Пластилінова ворона

Політик до такої міри не бере на віру своїх слів, що завжди дивується, коли інші розуміють його буквально.

Шарль де Голль

Впіймати політика на суперечливості висловлень, а ще краще — на розходженні слів зі справами, колись для журналіста вважалося великою творчою удачею. Дехто з них навіть поставив виробництво таких сенсацій на потік, завівши об’ємний архів і виймаючи з нього, як фокусник із капелюха, цитати з минулого саме в той момент, коли вони найменше в’язалися з дійсністю. При мінімумі інтелектуально-енергетичних витрат виходив незмінно чудовий результат. Та з часом власник архіву набув інших життєвих орієнтирів, а у вітчизняних журналістів кардинально змінилися уявлення про те, що ж таке справжня творча удача. Поступово нею стали вважати ті рідкісні випадки, коли той або інший політик чинив згідно із заявленим перед цим тобі в інтерв’ю. Адже приємно усвідомлювати, що тебе, а з твоєї подачі — і твоїх глядачів або читачів хоча б цього разу не обдурили.

Та навіть на тлі хронічної непослідовності, що масово заволоділа українським політбомондом, серед нього перебувають люди, котрі ще здатні нас здивувати. І для цього зовсім необов’язково порпатися в архівах. Оскільки відтинок у часі, впродовж якого наш герой встиг зробити цілу низку кульбітів, дозволяє оцінити рівень їх жвавості навіть власникові не найфеноменальнішої пам’яті.

Публічно виявляти ознаки доти невластивого йому дисидентства лідер Народно-демократичної партії почав приблизно рік тому. І приводи для цього, слід зауважити, були зовсім не надумані. «Початком наступу на НДП з метою її ослаблення» назвав Валерій Пустовойтенко відставку міністра екології та природних ресурсів Василя Шевчука, який потрапив в уряд Януковича за квотою народних демократів. Тоді ще це було досить неординарне видовище — особистий, хоча вже й не настільки близький, як колись, друг Президента, екс-прем’єр Пустовойтенко вимовляє з парламентської трибуни зухвалі промови й виводить із залу засідань на знак протесту свою фракцію. Шевчук упав жертвою обставин, через які до компанії, котрій міністр продовжив ліцензію на освоєння нафтової свердловини на Полтавщині (виконуючи при цьому рішення суду), був причетний «нашоукраїнець» Петро Порошенко. Після зняття Шевчука свердловина отримала «правильну» політичну прописку, потрапивши до представників СДПУ(о).

Валерій Павлович був розгніваний тоді не на жарт. Знаю про це не з чуток, оскільки відразу ж після того, що сталося, брала в нього інтерв’ю, в якому лідер НДП погрожував розповісти, «хто давав міністру команду підписати дозвіл на продовження ліцензії й задля чого це робилося», якщо Шевчука не відновлять. Дива, точніше — двох див, не сталося: Шевчука не відновили, Пустовойтенко своїх погроз не виконав. Щоправда, парламентарії задовольнили вимогу ендепістів і створили слідчу комісію, покликану з’ясувати обставини, пов’язані з відставкою екологічного міністра. Та про результати її досі нічого невідомо. А новий глава Мінекології хоча й був призначений за квотою НДП, видачею ліцензій уже не відає. Цю надзвичайно цінну складову в діяльності міністерства передали «на баланс» новоствореному комітетові природних ресурсів. Звернення народних демократів у Конституційний суд із приводу порушення Президентом (який видав указ про реорганізацію Мінекології) Конституції та кількох рядових законів, чого очікували багато спостерігачів, не було.

Це, звісно ж, не єдина образа, стійко пережита партією за останній час. У вже згадуваному інтерв’ю Валерій Пустовойтенко заявив, що виборчий блок «За єдину Україну!» не виправдав надій, які покладалися на нього: «У результаті НДП програла. По-перше, ми не працювали весь цей час над власним іміджем. І, не виступаючи як самостійна партія, НДП втратила рейтинг, який був у нас напередодні парламентських виборів. А по-друге, після виборів у нас забрали 11 депутатів. І в результаті ми втратили одне чи два місця в уряді, керівні посади в парламентських комітетах. Нас обдурили за повною програмою».

