Передвиборний старт — із «Калашникова»...

29 листопада ц.р. близько 9-ї ранку в смт Брюховичі, курортному передмісті Львова, у власному «Лексусі» було вбито колишнього главу львівських обласної державної адміністрації (1999—2001) та обласної ради (1998—2001) Степана Сенчука, котрий донедавна очолював спостережну раду корпорації «ЕкоЛан». Злочинці під’їхали до автомобіля Сенчука, що стояв на узбіччі, впритул і розрядили в статичну мішень майже весь магазин АК. Кинувши зброю на місці злочину, невідомі зникли.

Оптимізму правоохоронцям додає те, що автомобіль «ВАЗ», із якого розстріляли Сенчука, знайдено за сім кілометрів від місця події, — саме там, де й передбачали. Скоріш за все, це свідчення недостатньої професіональності виконавців: засоби пересування, із яких здійснюють замахи, як правило, спалюють. Що саме вдалося знайти в машині, представники органів офіційно не розголошують. З конфіденційного джерела в прокуратурі власкору «ДТ» попередньо стало відомо, що в салоні машини виявили гільзи і що номери на ній — «ліві». Але найголовніше — на цівці АК, відповідно до інформації того ж джерела, зафіксовано чіткий відбиток пальця, який підлягає ідентифікації.

З огляду на біографію покійного, слідство припустило, що приводом для вбивства може бути бізнес або політика. Гіпотетичну побутову версію убивства не розглядають. Особисте життя Сенчука, кажуть, не дає приводів для підозр. А от поза сім’єю людей, у яких був привід не любити Степана Сенчука, чимало.

На посту губернатора та глави облради С.Сенчук жорстко опирався проникненню об’єднаних есдеків до державних органів і господарських об’єктів області. З братами Медведчуками та Суркісом він дозволяв собі воювати навіть тоді, коли старший брат був главою АП. Війну цю він вів, скоріш за все, не з якихось партійних (у той час був аграрієм) чи галицько-патріотичних міркувань, а — виключно матеріальних. Опоненти домоглися відставки Сенчука, і він змушений був відбути в Болгарію на дипломатичну службу.

А господарював в області Сенчук, за свідченнями одного з його колишніх партнерів — Василя Глушка, масштабно. Глушко, якого свого часу Сенчук нібито «кинув», оприлюднив заяву-звернення до керівництва країни, в якій виклав великий список зловживань Сенчука-губернатора службовим становищем. Зокрема, Глушко звинуватив Сенчука в тому, що він сприяв приватизації «ЕкоЛаном» ВАТ «Львівський хлібозавод №1» і ВАТ «Львівський хлібокомбінат» укупі з 68 магазинами названих підприємств. Серед некоректно приватизованих об’єктів значилися також облрибгосп, величезна база й адмінприміщення «Львівагрореммашпостачу» (загальною площею понад 10 тис. кв. м.). Крім того, Глушко інкримінував Сенчуку передачу понад 30 імпортних комбайнів із «Львівагрореммашпостачу» приватій фірмі «Агролан», придбання, продаж акцій цукрових і молочних заводів тощо — усього 12 пунктів. При цьому екс-партнер зазначив, що тодішній губернатор вдавався до залякувань, погроз звільнення з роботи та фізичної розправи.

Глушко й інші потерпілі, далеко не всі, із ким Сенчук обійшовся не зовсім гуманно. Інформовані люди згадують також два десятки місцевих будівельних фірм, залучених згадуваною вже структурою «Львівагрореммашпостач» до спорудження виставкового комплексу «Експоцентр-Львів». Підрядчики роботу виконали, але обумовлені два з половиною мільйони гривень замовник платити відмовився.

Очевидно, нема сенсу перелічувати всі випадки, коли Сенчук вільно розпоряджався коштами підприємців і держави. Досить зауважити, що серед жертв могли виявитися ті (у тому числі — і в Києві), хто має у своєму розпорядженні ресурс для здійснення акції відплати.

В області знають, що Сенчук, вже відійшовши від публічної політики, на останніх президентських виборах сприяв Януковичу, надавши приміщення його виборчому штабу. Однак паралельно він надавав серйозну грошову підтримку обласному штабу «помаранчевих». Чи можлива помста «біло-блакитних»? Навряд чи. Адже серед (скажімо так) ненадійних партнерів Януковича Сенчук був не найпомітнішою постаттю. Та й скільки люду в такому разі довелося б відправити на той світ!

Чи пов’язане це резонансне убивство з новими виборами (у часі воно практично збіглося з офіційним проголошенням парламентської кампанії)? Скоріш за все, це збіг. Або замовники могли просто підігнати убивство під дату, аби дезорієнтувати слідство.

Слідчі напевне перевірятимуть відносно віддалене минуле Сенчука, однак вони схиляються до того, що привід для убивства, найімовірніше, виник недавно.

Версію про те, що екс-губернатора могли прибрати потенційні претенденти на посаду глави Держкомрезерву, на яку й він претендував, слідство, схоже, всерйоз не сприймає. Бо йому, за наявною у власкора «ДТ» інформацією, у цій посаді відмовили ще місяць тому.

Однією з основних версій слідство вважає майбутню виборчу кампанію, але не в загальнонаціональному вимірі, а місцевому. (Так принаймні твердить конфіденційне джерело.) Існує думка, що Сенчук зумів створити достатній потенціал, у тому числі — і медійний, який реально міг допомогти певним людям потрапити до місцевих рад за списками НСНУ. Свої люди там потрібні були для грунтовного розкрадання ресурсів області, головним із яких є земля. Основним конкурентом НСНУ в області вважається БЮТ, а БЮТ на Львівщині звикли пов’язувати з народним депутатом Петром Димінським.

