інших заходів, забезпечити державним підприємствам такі ж умови господарювання, як і приватним.

Крок – дуже ринковий і в цивілізованій економіці правильний. Але в наших реаліях це означатиме одне: традиційне приховування прибутків не дозволить грошам, які залишаться в економіці, повернутися у бюджет через податки. А ресурсами великих державних підприємств і держмонополій, найімовірніше, скористаються ті, хто має або право підпису, або право віддавати розпорядження тим, хто має право підпису. Гроші, швидше за все, буде просто вимито з країни і бюджету. Можливо, вони повернуться у вигляді інвестицій: австрійських, британських, делаверських або цугських. Повернуться і створять додаткові робочі місця. Але це не такий швидкий процес, і накопичене народне невдоволення цілком зможе цей ланцюжок розірвати. Удар по кишені, який неминуче відчує населення вже найближчими місяцями, станеться на тлі внесених опозицією законопроектів про зниження тарифів у енергетиці та комунальній сфері; про виплату медикам і вчителям нарівні з держслужбовцями пенсії у розмірі 90 відсотків від зарплати тощо.

У ситуації, що склалася, роль опозиції важлива надзвичайно. За великим рахунком, є три схеми її поведінки: лідер опозиції Юлія Тимошенко працює тільки на популярність в електорату, гарує на країну або не забуває про всіх. Поки що їй не вдасться ні те, ні інше. «Регіони» роблять і робитимуть безліч помилок, уміння користатися з яких поки що ніхто не демонструє. Це не означає, що опозиція має прагнути повністю підмінити собою, безперечно, малоефективні, але все-таки правоохоронні органи. Її завдання – як у виявленні, так і у запобіганні порушенням та помилкам. Щоб не перетворитися на Наталю Михайлівну, Юлії Володимирівні треба визначити пріоритети. Дуже сподіваюся на те, що українська опозиція все-таки зможе визнавати позитивні рішення уряду і паралельно пропонувати рішення для виправлення негативу. Було б непогано, якби опозиція не лише паразитувала на мінусах влади, перетворюючи їх на електоральні плюси, а й розробляла, наприклад, законопроекти, здатні обернути ці мінуси плюсами. Доводячи це до відома найширшої громадськості. Втім, поживемо — побачимо.

Безперечно, всім цікаво, яку лінію поведінки вибере Віктор Ющенко. Є політики, котрі все ще сподіваються на його активну позицію і вважають, що лінія напруги між Ющенком та Януковичем не дозволить українській владі покритися закононепроникною корою. Правду кажучи, щодо такої позиції є певні сумніви. Кадровий бліцкриг Партії регіонів — це не просто результат зміненої Конституції. У ключових питаннях — це узгоджені з президентом дії. Так, наприклад, призначення Миколи Азарова на посаду першого віце, всупереч наявним домовленостям про те, що це крісло дістанеться нашоукраїнцю Петру Порошенку, Віктор Андрійович благословив. Призначення Кірєєва на податкову благословив. Зміну керівництва «Укрзалізниці» затвердив. Цим ряд, можливо, виправданих, але в нашому випадку — важливо, що узгоджених, замін не вичерпується.

Далі. З огляду на характер президента і мінімальний його інтерес до життєдіяльності міністерств упродовж усього терміну перебування на посаді, а також з огляду на об’єктивний чинник — скорочення повноважень через зміни в Конституції, можна сказати: Віктор Андрійович може залишитися активним гравцем в українській політиці лише в тому разі, якщо знайде сильного главу секретаріату або секретаріату РНБОУ. Олег Рибачук, зважаючи на все, ще певний час зберігатиме за собою посаду: президент дав йому днями такий шанс. А ось вакансія секретаря РНБОУ через неможливість за віком призначити на цю посаду Володимира Горбуліна (який, до речі, має повний набір якостей, необхідних для політичної гри в державних і президентських інтересах) — відкрита. Але при цьому всі прізвища, які називаються в переліку можливих здобувачів, не відповідають у повному обсязі тим вимогам, які міг би пред’явити президент, якби хотів реально впливати на ключові ситуації. «Тепла ванна» — цей термін стосовно Віктора Ющенка я вперше почула від депутата фракції «Регіонів» ще на етапі травневих консультацій між «НУ» і «ПР». Що це означає? Це означає протокольно-шанобливі стосунки; забезпечений побут; щедре спонсорство гуманітарно-етнографічно-реставраційних проектів; забезпечення роботи секретаріату президента кадрами донецького загартування, які вміють працювати; уступка контролю над силовиками без майна, над зовнішньою політикою — без активізації дражливих для Росії векторів. Усе. Чи прийме президент такі правила гри? На це запитання відповість лише сам Віктор Андрійович. Він не людина барикади. Та якщо він виявиться повною мірою людиною політичного скиту, то взагалі незрозуміло, навіщо ці розмови про другий термін. Навіщо він йому?

Той, хто не покладає надій ні на опозицію, ні на президента, але при цьому не висловлює захоплення новою владою і запроваджуваними порядками, — та рідкісна людина, котра розраховує на те, що «Регіони» почнуть тонути самі собою. Звісно ж, таким прогнозистам можна відповісти українською народною мудрістю: «Поки товстий всохне — худий здохне». Але ми цього не робитимемо, оскільки на наших очах відбувся розпад помаранчевої команди. Це опозиція об’єднує, а влада дуже серйозно випробовує команду на міцність. Високовольтні лінії напруги вже пролягли і в економічному блоці, і в ПЕКівській вертикалі, і всередині самої партії, де залишилося багато незадоволених поділом кадрового пирога. Адже політичні еліти регіонів, електоральний ресурс яких дав можливість Януковичу стати прем’єром, практично нічого не одержали: ви багато в центральній владі побачили кримчан, харків’ян, луганців? При цьому немає жодних гарантій (навіть навпаки), що їм у безроздільне користування будуть віддані їхні ж регіони.

Не такі прості, як здаються, стосунки між головним акціонером партії та її лідером. Хоч би якими близькими були Ахметов і Янукович, їхні взаємини не означають цілковитої єдності поглядів на пріоритети використання здобутої влади. Скажемо так: прем’єр чомусь вирішив, що більшою мірою має відповідати за країну, ніж за успіх бізнесу конкретної людини. Не виключено, що конфлікт між обов’язком і зобов’язаннями у Віктора Федоровича стане перманентним. Цей конфлікт важливий, оскільки він може відіграти свою як негативну, так і позитивну роль на даному етапі. Етапі, який характеризується тим, що до влади прийшли переважно висококласні бізнесмени з низьким моральним порогом. Найближчим часом ми побачимо, що буде з країною, а точніше – що буває з донором, який потрапляє у безроздільне користування реципієнтів.