І цей крик душі також небезпідставний. До того ж озвучує думку не лише лідера партії, а й багатьох її членів. Справді, «двічі народна», яка ще з часів своєї колишньої могутності зберігала рейтинг впізнаваності, 2002-го практично загубилася серед багатших, впливовіших і агресивніших соратниць по блоку. Забракнуло їй цих рис і для того, щоб отримати за заслугами при розподілі нагород після перемоги. Та й важко було очікувати, що її не «обдурять за повною програмою», якщо з партією не бажали рахуватися навіть ті, хто формально пройшов у парламент за її квотою в загальноблочному списку: із 28 чоловік у фракції НДП опинилася лише половина.

Ось чому не просто логічним, а вистражданим видавалося визріле в партійних рядах рішення більше не вступати в передвиборні «колективні господарства». Адже неприємні втрати від участі в них у вигляді нелюбові населення до провладних структур, як свідчить досвід, діляться на всіх порівну, а завойовані в нелегкій боротьбі блага — зовсім не по справедливості. «У нас є рішення політвиконкому партії, що було прийняте ще в листопаді минулого року.

Відбулося обговорення, переважною більшістю голосів вирішено висувати мене як кандидата в президенти від НДП. То що, мені відмовлятися?» — запитував в інтерв’ю «ДТ» вже в травні нинішнього року Валерій Пустовойтенко. Радикалізм глави партії, яка була створена для обслуговування влади й усі вісім років чітко виконувала своє призначення, перевершив на цей момент усі припустимі норми. Щоправда, здебільшого, якщо не сказати — виключно, — на словах.

«Я проти відправки українського батальйону в Ірак. Чому? Дуже просто. Наведу приклад зі свого життя. 1 травня 1986 року мені, тоді управляючому трестом, зателефонували з високого кабінету з розпорядженням відправити людей у Київ на ліквідацію аварії... Я відправив. Минуло багато років. Я став мером міста Дніпропетровськ. Одного разу, коли я відпочивав на дачі… до мене підійшли два кранівники... і попросили: «Валерію Павловичу, допоможіть нам отримати квартири». Відповів, що їм потрібно звернутися до керівництва тресту, а не до мене, і почув: «А в Чорнобиль ви ж нас відправляли». Ці слова я пам’ятаю донині. Я не розумію, ради чого ми відправляємо наших людей на війну. Тому категорично проти цього». Записуючи на диктофон ці слова, я відчувала повагу до їх автора, який, як мінімум, має свою позицію. А дивлячись на поіменний список голосування через день, — «обдуреною за повною програмою». Кнопки «проти» Пустовойтенко не натиснув.

«Мої заяви щодо єдиного кандидата викликали у певних представників влади шквал обурення. І на адресу окремих членів партії стали лунати погрози: мовляв, якщо вони не підтримають пропозиції скликати форум (на підтримку кандидата Януковича. — О. Д.), їх звільнять із роботи в органах виконавчої влади», — розповідав «ДТ» Валерій Павлович майже відразу після того, як відмовився підтримувати ідею висування прем’єр-міністра єдиним кандидатом від влади. На запитання, чи розуміє він під певними представниками влади працівників адміністрації Президента, Пустовойтенко тоді відповів: «Різних представників, але в основному — з адміністрації». Проте й у цьому разі далі обурень не пішов. Коли окремі члени його фракції голосували за постанову по Мукачевому, в якій главі держави рекомендувалося звільнити керівництво Закарпатської області й керівника президентської адміністрації, глави НДП серед них не було.

Зате ендепісти, котрі перебувають сьогодні на державній службі, можуть спати спокійно. Партійний лідер подбав про своїх підопічних: їхні посади залишаться при них. Поки що. Це стало умовою підписання акту про капітуляцію НДП, що передбачає відмову Пустовойтенка від президентських амбіцій. «Я говорив із Януковичем по кожному члену НДП, які перебувають на керівних посадах. Буде захист усіх членів НДП», — повідав журналістам відразу після партійного з’їзду Валерій Павлович. Якщо це, як кажуть ділові люди, ціна питання, то дозволю собі зауважити: невисокі котирування акцій НДП на загальноукраїнській політичній біржі.