Чи відповідає істині ця версія, покажуть результати розслідування. Водночас у багатьох місцевих спостерігачів вона викликає деякі запитання. Ні, не з приводу фінансового потенціалу, яким володів Сенчук. З приводу медійного: його можливості тут не дуже великі. Автору матеріалу вдалося дізнатися: він контролював компанію «STV», що транслює свої програми на каналі «НТН» (який приймають далеко не всі у Львові), таке собі «Еко-радіо» (серед найпопулярніших станцій не помічене). А про «сенчуківську газету» ніхто зі знайомих львівських журналістів узагалі нічого не знає. У кожному разі, жодна з чотирьох найпопулярніших в області газет до Сенчука точно не має жодного стосунку. А чи вигідно було політичним конкурентам убивати Сенчука в буквальному розумінні цього слова? Багато колег схиляються до того, що якби у когось і виникло бажання усунути Сенчука, то набагато зручніше й безпечніше було б це робити з допомогою викиду в ЗМІ компромату, якого є предосить. Сенчук не був тією людиною, з якою, скажімо, той же Димінський розсварився до смертельної ненависті. Незрівнянно більш ненависний Димінському, як кажуть усі, Петро Олійник, нинішній губернатор.

Щільно працює слідча група і стосовно заводу «Львівсільмаш». По-перше, про інтерес покійного до цього підприємства була добре інформована політична й економічна еліта області, а за деякими відомостями, й країни. По-друге, Сенчука убили на виїзді з Брюховичів, де він очікував адвоката, котрий вів справи «Львівсільмашу». (Адвокат той, до речі, на сім фатальних хвилин спізнився. І чи не тому зустріч призначили не в офісі, що розмова могла бути не для сторонніх вух.)

Чимало людей переконані: це підприємство стало привабливим для Сенчука через землю та нерухомість. Адже Сенчук займався будівництвом, а «Львівсільмаш» розташований в обласному центрі, де земля надзвичайно дорога. За попередніми оцінками незалежних експертів, майно заводу, доведеного до стану банкрутства, усе ще коштує 100 мільйонів євро. Про справжню ціну здогадувалися одиниці. Сенчук був серед цих прозорливців. Україна форсованими темпами просувається на Захід: знято поправку Джексона—Веніка, їй надали статус країни з ринковою економікою. А це означає, що незабаром в Україні земля не стоятиме пусткою й не простоюватиме. «Львівсільмаш» ще за часів Союзу був монополістом із виробництва деяких видів продукції. В Україні у нього конкурентів немає. Тож незабаром «Львівсільмаш» може стати «клондайком». Чи міг таку перспективу прорахувати випускник Львівського сільськогосподарського інституту, інженер-механік Сенчук? Цілком.

Але цю перспективу могли спрогнозувати й інші мегапідприємці. Зокрема, відомо, що є серед них такий собі пан Бортник, який має стосунок до «МАКу» (Міжнародна агропромислова корпорація»). Ні, слідчі Бортника не підозрюють. Вони знають, що між Бортником і Сенчуком виник альянс для протистояння третій особі. Цим третім, як випливає з оперативної інформації, є Тарас Козак, колишній начальник Західної регіональної митниці. За однією інформацією, Козак через якусь німецьку фірму став власником цього підприємства. За іншою — недавно перестав ним бути, але інтересу до об’єкта не втратив. Так, убивство Сенчука, як припускається, стало попередженням Бортнику, на котрого, втім, на початку 1990-х уже було вчинено замах.

У зв’язку з цим вважаємо за доцільне нагадати слідству один епізод із місцевого політичного життя. У липні нинішнього року генеральний директор ФК «Карпати» Богдан Федоришин оприлюднив розшифровки аудіозаписів, у яких один із учасників підслуханої розмови казав про те, що Степан Сенчук підсилав до деяких високих обласних чиновників кучмівського режиму людей із метою шантажу. Мовляв, давайте, хлопці, гроші — і ми вирішимо ваші питання. А питання стосувалися корупції та фальсифікацій на виборах. Так, відповідно до змісту «плівок Федоришина», із подібною пропозицією підходили і до колишнього начальника ЗРТ Тараса Козака, і до колишнього начальника обласного УМВС Олега Сала. Сало нібито відмовився. А Козак нібито дав чи то три, чи то п’ять мільйонів у.о. И все це начебто робилося за участі нинішнього губернатора.

Наскільки ці обвинувачення вірогідні, громадськість Львівщини не знає досі. Правоохоронці розслідують їх без особливого завзяття. У кожному разі, як відомо автору, досі не зроблено навіть експертизи згаданих плівок. І за наклеп Федоришина ніхто до відповідальності не притягував. Нинішній глава ОДА заявляв, що подасть до суду, а потім якось зайнявся важливішими справами.

Зрештою, справа, може, навіть не в тім, наскільки автентичними є «плівки Федоришина», а в тім, як їхній зміст міг розігратися тими ж опонентами Ющенка. Інформація про можливу причетність екс- і нинішнього губернаторів до рекету стосовно старих обласних силовиків була озвучена. Недавно обласна рада, на прохання Генпрокуратури, позбавила Сала депутатської недоторканності. (А Козака, про хабарництво якого по області ходять легенди, прокуратура навіть не просила облраду позбавляти недоторканності.) Наступною подією могло стати затримання Сала, котрий напевно міг розповісти щось цікаве. За умови, якщо сказане ним збіглося б із записами Федоришина, чимало впливових осіб могло постати в дуже непривабливому світлі. У цьому разі смерть Сенчука могла влаштувати багатьох.

Яким буде результат розслідування, ми, звісно, прогнозувати не беремося. Хочеться вірити, що влада докладе всіх зусиль для його розкриття.