«Я вже неодноразово говорив і не втомлююся повторювати: ні Народно-демократична партія, ні її лідер не продаються», — заявляв Пустовойтенко тоді, коли ще був сповнений рішучості балотуватися, виконуючи волю партії, 539 місцевих організацій якої із 672 прийняли рішення про висування свого партійного вождя. Чи не тому, що немає предмета торгівлі? Як і її сенсу. НДП та її лідер стільки разів ставали в опозиційну позу, рівно стільки ж знову повертаючись у початкове положення, що до їхніх вимог, ультиматумів і погроз уже давно ніхто не ставиться серйозно. Навіщо платити більше, а точніше — взагалі скільки-небудь платити, — самі прийдуть і самі віддадуться, вирішили ті, хто взяв на себе «захист усіх членів НДП». Втім, як і ті, від кого їх потрібно захищати. І не помилилися. На з’їзді партії її рядовим членам було запропоновано залишити при собі свою думку з приводу того, кого б вони хотіли підтримати на виборах, і проголосувати за підтримку Віктора Януковича. При цьому, якщо судити зі слів самого Валерія Пустовойтенка, в угоді, підписаній НДП із Януковичем, про розподіл посад у поствиборний період не йдеться. «Ми довіряємо НДП», — пояснив лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук свою підтримку пропозиції організувати місцеві штаби блоку «Разом задля майбутнього» (який уже встигли охрестити «Злагода № 2») на базі Народно-демократичної партії. А у відповідь на зауваження Пустовойтенка про те, що цю «довіру» набагато важливіше для партії було б відчути після виборів, пан Медведчук сказав: «Після виборів визначатимемося». Одне слово, як співає тезко пана Пустовойтенка, «ни о чем не жалей и люби просто так».

Вступивши в альянс із політичними силами, на чиїх знаменах написано «Наш президент Янукович», НДП опинилася у становищі двоєженця. Адже ще не висохло чорнило на договорі про співробітництво, укладеному народними демократами з Партією промисловців і підприємців Анатолія Кінаха, який не став змінювати своїх планів щодо участі в президентській кампанії і все-таки включився в неї. Як відомо, зовсім недавно народні депутати від НДП і ПППУ об’єдналися в одну фракцію. Щоправда, повідомив в інтерв’ю «ДТ» пан Кінах, договір про співробітництво між НДП і ПППУ на партійному рівні й угода про створення єдиної фракції в парламенті не передбачали якихось взаємних зобов’язань під час президентської кампанії.

«Це були рамкові угоди для об’єднання зусиль, спрямованих на рішення принципових питань усього нашого суспільства. Що ж до конкретно рішення з’їзду НДП, то продемонстровані очевидна непослідовність і явна розбіжність між деклараціями та діями. Я думаю, що рішення лідера НДП, якого я достатньою мірою шаную, пов’язане не з політичним вибором чи моральними принципами. Це результат торгівлі й тиску. Тому я побажав би нашим друзям-соратникам із НДП зробити з того, що сталося, дуже серйозні висновки. Оскільки партія, яка здатна приймати рішення під тиском або ж входить у режим примітивної торгівлі, ризикує втратити своє політичне обличчя і довіру людей», — вважає глава ПППУ.

А Валерій Пустовойтенко тим часом не розлучається зі своєю фірмовою багатовекторністю. У його привітанні, надісланому з’їзду кінахівців, крім звичних добрих слів, містилося побажання лідерові ПППУ перемоги на виборах. І не слід підозрювати в керівника координаційної ради блоку політичних сил, робоча назва якого була «Україна — за Януковича» (що набагато точніше свідчить про мету об’єднання), початкової стадії роздвоєння особистості. Це, швидше за все, означає останню стадію життєдіяльності партії, яка спробувала перекусити ланцюг, що зв’язує її з владою, але виявила при цьому повну відсутність зубів. Або останні місяці перебування Валерія Пустовойтенка біля керма НДП. Член політради партії Євген Кушнарьов днями заявив про готовність очолити НДП, щоб урятувати її від розколу, на межі якого народні демократи опинилися, на думку харківського губернатора, через непослідовність їхнього нинішнього лідера. Дев’ять із десяти чоловік, які змінили свою думку, помилилися і вдруге теж, сказав хтось із недурних людей. Не виключено, звичайно, що Валерій Пустовойтенко може виявитися саме тим десятим, якого це не стосується. Однак не треба бути великим знавцем теорії ймовірності та вітчизняних політичних реалій, щоб розуміти: шанси на це в нього дуже невеликі.